ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2012 р. Справа № 21/073-10

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Миронівської центральної районної лікарні, Київська обл., м. Миронівка

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Миронівка

про стягнення 94906,58 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (на підставі довіреності)

від відповідача: ОСОБА_1 (особисто)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.04.2010р. Миронівська центральна районна лікарня (далі-позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1/відповідач) про стягнення 94906,58 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за травень 2009р.-січень 2010р. за договором оренди б/н від 19.02.2008р.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.04.2010р. порушено провадження у справі №21/073-10 та призначено справу до розгляду на 12.05.2010р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2010р. розгляд даної справи відкладено на 26.05.2010р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.05.2010р. провадження у даній справі зупинено до вирішення господарським судом Київської області справи №7/074-09/14 за первісним позовом прокурора Миронівського району Київської області в інтересах держави в особі Миронівської районної ради та Миронівської центральної районної лікарні до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 67324,07 грн. заборгованості, визнання договору недійсним та зобовязання вчинити певні дії; за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_1 до Миронівської центральної районної лікарні про визнання недійсним договору та повернення сплачених коштів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2012р. провадження у даній справі поновлено, розгляд справи призначено на 30.01.2012р.

30.01.2012р. через канцелярій господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у даній справі з підстав п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 02.07.2010р. у справі №7/074-09/14 даний спір вже вирішено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Враховуючи, що предметом спору у справі №7/074-09/14 за первісним позовом є вимога позивача про стягнення 67324,07 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за лютий 2008р.-квітень 2009р. за спірним договором, визнання договору недійсним та зобовязання вчинити певні дії; а за зустрічним позовом вимога про визнання недійсним договору та повернення сплачених коштів, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про припинення провадження у даній справі з підстав п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України є необґрунтованим, оскільки дана справа та справа №7/074-09/14, яка вирішена по суті, мають різний предмет позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

19.02.2008р. між Миронівською центральною районною лікарнею (далі-орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (далі-орендар) підписано договір оренди майна (нежилих будівель, споруд, приміщенб) комунальної власності територіальної громади Миронівського району (далі-Договір), відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Миронівської районної ради від 25.09.2007р. №118-12-У передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення за адресою: Київська обл., м. Миронівка, вул. Комсомольська, 96, для роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Пунктами 3.1 та 9.1 Договору передбачено, що за користування обєктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Миронівської районної ради Київської області від 25.09.2007 р. № 118-12-У, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього договору, на дату підписання договору становить 9730, 00 грн.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 19.02.2008 р. до 19.02.2013 р. (терміном на пять років).

11.04.2008 р. між сторонами було підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду за Договором.

31.12.2009р. між сторонами було підписано акт прийомупередачі, згідно якого обєкт оренди за Договором повернуто орендодавцеві.

Як зазначає позивач, протягом травня 2009р.-січня 2010р. відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок по сплаті орендної плати, у відповідності до п. 3.1 Договору, в сумі 95839,12 грн.

Посилаючись на те, що відповідач свої обовязки за Договором в частині своєчасної сплати орендної плати за спірний період належним чином не виконав, сплативши 932,54 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 94906,58 грн. заборгованості за Договором.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Так, 02.07.2010р. господарським судом Київської області прийнято рішення у справі №7/074-09/14 за первісним позовом прокурора Миронівського району Київської області в інтересах держави в особі Миронівської районної ради та Миронівської центральної районної лікарні до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 67324,07 грн. заборгованості за спірним договором, визнання договору недійсним та зобовязання вчинити певні дії; та за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_1 до Миронівської центральної районної лікарні про визнання недійсним договору та повернення сплачених коштів, яким провадження у справі в частині первісних позовних вимог про зобовязання вчинити певні дії провадження припинено, у задоволенні решти первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовлено.

При винесенні зазначеного рішення судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Миронівського району від 19.02.2008 р., після його підписання сторонами та станом на момент розгляду справи, в порушення вимог ст. ст. 793, 794 ЦК України, не був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законодавством порядку, а тому за своєю правовою природою є неукладеним.

З огляду на набрання рішенням господарського суду Київської області від 02.07.2010р. у справі №7/074-09/14 законної сили в порядку ст. 85 ГПК України, суд дійшов висновку, що факти, встановлені зазначеним рішенням, а саме факт неукладеності спірного Договору, має преюдиційне значення у розумінні ст. 35 ГПК України, і не потребує доказуванню.

Виходячи з наведених законодавчих положень, характеру правовідносин, а також враховуючи той факт, що спірний Договір є неукладеним, і як наслідок не породжує для сторін жодних права та обовязків у розумінні ст. 173 ГК України , в тому числі обов'язок для відповідача по сплаті орендної плати за таким договором, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 94906,58 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за травень 2009р.-січень 2010р. за Договором є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 35, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 173, 175, Господарського кодексу України, ст. 11 Цивільного кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.А. Ярема

Повне рішення складено 31.01.2012р.