-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
2-2413/11
Заочне РІШЕННЯ
І м е н е м У к р а ї н и
20 жовтня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого –судді Алтухової О.С.,
при секретарі –Щукіній О.В.,
за участю представників позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області –Головного державного інспектора праці області ОСОБА_3, Першого заступника начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області – заступника Головного державного інспектора праці області ОСОБА_4, Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області до ОСОБА_5, голови професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації,-
В С Т А Н О В И В:
Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, голови професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_3, працює начальником Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області - Головним державним інспектором праці області з 01.12.2001р. по теперішній час.
ОСОБА_4, працює першим заступником начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області - заступником Головного державного інспектора праці області 01.03.2002р. по теперішній час.
Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області здійснює свою діяльність з 20.11.2001р. Результати роботи характеризуються рейтингами та дипломами, що додаються.
ОСОБА_5, з травня 2003 року працював у ТДІП на посаді провідного державного інспектора праці. З червня 2007 року переведений начальником відділу контролю № 3. Наказом № 6 від 18.01.2011р. ОСОБА_5 звільнено з займаної посади з 30.12.2010р. за ст.38 КЗпП України.
ОСОБА_6, 12.08.05 року прийнята провідним державним інспектором праці до ТДІП, 01.05.07 року переведена до відділу контролю №3. З 01.11.08 переведена на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю №3. Звільнена з роботи 30.09.09р. за власним бажанням ( ст.38 КЗпП України)
Тобто, ОСОБА_6П з 01.06.07р. по 30.09.09р. перебувала в безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_5
ОСОБА_5, з 04.08.10р. по 17.08.10р., з 18.08.10р. по 03.09.10р., з 06.09.10р. по 16.09.10р. перебував у стані тимчасової непрацездатності (причини захворювання та лікувальні заклади різні). З 20.09.10р. як посадова особа не надавав до ТДІП документів підтверджуючих поважність відсутності на роботі, на телефонні дзвінки не відповідав, за адресою місця реєстрації за паспортом, яка надана при прийомі на роботу та не змінена за інформацією її власника, він не проживає (виписаний за рішенням суду згідно повідомлення КП Жилищник № 3 від 29.11.2010р.). Проте, в цей час до ТДІП надходили кур'єрською поштою від його адвоката різні запити щодо надання певної інформації чи копій документів. В зв'язку з чим листування з ним відбулося за адресою ТОВ «Юридичне агентство «Восток». В тому числі, на вказану адресу йому було направлено попередження про можливе вивільнення. Вказаний наказ ТДІП було видано 15.12.2010р. на виконання наказу Держнаглядпраці України від 10.12.2010р., який майже дослівно відповідає його змісту.
Лише 19.11.2010 року від ОСОБА_5А надійшов лист в якому він власноруч зазначає про перебування в стані тимчасової непрацездатності з 20.09.10р. При цьому листи тимчасової непрацездатності не надано.
15.12.10р. ОСОБА_5 направлено лист в якому в черговий раз пропонувалося надати листи непрацездатності в зв'язку з закінченням бюджетного року та закриттям табелю обліку робочого часу за грудень 2010 року.
24.12.10р. вранці від ОСОБА_5 кур'єрською поштою надійшла заява про скорочення терміну попередження та звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України з 24.12.2010р. а також письмове прохання надіслати трудову книжку поштою. 24.12.2010р. по закінченні робочого дня ОСОБА_5 добровільно прибув до ТДІП та здав головному бухгалтеру печатку, а завідуючій сектором кадрового та організаційного забезпечення —посвідчення. Разом з тим, ним особисто запропоновано на власному аркуші паперу поставити підпис вказаним посадовим особам про отримання печатки та посвідчення. На усне запитання про надання листів непрацездатності повідомив, що перебуває в стані тимчасової непрацездатності і більше не бажав розмовляти.
На заяву про звільнення йому надано відповідь 27.12.2010р. № 04-2425\05 в якій зазначено про те, що ним не надано документи, які підтверджують поважні причини відсутності на робочому місці з 20.09.10р. При цьому запропоновано для повного розрахунку компенсаційних виплат надати листи непрацездатності до 31.12.10р. В листі було попереджено, що в іншому випадку будемо вимушені звільнити його за п.4 ст.40 КЗпП України.
31.12.10р. на адресу ТДІП кур’єрською поштою надійшла заява від ОСОБА_5 датована 30.12.10р. про звільнення його за власним бажанням з 30.12.2010р. та надіслання трудової книжки поштою. 04.01.2011 р. ОСОБА_5 направлено лист про те, що для забезпечення достовірного обліку робочого часу та оплати праці йому необхідно в термін до 10.01.2011р. надати до ТДІП документи, які підтверджують поважні причини відсутності його на роботі з 20.09.10р. Також йому нагадано, що в ТДІП є його письмова заява, якою він інформував про перебування в стані тимчасової непрацездатності. Одночасно йому роз’яснено, що звільнити 30.12.2010р. за його заявою від 30.12.10р. не передбачається можливим, так як ним порушена ч.1 ст. 38 КЗпП України (не попереджено за 2 тижні). ОСОБА_5 запропоновано припинити листування поштою та з’явитися особисто на робоче місце та виконати обов’язки державного службовця.
Лист від 04.01.11р. повернувся до ТДІП 22.02.11р. у зв’язку з закінченням терміну зберігання, що свідчить про умисне неотримання листів з ТДІП.
18.01.2011р. від ОСОБА_5 знову, але замовним листом направлено звернення та додано листки непрацездатності про перебування у стані тимчасової непрацездатності з 20.09.2010р. по 11.10.2010р., з 12.10.10р. по 26.10.10р., з 27.10.10р. по 05.11.10р., з 22.11.2010р. по 08.12.2010р. (в останньому листку непрацездатності підкреслено продовжує хворіти) і довідку про обстеження у стаціонарі з 05.11.10р. по 19.11.10р. В зверненні ОСОБА_5 підтвердив про намір звільнення. Наказом № 6 від 18.01.2011р. ОСОБА_5 звільнено з займаної посади з 30.12.2010р. за ст.38 КЗпП України ( як було зазначено в його заяві). Додатково ОСОБА_5А докладно було роз’яснено, що звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України не допускається у період тимчасової непрацездатності.
Наявність декількох листків непрацездатності та їх ненадання свідчать про умисну затримку в їх наданні для оплати та свідоме створення ситуації для подальшого оскарження дій, в тому числі неотримання замовного листа.
Відповідачами були направлені наступні скарги до державних органів та установ. ОСОБА_5А направив скарги:
27.01.2011р. до Міністерства праці та соціальної політики України та Адміністрації Президента України; 31.01.2011р. до Голови облдержадміністрації; 03.02.2011р. до Прокуратури Донецької області; Головою професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6П направлено скарги: 02.02.2011р. до Голови облдержадміністрації; 02.02.2011р. до Міністерства праці та соціальної політики України.
Враховуючи той факт, що розгляд скарг проводиться не безпосередньо керівниками цих органів, а посадовими особами підконтрольного органу або і декількома органами зміст скарг був відомий широкому колу посадових осіб. Наприклад, адресована Міністерству праці та соціальної політики скарга розглядалася Держнаглядпраці. Пояснення надавалися ТДІП 2 щодо фактичних обставин справи. Крім того, враховуючи вимоги діловодства ( реєстрація документу, формування доручення та ін.) зміст скарг став також відомий особам, які не мають глибоких знань в галузі трудового законодавства і сприйняли їх зміст як достовірний такий, що свідчить про порушення норм трудового законодавства посадовими особами ТДІП.
У зв'язку з цим, зміст скарги поширено широкому колу посадових осіб враховуючи і тих, які не мають відношення до правової діяльності.
Крім того, визначена скаргами інформація є недостовірною, оскільки дані щодо подій не відповідають дійсності через їх неповноту, однобокість висвітлення та перекручування. В такий спосіб відносно позивачів було поширено негативну інформацію про порушення ними норм чинного трудового законодавства внаслідок чого порушено їх право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
ОСОБА_5А як колишньому начальнику відділу ТДІП, добре відомо визначений законодавством порядок вирішення трудових спорів. Вказане підтверджується рішенням Кіровського районного суду міста Макіївки Донецької області від 14.05.07р. винесеного за результатом розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_7 про визнання протиправними дій ТДІП при перевірці його звернення про звільнення з роботи, в якій ОСОБА_5А представляв інтереси ТДІП та відстоював точку зору щодо виключного розгляду питань звільнення в судовому порядку. Таким чином, ОСОБА_5 свідомо розповсюджував інформацію щодо незаконності звільнення його з роботи при тому, що факт незаконності не був підтверджений в судовому порядку.
Так, в своїй скарзі до Міністерства праці та соціальної політики України ОСОБА_5 зазначив, що 24.12.10р. було відібрано особисту печатку за № 44 та посвідчення. У зв’язку з цим починаючи з часу здачі особистої печатки та посвідчення він вже не може здійснювати свої посадові обов’язки.
Той факт, що у ОСОБА_5 забрали печатку та посвідчення не відповідає дійсності, оскільки 24.12.2010р. по закінченні робочого дня ОСОБА_5 добровільно прибув до ТДІП та здав головному бухгалтеру печатку, а завідуючій сектором кадрового та організаційного забезпечення - посвідчення. Разом з тим, ним особисто запропоновано на власному аркуші паперу поставити підпис вказаним посадовим особам про отримання печатки та посвідчення. Таким чином, визначені скаргою дані в частині відібрання печатки та посвідчення є як такі, що не відповідають дійсності.
Другим питанням скарги ОСОБА_5 визначає порушення щодо його звільнення з роботи, а дії роботодавця визнає як такі що направлені на утримання на роботі та залучення до примусової праці. Вказане є перекручуванням фактичних даних з метою знищення позитивно напрацьованого начальником ТДІП ОСОБА_3Г іміджу принциповості та неухильності при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю роботодавцями області. При подачі заяви ОСОБА_5 було порушено строк попередження роботодавця про наступне звільнення (за два тижні ) та фактично надано після визначеної ним дати звільнення 30.12.10р. Поважна причина в заяві про звільнення не вказувалася. Фактично звільнення проведено з дати яку просив ОСОБА_5А - 30.12.10р. (наказ № 6 від 18.01.2011р.). Те, що дата звільнення не співпадає з датою видання наказу спричинено умисною затримкою ОСОБА_5 в наданні листків тимчасової непрацездатності, які були необхідними для проведення повного розрахунку. Надані до ТДІП листки непрацездатності мають різні діагнози, видаються різними лікувальними установами м. Донецька та м. Макіївка. 22.02.11р. ОСОБА_5 було надано 3 листки непрацездатності - з 09.12.10р. по 10.12.10р., з 14.12.10р. з 15.12.10р. 22.01.11р. На 13.12.10р. ОСОБА_5 видано довідку про його допит в якості свідка в Червоногвардійському РВ ММУ УМВС України в Донецькій області. Слід зазначити, що видана довідка не мала ні дати, ні номеру. Складена не на бланку органу, містить недостовірні дані щодо місця проживання ОСОБА_5 Крім того, до ТДІП не надходила повістка щодо виклику його як свідка для допиту при тому, що він перебуває в трудових відносинах і повинен виконувати посадові обов’язки. Таким чином, до часу звільнення він мав можливість надати 2 листки непрацездатності, однак не зробив цього. Такі дії характеризують працівника як такого, який своїми неправомірними вчинками має намір скомпрометувати посадових осіб та орган.
В скарзі до Прокуратури Донецької області ОСОБА_5А зазначає про порушення порядку звільнення одночасно за власним бажанням та за п.1 ст.40 КЗпП України та несвоєчасності проведення розрахунку.
Відповідно до законодавства звільнення за 2 підставами не передбачено. При подачі заяви щодо скорочення терміну попередження та звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України( 24.12.10р.) ОСОБА_5А перебував на лікарняному, що виключало можливість такого звільнення. Другою обставиною, яка виключає можливість такого звільнення є подача ОСОБА_5 заяви щодо звільнення за власним бажанням.( 31.12.10р.), оскільки вона фактично скасовує попередню заяву.
Перекрутивши та замовчавши всі фактичні обставини справи ОСОБА_5А дійшов до висновку про допущені порушення відносно нього. Зокрема, ним вказано, що відповідно до вимог ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. В розумінні Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085 державна інспекція праці України з питань праці утворена в результаті реорганізації, вказане спростовує думку ОСОБА_5 щодо повної ліквідації органу та не дає право роботодавцю звільнення в період тимчасової непрацездатності. На цей час вивільнення жодного працівника не відбулося.
Як стало відомо пізніше (21.01.11р. надходження на адресу ТДІП повідомлення про винесення вироку суду) такими неузгодженими діями щодо звільнення ОСОБА_5А намагався приховати факт винесення Ворошиловським районним судом м. Донецька вироку від 30.12.10р. згідно якого його було засуджено за ч.2 ст.15, ч.2 ст.190,ч.4 ст.27, ч.і ст.369,ч.1 ст.364 КК України і передбачало необхідність його звільнення за вироком суду.
Крім того, ОСОБА_5А в своїх скаргах вказується на факти, які суперечать один одному, а саме: ОСОБА_5 зазначається, що він неодноразово повідомляв роботодавцю той факт, що він тимчасово непрацездатний, однак незважаючи на це на його адресу в січні 2011 року надійшов лист датований 27.12.10р. з погрозами про звільнення. В той же час в іншому абзаці скарги він зазначає, що у працівника відсутній обов’язок щодо повідомлення роботодавця про причини відсутності його на роботі, в тому числі і перебування на лікарняному. За його судженнями в період перебування працівника на лікарняному відсутні обов’язки сторін трудового договору, є тільки зацікавленість\незацікавленість працівника щодо оплати цього лікарняного листа.
Таким чином, ОСОБА_5А навмисно замовчуються деякі дані, а деякі перекручуються. Так, одночасно він говорить про відсутність обов’язку працівника щодо повідомлення причин своєї відсутності і в той же час вказує, що він неодноразово повідомляв те, що він перебуває на лікарняному. При цьому, не вказує способи повідомлення, оскільки фактично він не відповідав на дзвінки та не користувався будь - якими іншими способами повідомлення. Крім того, він зазначає, що на його адресу надійшов з ТДІП лист з погрозами щодо звільнення за прогули, при цьому не вказує весь зміст листа з метою однобокого висвітлення дій роботодавця. При цьому, навмисними є і замовчування визначених законодавством обов’язків працівника, щодо виконання роботи визначеної правилами внутрішнього трудового розпорядку та обов’язку роботодавця щодо забезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та витрат на заробітну плату.
Те, що відносно ОСОБА_5А застосовано погрози щодо звільнення не відповідає дійсності та є перебільшенням фактичного змісту листа. Так, відповідно до вимог п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. З 04.08.10р. ОСОБА_5А не з’являвся на роботі, а з 20.09.10р. не надавав документів щодо поважності причин відсутності на роботі. У зв’язку з цим роботодавець повинен був з’ясувати причини такої відсутності та повідомити працівника про наслідки таких дій. Крім того, в листі зазначається, що роботодавець буде вимушений провести звільнення за відсутності даних щодо поважності відсутності, що навіть за метою висловлювання не передбачає погрози. Необхідним є визначення того, що фактично 04.08.10р. ОСОБА_5 знаходився на роботі і не повідомляв про факт відкриття лікарняного листка, що свідчить про навмисні дії.
Скарги ОСОБА_5А містять неправдиві дані не лише особисто про себе, а і інших, нажаль не вказаних в деяких листах, працівників відносно яких вчиняються факти погроз щодо звільнення. Вказане робиться з метою сіяння сумнівів у органів, які розглядають скарги щодо належної роботи органу в цілому та окремих посадових осіб знаючи напевно той факт, що відносно нього норми законодавства не порушено.
Той факт, що всі дані щодо незаконності звільнення не мали під собою підстав підтверджується тим, що ОСОБА_5А 08.02.2011р. подано позов до Київського районного суду міста Донецька про визнання дій роботодавця неправомірними лише в частині несвоєчасного розрахунку при звільненні. Згідно до ухвали Київського районного суду м. Донецька від 11.05.11р. справу за позовом ОСОБА_5 провадженням закрито з причини того, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно ухвали суду відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України - це юрисдикція адміністративних судів.
В скаргах ОСОБА_5 звинувачує позивачів ( ОСОБА_3Г та ОСОБА_4М) у невиконанні покладених на них обов’язків щодо проведення перевірок у кількості 60 як того вимагає бюджетний паспорт та надає оцінку рівню кваліфікації. Вказане є недостовірною інформацією, оскільки бюджетним паспортом не визначаються такі показники.
У зв’язку з цим ОСОБА_5А припускає можливість відсутності практичного досвіду позивачів щодо проведення його звільнення з роботи та проведення розрахунку відповідно до вимог законодавства. В даному випадку це є оціночним судженням, однак просимо його врахувати в сукупності доводів, які свідчать про порушення права позивачів на честь, гідність та ділову репутацію.
Крім скарг ОСОБА_5 на адресу тих самих органів почали надходити скарги Голови професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 Необхідне зазначити, що без проведення почеркознавчої експертизи, а також експертизи на єдине джерело розповсюдження видно, що вид скарги( манера написання, шрифт та ін.) є аналогічним тим, які подано ОСОБА_5, що свідчить про вчинення спільних протизаконних дій направлених на паплюження честі, гідності та ділової репутації позивачів.
Спільність таких дій підтверджується тим, що як стало відомо на даний час вказана професійна спілка організована в 2007 році ОСОБА_6, ОСОБА_5, та іншими членами за часу коли вказані особи перебували в трудових відносинах.
Будучи головою професійної спілки ОСОБА_6П в порушення визначеного законодавством порядку здійснення діяльності поширює свої власні роздуми щодо стану додержання законодавства про працю в ТДІП і видає їх за дійсне використовуючи для підсилення імена працівників ТДІП.
Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок. Відповідно до ст. 2 Закону професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Гарантії діяльності профспілок визначено статтею 40 Закону. Однак, в супереч визначеному порядку захисту трудових прав найманих працівників Головою професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 було направлено до Голови облдержадміністрації ОСОБА_8М та Міністерства праці та соціальної політики України скарги на дії ТДІП. По - перше, Голова профспілки ОСОБА_6П не зверталася з запитом до ТДІП, як того вимагає закон щодо надання інформації відносно працівників, які є членами очолюваної нею профспілки. По - друге, визначені в її листі працівники за їх даними не входять до такої профспілки та взагалі не знають про її існування. Крім того, вони звертаються до керівництва ТДІП з проханням захистити їх від розповсюдження про них даних, які не відповідають дійсності та на їх розголошення у них не отримано дозволу. Більш того вони повідомляють про відсутність відносно них порушень.
Відповідно до вимог ст.5 ЗУ «Про звернення громадян»ОСОБА_6П не надано належним чином засвідчених документів, підтверджуючих її право на представлення інтересів інших осіб, а також не надано інформації щодо того хто з працівників ТДІП є членами її профспілки. Всі визначені зверненням факти як там і зазначено висвітлено зі слів працівників. Які це працівники і в чому саме порушено їх права з тексту невідомо. Відповідно до вимог ст. 16 ЗУ «Про звернення громадян»скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.
Однак, в своїй скарзі ОСОБА_6П без наявності підтверджуючих документів робить висновки на майбутнє, які виражаються в злочині. Діючим законодавством передбачено порядок повідомлення про злочин, а не повідомлення про можливий, вірогідний, закономірний чи ще якийсь результат дій тієї чи іншої посадової особи чи громадянина.
З приводу несвоєчасного ознайомлення працівників з наказом від 15.12.2010р. необхідним є повідомлення, що 15.12.10р. всі працівники ТДІП, за винятком відсутніх, були повідомлені письмово та за телефоном про наступне можливе вивільнення. Відсутні працівники були повідомлені про наступне можливе вивільнення шляхом відправлення листів. На семінарі 20.12.10р. більш докладно роз’яснено працівникам Указ Президента України та подальшу роботу в ТДІП. Жоден з працівників не спростовує факт повідомлення йому факту видачі наказу «Про проведення заходів щодо вивільнення працівників ТДІП»саме 15.12.10р.
Слід зазначити, що направлення відповідачами скарг проведено в період закінчення терміну перебування начальника ТДІП - Головного державного інспектора праці ОСОБА_3Г на державній службі, що свідчить про навмисні їх дії, які були сплановані заздалегідь та на направлені на компрометування її ділової репутації з метою унеможливлення продовження цього строку.
Просили зобов’язати ОСОБА_5 та Голову професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6П спростувати неправдиві відомості про начальника ТДІП - Головного державного інспектора праці ОСОБА_3, першого заступника начальника ТДІП –заступника головного державного інспектора праці ОСОБА_4, а також ТДІП шляхом направлення до всіх органів, в які вони розповсюдили недостовірну інформацію спростування такого змісту «Направлена мною інформація стосовно посадових осіб ТДІП - ОСОБА_3Г, ОСОБА_4М та ТДІП є недостовірною».
В судовому засіданні представники позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_9, що діють на підставі довіреностей, позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з’явилися, повідомлялися судом належним чином про час та місце розгляду справи. Заперечень проти позову не надали.
Згідно вимог ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач був повідомлений про слухання справи, не сповістив суд про причини своєї відсутності.
Суд, вислухавши пояснення представників позивачів, дослідивши матеріали справи та інші докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 270 ЦК України до особистих немайнових прав відноситься, зокрема, право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.
Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності та честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-якій спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Як встановлено судом, ОСОБА_5, з травня 2003 року працював у Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області (далі-ТДІП) на посаді провідного державного інспектора праці. З червня 2007 року переведений начальником відділу контролю № 3. Наказом № 6 від 18.01.2011р. ОСОБА_5 звільнено з займаної посади з 30.12.2010 р. за ст.38 КЗпП України.
ОСОБА_6 12.08.05 року була прийнята провідним державним інспектором праці до ТДІП, 01.05.07 року переведена до відділу контролю №3. З 01.11.08 переведена на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю №3. Звільнена з роботи 30.09.09р. за власним бажанням ( ст.38 КЗпП України)
Таким чином, ОСОБА_6П з 01.06.07 р. по 30.09.09 р. перебувала в безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_5
ОСОБА_5, з 04.08.10р. по 17.08.10р., з 18.08.10р. по 03.09.10р., з 06.09.10р. по 16.09.10р. перебував у стані тимчасової непрацездатності. З 20.09.10 р. як посадова особа не надавав до ТДІП документів підтверджуючих поважність відсутності на роботі, на телефонні дзвінки не відповідав, за адресою місця реєстрації за паспортом, яка надана при прийомі на роботу та не змінена за інформацією її власника, він не проживає, оскільки згідно повідомлення КП Жилищник № 3 від 29.11.2010р. був виписаний за рішенням суду. Проте, в цей час до ТДІП надходили кур'єрською поштою від його адвоката різні запити щодо надання певної інформації чи копій документів. В зв'язку з чим листування з ним відбулося за адресою ТОВ «Юридичне агентство «Восток». В тому числі, на вказану адресу йому було направлено попередження про можливе вивільнення. Вказаний наказ ТДІП було видано 15.12.2010р. на виконання наказу Держнаглядпраці України від 10.12.2010р.
19.11.2010 року від ОСОБА_5А надійшов лист, в якому він власноруч зазначає про перебування в стані тимчасової непрацездатності з 20.09.10р. При цьому листи тимчасової непрацездатності не надано. 15.12.10р. ОСОБА_5 направлено лист, в якому йому пропонувалося надати листи непрацездатності в зв'язку з закінченням бюджетного року та закриттям табелю обліку робочого часу за грудень 2010 року. 24.12.10р. від ОСОБА_5 кур'єрською поштою надійшла заява про скорочення терміну попередження та звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України з 24.12.2010р., а також письмове прохання надіслати трудову книжку поштою. 24.12.2010р. по закінченні робочого дня ОСОБА_5 добровільно прибув до ТДІП та здав головному бухгалтеру печатку, а завідуючій сектором кадрового та організаційного забезпечення — посвідчення. Разом з тим, ним особисто запропоновано на власному аркуші паперу поставити підпис вказаним посадовим особам про отримання печатки та посвідчення.
На заяву про звільнення йому надано відповідь 27.12.2010р. № 04-2425\05 в якій зазначено, що ним не надано документи, які підтверджують поважні причини відсутності на робочому місці з 20.09.10р. При цьому запропоновано для повного розрахунку компенсаційних виплат надати листи непрацездатності до 31.12.10р. В листі було попереджено, що в іншому випадку його будуть вимушені звільнити за п.4 ст.40 КЗпП України.
31.12.10р. на адресу ТДІП кур’єрською поштою надійшла заява від ОСОБА_5 датована 30.12.10р. про звільнення його за власним бажанням з 30.12.2010р. та надіслання трудової книжки поштою. 04.01.2011 р. ОСОБА_5 направлено лист про те, що для забезпечення достовірного обліку робочого часу та оплати праці йому необхідно в термін до 10.01.2011р. надати до ТДІП документи, які підтверджують поважні причини відсутності його на роботі з 20.09.10р. Також йому нагадано, що в ТДІП є його письмова заява, якою він інформував про перебування в стані тимчасової непрацездатності. Одночасно йому роз’яснено, що звільнити 30.12.2010р. за його заявою від 30.12.10р. не передбачається можливим, так як ним порушена ч.1 ст. 38 КЗпП України (не попереджено за 2 тижні). ОСОБА_5 запропоновано припинити листування поштою та з’явитися особисто на робоче місце та виконати обов’язки державного службовця.
Лист від 04.01.11р. повернувся до ТДІП 22.02.11р. у зв’язку з закінченням терміну зберігання, що свідчить про умисне неотримання листів з ТДІП.
18.01.2011р. від ОСОБА_5 замовним листом направлено звернення та додано листки непрацездатності про перебування у стані тимчасової непрацездатності з 20.09.2010р. по 11.10.2010р., з 12.10.10р. по 26.10.10р., з 27.10.10р. по 05.11.10р., з 22.11.2010р. по 08.12.2010р. (в останньому листку непрацездатності підкреслено продовжує хворіти) і довідку про обстеження у стаціонарі з 05.11.10р. по 19.11.10р. В зверненні ОСОБА_5 підтвердив про намір звільнення. Наказом № 6 від 18.01.2011р. ОСОБА_5 звільнено з займаної посади з 30.12.2010р. за ст.38 КЗпП України ( як було зазначено в його заяві). Додатково ОСОБА_5А було роз’яснено, що звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України не допускається у період тимчасової непрацездатності.
Відповідачами були направлені наступні скарги до державних органів та установ. ОСОБА_5А направив скарги: 27.01.2011р. до Міністерства праці та соціальної політики України та Адміністрації Президента України; 31.01.2011р. до Голови облдержадміністрації; 03.02.2011р. до Прокуратури Донецької області; Головою професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6П направлено скарги: 02.02.2011р. до Голови облдержадміністрації; 02.02.2011р. до Міністерства праці та соціальної політики України.
Враховуючи той факт, що розгляд скарг проводиться не безпосередньо керівниками цих органів, а посадовими особами підконтрольного органу або і декількома органами зміст скарг був відомий широкому колу посадових осіб.
Крім того, визначена скаргами інформація є недостовірною, оскільки дані щодо подій не відповідають дійсності через їх неповноту, однобокість висвітлення та перекручування. В такий спосіб відносно позивачів було поширено негативну інформацію про порушення ними норм чинного трудового законодавства внаслідок чого порушено їх право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
Як вбачається з наданих позивачем доказів, ОСОБА_5А як колишньому начальнику відділу ТДІП, добре відомо визначений законодавством порядок вирішення трудових спорів. Вказане підтверджується рішенням Кіровського районного суду міста Макіївки Донецької області від 14.05.07 р. винесеного за результатом розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_7 про визнання протиправними дій ТДІП при перевірці його звернення про звільнення з роботи, в якій ОСОБА_5А представляв інтереси ТДІП та відстоював точку зору щодо виключного розгляду питань звільнення в судовому порядку. Таким чином, ОСОБА_5 свідомо розповсюджував інформацію щодо незаконності звільнення його з роботи при тому, що факт незаконності не був підтверджений в судовому порядку.
Так, в своїй скарзі до Міністерства праці та соціальної політики України ОСОБА_5 зазначив, що 24.12.10р. було відібрано особисту печатку за № 44 та посвідчення. У зв’язку з цим починаючи з часу здачі особистої печатки та посвідчення він вже не може здійснювати свої посадові обов’язки.
Той факт, що у ОСОБА_5 забрали печатку та посвідчення не відповідає дійсності, оскільки 24.12.2010р. по закінченні робочого дня ОСОБА_5 добровільно прибув до ТДІП та здав головному бухгалтеру печатку, а завідуючій сектором кадрового та організаційного забезпечення - посвідчення. Разом з тим, ним особисто запропоновано на власному аркуші паперу поставити підпис вказаним посадовим особам про отримання печатки та посвідчення. Таким чином, визначені скаргою дані в частині відібрання печатки та посвідчення є як такі, що не відповідають дійсності.
В скарзі до Прокуратури Донецької області ОСОБА_5А зазначає про порушення порядку звільнення одночасно за власним бажанням та за п.1 ст.40 КЗпП України та несвоєчасності проведення розрахунку.
Відповідно до законодавства звільнення за 2 підставами не передбачено. При подачі заяви щодо скорочення терміну попередження та звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України( 24.12.10р.) ОСОБА_5А перебував на лікарняному, що виключало можливість такого звільнення. Другою обставиною, яка виключає можливість такого звільнення є подача ОСОБА_5 заяви щодо звільнення за власним бажанням.( 31.12.10р.), оскільки вона фактично скасовує попередню заяву.
ОСОБА_5А дійшов до висновку про допущені порушення відносно нього. Зокрема, ним вказано, що відповідно до вимог ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. В розумінні Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085 державна інспекція праці України з питань праці утворена в результаті реорганізації, вказане спростовує думку ОСОБА_5 щодо повної ліквідації органу та не дає право роботодавцю звільнення в період тимчасової непрацездатності. На цей час вивільнення жодного працівника не відбулося.
Крім того, ОСОБА_5А в своїх скаргах вказується на факти, які суперечать один одному, а саме: ОСОБА_5 зазначається, що він неодноразово повідомляв роботодавцю той факт, що він тимчасово непрацездатний, однак незважаючи на це на його адресу в січні 2011 року надійшов лист датований 27.12.10р. з погрозами про звільнення. В той же час в іншому абзаці скарги він зазначає, що у працівника відсутній обов’язок щодо повідомлення роботодавця про причини відсутності його на роботі, в тому числі і перебування на лікарняному.
Таким чином, ОСОБА_5А навмисно замовчуються деякі дані, а деякі перекручуються. Так, одночасно він говорить про відсутність обов’язку працівника щодо повідомлення причин своєї відсутності і в той же час вказує, що він неодноразово повідомляв те, що він перебуває на лікарняному. При цьому, не вказує способи повідомлення, оскільки фактично він не відповідав на дзвінки та не користувався будь - якими іншими способами повідомлення. Крім того, він зазначає, що на його адресу надійшов з ТДІП лист з погрозами щодо звільнення за прогули, при цьому не вказує весь зміст листа з метою однобокого висвітлення дій роботодавця. При цьому, навмисними є і замовчування визначених законодавством обов’язків працівника, щодо виконання роботи визначеної правилами внутрішнього трудового розпорядку та обов’язку роботодавця щодо забезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та витрат на заробітну плату.
Те, що відносно ОСОБА_5А застосовано погрози щодо звільнення не відповідає дійсності та є перебільшенням фактичного змісту листа. Так, відповідно до вимог п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. З 04.08.10р. ОСОБА_5А не з’являвся на роботі, а з 20.09.10р. не надавав документів щодо поважності причин відсутності на роботі. У зв’язку з цим роботодавець повинен був з’ясувати причини такої відсутності та повідомити працівника про наслідки таких дій. Крім того, в листі зазначається, що роботодавець буде вимушений провести звільнення за відсутності даних щодо поважності відсутності, що навіть за метою висловлювання не передбачає погрози. Необхідним є визначення того, що фактично 04.08.10р. ОСОБА_5 знаходився на роботі і не повідомляв про факт відкриття лікарняного листка, що свідчить про навмисні дії.
Той факт, що всі дані щодо незаконності звільнення не мали під собою підстав підтверджується тим, що ОСОБА_5А 08.02.2011р. подано позов до Київського районного суду міста Донецька про визнання дій роботодавця неправомірними лише в частині несвоєчасного розрахунку при звільненні. Згідно до ухвали Київського районного суду м. Донецька від 11.05.11р. справу за позовом ОСОБА_5 провадженням закрито з причини того, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно ухвали суду відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України - це юрисдикція адміністративних судів.
В скаргах ОСОБА_5 звинувачує позивачів (ОСОБА_3Г та ОСОБА_4М) у невиконанні покладених на них обов’язків щодо проведення перевірок у кількості 60 як того вимагає бюджетний паспорт та надає оцінку рівню кваліфікації. Вказане є недостовірною інформацією, оскільки бюджетним паспортом не визначаються такі показники.
У зв’язку з цим ОСОБА_5А припускає можливість відсутності практичного досвіду позивачів щодо проведення його звільнення з роботи та проведення розрахунку відповідно до вимог законодавства.
Крім скарг ОСОБА_5 на адресу тих самих органів почали надходити скарги Голови професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6
Будучи головою професійної спілки ОСОБА_6П в порушення визначеного законодавством порядку здійснення діяльності поширює свої власні роздуми щодо стану додержання законодавства про працю в ТДІП і видає їх за дійсне використовуючи для підсилення імена працівників ТДІП.
Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок. Відповідно до ст. 2 Закону професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Гарантії діяльності профспілок визначено статтею 40 Закону. Однак, в супереч визначеному порядку захисту трудових прав найманих працівників Головою професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 було направлено до Голови облдержадміністрації ОСОБА_8М та Міністерства праці та соціальної політики України скарги на дії ТДІП. По - перше, Голова профспілки ОСОБА_6П не зверталася з запитом до ТДІП, як того вимагає закон щодо надання інформації відносно працівників, які є членами очолюваної нею профспілки. По - друге, визначені в її листі працівники за їх даними не входять до такої профспілки та взагалі не знають про її існування. Крім того, вони звертаються до керівництва ТДІП з проханням захистити їх від розповсюдження про них даних, які не відповідають дійсності та на їх розголошення у них не отримано дозволу. Більш того вони повідомляють про відсутність відносно них порушень.
Відповідно до вимог ст.5 ЗУ «Про звернення громадян»ОСОБА_6П не надано належним чином засвідчених документів, підтверджуючих її право на представлення інтересів інших осіб, а також не надано інформації щодо того хто з працівників ТДІП є членами її профспілки. Всі визначені зверненням факти як там і зазначено висвітлено зі слів працівників. Які це працівники і в чому саме порушено їх права з тексту невідомо. Відповідно до вимог ст. 16 ЗУ «Про звернення громадян»скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.
Однак, в своїй скарзі ОСОБА_6П без наявності підтверджуючих документів робить висновки на майбутнє, які виражаються в злочині. Діючим законодавством передбачено порядок повідомлення про злочин, а не повідомлення про можливий, вірогідний, закономірний чи ще якийсь результат дій тієї чи іншої посадової особи чи громадянина.
Судом встановлено, що направлення відповідачами скарг проведено в період закінчення терміну перебування начальника ТДІП - Головного державного інспектора праці ОСОБА_3Г на державній службі, що може свідчити про навмисні їх дії, які були сплановані заздалегідь та на направлені на компрометування її ділової репутації з метою унеможливлення продовження цього строку.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про звернення громадян»дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.
Всі питання, що підіймалися відповідачами в своїх скаргах стосуються саме трудових правовідносин. У випадку якщо ОСОБА_5 вважав, що його права було порушено при звільненні, несвоєчасно виплачені розрахункові суми тощо, він мав право звертатися до суду для поновлення порушених прав.
Як вбачається з постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунків, при цьому не оскаржує наказ про звільнення та підстави звільнення, що може свідчити про те, що ОСОБА_5 не вважає незаконним своє звільнення. Вказаною постановою окружного суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено в повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суд дійшов висновку, що позивачами доведено недостовірність поширеної інформації, факт поширення такої інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено їхні особисті немайнові права, а саме право на повагу до гідності та честі, а також ділової репутації.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачами було поширено інформацію відносно позивачів, тобто її було доведено до відома багатьом особам, вказана поширена інформація стосується фізичних та юридичної особи, а саме позивачів, інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, поширення інформації порушує особисті немайнові права фізичних осіб та юридичної особи.
Згідно ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації... Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Таким чином, позовні вимоги позивачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області підлягають судові витрати, сплачені в якості судового збору в розмірі 17 гривень та витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 75 гривень.
На підставі ст. 12 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 16, 94, 270, 277, 297, 299 ЦК України та керуючись ст.ст. 5, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
Позов начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області –Головного державного інспектора праці області ОСОБА_3, Першого заступника начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області –заступника Головного державного інспектора праці області ОСОБА_4, Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області до ОСОБА_5, голови професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації –задовольнити.
Зобов’язати ОСОБА_5, Голову професійної спілки працівників державних служб міста Донецька ОСОБА_6 спростувати недостовірну інформацію про начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області –Головного державного інспектора праці області ОСОБА_3, Першого заступника начальника Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області – заступника Головного державного інспектора праці області ОСОБА_4, Територіальну державну інспекцію праці в Донецькій області шляхом направлення до всіх органів, в які вони розповсюдили недостовірну інформацію, спростування такого змісту «Направлена мною інформація стосовно посадових осіб Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області - ОСОБА_3Г, ОСОБА_4М та Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області є недостовірною».
Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області судові витрати в розмірі 92 (дев’яносто двох) гривень 00 копійок.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачами до суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачами до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя Ворошиловського
районного суду м. Донецька О.С.Алтухова
скопійовано
-
скопійовано
-
