Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2006 р. Справа №АС-9/316-06

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Плужник О.В., суддів Могилєвкіна Ю.О., Барбашової С.В.

при секретарі -Казакової О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.

відповідача -Кот Ю.Д.

3-х осіб -ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1, м. Охтирка, ПП "Експрес", м. Охтирка, ПП "Ліспромбудсервіс", м. Охтирка (вх. № 3049С/3-7) на постанову господарського суду Сумської області від 06.07.06 по справі № АС-9/316-06

за позовом - Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Охтирка

до Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Сумській області, м. Суми

треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

1. Приватне підприємство „Експрес”, м. Охтирка

2. Приватне підприємство „Ліспромбутсервіс”, м. Охтирка

про визнання недійсною постанови, спонукання вчинити певні дії та зобов”язання відшкодування збитків, -

встановила:

В травні 2006 р. позивач - ПП ОСОБА_1, м. Охтирка звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсною постанови НОМЕР_1. начальника територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Сумській області (відповідач), про зобов'язання відповідача утримуватися в подальшому від вчинення дій, що ведуть до перешкоджання автомобільних перевезень, та про зобов'язання вищевказаним органом відшкодувати збитки.

Постановою господарського суду Сумської області від 06.07.2006 р. (суддя Лущик М.С.) позов задоволене частково. Визнано протиправною та скасовано постанову НОМЕР_1. В іншій частині в позові відмовлено.

Постанову мотивовано з тих підстав, що в подорожньому листі НОМЕР_2 є чітка вказівка на те, що режим роботи при перевезенні був для власних потреб, проте, законодавством України не передбачено ліцензування перевезень за власні кошти та для власних потреб; що відповідач, з урахуванням ст. 71 КАС України, не надав обґрунтованих доказів щодо правомірності оскаржуваної позивачем постанови; що позивач та треті особи, з урахуванням тієї ж статті, не обґрунтували свої вимоги в частині стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку.

Позивач та 3-ті особи з постановою господарського суду в частині відмови задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків не погоджуються, вважають що при її винесенні судом в цій частині порушено норми матеріального та процесуального права, подали спільну апеляційну скаргу в якій просять постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків скасувати та прийняти нову якою стягнути з відповідача на користь 3-х осіб збитки. В іншій частині постанова позивачем та 3-ми особами визнається правомірною.

В обгрунтуавання своїх вимог позивач та треті особи посилаються на те, що суд, на їх думку, не звернув уваги на те, що сума штрафних санкцій, накладених постановою НОМЕР_1. дуже значна; що відповідач при винесенні оспорюваної постанови, перевищив свої службові повноваження, чим обмежив виробничу діяльність ПП „Експрес" (1-ша 3-тя особа) та ПП „Ліспромбудсервіс" (2-га 3-тя особа), та завдав обом підприємствам значних збитків; що судом невірно визначено учасників процесу; що судом першої інстанції при винесенні постанови проігноровано вимоги позивача та 3-х осіб щодо зобов'язання відповідача утримуватися в подальшому від вчинення дій, що ведуть до перешкоджання здійснення автомобільних перевезень та ін.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги позивач та 3-ті особи наголошують на незаконності постанови НОМЕР_1, та звертають увагу суду на те, що відповідач, на їх думку, незаконно взяв на себе повноваження щодо регулювання господарських відносин між суб'єктами господарювання та їх обмеження та ін.

В запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач просить суд постанову в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача та 3-х осіб без задоволення, посилаючись на безпідставність посилань позивача на перевищення відповідачем свого службового становища. Крім того, позивач посилається на те, що позивачем при здійсненні ним господарської діяльності було порушено норми Закону України „Про автомобільний транспорт" в зв'язку з чим, на думку відповідача, на позивача правомірно було накладено штрафні санкції оскаржуваною постановою; що крім оскаржуваної постанови, ніяких інших рішень чи постанов про заборону чи обмеження у використанні транспортного засобу по відношенню до позивача чи 3-х осіб відповідачем не ухвалювалось, тому просить визнати оскаржувану постанову місцевого господарського суду в частині визнання противоправною постанови НОМЕР_1 та її скасування, не чинною і закрити провадження у справі.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про залишення постанови місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 102 КАСУ, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права може бути підставою для скасування постанови або ухвали, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин (доказів) які можуть бути підставою для скасування рішення відповідач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом, Постановою НОМЕР_1 начальником територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорту у Сумській області було застосовано до позивача - приватного підприємця ОСОБА_1 фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про автомобільний транспорт" - Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг стосовно перевезення пасажирів і вантажів на такі види робіт- „надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;" та відповідно законодавче встановлених визначень у ст.1 - „автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;" „послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату", тобто положення ст.1 закону визначають, що тільки комерційні перевезення (з отриманням плати за надану послугу) підлягають ліцензуванню. Перевезення за власний кошт та для власних потреб не ліцензуються.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих доказів, на засіданні комісії позивачем було надано копії Статутів ПП „Експрес" та ПП "Ліспромбудсервіс", а також письмові пояснення приватного підприємця ОСОБА_1. Було надано подорожній лист вантажного автомобіля НОМЕР_2, у якому чітко вказано режим роботи - власні потреби.

В оскаржуваній постанові місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до вимог ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Зважаючи на те, що відповідач не надав обґрунтованих доказів щодо правомірності оскаржуваної позивачем постанови, а саме те, що в конкретному випадку позивачем здійснювалось перевезення не для власних потреб, суд правомірно визнав вимоги позивача щодо визнання протиправною постанови № НОМЕР_1 та її скасування такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України, визначені загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок цивільного правопорушення, та передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду у повному обсязі за винятком випадків, передбачених законодавством.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв'язок між ними та вину.

Посилання позивача та третіх осіб на те, що з 23.05.06 вони були змушені зупинити виробничу діяльність у зв'язку з фактичною забороною використання власного автотранспорту і при цьому обидва підприємства та власник автотранспорту з вини відповідача отримали значні збитки, безпідставне та не підтверджено відповідними доказами.

Постановою НОМЕР_1 начальником територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорту у Сумській області було застосовано до позивача - приватного підприємця ОСОБА_1 фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме за конкретний випадок. Хоча відповідач і не довів суду протиправність позивача у зазначеному випадку, але зазначена постанова не містить будь-якої заборони використовувати позивачем автомобілю для власних потреб в подальшому.

Тому, вимоги позивача та третіх осіб щодо стягнення з відповідача на користь ПП "Експрес" 14 520 грн. 00 коп. збитків у вигляді неодержаного прибутку та на користь ПП "Ліспромбудсервіс" 19 270 грн. 00 коп. збитків у вигляді неодержаного прибутку задоволенню не підлягають задоволенню, оскільки отримання прибутку зазначеними підприємствами із залученням транспортного засобу іншої особи, хоча і безоплатно, містить в собі ознаки комерційного характеру в результаті підприємницької діяльності між позивачем та третіми особами.

На підставі викладеного, позивач та треті особи на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору належним чином не обґрунтували свої позовні вимоги в частині зобов”язання відповідача відшкодувати збитки у вигляді не одержаного прибутку, а саме вину відповідача і причинний зв'язок в спричиненні зазначених збитків саме постановою відповідача НОМЕР_1.

Таким чином, не підлягають задоволенню і вимоги щодо зобов'язання відповідача утримуватися в подальшому від вчинення дій, що ведуть до перешкоджання автомобільних перевезень, оскільки відповідно до підпункту 1 пункту 5 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005р. № 888 територіальні управління у відповідному регіоні здійснюють державний контроль за виконанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, правил перевезень пасажирів і вантажів; дотриманням вимог нормативно - правових актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а конкретні незаконні дії можуть бути оскаржені.

З огляду на вищевказане, висновки, викладені в постанові господарського суду Сумської області відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для її скасування.

Враховуючи вищевикладене, заперечення викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 202, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

ухвалила:

Постанову господарського суду Сумської області від 06.07.2006 р. по справі № АС-9/316-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) Плужник О.В.

судді Могилєвкін Ю.О.

Барбашова С.В.