Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2006 р. Справа № АС-39/35-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Плужник О.В., судді Могилєвкін Ю.О., Гагін М.В.
при секретарі –Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача –Яценко О.П.
відповідача - Міліціанов Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2904Х/3-7) на постанову господарського суду Харківської області від 05.07.2006 р. по справі № АС-39/35-06
за позовом - Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків
до СТОВ „Балаклійське підприємство по птахівництву”, м.Харків
про стягнення 37019,70 грн., -
встановила:
В квітні 2006 р. позивач –Харківське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача –СТОВ „Балаклійське підприємство по птахівництву” 37019,70 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Харківської області від 05.07.2006 р. (суддя Швидкін А.О.) по справі №АС-39/35-06 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 30849,75 грн. штрафних санкцій. Постанову мотивовано з тих підстав, що відповідачем не виконано норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. за формою № 10-ПІ в якому зазначено, що за звітний період на підприємстві відповідача працювало 3 інваліди, тоді як відповідно до нормативу на підприємство покладався обов’язок по створенню 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів; що інваліди хоча і не працювали на підприємстві відповідача не повний рік, але Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді та ін.
Відповідач з постановою господарського суду не погоджується, вважає її незаконною, подав апеляційну скаргу в якій просить постанову скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В підтвердження апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції 21.03.1991р. № 875-ХІІ), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Крім того, відповідач вказує на те, що він є платником єдиного податку, в зв’язку з чим, на його думку, він відповідно до п. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, звільнений від сплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця. Також, відповідач зазначає, що він інформував компетентні органи про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, однак компетентні органи інвалідів на підприємство не направляли; що ним, на його думку, в звітному періоді вжито всіх заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та ін.
Більш того, на думку відповідача, обставини справи, викладені у постанові місцевого суду не відповідають вимогам чинного законодавства. Згідно з п.п.10, 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, на відповідача покладаються обов’язки в сфері працевлаштування інвалідів –обов’язок щодо створення робочих місць для інвалідів, який не супроводжується обов’язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця та обов’язок інформування державної служби зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд постанову господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не виконав нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів; що відповідно до постанови ВГСУ від 16.11.2004 р. на підприємство хоч і не покладається обов’язок по працевлаштуванню інвалідів, але покладається обов’язок, щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування компетентних органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому, вказуючи на те, що у разі невиконання зазначених умов, необхідно сплачувати відповідним територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про залишення постанови господарського суду Харківської області без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 102 КАСУ підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права може бути підставою для скасування постанови або ухвали, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин (доказів) які можуть бути підставою для скасування рішення відповідач не надав.
Як вбачається з матеріалів справи фактично, у відповідача, відповідно до державної звітності, а саме "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2005р. на підприємстві було створено 3 робочих місця для інвалідів, замість 8. Згідно списку працюючих інвалідів –штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. з трьох інвалідів, працюючих на підприємстві відповідача, один працював повний рік, другий –9 місяців, третій –півроку. У зв’язку з чим, ст.20 вищезазначеного Закону зобов’язує підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати.
Відповідно до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальної комісією за участю представників МСЕК, органів Держохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов'язку щодо сплати відрахувань до Фонду на підставі статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів", оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (інваліди не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, інваліди на даній території не проживають), з яких інвалід не працює на даному підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до п.5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Тобто, працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу.
Судова колегія вважає, що зазначене посилання відповідача на Указ Президента України від 03.07.98 р. № 727 ''Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" безпідставне, оскільки перерахування штрафних санкцій до Фонду не являється податковим платежем, так як вони не входять до переліку як державних так і місцевих податків (обов'язкових платежів), які визначені Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.91р. № 1251-XII зі змінами та доповненнями.
Відрахування в Фонд не носять характеру обов'язкових платежів і здійснюються лише в тому випадку, якщо підприємство не виконало визначений Законом норматив. Такі відрахування носять характер санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
На той час, коли був введений в дію Указ № 727 (1998 р.) підприємства (об'єднання), установи, організації, крім сплати цільових коштів (на сьогоднішній день штрафні санкції) перераховували внески на обов'язкове соціальне страхування в розмірі 1 % від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів до Фонду соціального захисту інвалідів. Цей платіж був обов'язковим, згідно ст. 4 Закону України від 26.06.97 р. № 402/97-ВР "Про збір на обов'язкове соціальне страхування". Але необхідно зауважити що внесок - це добровільний вклад, виражений у грошовій формі, на користь будь-якої установи, організації тощо, а штраф це грошове стягнення, що накладається як покарання за невиконання будь-яких дій, переважно в адміністративному чи судовому порядку.
Виходячи з цього, суб'єкти малого підприємництва, які сплачували єдиний податок у відповідності з вимогами п.6 Указу № 727 були звільнені від сплати внесків на обов'язкове соціальне страхування в розмірі 1% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів, а не від сплати штрафних санкцій згідно з вимогами ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Крім того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, Конституцією України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці (ст.43), а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно ч.2 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом (ч.1 ст.20 Закону).
На підставі вищенаведеного, заперечення викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови місцевого господарського суду.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 202, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 05.07.2006 р. по справі № АС-39/35-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя (доповідач) Плужник О.В.
судді Могилєвкін Ю.О.
Гагін М.В.
