ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2011 р.Справа № 30-6/17-2804-2011

За позовом: Приватне підприємство „Альянс-С”

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями «Чорноморська інвестиційна група»

До відповідача: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»

Про визнання договору недійсним

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 21.11.2011р.;

Від третьої особи: не зявився;

Від відповідача: ОСОБА_2. - довіреність №78\11.5.2 від 14.02.2011р.

Суть спору: Позивач, Приватне підприємство (далі - ПП) „Альянс-С”, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства (далі-ВАТ) «ВТБ Банк” про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р., укладеного між ПП „Альянс-С” та ВАТ «ВТБ Банк»а в особі Одеської філії.

Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.

В ході розгляду справи відповідачем подано заяву про здійснення процесуального правонаступництва у звязку із реорганізацією ВАТ „ВТБ Банк” у Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк”. Відповідач ПАТ «ВТБ Банк»проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 06.09.2011р. залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями «Чорноморська інвестиційна група»(далі - ТОВ „ПІІ „ЧОРНОМОРІНВЕСТГРУПА”). Про місце та час розгляду справи третю особу судом повідомлено належним чином, але, представник третьої особи в судові засідання не зявлявся, про поважність причин незявлення суд не повідомив, своїх міркувань щодо позову до суду не надіслав.

За таких обставин, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд встановив:

27 червня 2008р. між ВАТ „ВТБ Банк” (Банк) та ПП „Альянс-С” (Позичальник), був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 09\08, предметом якого є надання надання Банком Позичальнику грошових коштів у вигляді відкличної відновлюваної кредитної лінії на умовах: ліміт кредитної лінії 9500000 доларів США, строк кредитування до 27.06.2011р., проценти за користування кредитними коштами 13% річних, комісія за невикористаний ліміт кредитування в розмірі 1% річних від суми невикористаного ліміту. Цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів та придбання нерухомого майна (земельних ділянок).

Додатковими угодами № 1 від 18.05.2009р. та № 2 від 30.09.2009р. сторони внесли зміни у деякі пункти Договору шляхом викладення їх у новій редакції.

Позивач зазначає, що Договір про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. має бути визнаний судом недійсним посилаючись на таке:

Між сторонами за Договором не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору та зміст цього Договору суперечить нормам чинного законодавства України, а саме:

- пунктом 1.1. Договору передбачено сплату комісії за невикористаний ліміт кредитування у розмірі 1% від суми невикористаного ліміту, що на думку позивача, є порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, а саме: ч. 2 ст. 32 та ч.ч. 1, 3, 6 ст. 34 Господарського кодексу України;

- у п. 2.3. Договору не розподілено з визначенням конкретних розмірів грошових сум цільове призначення кредиту, а саме: скільки коштів може бути направлено на поповнення обігових коштів, а скільки на придбання нерухомого майна (земельних ділянок);

- у графіку погашення кредиту чітко не визначено строк погашення („червень 2007р.”), що позивач вважає неузгодженням сторонами строку погашення кредиту.

- у п.п. 6.6, 6.9, 8.4 Договору Банк незаконно наділив себе правом в односторонньому порядку змінювати плату за користування кредитом, а також протиправно встановив необґрунтовано санкції за порушення виконання зобовязання у розмірі 30% річних від простроченої суми;

- у Договорі не визначено чи є надана кредитна лінія відновлюваною з моменту першого погашення в липні 2009р., у звязку з чим позивач вважає, що умовами Договору не визначено характер кредитної лінії.

- у п. 6.8 Договору Підприємство зобовязано 80% щомісячних надходжень грошових коштів перевести на рахунки, відкриті у Банку, що на думку позивача, також є порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, а саме: ч. 2 ст. 32 та ч.ч. 1, 3, 6 ст. 34 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний правочин був укладений в валюті, відмінній від гривні України, яка була використана за спірним Договором як засіб платежу, що суперечить вимогам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 189 та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, а також ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”. Надання ж та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо лише при дотриманні субєктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії, яка у сторін за Договором на момент його укладання, за даними позивача, була відсутня.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 1 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента ви визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач при укладанні Договору про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. діяв з власної волі та погодив всі вказані у даному правочині умови, у звязку з чим, на думку відповідача, безпідставним є посилання позивача на неправомірність включення до Договору умов, що були визначені саме сторонами за взаємною згодою. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем не наведено конкретних положень законодавства, яким суперечать ці умови Договору.

Відповідач зазначив, що за приписами ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. № 15-93 генеральні ліцензії видаються окремим банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії , на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.08.2001р. за №730\5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За таких обставин, відповідач вважає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідач зазначив, що у ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», на момент укладання спірного кредитного договору були наявні генеральна ліцензія (№ 79 від 20.04.2007р.) та відповідний письмовий дозвіл (№ 79-1 від 20.04.2007р.) на здійснення валютних операцій, надання Банком кредиту, отримання ним платежів по кредиту та процентів за користування кредитом в іноземній валюті, що не потребує наявності окремої індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін спірного кредитного договору.

Крім того, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача щодо визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р., адже, обставини, на які позивач посилається як на підставу недійсності зазначеного Договору, були йому відомі ще при укладанні цього Договору, а саме - 27.06.2008р. Позовну ж заяву про визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. позивачем було подано до суду 18.07.2011р., отже, після спливу загального строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України .

Розглянув матеріали справи, суд доходить до такого висновку :

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Як встановлено, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, наявність обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною є обовязковою умовою визнання його недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2008р. між ВАТ „ВТБ Банк” (Банк) та ПП „Альянс-С” (Позичальник), був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 09\08, предметом якого є надання надання Банком Позичальнику грошових коштів у вигляді відкличної відновлюваної кредитної лінії на умовах: ліміт кредитної лінії 9500000 доларів США, строк кредитування до 27.06.2011р., проценти за користування кредитними коштами 13% річних, комісія за невикористаний ліміт кредитування в розмірі 1% річних від суми невикористаного ліміту. Цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів та придбання нерухомого майна (земельних ділянок).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента ви визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач при укладанні Договір про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. діяв з власної волі та погодив всі вказані у даному правочині умови.

Згідно ч. 1 ст. 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, укладаючи Договір про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р., та підписуючи зазначений Договір без відповідного Протоколу розбіжностей, Позичальник погодився з умовами цього Договору.

На думку суду надуманими та безпідставними є посилання позивача на недійсність Договору про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. у звязку із наданням та одержанням кредиту в іноземній валюті, адже, за приписами ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. № 15-93 генеральні ліцензії видаються окремим банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії , на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. № 275, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.08.2001р. за №730\5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За таких обставин, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Отже, чинним законодавством встановлена правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути субєктом кредитних зобовязань (правовідносин) в іноземній валюті.

Спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.

ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», на момент укладання спірного кредитного договору мало генеральну ліцензію (№ 79 від 20.04.2007р.) та відповідний письмовий дозвіл (№ 79-1 від 20.04.2007р.) на здійснення валютних операцій, надання Банком кредиту, отримання ним платежів по кредиту та процентів за користування кредитом в іноземній валюті, що не потребує наявності окремої індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін спірного кредитного договору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того,слід зауважити, що згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Про наявність у Договорі про відкриття кредитної лінії № 09\08 від 27.06.2008р. умов, які позивач вважає такими, що суперечать законодавству України, ПП „Альянс С” було відомо ще при укладанні цього Договору. Позовну ж заяву про визнання цього Договору недійсним позивач надав до суду 18.07.2011р. Отже, позивачем позовну заяву подано вже після спливу позовної давності.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд доходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії №09\08 від 27.06.2008р., укладеного між ВАТ „ВТБ Банк”, правонаступником якого є ПАТ „ВТБ Банк” та ПП „Альянс-С”.

Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Приватного підприємства «Альянс-С»- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане 26 грудня 2011р.

Суддя Рога Н. В.