Справа № 2а-593/07

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2007 року, м. Харків Справа № 2а-593/07

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Рудь О.С.

За участю представників сторін:

прокурор: Красножон О.О.

позивача: Есіна О.В.

1-го відповідача: Гура О.В.

2-го відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова до 1. ТОВ «Профіт +»; 2. ПП «Будпросервіс» про визнання недійсним правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Орджонікідзевського району м.Харкова в інтересах держави в особі ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ТОВ «Профіт+» та ПП «Будпросервіс», в якому просить: визнати недійсним правочин від 30.05.03р. у сумі 21800,28 грн., укладеного відповідачами на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України; визнати недійсними господарські зобов'язання за правочином від 30.05.03р. у сумі 21800,28 грн., укладеним між відповідачами на підставі ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України; стягнути з ТОВ «Профіт+» в доход держави вартості отриманого від ПП «Техноклімат» товару в сумі 21800,28 грн. Після наданих уточнень позовних вимог прокурор просить: визнати недійсним правочин 30.05.03р. у сумі 21800,28 грн., укладений між ПП «Будпромсервіс» та ТОВ «Профіт+» на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України,ст. 49 ЦК України (1963р); визнати недійсними господарські зобов'язання за правочином від 30.05.03р. у сумі 21800,28 грн., укладений між ПП «Будпромсервіс» та ТОВ «Профіт+» на підставі ст.ст. 207,208 Господарського кодексу України; стягнути з ТОВ «Профіт+» в доход держави вартість отриманого від ПП «Будпромсервіс» товару в сумі - 21800,28 грн.

Позивач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова, підтримує позовні вимоги.

1-й відповідач, ТОВ «Профіт+», проти позову заперечує повністю, свої аргументи виклав у запереченні на адміністративний позов.

2-й відповідач, ПП «Будпромсервіс», до судового засідання не з'явився, заперечення на адміністративний позов та витребуваних документів не надав, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, судові повістки про виклик повернулися з відміткою пошти про відсутність підприємства за юридичною адресою.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що у зв'язку з проведенням працівниками ДПІ у Жовтенвому районі м. Харкова планової документальної перевірки ТОВ „Профіт+" за період з 01.01.03р по 01.07.05р. було встановлено, що між ТОВ «Профіт+» та Приватним підприємством «Будпромсервіс» був укладений письмовий договір поставки №154 від 30.05.03р., згідно з яким ПП «Будпромсервіс» поставив товар для ТОВ «Профіт+» на загальну суму 21800,28 грн.

На виконання вказаного договору Приватне підприємство „Будпромсервіс" видало податкову накладну № 112 від 30.05.2003 р. та товарну накладну №115 від 30.05.2003р. на загальну суму 23800,28 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.02.04р. визнано недійсним статут ПП «Будпромсервіс» з моменту його реєстрації та свідоцтво платника податків на додану вартість №37052888 від 04.02.03р. з дати його визначення.

За таких обставин, прокурор вважає, що на дату укладання угоди ПП «Будпромсервіс» втратило свою цивільну дієздатність на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.02.04р. Таким чином, оскаржувана угода з боку ПП «Будпромсервіс», укладена в супереч вимогам ст. 207 ГК України, а також положенням Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки звітність не подавалася, за юридичною адресою підприємство не знаходиться.

Також прокурор вказує на те, що угода із боку ПП «Будпромсервіс» була укладена із метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, яка полягала в формуванні суми податкового кредиту з ПДВ з можливістю наступного отримання відшкодування вказаної суми ПДВ з Державного бюджету України. Зазначена мета, переслідувана відповідачами при вчиненні вищезазначеного правочину, полягає у неправомірному отриманні права відшкодування суми податку на додану вартість з Державного бюджету, а отже завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки веде до неправомірної втрати бюджетних коштів на користь осіб, які не мають законного права на одержання бюджетних коштів.

За таких обставин, відповідачі за укладеною угодою неправильно обчислили, неповно і несвоєчасно сплатили до бюджету податки та збори (обов'язкові платежі) за податковий період, в якому така угода була проведена по їх податковому обліку, тому прокурор та ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова вважає вищевказану угоду такою, що укладена з метою, свідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачається, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами, в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також: все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

1-й відповідач в обґрунтування своїх заперечень по суті позову вказує на те, що на час укладення угоди (30.05.03р.), судового рішення щодо визнання недійсним статуту 2-го відповідача не існувало, воно було прийняте 13.02.2004 р.

1-й відповідач також вказує, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Видавши суб'єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб'єкта господарювання. За таких обставин, факт завдання договором №154 від 30.05.03р. шкоди інтересам держави відсутній.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін та прокурора, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що між ПП "Будпромсервіс" та ТОВ ,,Профіт+" був укладений договір № 154 від 30.05.2003р., згідно якого ПП „Будпромсервіс" поставило ТОВ "Профіт+" товар на загальну суму 21800,28 грн., що підтверджується накладною №115 від 30.05.03р.

На виконання вказаного договору ПП „Будпромсервіс" було виписано податкову накладну №112 від 30.05.03р.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.02.2004 року визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Будпромсервіс», зареєстрований Голосіївською районною адміністрацією у м. Києві 09.01.03р. з моменту його реєстрації та свідоцтво платника податку на додану вартість №37052888 ПП «Будпромсервіс» від 04.02.03р. з дати його визначення.

Даним рішенням суду встановлено, що засновник ПП «Будпромсервіс» ОСОБА_1 установчі документи підприємства не підписувала, статутний фонд не формувала і ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не мала, печатку не отримувала та наміру здійснення підприємницької діяльності не мала. ПП «Будпромсервіс» було зареєстровано в органах державної влади невстановленими особами, що є порушенням ст.1,8 Закону України «Про підприємство».

Суд зазначає, що створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності - "фіктивне підприємництво" визначено виключно у ст. 205 нового Кримінального кодексу України, факт фіктивного підприємництва може встановлюватись винятково у порядку кримінального судочинства. Під час розгляду справи ні позивач ні прокурор не надали вироку суду у кримінальній справі щодо суперечності інтересам держави діяльності ПП «Будпромсервіс».

Суд вважає помилковим висновок прокурора про те, що відповідачі за укладеною угодою неправильно обчислили, неповно і несвоєчасно сплатили до бюджету податки та збори (обов'язкові платежі) за податковий період, в якому така угода була проведена по їх податковому обліку, непідтвердження 1-му відповідачу права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів 2-го відповідача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету 2-м відповідачем.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Ні прокурором. ні позивачем не спростовані доводи 1-го відповідача про те, що на момент здійснення господарських операцій, 2-й відповідач знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України (2003р, який був чинний на момент прийняття рішення Голосіївського районного суду м. Києва), юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та визнавати угоди недійсними при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та визнання недійсним угод.

Крім того, положення ст.ст.207 та 208 ГК слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Частиною 1 ст.208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

На підставі викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 26.11.2007 р.

Суддя Я.В.П'янова