01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011 № 55/27

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі:

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1. – дов. №402 від 19.04.2011

від відповідача-1: ОСОБА_2 - дов. б/н від 21.02.2011

від відповідача-2: ОСОБА_3. – дов. №284/1 від 24.06.2011

від відповідача-3: ОСОБА_4. – дов. № 18-208/3868-16072 від 18.11.2008

від третьої особи: ОСОБА_5. – дов. № 29-22/113 від 15.03.2011

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк”

на Рішення Господарського суду м. Києва

від 01.04.2011

у справі №55/27 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк”

до 1) Відкритого акціонерного товариства „Українські промислові

інвестиції”

2) Товариства з обмеженою відповідальністю „АСИ -ОЙЛ”

3) Національного банку України

третя особа Кабінет Міністрів України

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та

спонукання до вчинення дій

08.06.2011 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 06.07.2011, в зв’язку з чим постанова приймається зазначеною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” (надалі – ПАТ „Родовід Банк”, позивач, банк) до Відкритого акціонерного товариства “Українські промислові інвестиції” (надалі – ВАТ “Українські промислові інвестиції”, відповідач-1, інвестор, первісний кредитор), до Товариства з обмеженою відповідальністю „АЙСИ-ОЙЛ” (надалі – відповідач-2, ТОВ „АСИ-ОЙЛ”, новий кредитор) та до Національного банку України (надалі – відповідач-3, НБУ) про зобов’язання НБУ надати висновок щодо можливості дострокового погашення субординованого боргу на користь відповідача-2 та подання його на розгляд Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків; про визнання договору про відступлення права вимоги від 23.11.2010, укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Українські промислові інвестиції” та Товариством з обмеженою відповідальністю „АЙСИ-ОЙЛ”, недійсним з моменту його укладання.

В ході вирішення спору позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій доповнив позовні вимоги, вимогою наступного змісту: визнати договір про відступлення права вимоги від 03.02.2011, укладений між ВАТ „Українські промислові інвестиції” та ТОВ „АЙСИ-ОЙЛ” недійсним з моменту його укладання

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.04.2011 у справі №55/27 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ „Родовід Банк” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду м. Києва у справі №55/27 від 01.04.2011 та задовольнити позов частково, а саме: визнати договори про відступлення права вимоги від 23.11.2010 та від 03.02.2011, укладені між ВАТ „Українські промислові інвестиції” та ТОВ „АЙСИ-ОЙЛ”, недійсними з моменту їх укладання.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду є необґрунтованим у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від 23.11.2010 та від 03.02.2011, прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Відповідач-1 та відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають рішення законним та обґрунтованим і просять залишити його без змін.

Відповідач-3 вважав, що апеляційна скарга та позовні вимоги до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню та просив суд рішення першої інстанції в частині позовних вимог до Національного банку України залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи апелянта та вважав апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.09.2005 між ВАТ „Родовід Банк”, назву якого змінено на ПАТ „Родовід Банк” та ТОВ «АНГАЖЕМЕНТ», правонаступником якого є ВАТ „Українські промислові інвестиції” укладений договір про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору з метою підвищення рівня капатілізації банк залучає у інвестора звичайні незабезпечені грошові кошти на умовах субординованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку (капіталу 2-го рівня), надалі залучені кошти, у розмірі 50000000,00 грн. строком на 26 років з 26 вересня 2005 року до 26 вересня 2015 року включно із нарахуванням процентів річних протягом усього періоду дії цього договору за схемою викладену у п.1.1. вказаного договору.

19.06.2006 та 31.03.2010 сторонами укладено Додаткові угоди №1 та №2 до договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005.

Як встановлено судом першої інстанції, для включення вказаних коштів до додаткового капіталу банку позивачем було отримано дозвіл Національного банка України, що підтверджено Рішенням НБУ від 10.11.2005 №225.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 20.05.2010 у справі №1/88 задоволені позовні вимоги ВАТ „Українські промислові інвестиції” пред’явлені до ПАТ „Родовід Банк” задоволено. Розірвано договір про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005. Стягнуто з ПАТ „Родовід банк” на користь ВАТ „Українські промислові інвестиції” грошові кошти у сумі 50000000,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2010 апеляційну скаргу ПАТ „Родовід Банк” залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 20.05.2010 у справі №1/88 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2010 рішення господарського суду Донецької області від 20.05.2010 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2010 залишено без змін, а касаційну скаргу ПАТ „Родовід банк” без задоволення.

22.06.2010 господарським судом Донецької області було видано Наказ №1/88 про примусове виконання Рішення від 20.05.2010 та стягнення з ПАТ „РОДОВІД БАНК” на користь ВАТ „Українські промислові інвестиції” грошових коштів в сумі 50000000,00 грн.

23.11.2010 між ВАТ „Українські промислові інвестиції” та ТОВ „АЙСИ-ОЙЛ” укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі –Договір від 23.11.2010).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги сплати грошових коштів від Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” у зобов’язанні, описаному в п.1.3 цього договору, в обсязі і на умовах, визначених цим договором.

Як вбачається із п.1.3 договору, первісний кредитор має право вимоги від Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” сплати грошових коштів в сумі 50 000 000,00 грн., яке виникло на підставі Рішення господарського суду Донецької області від 20.05.2010 у справі №1/88 за позовом ВАТ „Українські промислові інвестиції”до АТ „РОДОВІД БАНК” та ТОВ „МЕГА-АЛЬЯНС” про розірвання договору та стягнення 50000000,00 грн., яке набрало чинності 16.06.2010.

Пунктом 1.4. договору від 23.11.2010 встановлено, що право вимоги за цим договором відступається новому кредиторові частково у розмірі 35500000,00 грн.

Крім того, 03.02.2011 між ВАТ „Українські промислові інвестиції” та ТОВ „АЙСИ-ОЙЛ” (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі – договір від 03.02.2011).

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги сплати грошових коштів від Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” у зобов’язанні, описаному в п.1.3. цього договору, в обсязі і на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.1.3. первісний кредитор має право вимоги від Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” сплати грошових коштів в сумі 14500000,00 грн., яке виникло в розмірі 50000000,00 грн. на підставі рішення господарського суду Донецької області від 20.05.2010 у справі №1/88 за позовом ВАТ „Українські промислові інвестиції” до АТ „РОДОВІД БАНК” та ТОВ „МЕГА-АЛЬЯНС” про розірвання договору та стягнення 50000000,00 грн. (яке набрало чинності 16.06.2010р.), і частково залишилось у первісного кредитора після попереднього відступлення права вимоги.

Пунктом 1.4. договору від 03.02.2011 встановлено, що право вимоги за цим договором у відступається новому кредиторові частково розмірі 672 425,74 грн.

Судом апеляційної інстанції у ході розгляду апеляційної скарги у справі №1/88 встановлено, що з дня розірвання спірного договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005 у банка відпали правові підстави для подальшого використання коштів позивача у сумі 50000000,00 грн., у зв’язку з чим вони підлягають поверненню останньому в силу приписів ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, судом при розгляді справи справі №1/88 встановлено, що зобов’язання позивача зі сплати грошових коштів відповідачу 1 в сумі 500000000,00 грн. виникло на підставі норми закону – ст. 1212 ЦК України, ч.2 ст. 653 ЦК України, в наслідок розірвання договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005.

Доводи апелянта щодо неправильності висновків суду першої інстанції про те, що зобов’язання позивача зі сплати грошових коштів виникло не на підставі рішення суду, а на підставі закону, а саме ст. 1212 ЦК України спростовується наявністю у частині 1 вказаної статті норми, відповідно до якої особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на

якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі ст. 1212 ЦК України, у зв’язку із розірвання договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005.

Крім того, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, відповідно до яких законом не встановлено заборону заміни кредитора за правочином про відступлення права вимоги у зобов’язаннях, які виникли на інших підставах ніж правочин, оскільки приписи ст.ст. 512, 513, 515 ЦК України не обмежують можливості відступлення права вимоги і за іншими зобов’язаннями, які виникли не з правочину, шляхом укладання правочинів з відступлення права вимоги.

Твердження позивача про те, що ані чинне господарське процесуальне законодавство, ані виконавчо-процесуальне законодавство не передбачають уступку права вимоги виконання судового рішення, а чинне законодавство не надає стягувачеві права уступити виконання судового рішення іншій особі колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки рішення суду у справі №1/88 є лише підтвердженням безспірності зобов’язання позивача сплатити відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 50000000,00 грн., а укладання договорів від 23.11.2010 та від 03.02.2011 та не може розцінюватися як відступлення вимоги за рішенням суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що внаслідок укладення вказаних договорів та заміни кредитора у зобов’язанні відповідач-2 не набув повноважень стягувача в процедурі виконання рішення у справі №1/88, так як цього не передбачено законом і не було обумовлено договорами про відступлення права вимоги.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2010 за результатами розгляду заяви ПАТ „РОДОВІД БАНК” про визнання виконавчого документа по справі №1/88 від 22.06.2010 таким, що не підлягає частковому виконанню, господарським судом Донецької області винесено ухвалу, якою задоволено заяву та визнано наказ господарського суду Донецької області від 22.06.2010 по справі №1/88 таким, що не підлягає виконанню в сумі 35500000,00 грн.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено твердження позивача стосовно того, що з метою з’ясування питання можливості дострокового повернення коштів, залучених на умовах субординованого боргу, та повернення їх не відповідачу-1, а відповідачу-2, необхідно отримати дозвіл Національного банку України щодо такої можливості, в протилежному випадку спірні договори не відповідають вимогам Інструкції №368 про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

Так, за договорами від 23.11.2010 та 03.02.2011 було відступлене право вимоги виконання зобов’язання, яке виникло на підставі ст.1212 ЦК України, у зв’язку з тим, що позивач утримує грошові кошти у розмірі 50000000,00грн. без достатньої правової підстави.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків про те, що застосування положень нормативних актів, які регулюють порядок врахування коштів субординованого боргу у додатковому капіталі банку та їх дострокового повернення інвестору є безпідставним, оскільки на момент укладання договорів про відступлення права вимоги від 23.12.2010 та від 03.02.2011 договір про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005 вже не діяв, а відповідач-1 з дати набрання рішенням законної сили 16.06.2010 не мав статусу інвестора у зв’язку з розірванням вказаного договору від 26.09.2005.

Крім того, пунктом 3.12 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою НБУ від 28.08.2001 №368 передбачений випадок дострокового погашення субординованого боргу за ініціативою банку, тобто позивача. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач не був ініціатором дострокового погашення субординованого боргу за договором про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005, таким чином, ця норма не підлягає застосуванню до відносин, що виникли між позивачем і відповідачем-1.

Отже, місцевим господарським судом встановлено, що заміна кредитора в зобов’язанні і укладання договорів від 23.11.2010 та від 03.02.2011 відбулось вже після розірвання вказаного договору від 26.09.2005, тобто в період коли позивач вже не мав права враховувати суму залучених коштів на умовах субординованого боргу в своєму додатковому капіталі, а відповідач-1 вже не мав статусу інвестора, а лише мав право вимагати повернення своїх коштів із безпідставного володіння позивача. Відповідно, безпідставним є посилання позивача на п.3.16 Інструкції №368, якою встановлено порядок отримання дозволу НБУ на врахування коштів субординованого боргу в капіталі банку у випадку відступлення прав і заміни інвестора, оскільки заміна інвестора за договором про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005 на підставі договорів від 23.11.2010 та від 03.02.2011 не відбулась.

У зв’язку з викладеним стягнення за рішенням суду у справі №1/88 коштів у сумі 50000000,00 грн. не може розцінюватися, як дострокове поверненням субординованого боргу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання договорів про відступлення права вимоги від 23.11.2010 та від 03.02.2011 недійсними.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2011 у справі №55/27 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2011 у справі №55/27 залишити без змін.

Матеріали справи №55/27 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Новіков М.М.

Судді Мартюк А.І.

Зубець Л.П.