АС-4/232-06
Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" жовтня 2006 р. Справа № АС-4/232-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді , ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Загорулько С.Г. (дов. № 02/137 від 08.06.2006 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" (м. Суми) (вх. № 2754 С/3) на постанову господарського суду Сумської області від 27.06.06 р. по справі № АС-4/232-06
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Суми)
до Відкритого акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" (м. Суми)
про стягнення 18 086,18 грн., -
встановила:
У квітні 2006 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Сумської області з адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" (м. Харків) про стягнення 18086,18 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2004 році.
Постановою господарського суду Сумської області від 27.06.2006 р. по справі № АС 4/232-06 (суддя Лугова Н.П.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 18 086,18 грн. штрафних санкцій.
Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Сумської області від 27.06.2006 р. скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Зокрема, в зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування на відрядження, позивач просить розглянути дану справу без участі представника відділення Фонду.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши представника ВАТ "Інтернафтогазбуд" Загорулько С.Г., який підтримав апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови господарського суду Сумської області від 27.06.2006 р. –без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин (далі –Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів”. Крім цього, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314).
Згідно пункту 3 цього Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно з пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 вказаного Положення підприємства повинні інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН з приміткою робочі місця для інвалідів), а працевлаштування інвалідів здійснюється органами, вказаними у ст. 18 Закону, з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до поданої державної звітності "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2004 рік відповідач повинен був створити у вказаному році 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 181 особи, але фактично на підприємстві відповідача у 2004 році було працевлаштовано 5 інвалідів. Отже, відповідачем не був виконаний норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році, при цьому відповідач не звертався до компетентних органів з проханням направити йому інвалідів для працевлаштування.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості, в матеріалах справи такі звіти відсутні.
Таким чином, на думку колегії суддів, відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році, чим порушив вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а згідно статті 20 Закону, Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, тому повинен був перерахувати до Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій.
Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як свідчать матеріали справи, фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві відповідача у 2004 році становив 1 636 800,00 грн., при середньообліковій чисельності штатних працівників 181 осіб, отже середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника у 2005 році становила 9 043,09 грн. Сума штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування 2 інвалідів у 2004 році згідно з вимогами статті 20 Закону складає 18 086,18 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Однак, відповідач не перерахував кошти у встановлений чинним законодавством термін та не надав належних доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: наказу про затвердження заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, затверджене положення про робоче місце інваліда, наказ про створення спеціальної комісії по атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестації робочого місця для інваліда, колективного договору на 2004 рік, тому позовні вимоги на суму 18 086,18 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2004 році, на думку колегії суддів, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до частини третьої статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у 2004 році підприємство відповідача не мало прибутку і працювало збитково, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2004 рік.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на відсутність прибутку за звітний період, як на підставу від звільнення останнього від сплати штрафних санкцій за незайняті місця для працевлаштування інвалідів, слід вважати безпідставними, оскільки аналіз відповідних норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дозволяє зробити висновок про те, що закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати штрафних санкцій від наявності чи відсутності прибутку.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем був пропущений шестимісячний строк звернення з позовом від того, як стало відомо або могло бути відомо про факт правопорушення, допущеного у 2004 році, то колегія суддів вважає, що цій обставині суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Сумської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році, у зв’язку з чим зобов'язаний сплатити штрафні санкції в розмірі 18 086,18 грн. за нестворені на підприємстві у 2004 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ВАТ "Інтернафтогазбуд" позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Сумської області від 27.06.2006 р. по справі № АС 4/232-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.
Керуючись статтями 86, 195, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" (м. Харків) залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 27 червня 2006 року по справі № АС 4/232-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя
