ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2011 р. Справа № 5023/7206/11

вх. № 7206/11

Суддя господарського суду Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

позивача - Квіцінська А.І. 3-ї особи < Текст > відповідача - не з*явився 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст >

до Жовтневої виправної колонії УДДУ ПВП у Харківській області с. Жовтневий 3-я особа < Текст >

про стягнення коштів в розмірі 1448,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна компанія "Харківобленерго", м. Харків, звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Жовтневої виправної колонії УДДУПВП у Харківській області 321,63 грн. заборгованості за ПДВ на 3% річних, 1126,39 грн. ПДВ на індекс інфляції та судових витрат, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 62052 від 15.04.04 р. не виконав свої зобов"язання щодо оплати електричної енергії.

13 вересня 2011 року представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, направлене на адресу відповідача, яке останнім отримано 01.09.11 р.

За таких обставин, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

15 квітня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії № 62052.

Відповідно до Закону України "Про електроенергетику" від 08.06.2000 року № 1812-ІП (зі змінами та доповненнями від 23.06.2005 року № 2711-IV) та "Правил користування електричною енергією" затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 11.12.2003 року № 10305, від 17.10.2005 року № 910 та 22.11.2006 р. № 1497) (далі "Правила"), договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Згідно п. 2.1.2 Договору, Постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, 7 Договору.

Споживач відповідно до п. 2.2.5 Договору, зобов'язаний своєчасно оплачувати Постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка № 2 “Порядок розрахунків” до Договору.

Нарахування товарної продукції проводиться відповідно до тарифів на електроенергію, що встановлюються і регулюються відповідним уповноваженим органом Кабінету Міністрів України в особі Національної комісії регулювання електроенергетики України та обов'язкові для застосування усіма підприємствами, установами та організаціями.

Відповідачу нарахована заборгованість по ПДВ на 3% річних в сумі 321,63 грн., ПДВ на індекс інфляції в розмірі 1126,39 грн., яка нарахована позивачем з посиланням на ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” та лист заступника начальника СДПІ ВПП у м. Харкові від 23.09.09р. № 12516/10/43-015.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (далі –Закон) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону, визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

За приписами п. 4.1 ст. 4 Закону база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

В силу вимог п. 4.1 ст. 4 Закону договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Таким чином, інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України, є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об"єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

За вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов’язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а позивачем не подано на підтвердження своїх вимог належних доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача 321,63 грн. заборгованості за ПДВ на 3% річних, 1126,39 грн. ПДВ на індекс інфляції є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 526, 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, ст. 82-85 ГПК України, суд, - < Текст >

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя (підпис< Текст > Лаврова Л.С.

Повний текст рішення підписаний

13.09.2011р.