АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.

суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.

при секретарі - Щуровській О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Культурно - освітнього закладу «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2010 року по справі за позовом Культурно - освітнього закладу «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, -

встановила:

Культурно - освітній заклад «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету (далі за текстом - Палац культури студенів ОНПУ), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідачки матеріальну шкоду, завдану нею під час виконання трудових обов'язків, у сумі 24187,20 гривень.

В процесі розгляду справи позивачем були уточнені позовні вимоги шляхом подання до суду доповнення до позовної заяви про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 24187,20 гривень, завданої нею у зв'язку з порушенням податкового та господарсько-фінансового законодавства України.

Також, на думку позивача, йому за рахунок ОСОБА_2 мають бути відшкодовані судові витрати: державне мито, затрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, загальна сума яких складає 271,87 гривень.

В судовому засіданні представники позивача КОЗ «Палац культури студентів ОНПУ» первинної профспілкової організації студентів ОНПУ позов підтримали у повному обсязі та пояснили, що перевіркою використання державного майна Палацом культури студенів ОНПУ за період з 2004 по перше півріччя 2006 року, проведеною Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області у липні-серпні 2006 року, було встановлено порушення Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та податкового законодавства внаслідок чого позивача зобов'язано сплатити донараховану орендну плату в розмірі 25 630,00 грн.

Як стверджує представник позивача, директором Палацу культури студенів ОНПУ був виданий наказ про усунення ОСОБА_2, яка працювала в Палаці культури студенів ОНПУ на посаді головного бухгалтера, допущених порушень фінансово-господарського законодавства.

Проте, при проведенні перевірки діяльності позивача Державною податковою адміністрацією в Одеській області спільно з Державною податковою інспекцією Приморського району м. Одеси, здійснений з 1 по 11 червня 2007 року за період з квітня 2004 року по квітень 2007 року, виявлені порушення податкового законодавства, допущені ОСОБА_2, як головним бухгалтером, зокрема, в порушення п. 3.1. ст. 3, ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток у сумі 6904,00 гривень; в порушення Указу Президента України № 727/981 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» - занижено виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), що отримана на рахунок установи у сумі 8197,00 гривень; в порушення п. 5.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року встановлено перевищення установою сум понадлімітної готівки в касі, внаслідок чого, як стверджує представник позивача, винними діями ОСОБА_2 позивачу завдано збитки в розмірі 24 187,20 гривень.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, тож, на думку позивача, зважаючи, що головним бухгалтером Палацу культури студентів ОНПУ ОСОБА_2 було допущено вказані вище порушення законодавства, та не було вжито заходів для їх усунення після першої перевірки, заподіяно шкоду Палацу культури студентів ОНПУ у вигляді штрафних санкцій на суму 24 187,20 гривень, та враховуючи, що із ОСОБА_2 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 17.07.2003 року, саме вона має нести відповідальність в повному розмірі завданої шкоди, тобто має відшкодувати матеріальні збитки в розмірі 24 187,20 гривень.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі, вважають його не обґрунтованим, безпідставним та просили в його задоволенні відмовити, надавши заперечення на позов.

Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, та постановити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права при винесені оскаржуваного рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Культурно - освітній заклад «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету зареєстрований 16.07.2003 року як юридична особа, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 10.11.2005 року та Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 17.07.2003 року.

З 2003 по 2007 роки Палац культури студентів ОНПУ знаходився на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності і був платником єдиного податку за ставкою 10 %, підтвердженням чого є Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою, видані ДПІ у Приморському районі м. Одеси 13.07.2003р. (№ 1553003318), 19.12.2003 р. (№ 15535350550), 09.12.2004 р. (№ 1553536969), 25.11.2005 р. (№ 1553538902), 14.12.2006 р. (№ 1553542460).

Директором Палацу культури студентів ОНПУ у вказаний вище період був призначений ОСОБА_4, головним бухгалтером - ОСОБА_2

Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області у липні-серпні 2006 року, дійсно було проведено перевірку діяльності Палацу культури студентів ОНПУ за період з 2004 по перше півріччя 2006 року, та виявлено порушення Законів України «Про державний бюджет України на 2004 рік» та «Про державний бюджет України на 2005 рік», а також податкового законодавства, що відображено у Акті № 031-23/253 від 17.08.2006 року.

Згодом, як видно з пояснень представника позивача, за заявою директора Палацу культури студентів ОНПУ ОСОБА_4, у червні 2007 року ДПА в Одеській області була проведена комплексна позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства Культурно-освітнім закладом «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету за період з 01.04.2004 року по 01.04.2007 року (Акт № 7/35-0210/26418926 від 16.06.2007 p.).

Вказаною перевіркою встановлено, що в порушення п. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» підприємство занизило виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), яка була отримана на розрахунковий рахунок підприємства у сумі 8197 гривень, що в подальшому спричинило накладення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3988,5 гривень.

Суд першої інстанції правильно не погодився з твердженнями відповідачки, щодо того, що в ході перевірки до виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Палацу культури студентів ОНПУ було включено суми транзитних платежів, які не підлягають оподаткуванню єдиним податком за ставкою 10 %, оскільки відповідно до п. 3 вказаного вище Указу Президента ставкою єдиного податку у розмірі 10 % обкладається сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, а згідно п. 1 того ж Указу виручкою вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Листом ДПА України від 03.01.2001 № 1/2/15-1314, який є регуляторним актом, встановлено та роз'яснено, що суб'єкт малого підприємництва для обкладення єдиним податком повинен враховувати всі суми, отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, виручки від іншої реалізації.

При цьому відповідачкою не надано жодних доказів того, що суми комунальних послуг, які включені до виручки при перевірці КРУ та ДПА в Одеській області, є транзитними платежами чи іншими платежами (сумами), щодо яких законодавством встановлено виняток, і які не оподатковуються єдиним податком.

Також, у вказаному вище акті ДПА в Одеській області встановлено порушення вимог п. 5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року - перевищення ліміту каси. Як вказано в розділі 4. акту ДПА в Одеській області від 16.06.2007 року на підприємстві відсутній затверджений ліміт каси, а згідно п. 5.2. вказаного вище Положення підприємству дозволено залишати в касі готівку в межах, що не перевищує встановленого ліміту каси, готівкова виручка понад встановлений ліміт каси обов'язково має здаватися до банку для зарахування на банківський рахунок. Тож, зважаючи на відсутність встановленого ліміту каси вся готівка у касі Палацу культури студентів ОНПУ вважалася перевіряючим органом понадлімітною.

Вказане порушення стало підставою для накладення на Палац культури студентів ОНПУ штрафу у двократному розмірі сум понадлімітної готівки в день в розмірі 18420,60 гривень.

Висновками судово-економічної експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (висновок № 13620/13631 від 28.11.2008 року) також встановлено відсутність затвердженого посадовими особами підприємства ліміту каси.

Проте, ані акти контролюючих органів, ані висновки експертизи не мають для суду преюдиціальної наперед встановленої сили, а мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Суд першої інстанції правильно та обґрунтовано вважав безпідставними висновки вказаних вище органів щодо порушення касової дисципліни, оскільки дійсно, згідно з вимогами п. 5.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року, встановлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписується головним бухгалтером та керівником підприємства. Встановлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами підприємства. Якщо ліміт каси не встановлено, то він вважається нульовим. В такому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством в банк вважається понадлімітною (п. 5.9. вказаного Положення).

Проте, п. 5.13 того ж нормативного акту встановлено, що затверджені банком до набрання чинності цим положенням загальні ліміти залишку готівки в касі підприємства та строки здавання виручки чинні до їх перегляду, в порядку, визначеному цим положенням.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2001 року, тобто до набрання чинності Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, Одеською обласною філією АКБ «Укрсоцбанку» на підставі наданої Палацом культури студентів ОНПУ заявки - розрахунку для встановлення загального ліміту залишків готівки в касі, порядку та строків здавання готівкової виручки було затверджено ліміт каси в розмірі 282 грн., як того вимагала чинна на той час Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена Постановою НБУ № 149 від 20.06.1995р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність у Палацу культури студентів ОНПУ на момент проведення перевірки КРУ та ДПА в Одеській області (з 2004 по 2007 роки) встановленого ліміту залишків готівки в касі в сумі 282 грн.

З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки експертизи ОНДІСЕ щодо відсутності ліміту каси, оскільки такі висновки спростовуються матеріалами справи, тим більш, що в судовому засіданні викликана для надання пояснень щодо проведеної експертизи експерт, що проводила експертне дослідження, зазначила, що вона при проведенні експертизи не сприйняла наявну в матеріалах справи затверджену банком заявку - розрахунок як доказ встановлення ліміту каси, оскільки не вважала, що вказаний документ має правове значення.

Також немаловажною обставиною є і те, що відповідно до п. 5.14 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ за № 637 від 15.12.2004 року, відповідальність за дотримання вимог цього положення, тобто за встановлення ліміту каси, несуть керівники підприємств, а не головний бухгалтер чи інші працівники.

Ще одним порушенням, виявленим перевіркою, було заниження податку на прибуток у сумі 6904 гривень, яке сталося внаслідок оподаткування договорів про спільну діяльність, укладених Палацом культури студентів ОНПУ протягом 2006 року з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 (від 01.03.2006р.), КП «Професіонал» (від 31.03.2006p., 01.11.2006p.), суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6 (від 29.09.2006 р.) єдиним податком за ставкою 10%, а не податком на прибуток за ставкою 25%, як того вимагає п.п. 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки згідно п. 7 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» дія вказаного Указу не поширюється, зокрема, на спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 4.4. Положення Культурно - освітнього закладу «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету, зареєстрованого 16.07.2003р., виконкомом Одеської міської ради за № 926, директор самостійно укладає господарські договори, угоди (крім договорів про відчуження споруд, приміщень, кредитних та застави майна). Обов'язкове візування чи ознайомлення головного бухгалтера з договорами, що укладаються на підприємстві, положенням не передбачено.

На підставі вказаного, директором Палац культури студентів ОНПУ ОСОБА_4 були укладені вказані вище договори про спільну діяльність.

Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, якими, у даному випадку, є договори про спільну діяльність (ст. 9 Закону).

Згідно з вимогами ст. 8 цього ж Закону, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, тобто директор.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів, тобто забезпечити, в тому числі, і своєчасне ознайомлення і подання до бухгалтерії договорів про спільну діяльність для організації бухгалтерського обліку, своєчасного та відповідного оподаткування прибутку за вказаними договорами.

Проте, позивачем не було надано суду жодних доказів того, що головний бухгалтер ОСОБА_2 була ознайомлена з вказаними договорами про спільну діяльність та знала про їх юридичну природу, зокрема на наявному в матеріалах справи договорі про спільну діяльність, укладеному 01.03.2006р. з СПД ОСОБА_5, відсутня віза ОСОБА_2 Тож в даному випадку відсутні жодні підстави стверджувати, що оподатковуючи надходження за вказаними договорами єдиним податком за ставкою 10%, відповідачка знала чи здогадувалася про те, що це надходження за договорами про спільну діяльність, які підлягають оподаткуванню за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а отже вразі, якщо в бухгалтерію не надійшов первинний документ, і з цих причин не був правильно відображений у бухгалтерському обліку, то відповідальність за вказане порушення має нести директор, як особа, яка не виконала вимоги законодавства щодо належної організації бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 4.12.3 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА № 80 від 19.02.1998p., договори, оподаткування спільної діяльності яких здійснюється відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підлягають взяттю на облік в органах державної податкової служби. Учасники вказаних вище договорів про спільну діяльність діяли без створення юридичної особи, а отже такі договори мали пройти реєстрацію в органах державної податкової служби, що є підставою для оподаткування відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Єдиною особою, яка мала право здійснити таку реєстрацію, відповідно до Положення про Палац культури студентів ОНПУ, є директор підприємства. Однак суду першої інстанції не було надано жодних доказів на підтвердження того, що директор здійснив реєстрацію договорів про спільну діяльність в органах ДПА, мав намір на здійснення такої реєстрації, чи дав розпорядження (вказівку) будь-якій іншій особі на проведення вказаних дій.

Посилання представників позивача на те, що директор не є фахівцем у галузі юриспруденції та бухгалтерського обліку не може бути прийняте до уваги судом, оскільки на нього покладено обов'язок керівництва підприємством, що включає в себе необхідність здійснення передбачених законом певних дій, а у відповідності до ст. 68 Конституції України незнання закону не звільняє від відповідальності за його невиконання. Тим більш, безпідставним виглядає твердження про необізнаність директора в сфері бухгалтерського обліку зважаючи, що, як видно з листа виборного органу профгрупи Первинної профспілкової організації працівників ОНПУ № 6-08 від 18.07.07р., на момент написання вказаного листа, директор ОСОБА_4 був призначений власним наказом - виконуючим обов'язки головного бухгалтера Палацу культури студентів ОНПУ.

Таким чином, з аналізу наведеного дійсно вбачається, що ОСОБА_2 не мала змоги здійснити оподаткування прибутку надходження за договорами про спільну діяльність, за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ще й з огляду на відсутність реєстрації таких договорів у органах податкової служби, що свідчить про відсутність вини ОСОБА_2 у заниженні позивачем податку на прибуток.

Статтею 130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією, відповідно до статті 1351 цього Кодексу, укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Статтею 1351 КЗпП України встановлено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність, може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад та робіт, що заміщаються та виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва, затверджено Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок № 447/24 від 28.12.1977 p., яка діє на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 p. № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Відповідно до вищезазначеної статті договори можна укладати тільки при зайнятті посад і виконанні робіт, які передбачено Переліком № 447/24. Якщо ж до трудових обов'язків працівників такі функції не входять, то укладення договору про повну матеріальну відповідальність буде суперечити законодавству.

Зважаючи, що у переліку № 447/24 відсутня посада головного бухгалтера, тобто головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою, оскільки його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов'язаних із зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, то з ОСОБА_2 не можна було укладати договір про повну матеріальну відповідальність від 17.07.2003р.

Посилання представників позивача на те, що ОСОБА_2 протягом 2005-2006 років виконувала обов'язки касира, посада якого передбачена Переліком № 447/24, з огляду на що з нею було укладено вказаний договір, а отже в такому разі має застосовуватися ст. 134 КЗпП України, правильно не була прийнята судом першої інстанції до уваги з огляду на те, що по-перше, договір про повну матеріальну відповідальність був укладений у 2003 році безстроково, а не на період виконання відповідачкою обов'язків касира, по-друге, навіть укладений договір про повну матеріальну відповідальність від 17.07.2003р. передбачає відповідальність ОСОБА_2 за збереження товарно-матеріальних цінностей, тобто не стосується предмету даного спору, а отже до спірних правовідносин можуть бути застосовані лише норми ст.ст. 132, 133 КЗпП України, а не норми ст. 134 КЗпП України.

Таким чином, за загальними правилами до бухгалтера можна застосувати відповідальність лише в межах середньомісячного заробітку.

Так, згідно зі ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

При цьому п. 2 ст. 133 КЗпП України розкриває, що обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях (а головний бухгалтер таким є) та їх заступники, якщо шкоду заподіяно: необґрунтованими грошовими виплатами; неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей; невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску неякісної продукції, розкраданню, знищенню та псуванню матеріальних або грошових цінностей.

При цьому, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу (ст. 138 КЗпП України). Проте позивачем не виконано вказані вимоги, зокрема, ним, як вже зазначалося, не надано доказів вини ОСОБА_2 у порушенні Палацом культури студентів ОНПУ норм податкового законодавства, та не надано довідку про середньомісячний заробіток ОСОБА_2

Більш того, як вже вказувалося вище, директор, як особа, на яку покладено обов'язок належної організації бухгалтерського обліку на підприємстві, має також нести відповідальність за встановлені контролюючими органами порушення податкового законодавства Палацом культури студентів ОНПУ. Вказана думка суду першої інстанції підтверджується Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2007 року у справі № 3-29762/2007р. якою директора Палацу культури студентів ОНПУ ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КпАП України, тобто у відсутності податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку.

Також, на думку суду першої інстанції, немаловажну роль у накладенні на Палац культури студентів ОНПУ штрафних санкцій та визначенні їх розміру відіграли дії директора ОСОБА_4

Так, як випливає з матеріалів справи та самих пояснень представників позивача, перевіркою контрольно-ревізійного управління в Одеській області, що відбулася у липні серпні 2006 року, було виявлено порушення податкового законодавства та надано припис директору Палацу культури студентів ОНПУ про усунення порушень, встановлених ревізією використання і збереження державного майна в КОЗ ПК ОНПУ № 15-031-14/1963 від 18.09.2006 p., згодом на підприємстві було проведено незалежну аудиторську перевірку, якою також виявлено порушення законодавства, проте директор, не здійснивши усунення порушень, майже через рік у 2007 році, достеменно знаючи, що виявлені перевірками порушення не усунуті, ініціює комплексну позапланову документальну перевірку ДПА в Одеській області, за результатами якої на Палац культури студентів ОНПУ було накладено штрафні (фінансові санкції у розмірі 24187,20 гривень, тобто своїми діями спровокував та збільшив штрафні санкції, оскільки у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку (п.17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), чого б не сталося в разі самостійного виправлення позивачем виявлених порушень.

Більш того, директор Палацу культури студентів ОНПУ, який, як стверджували представники позивача, є необізнаним в сфері бухгалтерського обліку, проігнорував зауваження спеціаліста з бухгалтерського обліку - головного бухгалтера про те, що ДПА в Одеській області при проведені перевірки було допущено низку порушень, та не оскаржив акт перевірки та податкові повідомлення -рішення про накладення штрафних фінансових санкцій, винесених за результатами перевірки.

Таким чином, аналізуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідачки матеріальної шкоди, завданої нею у зв'язку з порушенням податкового та господарсько-фінансового законодавства.

За таких обставин, оцінивши всі надані у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позов Культурно - освітнього закладу «Палац культури студентів ОНПУ» первинної профспілкової організації студентів ОНПУ не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи у суді, не ґрунтується на законі, а тому задоволенню не піддягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Культурно - освітнього закладу «Палац культури студентів Одеського національного політехнічного університету» первинної профспілкової організації студентів Одеського національного політехнічного університету - відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: В.О. Панасенков

М.М. Драгомерецький