open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Справа №  22а-4223/11  

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

03 листопада 2011 року                                                                                        м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Гринчука Р.С.,

суддів: Матковської Л.О., Карпусь С.А.,

при секретарі Щербань А.В.,

діючи відповідно до Закону України „Про внесення змін до розділу XII „Прикінцеві положення” Закону України „Про судоустрій і статус суддів”, щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання дій державного органу неправомірними, стягнення підвищення до пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», із апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2010 року, -

встановила:

          В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі –УПФ) про визнання дій державного органу неправомірними, стягнення підвищення до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі –Закон № 2195-ІV) за період з 01 липня 2007 року по 01 січня 2008 року, з 01 травня 2008 року по 01 січня 2009 року та за період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2010 року в сумі 3452 (три тисячі чотириста п’ятдесят дві) грн. 85 коп. та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

           Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що має статус дитини війни і у 2007-2010 роках УПФ не виплачувало їй підвищення пенсії у визначеному законом розмірі.

          Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2010 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління провести нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 01 січня 2010 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 45 грн.50 коп. судових витрат.

          Суд виходив з того, що з 9 липня 2007 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007)

____________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції –Мазурок О.В.                       Справа № 22а –4223

Доповідач –Гринчук Р.С.                                                                      Категорія № 91,98, 99

до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) позивачу не виплачувалось підвищення пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV.

          В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати рішення суду, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому УПФ зазначило, що підвищення пенсії виплачено позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а суд не взяв до уваги, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком не застосовується для перерахунку або підвищень пенсій.

          В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи не з’явилися.

         Перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

          Відповідно до ст. 200 ч. 1 КАС України апеляційний залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

          Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1 Закону № 2195-ІV вона має статус дитини війни.

          У 2006-2007 роках позивачу надбавка не призначалася, а в 2008-2010 роках була призначена і виплачена в меншому розмірі, ніж передбачено законом.

          Дані обставини підтверджуються паспортом громадянина України, пенсійним посвідченням на ім’я позивачки, довідками щодо її статусу і розміру виплаченого підвищення пенсії.

          Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

          Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (в редакції на час набрання ним чинності –1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію вказаної норми.

          Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19 січня 2006 року № 3367-ІV пункт 17 статті 77 виключено і статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

          Після набрання чинності цим Законом (2 квітня 2006 року) стаття 6 Закону    № 2195-ІV знову почала діяти.

          Протягом 2006 року Кабінет Міністрів України не приймав рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

          Встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, внаслідок чого дані соціальні виплати у тому році не проводились обґрунтовано.

          Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-ІV, а статтею 111 цього Закону було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

          Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст.ст. 71 п. 12, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнані такими, що не відповідають Конституції України. Ці норми діяли з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року і у відповідності до ст. 152 ч. 2 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Після цього відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV.

          Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

          Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.

          З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції.

          Отже, з 22 травня 2008 року особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачу підвищення пенсії у належних розмірах за вказаний період.

          Доводи УПФ щодо нарахування та виплати цього підвищення в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.

          Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

          Посилання УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, а виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме цей Закон.

          Також не заслуговують на увагу твердження відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.

          На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

          В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

          Таким чином, при визначенні розміру підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

          Оскільки справа правомірно розглянута судом у відповідності з вимогами ЦПК України, тому наслідки, передбачені ст.100 КАС України в даному випадку застосуванню не підлягають.

          Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

          Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

          Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

          Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2010 року –без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали у повному обсязі відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України –з дня складання ухвали в повному обсязі.

                    

                    Головуючий: /підпис/                            Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду                                    Р.С. Гринчук

Джерело: ЄДРСР 19379411
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу