ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши

у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі – управління ДСА, ДСА відповідно) про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з управління ДСА на її користь 2 437 грн 66 коп. щомісячної премії за 2005–2006 роки, невиплачену у 2006 році надбавку за напруженість та складність роботи в сумі 2 966 грн 49 коп., а також 63 грн 30 коп. невиплаченої у березні 2005 року премії до свята.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області постановою від 19 березня 2008 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд судового рішення за винятковими обставинами з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 просить скасувати рішення касаційного і апеляційного судів та залишити в силі постанову суду першої інстанції. На обґрунтування скарги додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2009 року (К-14931/08) у справі за позовом ОСОБА_2 до управління ДСА про стягнення сум, в якій, на думку заявника, стаття 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі – Закон № 3723-ХІІ) застосована касаційним судом по-іншому та правильно.

Так, у справі, яка розглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки невиплата ДСА згаданих вище сум зумовлена нестачею виділених з державного бюджету коштів , то відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, діяв у межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства.

Водночас у судовому рішенні, на яке посилається ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заяву, касаційний суд зазначив, що оскільки накази голови суду про встановлення відповідно до Закону № 3723-ХІІ щомісячних премій та надбавок оскаржені та скасовані не були, вони є обов’язковими для виконання. Невиплата управлінням ДСА позивачу згаданих вище сум, з посиланням на нестачу бюджетних коштів, порушує право останнього на належне матеріальне забезпечення.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є державним службовцем і працює у Конотопському міськрайонному суді Сумської області на посаді помічника судді.

Відповідно до наказів голови цього суду у 2005–2006 роках вона щомісячно нагороджувалася грошовою премією в розмірі 25 відсотків середньомісячного заробітку, у березні 2005 року – премією до свята у розмірі 30 відсотків середньомісячного заробітку, також позивачці була встановлена надбавка за напруженість та складність роботи.

Зазначені накази були своєчасно направлені до управління ДСА, вони ніким не оскаржені та не скасовані, проте виплата премій та надбавки у повному обсязі відповідачем не проводилася.

У зв’язку з наведеним суд першої інстанції, керуючись статтею 22 Конституції України та статтею 33 Закону № 3723-XII, позов задовольнив.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що виплати, щодо яких пред’явлено позов, не відносяться до основних виплат по заробітній платі. Порядок виплати премій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Відповідно до пункту 2 цієї постанови керівники державних органів у межах затвердженого фонду оплати праці здійснюють преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу та економії коштів на оплату праці.

Також суд послався на Бюджетний кодекс України, згідно з яким розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів відповідно до затвердженого бюджетного розпису, і беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (стаття 51).

Крім того, законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (статті 73, 75 відповідно) встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов висновку, що у відповідача у зв’язку з нестачею бюджетних коштів не було можливості виплатити позивачу щомісячні премії та надбавку у 2005–2006 роках, тому в задоволенні позову слід відмовити.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 3723-XII о плата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини друга, дев’ята статті 33 Закону № 3723-XII).

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частини друга, третя статті 22 Конституції України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, правильно застосував положення частини дев’ятої статті 33 Закону № 3723-XII, якою, у випадку скорочення бюджетних асигнувань, встановлено заборону на зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим же Законом, і ухвалив законне судове рішення, яке також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 червня 2010 року (№ 21-399во10), прийнятій за наслідками перегляду судових рішень у аналогічній справі.

Оскільки при вирішенні спору суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню із залишенням у силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI « Про судоустрій і статус суддів» та статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2010 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року скасувати, постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2008 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII “Про державну службу” гарантій, пільг і компенсацій.