СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3289/10/2770

13.04.11

. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Шкурлатов Д.Г.

сторони в судове засідання не з'явилися.

розглянувши апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (головуючий суддя Куімов М.В., судді Кравченко М.М., Прохорчук О.В.) від 07.12.2010 у справі № 2а-3289/10/2770

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99003)

до Територіального управління державної судової адміністрації в м. Севастополі (Балаклавська, 9, м. Севастополь, 99011)

Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021)

Державного казначейства України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014)

про стягнення недоотриманого грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.12.2010 у справі № 2а-3289/10/2770 позовні вимоги ОСОБА_2 до Територіального управління державної судової адміністрації в м. Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України - задоволено.

На Державне казначейство України покладено обов’язок провести видатки з Державного бюджетну України передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання судових рішень судів на користь суддів" у сумі 146100 гривень 85 копійок для виплати судді Ленінського районного суду м. Севастополя Романовій Ірині Петрівні.

З Державної судової адміністрації України на користь судді Ленінського районного суду м. Севастополя Романової Ірини Петрівни стягнуто недоплачену частину з щомісячного грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у сумі 146100 гривень 85 копійок (без урахування утримання податку доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.12.2010 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України.

Сторони у судове засідання не з’явилися, про місце та час розгляду справи сповіщені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з’явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників неявившихся сторін.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

Позивач –ОСОБА_2, звернулась з адміністративним позовом до ТУ Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України про стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у сумі 146100,85 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 Указом Президента України №712 від 13 серпня 2002 року призначена на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2005 року № 2582 ОСОБА_2 було обрано безстроково на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя.

Згідно довідок ТУ ДСА України в м. Севастополі позивачу за спірний час недоплачене грошове утримання з фонду оплати праці за період з 01.06.2005 по 31.12.2009 без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування у розмірі 146100,85 грн.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Згідно зі статтею 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Однак, лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” чинності з 01.01.2006.

Такими постановами Кабінету Міністрів України порушені положення статті 113 Конституції України та вимоги Закону України “Про статус суддів” щодо одночасного визначення пропорції в оплаті праці між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів на отримання з 01.06.2005 до 31.12.2005 заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”.

Оскільки пункт 5 зазначеної постанови суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” і, в період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, тому Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що порушені права позивача підлягають відновленню.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Відповідно до частини третьої статті 120 Закону України "Про судоустрій України" видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно з частиною четвертою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не менше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Частиною п’ятою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Судова колегія зазначає, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.

Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм "Бюджетного кодексу України" від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2, цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з пунктом 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,00 тис. грн.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 146 100,85грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 несплаченої суми з щомісячного грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у зазначеному розмірі (сума вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів). Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за відрахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини, що мають значення для справи, викладені в судовому рішенні висновки відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України –залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.12.2010 у справі № 2а-3289/10/2770 –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 квітня 2011 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська