Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 2017/2-70/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка                                                                                                    18 січня 2012 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Криворотова С.В., при секретарі Михальчук В.В., з участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Ажна» (відповідач-1), відділу Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, та вилучення землі з чужого незаконного володіння, третя особа на стороні позивача –ТОВ «Аграрний дім ім. Горького», -

В С Т А Н О В И В:

Представником ОСОБА_2, від імені ОСОБА_1, заявлено позов до приватного сільськогосподарського підприємства «Ажна»(далі –ПСП «Ажна») та Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»(далі –ХРФ ЦДЗК). Представник позивача просить визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі б\н від 02.06.2006р. між позивачем та відповідачем-1, про скасування реєстраційного запису №040969600240 від 22.05.2009р. в Державному реєстрі земель щодо його реєстрації, зобов’язати відповідача-1 негайно повернути земельну ділянку. В якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, заявлено ТОВ «Аграрний дім ім.Горького»(далі –ТОВ «АД ім.Горького»).

Під час розгляду справи, за клопотанням представника позивача, у зв’язку зі зміною порядку реєстрації земельних ділянок, відповідача-2 із ХРФ ЦДЗК замінено на відділ Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (далі - ВДКЗ).

У позовній заяві зазначено, що позивач, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, є власником земельної ділянки площею 7,3511 га на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. До 2007р. був укладений договір оренди цієї ділянки між ним та ПСП «Злагода», а в 2008р., після банкрутства орендаря - з ТОВ «АД ім.Горького», всі його примірники були передані цьому підприємству для подальшої реєстрації. Але, одночасно було встановлено, що при невідомих позивачеві обставинах, раніше від його імені було підписано інший договір оренди цієї ж ділянки з ПСП «Ажна», який ХРФ ЦДЗК було зареєстровано. Позивач, разом з іншими власниками ділянок, звернувся із заявами: 24.09.2008р. - до Кегичівського відділу, а 17.01.2009р. –безпосередньо до ХРФ ЦДЗК про не реєстрацію договорів з ПСП «Ажна»та про їх реєстрацію з ТОВ «АД ім.Горького». Проте, на підставі заяви від його імені, оспорюваний договір був зареєстрований і набрав чинності. Ні договір оренди, ні заява про його реєстрацію позивачем не підписувались, засвідчення останнього від імені Лозівської сільської ради та її печатка підроблені. У зв’язку з цим, Кегичівським РВ ГУМВСУ порушено кримінальну справу і проводиться слідство, з приводу підпису в цьому договорі призначено почеркознавчу експертизу, результатів немає. В якості підстав визнання недійсним правочину щодо зазначеного договору, у позовній заяві вказано, що його укладення не відповідало вільному внутрішньому волевиявленню позивача, що суперечить ст.ст. 203, 215 ЦК України; а також те, що у ньому, згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі», не передбачені як істотні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

ПСП «Ажна»надало письмове заперечення, в якому вважає, що доводи позову ґрунтуються на припущеннях, оспорюваний договір, акт приймання-передачі землі та заява про проведення реєстрації (подання якої законом не передбачено) в дійсності підписані позивачем, доказів протилежного не надано, оскільки, експертиза цих підписів, відповідно до вимог ЦПК України, не проводилась. Орендодавець фактично визнав угоду з ПСП «Ажна», бо отримував у цього підприємства орендну плату. У доповненні до заперечення відповідач-1 додає, що оспорюваний правочин не суперечить ч.1 ст.203 ЦПК України, оскільки внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, їх купівля-продаж до 1.01.2012р. прямо заборонено п.14,15 Перехідних положень Земельного кодексу України, а земельна ділянка в якості предмету застави ЗУ «Про заставу»не передбачена. Виходячи з цього, а також що оспорюваний договір було підписано до внесення про це змін у чинне законодавство, зазначені у позові як невключені до договору істотні умови до 1.01.2012р. фактично не могли породжувати негативні наслідки для позивача, і не є підставою для визнання цього правочину недійсним. На виконання внесених після укладення договору змін до законодавства, відповідач-1 запропонував позивачу укласти про це додаткову угоду, проект якої додав до матеріалів справи.

ХРФ ЦДЗК, маючи статус відповідача-2, також надавав письмове заперечення проти позову, в якому повідомляв, що реєструючий орган не мав повноважень перевірки діяльності сторін договору, встановлення справжності підписів громадян, здійснював державну реєстрацію з дотриманням встановленої процедури та після затвердження технічної документації, договір з ПСП «Ажна» на момент його подання відповідав вимогам законодавства, належні документи про реєстрацію іншого договору позивача з ТОВ «АД ім.Горького»не надходили.

Представник ВДКЗ, в якості притягнутого відповідача-2 після заміни ХРФ ЦДЗК, подав письмову заяву, навів витяги з чинного законодавства, в резолютивній частині повідомив, що у вирішенні питань судового розгляду покладається на розсуд суду, просить розглядати справу без його участі.

Представник 3-ї особи, ТОВ «АД ім.Горького», також подав заяву, в якій, посилаючись на норми ст.640 ЦК, ст.125,126 ЗК, ст.ст.15,18,21 Закону «Про оренду землі», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.1.2009р. №9, з позовною заявою згоден, її підтримує, просить слухання по справі проводити без його участі.           

          Під час судового розгляду позивач та його представник позов підтримали, решта осіб участі у ньому не взяли.

          Представник позивача у судовому засіданні наголосила на тому, що договір від 2006р. є недійсним, так як волевиявлення позивача було направлене на укладення договору з іншим підприємством. Проте, незважаючи на те, що з 2008р., станом на травень 2009р. позивач уклав договір з ТОВ «АД ім.Горького»і звертався до ЦДЗК не реєструвати договір з ПСП «Ажна», державна реєстрація останнього була виконана. Звернула увагу, що заява, на підставі якої зареєстровано договір, є підробленою. Крім того, оспорюваний договір суперечив вимогам чинного законодавства і не містив суттєвої умови - передачі права оренди землі в заставу та статутний фонд. Стверджує, що плату позивач отримував як за фактичне використання землі. Далі, у своєму поясненні та письмовій заяві представник позивача підтвердила отримання орендної плати позивачем в ПСП «Ажна»за 2010р. та 2011р. натуроплатою та грошима 200грн. Просить визнати договір недійсним, скасувати його державну реєстрацію і повернути землю власнику.

У судовому засіданні позивач повідомив, що нічого пояснювати не буде. Про своє особисте ставлення до наявності чи відсутності в оспореному договору істотних умов не висловився, підписати додаткову угоду про включення до договору нововведеної істотної умови відмовився.

На запитання позивач відповів, що підписи на оспореному договорі та додатках –не його. Під час пред’явлення йому заяв від його імені щодо договору з ПСП «Ажна»пояснив, що «ніяких заяв нікуди не писав, не звертався і не підписував», припустив, що колективний лист-повідомлення за нього підписала дружина. На пред’явлену друковану заяву в ДЗК від його імені з проханням не реєструвати договір з ПСП «Ажна»сказав, що цю заяву він писав особисто. У сільську раду не звертався. Щодо отримання орендної плати в ПСП «Ажна»сказав, що він це забув і не пам’ятає. Продовжуючи відповідати на запитання пояснив, що орендну плату в ПСП «Ажна»отримував у 2006-2007рр, підпис у платіжній відомості №1 про отримання в 2008р. в ПСП «Ажна»500кг озимої пшениці йому «не подобається», плати там він не отримував, у тому році плату отримував у «Горького». Тут же сказав, що в якому саме році, не пам’ятає, чи у 2008р. чи у 2009р. плату в «Ажні»отримував.

Заявити клопотання про призначення почеркознавчих експертиз, а також від підписання запропонованої представником ПСП «Ажна»додаткової угоди про доповнення договору оренди внесеними Законом змінами щодо його істотних умов, позивач відмовився.

Свідок ОСОБА_3, який на час реєстрації оспореного договору працював на посаді начальника районного відділу ХРФ ЦДЗК, показав, що конкретно про цей договір з ПСП «Ажна»не пам’ятає, але він був наданий з відділу Держкомзему, до нього було додано інші документи та висновок. Того, щоб позивач особисто звертався до ДЗК з проханням не реєструвати договір з ПСП «Ажна», не пам’ятає. Заяви надходили різні: і реєструвати договір, і не реєструвати, остання була засвідчена, з проханням зареєструвати договір, тому договір зареєстрували. Про те, що цю заяву підроблено, на момент реєстрації йому не було відомо.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_3, суд бере їх до уваги лише щодо з’ясування обставин реєстрації договору, і згідно з абз. 2 ч.1 ст. 218 ЦК не вважає їх такими, що доводять чи спростовують факт вчинення правочину або оспорювання окремих його частин.

          Судом забезпечено усім учасникам можливість для реалізації їх прав для надання та витребування доказів, усі вони долучені до справи і досліджені.

При аналізі доказів у справі суд керується положеннями ст. 60 ЦПК України про те, що обов'язки доказування і подання доказів покладається на сторони, і виходить лише із тих доказів, які надані ними під час розгляду справи.

Так, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, позивач є власником земельної ділянки на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до наданої копії договору, між позивачем та ПСП «Ажна»підписано договір оренди земельної ділянки. Як свідчить реєстраційний запис, договір пройшов державну реєстрацію, до нього додані документи, які є його невід’ємною частиною, що передбачені ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

          До справи долучені докази, які підтверджують, що позивач отримував орендну плату з ПСП «Ажна», згідно з платіжними відомостями: №1 за грудень 2008р. - 500 кг озимої пшениці (порядковий №174), №1 за 2010р.- 500кг кукурудзи (порядковий №137), №2 за 2010р. –150кг пшениці (порядковий №137), №6 за 2010р. –150кг соняшнику (порядковий №137), №1 за січень 2011р. –50кг цукру в мішку (порядковий №112), №1 за 2011р. –500кг пшениці (порядковий №137), №3 за лютий 2011р. –200грн. (порядковий №112), №3 за 2011р. –500кг ячменю (порядковий №137), №5 за 2011р. –100кг соняшнику (порядковий №111), №7 за 2011р. –250кг кукурудзи (порядковий №103).

          Оскільки, факти отримання орендної плати в ПСП «Ажна»за 2006-2007рр визнано позивачем, а за 2010-2011рр –визнано представником позивача, вони не підлягають доказуванню.

Експертиза тих відомостей, на яких позивач свій підпис заперечив, не проведена, отже,ці докази отримання орендної плати не спростовано.

У копіях заяв та звернень, складених від імені позивача на адресу ХРФ ЦДЗК та його відділення від квітня 2008р. та 22.12.2008р., містяться відомості про його небажання реєструвати договір з ПСП «Ажна». Надані позивачем пояснення щодо їх підписання є суперечливими: від визнання до заперечення. Свій підпис у колективному зверненні про це від 24.09.2008р. позивач спростував. Достовірність цих підписів на зазначених документах експертним шляхом не досліджувалась, від реалізації свого права на проведення таких досліджень сторона позивача відмовилась.

Встановлено, що у травні 2009р. від імені землевласників до реєструючого органу було подано заяви із їх засвідченими підписами, із проханням про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП «Ажна». Позивачем надано копії висновків експертизи №314 від 24.07.2009р. та №527 від 02.10.2009р., призначених Кегичівським РВ ГУМВСУ в ході слідства по кримінальній справі №82090086. В них зазначено, що засвідчувальний підпис сільського голови на заяві позивача, а також печатка сільської ради (на яких заявах, не конкретизовано), підроблені. Відомості про перевірку достовірності підписів самих орендодавців на цих заявах, у копіях висновків експертиз відсутні. Відповідач-1 надав копії відомостей про видачу орендної плати, інші документи.

При вирішенні позову, суд виходить із того, що права та обов’язки сторін по справі визначаються правовідносинами щодо використання (оренди) земельної ділянки та обставин, що з цього витікають, які врегульовані ст.11, 218, 638, 640, 642 ЦК України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст.15-16 Закону «Про оренду землі», ст.ст.18,19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», іншими, нижчезазначеними, нормативними актами.

          Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази, суд доходить висновку, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В якості доказу укладення оспореного договору, стороною позивача надано його копію, яку звірено з примірником з оригінальними підписами, витребуваним для огляду з відділу Держкомзему. Достовірність договору спростовується позивачем, який свій підпис на ньому не визнав, чим заперечив сам факт укладення договору. Також, позивачем не визнано свій підпис на заявах про реєстрацію договору, на документах, що є невід’ємними частинами договору. Враховуючи, що відповідач проти цього доводу заперечує, він потребує доведення.

Вирішуючи спір у цій частині, суд виходить з того,що відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

На підтвердженні викладених у позові обставин, позивачем надані копії двох висновків експертиз, зміст яких свідчить про їх проведення у кримінальній справі на підставі постанов слідчих органів Кегичівського РВ ГУМВСУ: №314 від 24.07.2009р. та №527 від 01.10.2009р.–про те, що на заявах до Кегичівського районного відділу ХРФ ЦДЗК про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП «Ажна»за травень 2009р. підпис голови сільської ради щодо засвідчення підпису позивача та інших осіб, а також відбиток печатки на заявах 280 осіб (які не названі) не відповідають дійсності.

Оцінюючи надані позивачем копії висновків експертиз, суд виходить з наступного:

Згідно з п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 червня 2009 року, висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі, коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз’яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

Встановлено, що надані позивачем копії висновків експертиз не засвідчені, відповідачем-1 їх достовірність не визнано. У наданні до суду оригіналів висновків цих експертиз із матеріалів кримінальної справи досудовим слідством відмовлено, із посиланням на таємницю слідства. Проти зупинення цивільного провадження до вирішення кримінальної справи за цим фактом, та доказування події зазначеного злочину у порядку п.1 ст. 64 КПК України, сторона позивача також заперечила.

У зв’язку з цим, у судовому засіданні стороні позивача усно та під письмову розписку роз’яснено право заявити клопотання про призначення судом відповідної почеркознавчої експертизи, проте, такі клопотання не заявлені, від реалізації свого права у цій частині позивач відмовився.

Згідно з ч.4 п.2 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 58-59 ЦПК України, надані сторонами докази повинні бути належними і допустимими, суд не бере ті з них, які одержані з порушенням встановленого законом порядку.

Тому, визнано неможливим використання в якості доказів у даній цивільній справі копій висновків експертиз, які проводяться в ході досудового слідства по кримінальній справі, оскільки, порядок їх призначення не відповідає вимогам ст. 143 ЦПК України (зокрема, щодо дотримання прав учасників цивільного провадження подати свої запитання, на їх прийняття чи мотивоване відхилення, на клопотання про вибір відповідної експертної установи, конкретного експерта, на його відвід та дачу йому пояснень тощо).

Заперечення позивачем факту підписання як оспореного договору, так і його інших невід’ємних частин, зокрема, акту передачі земельної ділянки, відомостей про отримання орендної плати, при ненаданні доказів, які це підтверджують чи спростовують, позбавляє суд можливості вирішити заявлені позовні вимоги по суті.

Тому, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним того договору, підписання якого позивачем спростовано, без належного доведення.

Оцінюючи довід сторони позивача щодо невключеня до договору однієї з істотних умов (а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки), суд виходить з наступного:

          Дата підписання договору зазначена як 02.06.2006р., дата його реєстрації в ХРФ ДП ЦДЗК - 22.05.2009р. На дату підписання існуюча на той час редакція ст.15 ЗУ «Про оренду землі»цієї умови не передбачала, Закон про таке доповнення прийнято N 509-VI від 16.09.2008р., опубліковано 14.10.2008р.

Умова передачі у заставу та внесення до статуного фонду права оренди земельної ділянки визнана законом істотною після його підписання, тобто, після досягнення згоди з істотних на той час умов договору, як це передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України.

          При цьому, в Законі N 509-VI від 16.09.2008р. застосування його положень щодо договорів, які підписані раніше, не передбачено, в Законі «Про оренду землі»такі положення також відсутні. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», зокрема, його ст. 20 не містить положення про відповідність документів вимогам, які внесені після їх подання, повернення документів у випадку внесення подальших законодавчих змін Закон також не передбачає. У ст.24 цього Закону, де встановлено обов’язковість відповідності вимогам закону поданих документів (тобто, на час їх подання), прямо заборонено відмовляти у державній реєстрації з підстав, не передбачених цим Законом. Згідно з п.7 Прикінцевих положень цього Закону, положення інших законів застосовуються в частині, що йому не суперечать. Водночас, взято до уваги, що подібні питання уже врегульовані самим договором: п.31 зобов’язує орендаря виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом, а п.36 передбачає механізм внесення змін його умов, що дає змогу коригувати цей документ з урахуванням подальших змін у законодавстві.

          Суду не надано доказів того, що відсутність у договорі запровадженої у подальшому однієї з істотних умов реально порушила права орендодавця, чи у її внесенні у договір орендарем було відмовлено; навпаки, останнім запропоновано орендодавцеві внести відповідні зміни, передбачені Законом.

Розглянувши усі наведені обставини у їх укупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача про визнання договору недійсним із цих підстав також задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації договору та повернення земельної ділянки, суд враховує, що ці вимоги безпосередньо пов’язані позивачем з першою, основною вимогою, як наслідок розгляду недійсності договору на зазначених позивачем конкретних підставах. Недоведеність цієї передумови тягне за собою висновок і про відсутність вказаних підстав для задоволення інших позовних вимог. Їх вирішення судом на інших підставах є неможливим, оскільки, це виходить за межі заявлених позовних вимог. Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог ч.1 п.3 згаданого Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, суд розглядає цивільні справи не інакше, як у межах заявлених позивачем вимог, зазначених і доведених ним обставин.

Так, відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.19, ч.1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»№1952-IV від 01.06.2004р., підставою для реєстрації зазначених прав є, зокрема, договір оренди, така реєстрація проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, або уповноважених ним осіб, подані документи повинні відповідати вимогам закону. Встановлено, що наявність згоди на реєстрацію оспореного договору з боку орендаря підтверджена заявою а також документами про оплату реєстраційних робіт. Орендодавцем свій підпис про це спростовано, але в силу зазначених вище обставин, недостовірність підпису не доведено; текст договору та інші документи подані з дотриманням вимог ст.ст.19-20 Закону.

Крім цього, суд виходить також з того, що згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нова редакція ст.15 ЗУ «Про оренду землі», якою введено додаткову істотну умову договору, не містить прямої заборони реєстрації того договору, який підписано раніше, до дня набрання чинності цієї норми. За загальними правилами акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами та діють на майбутній час і не застосовуються до тих правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Принцип «все, що не заборонено законом, дозволено» давав право на реєстрацію цього правочину.

Перевірка договору на відповідність вимогам законодавства входить до компетенції відділу земельних ресурсів, який 10.08.2007р. надав висновок про те, що порушень вимог ст.ст.4,5,6,11,15,17,19 Закону України «Про оренду землі»не знайдено, що відповідало дійсності. Після цього, договір з цим висновком було передано до реєструючого органу. Останній (у даному випадку, відповідний підрозділ ХРФ ЦДЗК), при здійсненні реєстрації керувався цим висновком, і виконав належну йому функцію у межах наданих йому повноважень. Відмова у реєстрації договору, у зв’язку зі зміною законодавства щодо введення нових істотних умов, законом не передбачена.

У зв’язку із ненаданням доказів недостовірності підпису орендодавця в акті прийому-передачі земельної ділянки, відсутність його волевиявлення на цю дію, на час її вчинення, також є недоведеною.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації договору та повернення земельної ділянки.

Суд вважає, що посилання на наявність заяви орендодавця про реєстрацію іншого договору ( з ТОВ «Аграрний дім імені Горького») не може бути перешкодою для реєстрації раніше поданого і опрацьованого договору, оскільки, реєструючий орган не вправі вирішувати спори щодо оренди землі, відповідно до ст.35 ЗУ «Про оренду землі»це є компетенцією суду. Згідно з ч.1 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», реєструючий орган встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, і не має повноважень на врахування тих прав, які ще не зареєстровані.

Судом оцінено доводи сторони позивача про відсутність у нього волевиявлення на укладення оспореної угоди. Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. При цьому, відсутність встановлених законодавством умов для укладення договору Пленум розглядає не абстраговано, а в контексті з волевиявленням сторін, і проявом цього зазначає, зокрема, відсутність згоди за всіма істотними умовами договору. У даному випадку, при досягненні згоди на підписання договору, у ньому зазначено ставлення сторін до існуючих на той час істотних умов, але вони не могли визначитись зі своїм волевиявленням до ще невідомої їм на той час обставини. Ознак відсутності згоди (тобто, незгоди) між сторонами щодо додаткової істотної умови немає.