Справа №22- 7880 Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко Л.Є.

Категорія 26 Доповідач Висоцька B.C.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2006 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області

В складі

Головуючого ВИСОЦЬКОЇ B.C.

Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ЗІНОВ"ЄВОЇ А.Г.

При секретарі ТАРАНЕЦЬ В.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання частково недійсною угоди дарування, визнання права власності на частину житлового будинку, розподілу домоволодіння в натурі, визнання права власності на частину житлового будинку, розподілу домоволодінні в натурі, визнання права власності на земельну ділянку та поділу майна земельної ділянки, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним угоди дарування домоволодіння, визнання права власності на домоволодіння, розподілу домоволодіння в натурі та визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ

Рішенням Словя"нського міськрайонного суду Донецької області від 5 червня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано, що житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 був спільної сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і кожному з них на праві власності належало по 1/2 частині домобудівні. Визнано частково недійсною договір дарування зазначеного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину домобудівні АДРЕСА_1 розподілений житловий будинок та стягнуто різницю у вартості часток з ОСОБА_2 ОСОБА_1 - 499 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\3 земельної ділянки, розподілена земельна ділянка, двір залишений у загальному користуванні співвласників.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання угоди дарування будівлі АДРЕСА_1, про визнання права власності на 1/3 частини домобудівлі у порядку спадкування; про розподіл домобудівні, про визнання права власності на земельну ділянку, стягнення судових витрат - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове, задовольнити її зустрічні позовні вимоги, оскільки судом неповно вияснені всі обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та порушені норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду змінити, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_6, висновок суду про те, що їх частки в будинку були рівними, не відповідають фактичним обставинами справи і не підтверджуються доказами, дослідженими судом.

В судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Їх неявка не перешкоджає розглядові справи. Повідомлені представником ОСОБА_7 причини неявки визнані судом неповажними.

Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку та правильно дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що за період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в шлюбних відносинах з 1986 року збільшилась вартість домобудівлі, житлового будинку, збільшилася його житлова площа, що суд вважає істотним збільшенням та вважав загальною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, де кожному належало право власності на 1/2 частину.

Зазначене відповідає вимогам закону та наданим сторонами доказам. Відповідно до роз'яснень , які містяться в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" з подальшими змінами та доповненнями будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

З висновку судово - технічної експертизи, проведеної компетентним експертом, вбачається, що при придбанні будівлі 6.08.1986 року вартість будівлі становила 11267 грн., після проведення зі згодою виконкому переобладнань, ремонтних робіт вартість домобудівні складає 25392 грн, в т.ч. вартість елементів новобудівлі, що входили в склад на момент придбання. Частина, що залишилась, вартість 14125 грн. складається із знов збудованих будівель та споруд з урахуванням витрат на ремонтні роботи. В результаті переобладнання та збільшення житлової площі ( з 36,5 кв.м до 49 кв.м ) збільшилася вартість і житлового будинку.

Суд першої інстанції дав оцінку поясненням свідків, експерта, які підтвердили факт будівельних робіт по збільшенню вартості житлового будинку.

Розподіл спірної будівлі проведено з додержанням норм матеріального права, а саме відповідно вимог ст. 152 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновки суду.

Відповідно угоди купівлі-продажу від 6 серпня 1986 року ОСОБА_5 придбав будинок АДРЕСА_1. 4.10.86 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений шлюб (т. 1 а.с. 178). Позивачка ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_4 (т.1 а.с. 72), тобто відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т.1 а.с.7).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо того, що договір дарування було укладено без наміру створити юридичні наслідки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до договору дарування , укладеного 15.08.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_5 подарував спірний будинок, а ОСОБА_2 прийняв його в дар. Відповідно до умов договору право власності на житловий будинок, що відчужується, виникає у обдарованого з моменту підписання цього договору, тобто з 15.08.2001 року ( т.З а.с.61).

Правовідносини сторін виникли під час дії Цивільного Кодексу України 1963 року. Позивачем ОСОБА_3 заявлені вимоги про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст. 58 ч.1 ЦК України, тобто угода укладена без наміру створити юридичні наслідки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що була додержала нотаріальної форми договору, умови договору виконані повністю, дарувальник передав, а обдарований прийняв спірний будинок, волевиявлення ОСОБА_5 повністю співпадало з умовами угоди, ОСОБА_5 на моменту укладення договору був власником будинку і на свій розсуд розпорядився своєю власністю. Крім того, за життя дарувальник не оспорював договір дарування з будь-яких підстав.

Доводи апелянта ОСОБА_3, що договір має бути визнаним недійсним з тих підстав, що дарувальник продовжував проживати в будинку, який подарував, обдарований живе в Росії, будинок в дар не приймав, не впливає на висновки суду, та не може бути підставою для визнання угоди недійсною.

Доводи апелянта про те, що суд прийшов до помилкового висновку щодо відмови в задоволенні права власності на земельну ділянку неспроможні.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю та споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

З обставин справи вбачається, що Державний акт про право приватної власності на землю від 27 травня 1996 року земля передана ОСОБА_5 для обслуговування житлового будинку і господарських споруд (т.З а.с.56-60). За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскільки земельна ділянка надана для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а ОСОБА_3 не має права власності у будинку, то слід відмовити в задоволенні позову про визнання за нею права власності на 2/3 частини земельної ділянки та розподілу її в натурі.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1п.1, 308, 314-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Слов"янського районного суду Донецької області від 5 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.