ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16 серпня 2011 року справа № 5020-890/2011

за позовом заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі:

Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, б. 5, м. Севастополь, 99011)

до відповідача закритого акціонерного товариства

«Торговий дім «ГЕСС і Ко»

(вул. В.Морська, буд. 5, м. Севастополь, 99011)

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 706629,83 грн., розірвання договору оренди та зобовязання звільнити обєкт оренди

за участю учасників судового процесу:

прокурора Радулов А.Д., посвідчення № 684 від 09.03.2011,

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2011;

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 12 від 17.01.2011,

суддя Кравченко В.Є.

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокурора міста Севастополя, керуючись п. 2 ст. 121 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України № 3-р п/99 від 08.04.1999 , ст.ст. 20, 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 1, 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради з позовом до закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко» про стягнення 706629,83 грн., до складу яких входить заборгованість по орендній платі за період з січня по квітень 2011 року , в сумі 79283,20 грн., пеня в сумі 2410,63 грн., 30 % річних від простроченої суми за весь період невнесених орендних платежів, у розмірі 4218,15 грн. , а також штраф в сумі 620 717,85 грн., розмір якого дорівняється трикратному розміру річної орендної плати.

Також прокурор просить розірвати договір оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009 з наступними змінами та доповненнями, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Гесс і Ко», та звільнити спірні вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 315,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 50, шляхом повернення їх позивачу за актом прийому - передачі.

З посиланням на положення статті 509, 525, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 2 та частини 3 статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, умови договору оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009, позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко», порушаючи умови договору, вимоги цивільного та спеціального законодавства України своєчасно не перерахувало орендну плату на відповідні рахунки місцевого бюджету міста Севастополя за період з січня по квітень 2011 року. Зазначені обставини, на думку прокурора, є суттєвим порушенням умов укладеного між сторонами договору та можуть бути підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за орендною платою, пені за прострочення своєчасного внесення орендних платежів, 30 % річних від простроченої суми за спірний період, штрафу та розірвання договору оренди з зобовязанням відповідача звільнити та повернути обєкт оренди за актом прийому передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради. (арк.с.3-6).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 07.06.2011 (суддя Ребриста С.В.) порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 14.07.2011.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.07.2011 розгляд справи відкладався для надання позивачем розгорнутого розрахунку позову та у звязку з неявкою представника відповідача до 26.07.2011.

З 26.07.2011 до 02.08.2011 в судовому засідання оголошувалась перерва до 02.08.2011 для надання уточненого розрахунку позову з врахуванням здійснених відповідачем платежів.

За розпорядженням керівника апарату №46 від 02.08.2011 (арк.с. 128-129), ухвалами суду від 02.08.2011, справа була перерозподілена до провадження судді Кравченко В.Є., у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору за узгодженою заявою сторін було продовжено на пятнадцять днів до 22 серпня 2011 року.

Ухвалою суду від 08.08.2011 судове засідання відкладалось у звязку з зобовязанням позивача та прокурора надати розгорнутий розрахунок заборгованості, засвідченого належною особою та письмові пояснення стосовно клопотання відповідача про визнання недійсним пунктів 8.6 і 8.7 договору.

Представникам сторін у судових засіданнях були розяснені їх процесуальні права та обовязки, передбачені статтями 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи прокурор надав клопотання, в якому просив суд припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради заборгованості у розмірі 79283,20 грн. по орендній плати за період з січня 2011 року по квітень 2011 року, яка виникла за договором оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009, укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Гесс і Ко»у звязку з відсутністю предмета спору, пеню стягнути у розмірі 2073,95 грн. В решті заявлені позовні вимоги залишив без змін, наполягав на їх задоволенні за раніше заявленим підставам (арк.с. 150).

Представник Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради під час розгляду справи підтримав підстави та предмет позову, просив його задовольнити в обсязі всіх вимог, заявлених прокурором.

Відповідач, ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко», заперечуючи проти позову заступника прокурора міста Севастополя, предявленого у інтересах Фонду комунального майна у своїх письмових відзивах (арк.с. 25-30, арк.с. 78-79,88-89,112-118), зазначив, що на момент розгляду справи заборгованість з орендної плати погашена у повному обсязі, прострочення її внесення була викликана тяжким фінансовим положенням, збитковою діяльністю товариства з початку року на порівнянні з 2010 роком. Вимоги про нарахування пені у розмірі 200% облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі, який дорівняється трикратному розміру річної орендної плати, та сплати 30% річних зі суми заборгованості за весь час прострочення вважає безпідставними з мотивів невідповідності пунктів 8.5, 8.6, 8.7 договору оренди, яким передбачена можливість стягнення таких санкцій, вимогам діючого законодавства, зокрема Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», ст.ст. 231, 343 Господарського кодексу України. Також відповідач вважає, що не можуть одночасно нараховуватися за одне й те саме порушення грошових зобовязань санкції за несвоєчасне виконання зобовязання, проценти за користування чужими грошовими коштами та штраф, а їх стягнення у сукупності призведе до банкрутства ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко».

Обґрунтовуючи свої заперечення проти вимог позову про розірвання договору оренди та повернення обєкта оренди, відповідач просить відмовити у їх задоволенні у звязку з тим, що позивач письмово не повідомляв орендаря про намір припинити договірні відношення, отже, орендодавцем порушено порядок розірвання господарських договорів, порушення обовязку щодо своєчасного внесення орендних платежів збоку відповідача не носить систематичного характеру, виникла у звязку з тимчасовими фінансовими труднощами відповідача, існувала незначний час та вже сплачена орендарем у повному обсязі, усі інші умови договору відповідачем виконуються належним чином, збитки державі не спричинені та не доведені позивачем.

Також відповідач у своїх письмових доповненнях до відзиву, посилаючись на положення статей 83, 216 233 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, просив прийняти до уваги, той факт, що розмір заявлених фінансових санкцій значно перевищує суму заборгованості, при його визначенні прокурором порушені принципи співмірності та розумності, вважає, що суд, у разі задоволення вимог позову у цієї частині, вправі зменшити загальну суму неустойки.

У письмовому клопотанні ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко»( арк.с. 146-147) також просило суд, у порядку частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнати недійсними п.п. 8.6, п.п 8.7 договору оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009. як таки, що суперечать чинному законодавству, а саме статтям 175, 216, 231, 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” , і при вирішенні спору не застосовувати до відповідача відповідальність, встановлену у цих пунктах.

У своїх письмових запереченнях на клопотання відповідача (арк.с. 159-160) представник Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради не погодився з позицією відповідача, вважає, що сторони вільні в укладенні договору, обранні контрагенту та визначенні умов договору, діюче законодавства надає сторонам договору право встановлювати розмір цивільно - правової відповідальності у договорі, а посилання сторони на ст. 343 Господарського кодексу України та Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, вважає необґрунтованим, зміст пунктів 8.6. і 8.7 відповідає чинному законодавству, підстави для їх визнання недійсними не доведені відповідачем та відсутні.

Прокурор також виклав свою правову позицію на клопотання відповідача (арк.с. 162-164), просить відмовити у задоволенні клопотання ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко» про визнання недійсним пунктів 8.6, 8.7 договору оренди , зазначає про відсутність законодавчих обмежень щодо встановлення сторонами у договорі іншого розміру відповідальності, у порівнянні з законом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2009 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради орендодавець, та закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Гесс і Ко»орендар, було укладено договір оренди нерухомого майна № 116-09, ( далі по тексту договір) відповідно до пункту 1.1. якого, з метою ефективного використання комунального мана і досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в оренду нерухоме майно вбудоване нежитлове приміщення з антресолей, загальною площею 315,4 кв.м. з крильцем, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 50, яке перебуває на балансі КП „ РЕП-17”, з визначеною згідно незалежної оцінки станом на 30.09.2009 вартістю - 1 379373,00 грн. (арк.с. 8-11).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що обєкт буде використовуватися під розміщення офісу підприємства.

Згідно з пунктом 7.1. договору і додатковою угодою до договору оренди, укладеною між сторонами від 12.10.2010, договір дії з моменту підписання сторонами і до 30.09.2012 року (арк.с. 12).

У пункті 3.2. договору встановлена орендна плата, розмір якої складає - 17380,10 грн. за перший місяць оренди і має перераховуватися орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки ГУ ДК України у м. Севастополі.

У відповідності до пункту 4.4.3 договору оренди, орендар зобовязувався своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з використанням обєкту оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши зміст договору оренди № 116-09 від 01.10.2009, судом встановлено, що умови, визначені статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» як істотні, вказаним договором оренди обумовлені.

У порушення п.4.4.3 і вищевказаних норм спеціального закону та Цивільного кодексу України, відповідачем у період з січня по квітень 2011 року не перераховувалась орендна плата, у звязку з чим виникла заборгованість у розмірі 79283,20 грн.

В процесі розгляду справи відповідач погасив заборгованість з орендної плати в повному обсязі, а також сплатив частково пеню у розмірі 336,68 грн.

Зазначені обставини підтверджені актом звірення взаєморозрахунків, складеним між орендарем та орендодавцем (арк.с. 121) та підтверджені у судовому засіданні прокурором та представниками сторін.

Прокурором було уточнено позовні вимоги, у своєму клопотанні від 08.08.2011 року, він просив припинити провадження по справі в частині стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України ( арк.с. 150).

Представники Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради і закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»не заперечували проти припинення провадження у господарській справі в цієї частині.

Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що предмет спору відносно стягнення заборгованості з орендної плати відсутній, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 79283,20 грн. з орендної плати за договором оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009, укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Гесс і Ко».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає що решта позовних вимог підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 2, 4, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації та виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності (арк.с. 97-101). Пунктом 10.23 Положення «Про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради», передбачено, що Фонд комунального майна виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств і організацій, їх структурних підрозділів, нерухомого майна у відповідності з Положенням про порядок передачі в оренду комунального майна.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом прокурор в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради заявив, зокрема, вимогу про розірвання договору оренди нерухомого майна № 116- 09 від 01.10.2009 та зобовязання звільнення та повернення орендованого майна, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору щодо внесення орендної плати.

Надаючи правову оцінку зазначеним вимогам прокурора та відмовляючи у їх задоволенні, суд дійшов наступних висновків.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 29 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до частини 4 статті 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, судом встановлено, що Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на адресу закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»пропозиції щодо розірвання договору оренди не надсилалися.

А стаття 651 Цивільного кодексу України звязує розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін з істотним порушенням договору. При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з наведеного, необхідною умовою для застосування господарської санкції, як правового наслідку порушення зобовязання у вигляді розірвання договору є матеріальні наслідки у виді реально заподіяної шкоди. Тобто, йдеться не про загрозу заподіяння шкоди, не ймовірність її заподіяння, а про вже заподіяну шкоду, наслідком якої є позбавлення сторони за договором чогось, на що та розраховувала при укладенні договору.

На час розгляду справи спірна сума заборгованості вже перерахована на відповідні рахунки місцевого бюджету, що підтверджено матеріалами справи (арк.с. 40,41,43, 44, 46, 47,49, 50,52, 53, 55, 56,57,58, 105,106), отже, орендар одержав ту суму, на яку розраховував за період надання в оренду комунального майна з січня по квітень 2011 року при укладенні договору і його пролонгації.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обовязок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Отже, саме позивач повинен довести той факт, що відповідач припустився істотного порушення Договору.

Частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором та позивачем не надано належних доказів істотності порушень договору відповідачем та спричинення шкоди.

На підставі викладених обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про розірвання договору оренди та похідній від неї вимоги про встановлення обовязку щодо звільнення обєкту оренди та передання його за актом приймання-передання Фонду комунального майна, з огляду на непідтвердженість фактичними обставинами справи наміру на розірвання договору, істотного порушення договору та спричинення шкоди несвоєчасним внесенням орендної плати.

Щодо решти заявлених прокурором позовних вимог.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про стягнення штрафу та доводам відповідача, викладеним у клопотанні про визнання недійсним пунктів 8.6, 8.7 договору оренди № 116-09 від 01.10.2009 ,суд виходить з наступного.

Пунктом 8.7 договору спірного договору, передбачено, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більше ніж 60 календарних днів, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків штраф в сумі, яка дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Судом встановлено та відповідачем не заперечено, що така прострочка внесення орендної плати відбулась, зміст пункту 8.7 та умови і наслідки його настання був зрозумілий орендарю при укладенні договору.

Згідно з частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами у справі договору оренди № 166-09, судом встановлено відповідність вимогам Типового договору як договору в цілому, так і пунктів 8.6, 8.7.

Згідно змісту статті 188 зазначеного кодексу, сторони самі визначають зміст договору, вибирають контрагентів. Правовою основою договірних звязків є акти цивільного законодавства, але свобода договору полягає в можливості відступу від положень актів цивільного законодавства, якщо імперативність не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

З оглядом на вищенаведене та встановлені обставини справи, суд знаходить позовні вимоги про стягнення штрафу обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на законі.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Оцінюючи доводи представника відповідача про надмірність розміру штрафних санкцій у порівняння з сумою заборгованості, суд, встановлюючи винятковість даного випадку, виходив з наступних мотивів.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, при цьому господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне, добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

За змістом положень пункту 3.9.2. Роз`яснень вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», закон не дає вичерпний перелік виняткових випадків.

Винятковість обставин встановлюється судом окремо у кожному випадку. Таким чином, суд повинен надати оцінку обставинам, які стали підставами невиконання договірних зобов'язань, та визначитися з їх винятковістю.

При цьому, права, надані законодавцем господарським судам під час розгляду справи та прийняття рішення, повинні бути реалізовані та направлені на захист прав та законних інтересів суб'єктів господарських правовідносин, і не тільки позивача по справі, а й відповідача, третіх осіб, що є загальним обов'язком суду, зокрема, щодо законного, всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

Суд приймає до уваги, що заявлений у позові прокурором в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до сплати штраф у розмірі 620 717,85 грн є надмірно великим, порівняно із заборгованістю по орендній платі 79283,20грн, яка була підставою для ініціювання цього позову. Суд також вважає, що окрім заборгованості по орендній платі діями відповідача Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради не було спричинено жодних збитків, усі інші умови договору виконуються орендарем належним чином, відповідачем за згодою орендодавця здійснено поліпшення обєкту оренди (проведений ремонт), за наслідком якого ринкова вартість обєкту оренди значно підвищена. Прострочення зі сплати орендної плати виникло у звязку зі збитковою господарською діяльністю ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко»за перше півріччя 2011 року, оскільки за статистичним звітом фінансової діяльності товариство у цьому періоді мало збитки у розмірі 1млн. 123 тис. грн., у порівнянні, збитки за аналогічний період попереднього року складали 458000,00 грн. Штраф у розмірі 620 717,85 грн дорівнює 50 відсотків початкової вартості обєкта оренди, договором передбачені також інші види цивільно правової відповідальності такі як пеня та стягнення 30 відсотків річних, орендна плата визначена з врахуванням корегування на індекс інфляції.

Отже, заслуговують на увагу доводи відповідача, що стягнення всієї суми штрафу може призвести до погіршення фінансового становища ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко».

По друге, оцінюючи винятковість обставин, що призвели до прострочення внесення відповідачем орендних платежів, судом враховано, що прострочка внесення орендної плати не носила тривалий характер, до закінчення розгляду справи заборгованість погашена орендарем добровільно та у повному обсязі зі частковим погашенням пені. Сторони, починаючи з 2003 року знаходяться у договірних відносинах з приводу оренди будівлі № 50 по вул. Леніна у місті Севастополі, відповідачем до цього часу не допускалось грубих порушень договірних зобовязань, про намір передати обєкт оренди іншому орендарю позивач і балансоутримувач будівлі не заявляли.

У звязку з викладеним, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, обмеживши його розміром спірної суми заборгованості по орендній платі - 79283,20 грн.

На думку суду, саме такий розмір штрафу бути відповідати реалізації принципу направленості на захист прав та законних інтересів суб'єктів господарських правовідносин, і не тільки позивача по справі, а й відповідача.

Вирішуючи спір в частині стягнення пені, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статей 3, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Правові наслідки за порушення зобовязання також передбачені у статтях 610,611 Цивільного кодексу України.

Пунктом 8.5 договору оренди сторони передбачили, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 договору, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки НБУ, яка діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Розрахунок пені, у сумі 2073,95 грн, (з врахуванням її часткової сплати у сумі 336,68 грн), наданий позивачем (арк.с. 131), перевірений судом, не заперечений відповідачем, у звязку з чим, суд, з огляду на положення вищенаведеного законодавства і пункту 8.5 договору визнає вимоги позову в частині стягнення пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Задовольняючи частково вимоги позову про стягнення 30 % річних, суд виходив з наступного.

Пунктом 8.6 договору оренди передбачено, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більше ніж 30 календарних днів, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Положення цього пункту не суперечать положенням статей 6, 625, 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги позову в частині стягнення 30 % річних від простроченої суми за весь період прострочення суд також знаходить такими, що ґрунтуються на встановлених обставинах справи, законі та умовах договору.

Проте, суд вважає, що при здійснені розрахунку Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради допущена помилка, у звязку з чим вірним розміром 30 % річних, які підлягають стягненню з відповідача вважає 3505, 55 грн. Змінюючи розмір цього платежу, суд виходив з того, що позивачем при виконанні розрахунків не була врахована залежність періодичності виникнення заборгованості від умов пункту 8.6 договору, тому 30 % річних частково було нараховано за час, коли заборгованість ще не виникла, у звязку з чим, вважає вірним стягнення з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко” 30 % річних в сумі 3505,55 грн, за наступним розрахунком за спірний період.

Сума заборгованості (грн..)Кількість днів прострочення30% = З*30%/365*КД (грн.)

18930,64991540

585,489947,64

19119,94691084,34

591,346933,52

19292,0240634,26

596,664016,62

19562,119144,70

605,0194,47

Разом3505,55

Клопотання ЗАТ «Торговий дім «Гесс і Ко» щодо визнання, у порядку частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, недійсним за рішенням суду, пунктів 8.6, 8.7 договору оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009, як таких, що суперечать чинному законодавству, а саме статтям 175, 216, 231, Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, суд залишає без задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На підтвердження своїх доводів відповідач не надав суду жодних доказів невідповідності цих пунктів договору оренди вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а також Типовому договору оренди майна, затвердженому рішенням Севастопольської міської Ради.

Також суд вважає за необхідне зазначити про те, що статтею 184 Господарського кодексу України, визначено, що особливістю укладення господарських договорів є вільне волевиявлення сторін.

У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України також підкреслено, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, проявою договірної свободи є право сторін за своєю згодою обирати форму договору з вільним визначенням сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обовязки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові в силу чинного законодавства. Правовою основою договірних відношень є акти цивільного законодавства, але свобода договору полягає в можливості відступу від положень актів цивільного законодавства, якщо імперативність не випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

Аналізуючи тривалість договірних стосунків сторін у справі, враховуючи принцип свободи договору, передбачений Законом та правилами ділового обороту, згідно з яким стороні орієнтовані на вільне визначення умов договору, прав та обовязків, клопотання відповідача суд знаходить неспроможним.

Доводи відповідача в частині встановлення законом імперативних обмежень для одночасного стягнення декілька видів відповідальності за порушення зобовязання суд відхиляє, оскільки стягнення штрафу пені та відсотків річних у даному випадку встановлені у спірному договорі та передбачені Законом.

Згідно з підпунктом «а»пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 15.11.2006 № 1596, від 13.04.2007 № 627, від 14.04.2009 № 361, від 24.06.2009 № 658, від 05.08.2009 № 825, встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах, що дорівнює 236,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги приписи пункту 4 листа Вищого Арбітражного суду України від 16.10.1995 року № 01-8/732 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів», у якому розяснено, що якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обґрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обґрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Оскільки первісна сума майнових вимог, яка підлягає стягненню за рішенням суду зменшена унаслідок реалізації права суду, передбаченого ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, прокурор звільнений від обовязку сплати судових витрат при зверненні до суду з позовом, відповідач часткове погашення загальної суми заборгованості здійснив вже після порушення провадження у справі, державне мито підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України, у розмірі 1 % від ціни позову, яка була визначена позивачем при зверненні до суду (арк.с. 3), у загальному розмірі 7066,30 грн, а також стягненню до державного бюджету підлягають 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 16 серпня 2011 року була проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

З оглядом вищевикладеного, керуючись статтями 44, 49, 80, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог про стягнення з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради заборгованості з орендної плати з січня 2011 року по квітень 2011 року, у розмірі 79283,20 грн., за договором оренди нерухомого майна № 116-09 від 01.10.2009, укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і закритим акціонерним товариством «Торговий дім «ГЕСС і Ко», провадження у справі припинити.

3. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «ГЕСС і Ко»(вул. В.Морська, будинок 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20710364) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25750044) пеню у розмірі 2073,95 грн., 30 % річних у розмірі 3505,55 грн., штраф у розмірі - 79283,20 грн., разом суму 84862,70 грн., перерахувавши до місцевого бюджету Ленінського району міста Севастополя:

- 82316,82 грн. на р/р 33213870700001 у ГУ ДК України у м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400;

- 2545,88 грн. на р/р 31516933700001 у ГУ ДК України у м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 50110007.

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «ГЕСС і Ко»(вул. В.Морська, будинок 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20710364) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 7066,30 грн. в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн

5. В іншій частині позову - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.

Суддя підпис В.Є. Кравченко

Згідно з оригіналом

Помічник судді Ю.В. Сошнікова

Розсилка рекомендованою кореспонденцією з повідомленням

на кожну адресу :

заступнику прокурора міста Севастополя

(вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, б. 5, м. Севастополь, 99011)

закритому акціонерному товариству

«Торговий дім «ГЕСС і Ко»

(вул. В.Морська, буд. 5, м. Севастополь, 99011)