-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" вересня 2011 р. Справа № 15/60
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГончарука П.А.,
суддіВовка І.В.,
суддіКондратової І.Д.,
за участю представників сторін
від позивачане з'явились;
від відповідача не з'явились;
розглянувши
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р.
у справі № 15/60 Господарського суду м. Києва
за позовомПриватного підприємства "Крок"
до
проТовариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані"
стягнення 60881,43 грн.
ВСТАНОВИВ:
03.02.2011 р. Приватне підприємство "Крок" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" про стягнення 46900,00 грн. - основного боргу, 2264,68 грн. - пені, 1 680,15 грн. - 3% річних, 10036,60 грн. - інфляційне збільшення суми боргу заборгованості за договором купівлі-продажу № 30/01-4 від 30.01.2009 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. (суддя Хоменко М.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг компані" 46 900 грн. - основного боргу, 2264,68 грн. - пені, 1680,15 грн. - 3% річних, 5768,70 грн. - інфляційного збільшення суми боргу, 566,20 грн. - витрат по сплаті державного мита та 219,48 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог Приватному підприємству "Крок" відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р. (колегія суддів у складі : Шапран В.В. –головуючий суддя, судді : Моторний О.А., Кошіль В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року скасовано в частині відмови в стягненні інфляційних втрат в розмірі 4267,90 грн., резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:
"Позов Приватного підприємства "Крок" задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Адмірал Трейдінг компані” (03049, м. Київ, вул. Тополева, 4-8 літера А, код ЄДРПОУ 33540568), а у випадку відсутності коштів з будь-яких інших рахунків, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства “Крок”(юридична адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 32-А; фактична адреса: 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2-Б, оф. 281, код ЄДРПОУ 30223565) 46 900 (сорок шість тисяч дев’ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 68 коп.- пені, 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 15 коп. - 3% річних, 10 036 (десять тисяч тридцять шість) грн. 60 коп. - інфляційного збільшення суми боргу, 608 (шістсот вісім) грн. 82 коп. - витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Відмовити Приватному підприємству "Крок" в забезпеченні позову."
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р., прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, відповідач посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішенням судами не було відображено всі фактичні обставини та їм не було надано належної правової оцінки, зокрема : щодо наявності зобов'язань щодо оплати поставленого товару саме за договором купівлі-продажу № 30/01-4 від 30.01.2009 р.; щодо дати підписання договору купівлі-продажу № 30/01-4 від 30.01.2009 р. Крім того, скаржник вказує на невиконання позивачем вимог ухвали суду щодо здійснення звірки взаєморозрахунків та безпідставне прийняття судами наданого позивачем розрахунку суми заборгованості, який є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача та не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог позивача.
В обґрунтування касаційної скарги заявник також посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 5, 6, п. 7 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України, та незастосування норм ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу (надалі –ЦК) України.
14.09.2011 р. відповідач через відділ документального забезпечення подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з призначення іншої справи на час розгляду даної справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, відзначає, що згідно ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Таким чином, керівник заявника касаційної скарги з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що у відповідача було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні, а тому підстав для відкладення розгляду справи не вбачає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, згідно ч. 2 ст. 1115, ч.1 ст.1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що правовідносини між Приватним підприємством "Крок" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг компані" (надалі - покупець) виникли на підставі укладеного договору купівлі-продажу № 30/01-4 від 30.01.2009 р., за умовами якого продавець зобов’язувався продати, а покупець оплатити і прийняти нафтопродукти (бензин, дизельне паливо) на умовах передачі об’єму по сховищу.
В силу ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу був підписаний відповідальними особами сторін та скріплений мокрими печатками підприємства в той день, який зазначено в договорі, тобто 31.01.2009 р. Наведене спростовує доводи заявника касаційної скарги про те, що судами не встановлювалась дата підписання договору купівлі-продажу. У відповідності до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди також встановили, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу товар (дизельне паливо) на загальну суму 51070,34 грн., який був прийнятий останнім, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000694 від 12.10.2009 р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей серія ЯПЛ № 008878 від 12.10.2009 р.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що поставка товару за видатковою накладною № РН-0000694 від 12.10.2009 р. здійснювалася позивачем на виконання договору купівлі-продажу № 30/01-4 від 30.01.2009 р., при цьому враховує, що умови договору містять посилання на те, що право власності на товар до покупця переходить на дату підписання повноважними представниками обох сторін накладної, яка підтверджує кількість, ціну, загальну вартість с урахуванням ПДВ та фактичну передачу товару від продавця до покупця. Доводи касаційної інстанції вказаних висновків не спростовують.
Судами встановлено, що в порушення умов укладеного договору купівлі-продажу відповідач свої зобов'язання з оплати дизельного палива виконав не в повному обсязі, розрахувався за придбаний товар лише частково, в результаті чого утворився борг в сумі 46900,00 грн.
Твердження, наведені у касаційній скарзі, про те, що поданий позивачем розрахунок суми заборгованості не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог позивача, оскільки є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача, а банківські виписки не підтверджують факт взаєморозрахунків між сторонами, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що у статті 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. Враховуючи предмет спору, в рамках цієї справи позивач повинен довести лише факт укладання договору, поставки товару, порушення відповідачем зобов’язання та наявність заборгованості, в свою чергу тягар доказування відсутності факту порушення зобов'язання та заборгованості лежить на відповідачеві. А відтак на спростування обставин повідомлених позивачем щодо розміру заборгованості відповідач зобов'язаний був надати докази оплати вартості товару, поставленого за накладною № РН-0000694 від 12.10.2009 р., а також власний контррозрахунок. Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, відповідач не оспорив суму боргу та не надав жодні докази, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язання.
Пунктом першим ст. 193 Господарського кодексу (надалі –ГК) України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 46900,00 грн. та 3 % річних в сумі 1680,15 грн. за період прострочення з 01.11.2009 р. по 31.01.2011 р.
При цьому, твердження скаржника у касаційній скарзі про недотримання позивачем досудового врегулювання спору та порушення місцевим та апеляційним господарськими судами ст. ст. 5 та 6 ГПК України є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, оскільки відповідно до Рішення № 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 09.07.2002 р., яке згідно статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" є обов'язковим до виконання на території України, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Посилання скаржника на порушення судами норм п. 7 ч. 1 ст. 63 ГПК України колегія суддів відхиляє, оскільки згідно Закону України N 2705-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" від 23.06.2005 р. п. 7 ч. 1 ст. 63 ГПК України виключено.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 46900,00 грн. та 3 % річних в сумі 1680,15 грн. за період прострочення з 01.11.2009 р. по 31.01.2011 р. ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині не вбачається.
Що стосується стягнення пені в розмірі 2264,68 грн. за період з 12.07.2010 р. по 31.10.2010 р., яка нарахована за порушення строків сплати вартості поставленого товару, то в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України суд першої інстанції не дав будь-якої правової оцінки умов договору щодо встановлення періоду нарахування штрафних санкцій, не встановив момент виникнення заборгованості, а відповідно і не визначив період за який ці вимоги підлягають задоволенню, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України.
Невстановлення та неврахування зазначених вище обставин призвело до прийняття судами попередніх інстанцій незаконних в цій частині рішень, які підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Підлягають скасуванню судові рішення і в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 10036,60 грн.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 105 цього Кодексу у постанові мають бути зазначені доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Колегією суддів враховано, що згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, при цьому, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції, в порушення вищенаведених норм, у постанові не зазначено доводів, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, не зазначено підстави скасування рішення суду в цій частині, а також не обґрунтований власний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. При цьому, колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції, зазначивши про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних в сумі не з'ясував момент, з якого у позивача виникає право на нарахування суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, та період нарахування цих витрат позивачем, а відповідно не перевірив правомірність розрахунку інфляційних витрат, який здійснений позивачем.
Поряд з цим, касаційна інстанція не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення таких вимог у розмірі 5768,70 грн., оскільки суд першої інстанції всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України не мотивував свого висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 4267,90 грн., не навів розрахунки, з яких суд виходив при визначені даного розміру, а також не вказав порушення, які були допущені позивачем при визначені розміру інфляційних втрат.
Відповідно до пункту пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі". обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Проте, в порушення вищенаведених вимог, прийняте судове рішення в частині відмови в стягнення інфляційних втрат в сумі 4267,90 грн. є недостатньо аргументованим та обґрунтованим.
Допущені судами порушення, які призвели до неповного встановлення обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду, визначені ст. 1117 ГПК України, у зв'язку з чим судові рішення в частині позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та пені підлягають скасуванню, а справа направленню у відповідній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду, суду першої інстанції необхідно встановити момент виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість товару та момент, з якого у позивача виникає право на нарахування пені, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. З урахуванням встановлених обставин суду слід перевірити правильність визначення позивачем періоду прострочення та надати належну оцінку розрахунку, який доданий позивачем до позовної заяви, щодо нарахування інфляційних втрат та пені.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. у справі № 15/60 в частині позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та пені скасувати.
Справу у відповідній частині передати до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р. у справі № 15/60 залишити без змін.
Головуючий суддя Гончарук П.А.
Суддя Вовк І.В.
СуддяКондратова І.Д.
скопійовано
-
скопійовано
-
