АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 рік м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А.

суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі Мандрик А.В.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави України в особі заступника начальника Головного управління юстиції в Одеській області, начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 серпня 2010 року,

встановила:

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі заступника начальника Головного управління юстиції в Одеській області, начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2. При розгляді справи позивачем були уточнені позовні вимоги і остаточно позивач просив визнати дій органу державної влади, державної виконавчої служби в Одеській області протиправною, зобов'язати державне казначейство України виплатити матеріальну шкоду у розмірі 121428 грн. та моральну шкоду 32400 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2004 p., який набрав законної сили 08.04.2004 p., був засуджений до позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців за ст. 185 ч. З, 185 ч.4, 185 ч. 5 КК України ОСОБА_3, з якого на користь потерпілого в кримінальній справі ОСОБА_4 стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 7580 грн.

Позивач отримавши виконавчий лист подав його до виконання до першого відділу ДВС Малиновського районного управління юстиції в Одеській області 14.04.2004 року.

ДВС Малиновського районного управління юстиції в Одеській області не провівши ніяких виконавчих дій направило виконавчий лист до ДВС Київського районного управління юстиції в Одеській області яке в свою чергу повернуло виконавчий лист знову до ДВС Малиновського районного управління юстиції де він був втрачений.

Позивач 21.08.2007 року отримав копію виконавчого листа і знову подав його до виконання до ДВС Малиновського районного управління юстиції. Однак ДВС Малиновського районного управління юстиції не виконавши ніяких виконавчих дій закрило виконавче провадження.

Вважаючи, що в звязку з бездіяльністю виконавчої служби вирок Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2004 p., в частині стягнення з ОСОБА_3, на користь потерпілого в кримінальній справі ОСОБА_4 7580 грн., виконаний не був, а відповідальність до зобовязаннями боржника повинна нести держава, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 2 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи і ставиться питання про ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2004 p., який набрав законної сили 8.4.2004 p., був засуджений до позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців за ст. 185 ч. З, 185 ч.4, 185 ч. 5 КК України ОСОБА_3, з якого на користь потерпілого в кримінальній справі ОСОБА_4 стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 7580 грн.

Відповідно до довідки Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області № 4/4982 від 13.08.2008 року, боржник відбував покарання в Ладижинській виправній колонії УДДПВП України у Вінницькій області з 29.08.2004 року по 2.06.2008 рік та вибув за адресою: АДРЕСА_1.

За інформацією начальника першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів було закінчене 20.09.2004 р. - відповідно до п.10 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» - направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Згідно з інформацією начальника першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 23.9.2009 p., виконавчий документ за період з 1.1.2005 р. по 7.8.2007 р. до виконання не надходив.

Постановою № В-2/889 від 22 серпня 2007 року головного державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції у м. Одесі відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документу - виконавчого листа за № 1-300/04, виданого Київським районним судом м. Одеси 21.08.2007 p., - підставі п. 4 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», - пред'явлення виконавчого документу до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення, оскільки боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - у Київському районі м. Одеси.

Державний виконавець - заступник начальника першого відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі Дімоглов О.І. 24.7.2008 р. склав акт відносно того, що з виходом на місце за адресою - АДРЕСА_1, майна, належного боржникові ОСОБА_3 , на яке може бути звернуто стягнення, не виявлено, боржник не працює, соціальної допомоги не отримує, транспортних засобів та об'єктів нерухомості за ним не зареєстровано.

Постановою № В-6/40 від 5 серпня 2008 р. заступника начальника першого відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі Дімоглова О.І. виконавчий документ за № 1-300/04 Київського районного суду м. Одеси повернутий стягувачеві, якому роз'яснено його право повторно пред'явити виконавчий документ до виконання до 15 серпня 2011 року.

Відповідно до абзацу 5 пункту 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. іі Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-ХІУ і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними: рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем не надано суду доказів, що підтверджують спричинення матеріальної шкоди саме цими особами, які не мають безпосереднього відношення до виконання виконавчого листа.

Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з. протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка ії завдала, за наявності її вини.

Позивачем не доведено як факт спричинення йому моральної шкоди кимось із вказаних ним відповідачів, так і відсутнє, обґрунтування її розміру.

На підставі наведеного суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.

З зазначеним висновком суду першої інстанції колегія не погоджується.

Відповідно з положеннями ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Ч. 2 ст. 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 заявлені вимоги про визнання дій субєкта владних повноважень неправомірними і в звязку з неправомірністю дій субєкта владних повноважень заявлені вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Посилання суду першої інстанції на постанову Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» є помилковим оскільки в порядку цивільного судочинства розглядаються відповідно до положень ст. 383 ЦПК України звернення сторін виконавчого провадження до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує дії державної виконавчої служби повязані з виконанням вироку суду в частині цивільного позову, який ухвалювався в рамках кримінального судочинства, у суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення рішення в порядку цивільного судочинства.

На підставі наведеного колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням ухвали про закриття провадження у справі відповідно до вимог ч.1 ст. 205 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з розясненням ОСОБА_1, що розгляд заявлених ним позовних вимог відноситься до суду адміністративної юрисдикції .

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.4, 310, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 серпня 2010 року скасувати.

Постановити ухвалу про закриття провадження у справі з позовом ОСОБА_1 до держави України в особі заступника начальника Головного управління юстиції в Одеській області, начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Розяснити ОСОБА_1, що розгляд зазначених вимог відноситься до судів адміністративної юрисдикції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий О.А. Ступаков

Судді О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич