ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"22" грудня 2011 р. Справа №16/5027/494/2011

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг”, м. Київ

до товариство з додатковою відповідальністю “Трансмост”, м. Чернівці

про стягнення заборгованості за договором лізингу в сумі 932 060,00 грн.

Суддя Гурин М.О.

Представники:

від позивача –не з’явився

від відповідача –ОСОБА_1, довіреність від 03.04.2011 р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг”, м. Київ, звернулося з позовом до закритого акціонерного товариства “Трансмост”, м. Чернівці, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в сумі 969 386,55 грн., в тому числі: 885 628,28 грн. основного боргу, 28 329,55 грн. неустойки за прострочення сплати лізингових платежів, 12 619,03 грн. інфляційних та 5 483,14 грн. –3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між сторонами 14.09.2007 р. було укладено договір фінансового лізингу №234-LD згідно пункту 1.1 якого позивач придбав у обраного відповідачем продавця предмет лізингу та передав його у користування відповідачу на строк та на умовах, визначених договором, що підтверджується актом приймання-передачі від 27.12.2007 р. У свою чергу, відповідач зобов’язаний був сплачувати за користування предметом лізингу платежі у сумі та в строки визначені графіком лізингових платежів (додаток № 2 до договору). Проте, відповідач взяті на себе зобов’язання не виконав, у зв’язку з чим, його заборгованість перед позивачем склала 885 628,28 грн.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 19.05.2011 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 01.06.2011 р.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 01.06.2011 р. замінено закрите акціонерне товариство на належного відповідача –товариство з додатковою відповідальністю “Трансмост”.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 28.07.2011 р. провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва у справі №48/269, зобов’язано товариство з додатковою відповідальністю “Трансмост” надати господарському суду Чернівецької області судове рішення у вказаній справі протягом 10 днів з дня набрання ним законної сили для вирішення питання про поновлення провадження у даній справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” задоволено, господарського суду Чернівецької області від 10.08.2011 р. про зупинення провадження у справі скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2011 р. касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю “Трансмост” залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 р. у справі №16/5027/494/2011 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 24.11.2011 р. розгляд справи призначено на 08.12.2011 р., зобов’язано сторони надати ряд доказів, а саме: позивача - установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг”, відповідача - відзив на позов докази на його обґрунтування.

07.12.2011 р. до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представників у зв’язку із перебуванням одного із двох представників на лікарняному та зайнятістю другого в іншому судовому засіданні. Крім того, в даній заяві, позивач просив продовжити строк розгляду справи та відкласти її розгляд у випадку необхідності витребування у позивача нових доказів та/або необхідності витребування від позивача додаткових пояснень. Одночасно до заяви був доданий витребуваний ухвалою суду від 24.11.2011 р. докази, а саме –копію статуту товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” та копію змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” зареєстрованих державним реєстратором 11.11.2010 р., номер запису 10711050020023760.

У судовому засіданні 08.12.2011 р. представник відповідача заявив клопотання про припинення провадження у справі, мотивоване пунктом 15.2 договору фінансового лізингу № 234-LD, частиною першою статтями 7, 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, пунктом 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Проти заяви позивача про продовження розгляду справи не заперечував.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 08.12.2011 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 22.12.2011 р. за участю представників сторін, зобов’язано позивача надати суду письмові пояснення щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі, попереджено сторони, що у випадку ненадання витребуваних доказів та неприбуття без поважних причин або без повідомлення ними про причини неприбуття розгляд справи буде вирішено без їхньої участі та на підставі наявних у ній доказів.

21.12.2011 р. до господарського суду Чернівецької області надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про припинення провадження у справі, в яких позивач вказує, що заперечує проти припинення провадження у справі з підстав, які викладені в означених поясненнях, а тому, просить суд відмовити у задоволенні даної заяви та розглянути справу по суті. Поряд з цим, позивач в даних запереченнях вказує, що не має можливості забезпечити явку свого представника у судове засідання та довіряє складу суду та відводів не заявляє, а також просить суд розглянути справу без його участі.

22.12.2011 р. господарським судом Чернівецької області отримано письмові пояснення представника відповідача на заперечення позивача згідно яких, представник відповідача не погоджується з твердженням позивача, що справа не може бути припинена, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу. Отже, необхідною умовою для припинення провадження у справі з цих підстав є відсутність з боку відповідача заяв щодо суті спору. При цьому, як вказує відповідач, позивач наголошує, що клопотання відповідача від 05.07.2011 р. № 525/33 про зупинення провадження у даній справі є заявою по суті спору. Однак, відповідачем під час розгляду справи не подавався відзив на позов, відповідач жодним документом не висловлював своєї позиції щодо суті спору. Крім того, клопотання, на яке вказує позивач, не може бути розцінене як заява по суті спору, оскільки воно є процесуальним документом, що стосується суто процесуального питання, в якому не міститься жодних міркувань чи оціночних суджень, інших висловлювань, що можуть бути розцінені, як заява відповідача по суті спору. Вказане клопотання стосувалося процесуального питання з приводу можливості зупинення розгляду справи у зв’язку із розглядом в Господарському суді міста Києва іншої справи.

На день розгляду справи 22.12.2011 р. представник позивача у судове засідання не з’явився, хоча сторони були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи.

Представник відповідача підтримав своє клопотання про припинення провадження у справі, заперечував проти розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив.

Конституція України гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною. При цьому суд враховує правову позицію Вищого господарського суду України, зокрема у справах №1/5пд та № 1/6пд (Постанови ВГСУ від 21.06.2010р. та 15.06.2010р.).

В рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII “Третейське самоврядування” Закону України “Про третейські суди” (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі “Девір проти Бельгії” від 27 лютого 1980 року).

Згідно статті 5 Закону України “Про третейські суди”, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України “Про третейські суди” третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Практика Вищого господарського суду містить обґрунтований висновок про те, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується “судом”, “у судовому порядку”, “на підставі рішення суду” слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України, наведені у його рішенні від 10 січня 2008 року у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

В силу Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, кожен має право будь-якими незабороненими законами засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань, права та свободи не можуть бути обмежені.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України “Про третейські суди”, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Пунктом 2 статті 1 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” встановлено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

Так, згідно статуту та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” є підприємством з іноземними інвестиціями.

Згідно пункту 1 статті 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, арбітражна угода –це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Як вбачається з пункту 15.2. укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 234-LD від 14 вересня 2007 року, всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв’язку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього Суду та чинного законодавства України. Арбітраж повинен проводитись в місті Києві, Україна, українською мовою. Рішення вищезазначеного Суду буде остаточним та обов’язковим для Сторін. Вищевказане положення не виключає права Лізингодавця звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством.

Отже, як вбачається з вищевказаного, між сторонами в договорі фінансового лізингу № 234-LD від 14 вересня 2007 року укладена арбітражна (третейська) угода у вигляді арбітражного (третейського) застереження.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подавались заяви щодо суті спору, а укладена між сторонами в договорі фінансового лізингу № 234-LD від 14 вересня 2007 року арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження є дійсною, чинність не втратила і може бути виконана.

Аналізуючи все вищевказане, суд дійшов висновку про те, що арбітражне (третейське) застереження (п.15.2 Договору) не обмежує права сторін, зокрема, позивача на звернення до суду відповідно до підвідомчості та підсудності справ, встановлених господарським процесуальним законом.

Однак, в даному випадку сторони дійшли згоди про обов’язкове досудове врегулювання спору шляхом вирішення розбіжностей, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв’язку з ним у Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 2 ГПК України господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України “Про третейські суди”.

Відтак, сторони арбітражного (третейського) застереження, в разі незгоди з рішенням третейського суду мають право оскаржити його в судовому порядку.

Відповідно до ст.4 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи та враховуючи те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, суд дійшов висновку припинити провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтею 47, пунктом 1 статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі припинити.

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” (вул. Петра Сагайдачного, 22/1, м. Київ, код 33942232) сплачені платіжним дорученням №8917 від 11 травня 2011 року державне мито у сумі 9 330,00 грн. та платіжним дорученням №8916 від 11 травня 2011 року витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

3. Видати довідку.

Суддя М.О. Гурин