ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши за винятковими обставинами у письмовому провадженні за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Територіального управління державної судової адміністрації в Сумській області (далі - ТУ ДСА) про стягнення заборгованості з довічного грошового утримання та із заробітної плати,

встановила:

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДСА, ТУ ДСА про стягнення заборгованості з довічного грошового утримання та із заробітної плати, яка утворилася внаслідок відмови відповідачів зарахувати на пільгових умовах до його вислуги років та стажу роботи на посаді судді період проходження дійсної строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

ОСОБА_1 з 25 квітня 1994 року працював на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Сум, 26 червня 2004 року був обраний суддею цього суду безстроково. Станом на 5 квітня 2004 рік його стаж роботи на посаді судді становив 10 років, а стаж, який давав йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, - 20 років. У березні 2005 року він звернувся до ТУ ДСА із заявою про нарахування та виплату йому зазначеного утримання, проте в її задоволенні було відмовлено.

Обґрунтовуючи свої вимоги положеннями статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», яким передбачено зарахування до цього стажу періоду проходження строкової військової служби і половини строку навчання у вищих навчальних юридичних закладах, а також інших законодавчих актів України і колишнього СРСР про пільги учасникам бойових дій, позивач просив стягнути заборговані виплати.

Зарічанський районний суд м. Сум рішенням від 15 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 13 грудня 2005 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 червня 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував.

У скарзі про перегляд постанови касаційного суду за винятковими обставинами ОСОБА_1 зазначив, що Вищий адміністративний суд України при вирішенні спору в цій справі застосував положення статті 43 Закону України «Про статус суддів» та Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» про кратне зарахування періоду проходження строкової військової служби до загального стажу роботи інакше, ніж у справі за позовом ОСОБА_2. на дії ДСА (за участю третьої особи на боці відповідача - Територіального управління державної судової адміністрації в Черкаській області), в якій ухвалою від 9 січня 2004 року за таких самих обставин залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення аналогічних вимог без змін.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у скарзі, доповненнях до неї, а також у запереченнях, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленою в частині 1 статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), а в майбутньому - статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання судді ─ це спрямована на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує належне матеріальне утримання суддів. Особливість щомісячного довічного грошового утримання виявляється в тому, що його правове регулювання і джерела фінансування визначаються Конституцією України, Законом України «Про статус суддів», Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 1992 року № 2863-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів».

Умови і порядок виплати щомісячного довічного грошового утримання визначені статтею 43 Закону України «Про статус суддів» та Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Так, відповідно до частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності в усіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеної законом, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.

Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачає зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення та отримання різних видів пенсій і соціальних виплат.

Зокрема, Законом СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року № 193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.

Спільною постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім'ям» було передбачено зараховувати до вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за три місяці - час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, які прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання, - незалежно від строку служби - і час безперервного перебування у зв'язку із цим на лікуванні в лікувальних закладах. Оскільки на час прийняття зазначеної постанови такої форми соціального забезпечення суддів, як щомісячне довічне грошове утримання, в СРСР не існувало, то питання про зарахування періоду перебування на військовій службі до спеціального трудового стажу суддів і про пільгове (кратне) обчислення цього періоду для призначення їм щомісячного довічного грошового утримання в законодавчому порядку врегульовано не було.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» установлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

У частині 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 57 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення періоду цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям. Згідно зі статтею 17¹ Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років і визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, та брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік таких держав, періоди бойових дій у них і категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та в затвердженому нею Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, бойові дії в Афганістані, під час яких йому надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього СРСР, проходили в період із квітня 1978 року по грудень 1989 року.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється в порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. У пункті 3 цієї постанови передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним у її пункті 1, зараховується на пільгових умовах ─ один місяць служби за три місяці ─ участь у бойових діях у воєнний час.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, установлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що закони і нормативно-правові акти України, які регулюють пільговий порядок обчислення періоду проходження військовослужбовцями за рішенням Уряду колишнього СРСР військової служби в Демократичній Республіці Афганістан для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення пенсій та соціальних виплат, не є рівноцінною заміною відповідного законодавства колишнього СРСР. Тому при вирішенні конкретних спорів із питання застосування пільгового порядку обчислення періоду проходження військової служби суди повинні користуватись як законами і нормативними актами України, так і законодавством колишнього СРСР.

Щомісячне довічне грошове утримання суддів не є пенсією, оскільки згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів» (абзац третій пункту 1) фінансується і виплачується за рахунок державного бюджету (а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України) в суді за останнім місцем роботи або, за їх вибором, у суді за місцем їх проживання.

Водночас, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 36, пунктів 20, 33, 49, 50 статті 71, статей 97, 98, 104, 105 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про гарантії незалежності суддів), щомісячне довічне грошове утримання, як і пенсія, є особливою формою соціального забезпечення суддів.

Вирішуючи питання про можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на призначення та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді, колегія суддів виходить із того, що визначальною підставою в цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат. Основними актами, на підставі яких здійснюється таке регулювання, крім інших, є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на щомісячне грошове утримання, а зі спеціальним статусом, якого ці особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Таку можливість передбачено, зокрема: спільною постановою Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім'ям», Законом України «Про пенсійне забезпечення», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тощо.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що до актів правового регулювання умов та порядку призначення суддям щомісячного довічного грошового утримання належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Вищий адміністративний суд України оскарженою постановою внаслідок помилкового застосування норм матеріального права скасував правильні по суті рішення судів першої та апеляційної інстанцій, тому відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ця постанова підлягає скасуванню, а помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2006 року скасувати, рішення Зарічанського районного суду м. Сум від 15 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 13 грудня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.