РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2011 р.

Справа

№ 08/5004/126/11

за позовом Старовижівського районного споживчого товариства, смт. Стара Вижівка

до відповідача: Старогутівської сільської ради, с. Стара Гута Старовижівського району

про визнання права власності за набувальною давністю

Суддя: Войціховський В.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Романчук В.А. –голова правління

від відповідача: Вавринюк В.С. –сільський голова

Суть спору: Старовижівське районне споживче товариство звернулось до господарського суду з позовом до Старогутівської сільської ради про визнання за товариством за набувальною давністю права власності на об’єкти нерухомого майна:

- приміщення магазину-бару, який знаходиться у АДРЕСА_3;

- приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_2;

- приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду від 26.01.2011р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі, ухвалою суду від 21.02.2011р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2011р. провадження у даній справі було зупинено до розгляду господарським судом Волинської області по суті справи №5004/383/11 за позовом Старовижівського районного споживчого товариства, смт. Стара Вижівка до Старогутівської сільської ради, с. Стара Гута Старовижівського району про визнання нечинним рішення №35/5 від 28.04.2010р., прийняття у зазначеній справі рішення та набрання останнім законної сили.

З метою з’ясування можливості поновлення провадження у справі №08/5004/126/11 господарський суд 07.09.2011р. звернувся із листом за №08/5004/126/11-/1756/11 до Старовижівського районного споживчого товариства та Старогутівської сільської ради щодо надання інформації про результати розгляду по суті справи №5004/383/11 та набранням рішенням суду у зазначеній справі законної сили, а також надання суду відповідних підтверджуючих документів. 21.09.2011р. на адресу господарського суду від Старогутівської сільської ради надійшов лист за №121 від 12.09.2011р., з котрого вбачалось, що рішення у справі №5004/383/11 від 26.04.2011р. було оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного господарського суду. Одночасно з цим суду було надано копію постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. у справі №5004/383/11.

Враховуючи викладені обставини ухвалою суду від 03.10.2011р. провадження у справі №08/5004/126/11 було поновлено та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 17.10.2011р.

За наслідками судового засідання, котре відбулось 17.10.2011р., господарським судом було прийнято відповідну ухвалу про відкладення розгляду справи, що пов’язувалось із необхідністю витребування від сторін додаткових документів та матеріалів. Цією ж ухвалою за клопотанням представника позивача, підтриманим в судовому засіданні представником відповідача, з огляду на особливості розгляду спору у даній справі, в порядку, визначеному статтею 69 ГПК України, було продовжено строк вирішення спору на п’ятнадцять днів до 01.11.2011р.

В судовому засіданні представник позивача пред’явлені до відповідача позовні вимоги підтримала та просить суд задовольнити останні в повному об’ємі.

В обґрунтування пред’явленого позову представник Старовижівського районного споживчого товариства посилаючись на долучені до матеріалів справи документи зазначає, що спірні об’єкти нерухомого майна впродовж тривалого часу перебувають на балансі споживчого товариства, споживче товариство, як правонаступник райспоживспілки, добросовісно заволоділо майном і продовжує відкрито, безперервно (протягом десяти і більше років) володіти спірними об’єктами нерухомості, в результаті чого у Старовижівського РСТ згідно ст. 344 Цивільного кодексу України виникло право власності на ці приміщення за набувальною давністю.

Присутній в судовому засіданні Старогутівський сільський голова пред’явлені Старовижівським районним споживчим товариством позовні вимоги заперечив, посилаючись при цьому на те, що спірні об’єкти нерухомості з квітня місяця 2010 року перебувають у власності територіальної громади села стара Гута Старовижівського району.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Старовижівське районне споживче товариство, смт. Стара Вижівка звернулось до господарського суду з позовом до Старогутівської сільської ради, с. Стара Гута Старовижівського району про визнання за товариством за набувальною давністю права власності на об’єкти нерухомого майна:

- приміщення магазину-бару, який знаходиться у АДРЕСА_3;

- приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_2;

- приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_1,

мотивуючи свої вимоги тим, що зазначені об’єкти нерухомого майна знаходяться на балансі районного споживчого товариства – приміщення, які знаходяться в с. Стара Гута з 1989 року, а приміщення магазину в АДРЕСА_1, з 1968 року перебували на балансі Старовижівської районної спілки споживчих товариств та були передані згідно передавального акту від 05.11.2008р. на баланс Старовижівського районного споживчого товариства, яке на даний час виступає правонаступником райспоживспілки (30.02.3010р. державним реєстратором Старовижівської районної державної адміністрації було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи – Старовижівської районної спілки споживчих товариств в результаті приєднання останньої до Старовижівського районного споживчого товариства, відповідно до змін до Статуту Старовижівського районного споживчого товариства це товариство виступає правонаступником прав та обов’язків Старовижівської райспоживспілки). По акту приймання в експлуатацію державною комісією завершеного будівництвом приміщення магазину "Продтовари", "Промтовари", було введено в експлуатацію дане приміщення, акт затверджений розпорядженням Представника Президента України в Старовижівському районі 31.12.1992р. На приміщення магазину "ТПП" станом на 14.12.2007р. комунальним підприємством "Волинське ОБТІ" було виготовлено технічний паспорт. Відповідно до цього документа замовником технічної інвентаризації та власником приміщення виступала райспоживспілка, зазначені об’єкти нерухомості обліковувались на балансі райспоживспілки з моменту прийняття їх в експлуатацію. Підтверджуючи перебування майна на балансі Старовижівської райспоживспілки та Старовижівського районного споживчого товариства, а також використання майна в господарській діяльності останніх позивачем здійснюються посилання на журнали обліку основних засобів ф. №К-26.

Згідно із статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу положень статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання права. Аналогічні положення містить також стаття 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб’єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі який господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 54 цього кодексу передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Враховуючи положення вказаних статей, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами набуття вказаного речового права з передбачених законом підстав.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Ця ж норма закріплена і в статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (стаття 318 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація власності на об’єкти нерухомого майна, відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень", разом з іншими документами, є і рішення судів.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на положення статті 344 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння майном має бути добросовісним, відкритим та безперервним.

Володіння майном є добросовісним, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Тобто, позивач в силу вимог частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України повинен довести факт добросовісного заволодіння чужим майном, а також одночасно з цим повинен довести факт відкритого та безперервного володіння майном протягом десяти років.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно положень пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

З урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року та мають місце після 01 січня 2011 року.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що спірні об’єкти нерухомого майна знаходились на балансі попередника Старовижівського районного споживчого товариства – Старовижівської районної спілки споживчих товариств, а на даний час обліковуються на балансі самого районного споживчого товариства, підтверджуючи свої твердження витягами із журналів обліку основних засобів та іншими документами.

Разом з цим судом здійснено висновок про те, що такі документи не підтверджують право власності на спірні об’єкти саме позивача.

У Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом" за №01-8/98 від 31.01.2001р. (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що вирішуючи спори, пов’язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, господарські суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 №6/5).

Також у вказаному Інформаційному листі зазначається, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Отже, знаходження (перебування) майна на балансі товариства не являється підставою для висновку про правомірність (добросовісність) набуття права володіння. Додані позивачем до позову документи жодним чином не підтверджують законність володіння майном.

Таким чином, позивачем не доведено суду добросовісність заволодіння та саме володіння чужим майном, як то передбачено статтею 344 Цивільного кодексу України, на яку районне споживче товариство посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а отже, позивач не довів суду правомірність вимог до Старогутівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно: приміщення магазину-бару, який знаходиться у АДРЕСА_3, приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_2, приміщення магазину за адресою: Старовижівський район, АДРЕСА_1.

При цьому судом встановлено й ті обставини, що позивачем у визначеному порядку не було доведено належними та допустимими доказами також факту відкритого, безперервного (протягом 10 років і більше) користування Старовижівським районним споживчим товариством спірними об’єктами нерухомого майна.

В даному випадку судом взято до уваги ті обставини, що безперервність користування позивачем приміщеннями магазинів в с. Стара Гута та в с. Сукачі Старовижівського району, на котру районне споживче товариство також посилається в обґрунтування позовних вимог, була перервана (заперечена) діями органу місцевого самоврядування – Старогутівської сільської ради.

Так наявними в матеріалах справи документами підтверджується те, що на виконання Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29.01.2001р. №62/2001 комісією Старогутівської сільської ради з організації вирішення майнових питань на засіданні 17.01.2010р. (протокол – том 1 а.с. 98) будівлі спірних торгових закладів було визнано власністю КСП ім. Чапаєва (правонаступник ТзОВ "Старогутівський"), включено ці об’єкти до переліку майна соціальної інфраструктури, яке не підлягає паюванню, та передано останні у комунальну власність Старогутівської сільської ради.

03 лютого 2010 року сесією Старогутівської сільської ради було прийнято рішення №34/7 "Про згоду на прийняття об’єктів соціальної інфраструктури будівель торгових закладів ТзОВ "Старогутівський" у комунальну власність територіальної громади Старогутівської сільської ради" (том 1 а.с. 100).

За результатами загальних зборів співвласників майнових паїв ТзОВ "Старогутівський" 28.03.2010р. було прийнято рішення №4/3 "Про затвердження рішення комісії з організації вирішення майнових питань від 17.01.2010р." (том 1 а.с. 99).

На підставі положень чинного законодавства та зазначених вище рішень органу місцевого самоврядування виконавчим комітетом Старогутівської сільської ради було прийнято рішення №13 від 22.04.2010р. "Про утворення комісії з питань прийняття об’єктів соціальної інфраструктури будівель торгових закладів ТзОВ "Старогутівський" у комунальну власність Старогутівської сільської ради" (том 1 а.с. 97).

У відповідності до рішення сільської ради №35/5 від 28.04.2010р. (том 1 а.с. 92) та згідно затверджених рішенням сесії сільської ради від 28.04.2010р. №35/4 (том 1 а.с. 93) актів приймання-передачі №№1-3 (том 1 а.с. 94-96), об’єкти соціальної інфраструктури будівлі торгових закладів ТзОВ "Старогутівський": приміщення магазину-бару у АДРЕСА_3, приміщення магазину у АДРЕСА_2, а також приміщення магазину в АДРЕСА_1, було передано у комунальну власність територіальної громади Старогутівської сільської ради, про що у встановленому законодавством порядку остання проінформувала управління відділу економіки Старовижівської райдержадміністрації, фінансове управління, відділ статистики та Старовижівське відділення Любомльської МДПІ (інформаційні листи – том 1 а.с. 87-91).

На підставі відповідного звернення сільської ради до Ковельської філії комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" останньою згідно рішення Старогутівської сільської ради №35/5 від 28.04.2010р. було зареєстровано за територіальною громадою села Стара Гута в особі Старогутівської сільської ради право комунальної власності на приміщення магазину-бару у АДРЕСА_3, приміщення магазину у АДРЕСА_2, а також приміщення магазину в АДРЕСА_1, про що видано відповідні правовстановлювальні документи(технічні паспорти на приміщення спірних магазинів та витяги про реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна – том 1 а.с. 101-125).

При цьому судом було взято до уваги й те, що рішення Старогутівської сільської ради за №35/5 від 28.04.2010р. "Про прийняття об’єктів соціальної інфраструктури будівель торгових закладів ТзОВ "Старогутівський" у відповідності до котрого приміщення магазину-бару у АДРЕСА_3, приміщення магазину у АДРЕСА_2, а також приміщення магазину в АДРЕСА_1, було передано у комунальну власність Старогутівської сільської ради, оскаржувалось Старовижівським районним споживчим товариством до господарського суду Волинської області.

Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2011р. у справі №5004/383/11 (суддя Костюк С.В.) позовні вимоги Старовижівського районного споживчого товариства було задоволено та визнано недійсним рішення Старогутівської сільської ради №35/5 від 28.04.2010р. "Про прийняття об’єктів соціальної інфраструктури будівель торгових закладів ТзОВ "Старогутівське" у комунальну власність територіальної громади Старогутівської сільської ради".

Однак постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2011р. у справі №5004/383/11 було скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому судом апеляційної інстанції було встановлено, що "оспорюючи право власності ТзОВ "Старогутівське", на об’єкти, зазначені в оспорюваному рішенні, на момент їх передачі до комунальної власності, позивач, як вбачається із змісту позовної заяви, вважає себе їх власником. Однак, всупереч ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами його право власності на об’єкти нерухомості, прийняті у комунальну власність територіальної громади Старогутівської сільської ради від ТзОВ "Старогутівське" згідно оспорюваного рішення відповідача від 28.04.2010р. №35/5.

В силу ст. 21 ЦК України підставами визнання незаконним та скасування акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, є невідповідність його вимогам цивільного законодавства, проте, обов’язковою умовою визнання його недійсним є порушення у зв’язку з прийняттям такого акта прав та законних інтересів позивача.

У п. 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (із змінами та доповненнями) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації – позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували його право власності на спірне майно, яке значиться в оспорюваному рішенні, тобто Старовижівське РСТ не довело факт порушення його права Старогутівською сільською радою у зв’язку з прийняттям рішення від 28.04.2010р. №35/5 "Про прийняття об’єктів соціальної інфраструктури будівель торгових закладів ТзОВ "Старогутівське" у комунальну власність територіальної громади Старогутівської сільської ради".

У відповідності до ухвали Вищого господарського суду України від 11.10.2011р. касаційну скаргу Старовижівського районного споживчого товариства на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. у справі №5004/383/11 було повернуто скаржнику.

Згідно положень частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Одночасно з цим матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується те, що спірні об’єкти нерухомості, котрі перебувають у власності територіальної громади села Стара Гута Старовижівського району, на даний час з відома Старогутівської сільської ради та на підставі погоджених останньою документів, знаходяться у користуванні:

- магазин-бар в АДРЕСА_3, згідно рішення конкурсної комісії протокол №91 від 19.01.2009р. надано в оренду підприємцю ОСОБА_1 для використання за функціональним його призначенням (договір оренди №5 від 20.01.2009р. – том 2 а.с. 28-31) У відповідності до рішень, прийнятих сесією Старогутівської сільської ради (№34/7 від 03.02.2010р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1", №36/5 від 25.05.2010р. "Про надання в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1") земельну ділянку, на якій розміщений магазин-бар, надано в оренду (виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування торгового підприємства магазин-бар в с. Стара Гута, а також технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельною ділянкою підприємцем ОСОБА_1 для обслуговування торгового підприємства магазину-бару). Відповідно до додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії №537-088.00 від 21 серпня 2003 року магазин-бар приєднано до електричної мережі 30.10.2009р. (виготовлено Проект електропостачання магазину-бару в АДРЕСА_3).

- приміщення магазину в АДРЕСА_2, використовується Старогутівською сільською радою з 2003 року, в даному приміщенні розміщено сільський Будинок культури де проводяться вечори відпочинку, урочистості з нагоди державних свят, зібрання громади.

- приміщення магазину в АДРЕСА_1, знаходиться у користуванні підприємця ОСОБА_2 Між сільською радою с. Стара Гута та підприємцем ОСОБА_2 відповідно до ст. 205 ЦК України було укладено договір оренди у спрощений спосіб в усній формі.

Рішенням сесії Старогутівської сільської ради №26/10 від 22.01.2009р. "Про призупинення користування земельними ділянками Старовижівському районному споживчому товариству" (том 2 а.с. 34) позивачу було призупинено право користування земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, на котрих розміщені спірні магазини, про що повідомлено Старовижівське відділення Ратнівської МДПІ та управління Держкомзему у Старовижівському районі.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та письмові пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про безпідставність пред’явленого позивачем до відповідача позову та необхідність відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові Старовижівського районного споживчого товариства, смт. Стара Вижівка до Старогутівської сільської ради, с. Стара Гута Старовижівського району про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Суддя В. А. Войціховський

Повний текст рішення

складено та підписано

31.10.11