ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

06.09.2011Справа №5002-2/3364-2011

за позовом Державного підприємства "Дельта-лоцман" (54001, м. Миколаїв, вул.Лягіна, 27)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФЛОТ-УНІВЕРСАЛ" (98318, м.Керч, пров.1-й Ново Карантинний, 13)

про стягнення 346,80дол.США.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: не зявився.

Від відповідача: не зявився.

Суть спору: Державне підприємство "Дельта-лоцман" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФЛОТ-УНІВЕРСАЛ" про стягнення 337,28дол.США пені та 9,52дол.США штрафу, всього 346,80дол.США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №267/П-11 від 21.12.2010р, відповідно до якого позивач взяв на себе зобовязання за заявками відповідача надавати послуги. Договором передбачено, що відповідач повинен своєчасно здійснювати оплату. Проте, відповідач порушив умови договору, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

23 серпня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Каратєєвой ю/к, довіреності у справі.

23 серпня 2011 року у судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що розмір пені не може перевищувати розміру, передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», тобто подвійної облікової ставки НБУ, а стягнення штрафу за прострочення виконання грошового зобовязання взагалі законодавством не передбачено.

23 серпня 2011 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 06.9.2011р.

6 вересня 2011 року від представника позивача - Крушинського ю/к, довіреність №49 від 18.4.2011р надійшла телефонограма, відповідно до якої позивач зазначає, що у актах виконаних робіт (послуг) від 20.5.2011р за січень березень 2011р було допущено описку при зазначенні дати укладення договору №267/П-11 та замість 21.12.2010р було помилково вказано 01.01.2011р, виходячи з чого, просить вважати акти виконаних робіт (послуг) від 20.5.2011р за січень березень 2011р складеними на підставі виконання умов саме договору №267/П-11 від 21.12.2010р.

Після перерви 06.9.2011р судове засідання було продовжене, представники сторін у судове засідання не зявилися про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст..11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків являється договір.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через Міністерство транспорту України та відповідні центральні органи державної виконавчої влади. Відповідно до цього Кодексу, інших актів чинного законодавства Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні документи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 4 Кодексу торговельного мореплавства України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

Так, згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 106 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами державних морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справляння і розмір якого встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Відповідно до статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 № 214 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 374/1399 від 24.07.1996) затверджені збори і плати за послуги, що надаються суднами у морських торговельних портах України, в тому числі лоцманський збір та збір за користування послугами служби регулювання руху суден.

Між державним підприємством „Дельта-лоцман", як підприємством, та товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФЛОТ-УНІВЕРСАЛ", як агентом, було укладено договір від 21.12.2010 р. №267/П-11, відповідно до п. 1.1 якого позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (ЦРРС/ПРРС) та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морським каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (далі - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг підприємства являється „Судновласник" в розумінні ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства України.

Судновласником у Кодексі торговельного мореплавства України визначається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Відповідно до статей 116, 117 КТМ України морський агент діє як представник судновласника, який за договором морського агентування за винагороду зобов'язується надавати послуги в галузі торговельного мореплавства, виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, в тому числі сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням судна в порту. Морський агент зобов'язаний добросовісно здійснювати свою діяльність відповідно до інтересів судновласника і звичайної практики морського агентування, діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до п. 2.1.1. вказаного договору позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача у встановленому договором порядку, відповідно до діючих Правил плавання, Обов'язкових постанов, Зводу звичаїв порту тощо своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, надавати послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги СРРС у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по БДЛК, ХМК та ГСХ, а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору, позивач зобов'язався надавати відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог цього Договору.

Пунктом 2.2.3. Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснювати своєчасну сплату відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Відповідно до п. 2.2.4 відповідач повинен сплачувати рахунки позивача у терміни, визначені цим договором.

Пунктом 4.2.2. договору встановлено, що остаточна оплата здійснюється відповідачем на протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку.

Відповідно до п. 5.4. Договору у разі порушення строку здійснення остаточного розрахунку, передбаченого п.4.2.2 договору відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотку несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п.5.5 договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед позивачем за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті, так і в ВКВ.

Відповідно до укладеного договору позивач на підставі заявок відповідача у січні - березні 2011 року надав послуги лоцманського проведення та послуги служби регулювання руху суден суднам під агентуванням відповідача на загальну суму у 72994,93 дол.США, що підтверджується актами виконаних робіт (послуг) від 20.5.2011р за січень березень 2011р, які знаходяться у матеріалах справи. Для оплати наданих послуг відповідачу було предявлено рахунки, які були оплачені відповідачем з порушенням строків, встановлених п.4.2.2. договору, що підтверджується матеріалами справи.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив порушення своїх зобов'язань перед позивачем, порушення умов договору №267/П-11 від 21.12.2010р, тоді як, законодавством, зокрема, ст..525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 337,28дол.США пені за період з 14.01.2011р по 13.4.2011р та 9,52дол.США штрафу.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Як вже зазначалося, згідно з нормами статті 509 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаних Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.(ст..617 ЦК України).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями згідно ст. 230 ГК України у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.4 ст.213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення штрафних санкцій за прострочення оплати наданих відповідачу послуг, позивач посилається на п.5.4 договору.

Згідно з п. 5.4. Договору у разі порушення строку здійснення остаточного розрахунку, передбаченого п.4.2.2 договору відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотку несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт належного виконання зобовязань за договором №267/П-11 від 21.12.2010р, а також наявність підстав, що звільнюють відповідача від відповідальності за неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобовязань.

Наведені норми та обставини справи свідчать про те, що відповідач несе перед позивачем відповідальність за несвоєчасну оплату рахунків у вигляді пені у розмірі 0,1 відсотку несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення, а також додатково повинен сплатити штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 337,28дол.США пені за період з 14.01.2011р по 13.4.2011р, нарахованої з урахуванням вимог діючого законодавства та п.5.4 договору, а також 9,52дол.США штрафу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, відносно обмеження сум штрафних санкцій у вигляді пені до подвійної ставки НБУ спростовується наступним:

Дійсно, згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР також передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Проте, облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними й утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Облікова ставка Національного банку - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Оскільки нормами чинного законодавства встановлено, що єдиною національною валютою України є гривня, облікова ставка Національного банку України стосується виключно гривні та її вартості.

З вищевикладеного вбачається, що у випадку здійснення розрахунків у іноземній валюті, згідно норм статті 231 Господарського кодексу України, підлягають застосуванню умови договору, а не норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, викладені у відзиві доводи відповідача про обмеження законодавцем розміру пені виключно подвійною ставкою НБУ є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище нормам законодавства, що підтверджується численною судовою практикою, а саме: постанови ВГСУ від 12.05.2010 по справі № 50/38-10, від 10.11.2009 по справі № 12/220; постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 по справі № 5002-24/5590-2010, від 18.04.2011 по справі № 5002-28/5584-2011, від 07.04.2011 по справі № 5002-2/5109-2010; від 21.03.2011 по справі №5002-29/5837-2010, від 20.7.2011р по справі №5002-11/1262-2011.

Крім того, відповідно до п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249, де зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 року №14/80-09/2056, постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.7.2011р по справі №5002-11/1262-2011, від 06.7.2011р по справі №5002-11/751-2011).

Нарахування та заявлення до стягнення сум пені та штрафу позивачем здійснено на підставі п.5.4 укладеного між сторонами договору №267/П-11 від 21.12.2010р, за умовами якого у разі порушення строку здійснення остаточного розрахунку, передбаченого п.4.2.2 договору відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотку несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Водночас, згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також враховує той факт, що з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та відповідачем не доведено оспорювання та визнання недійсним у встановленому порядку пункту 5.4 договору №267/П-11 від 21.12.2010р, на якому власне і ґрунтуються позовні вимоги у даній справі.

Таким чином, порушені скаржником питання щодо недопустимості стягнення пені та штрафу у розмірі, визначеному договором, тобто понад розмір встановлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", виходять за межі даних позовних вимог та можуть бути лише предметом іншого позовного провадження (постанова ВГСУ від 05.7.2011р по справі №5002-2/5109-2010).

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо наявності між сторонами підписаної додаткової угоди від 30.3.2011р до договору №267/П-11 від 21.12.2010р, відповідно до якої було узгоджено внести зміни у п.4.2.2 договору відносно строку розрахунків, а отже, на думку відповідача, рахунки від 31.3.2011р не підлягають включенню в розрахунок штрафних санкцій, неправомірні та не можуть бути прийняті судом до уваги на підставі наступного:

Дійсно, додатковою угодою від 30.3.2011р до договору №267/П-11 від 21.12.2010р, було узгоджено внести зміни у п.4.2.2 договору та викласти його у наступній редакції: «остаточний розрахунок здійснюється відповідачем на протязі 10 банківських днів з дати отримання від позивача рахунку за реквізитами, зазначеними у такому рахунку».

Проте, у п.4 вказаної додаткової угоди сторони узгодили, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладенні з 01.4.2011р, тобто рахунки від 31.3.2011р не підпадають під дію даної додаткової угоди та за порушення строку здійснення остаточного розрахунку по даним рахункам відповідач несе відповідальність.

Витрати по оплаті держмита, інформаційно-технічних послуг судового процесу відповідно до ст..49 ГПК України, відносяться на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 07.9.2011р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.49,77,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФЛОТ-УНІВЕРСАЛ" (98318, м.Керч, пров.1-й Ново Карантинний, 13, ЄДРПОУ 23197531, р/р 26000301390381/980, р/р26000301390381/840 (вал.) у філії «Відділення ПІБ м.Керчі», МФО 324548) на користь ДП „Дельта-лоцман” (54001, м.Миколаїв, вул.Лягіна, 27, код ЄДРПОУ 25374003, р/р 2600700101008, МФО 326739 філія ВАТ "Державний Експортно-імпортний Банк України" у м. Миколаєві, р/р 26007001010084 вал.980, р/р 26007001010084 вал.840, The State Export-Import Bank of Ukraine Jsc, Nikolaev branch 25-A, Dekabristov str., 54017, Nikolaev, Ukraine , SWIFT: EXBSUAUXMYK , MFO 326739, Account: 26007001010084) 337,28дол.США пені, 9,52дол.США штрафу, 102,00грн держмита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.