КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2007 № 36/1-35/354

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Губенко Н.М.

суддів: Барицької Т.Л.

Ропій Л.М.

при секретарі: Дегтярюк Л.О.

За участю представників:

від позивача - повідомлений, але не з’явився;

від відповідача - Куліковський В.М. (довіреність № 19 від19.03.2007);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної фірми "Влада"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.01.2007

у справі № 36/1-35/354 (Літвінова М.Є.)

за позовом Приватної фірми "Влада"

до Акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація"

про стягнення 77073,86 грн. грошової заборгованості за оренду обладнання

В судових засіданнях 24.04.2007 та 05.06.2007 відповідно до ст. 77,99 ГПК України оголошувалась перерва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 відповідно до ст. ст. 69, 99 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги продовжений за заявою сторін.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від22.01.2007 у справі №36/1-35/354 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в яких просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення прийняте господарським судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції невірно дійшов висновку щодо обґрунтування позивачем розміру орендної плати, яка на думку суду розраховувалась, як відсоток від вартості орендованого обладнання вказаного в договорі, у зв’язку з чим судом не вірно застосовано норми матеріального права. Розділом 3 договору № 21 від 13.02.1993 сторони погодили загальну вартість орендованого обладнання у розмірі 36 202 950,00 крб. та визначили, що розмір орендної плати становить 5% в місяць від суми загальної вартості обладнання. 16.09.1993 сторони переуклали договір № 21 від 13.02.1993 із збереженням частини його умов. Відповідно до п. 2.1. договору від 16.09.1993 сторони зобов’язались забезпечити виконання умов договору № 21 від 13.02.1993 зі змінами та доповненнями викладеними в даному договорі. Так, згідно із п. 4.1. договору від 16.09.1993 орендна плата за користування орендованим обладнанням встановлюється у розмірі, що є еквівалентом 400,00 дол. США, яка сплачувалась в гривнах шляхом щомісячних перерахувань грошових коштів на рахунок позивача у строк до 10 числа наступного місяця у розмірі, що не менше 50% місячної орендної плати. При цьому вся сума орендної плати мала бути перерахована до 25 числа місяця. Отже, розмір орендної плати було змінено договором від 16.09.1993, зокрема, розрахунок розміру орендної плати, із відсоткової вартості до співвідношення орендованого майна, сторонами замінено на тверду суму – еквівалент 400,00 дол. США, а тому посилання господарського суду першої інстанції на розрахунок розміру орендної плати визначеної у договорі № 21 від 13.02.1993 є необґрунтованими.

Також, позивач вважає висновок господарського суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів, що підтверджують факт купівлі-продажу орендованого майна таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, на виконання умов договору № 21 від 13.02.1993 позивач придбав у МП ”Ремсила” обладнання, що підтверджується рахунком-фактурою № 68 від 02.02.1993 та передав його в орендне користування відповідачу. Оскільки придбані станки були б/у і неодноразово ремонтувалися із заміною їх складових частин, сторони обмежились усною угодою купівлі-продажу із оформленням лише рахунку-фактури № 68 від 02.02.1993.

Крім того, позивач вказує на те, що висновок господарського суду першої інстанції щодо відсутності в поданих позивачем документах індивідуальних ознак переданого в оренду майна не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки положеннями договору № 21 від 13.02.1993 та актом приймання-передачі передбачено, що позивач передає відповідачу б/у хонінгувальний станок та розточний станок. Ці станки були б/у і їх експлуатація потребує постійного підтримання станків у належному стані та ремонту із зміною складових частин. Повернення станків мало б здійснюватись із заміною в ході експлуатації, частини деталей. Виходячи з чого, сторони не могли в документи включити опис інший ніж ”б/у хонінгувальний станок та розточний станок”, а отже, перераховане обладнання містить індивідуальні ознаки.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу та пояснення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін. При цьому, відповідач вказує на те, що, як вбачається з рахунку-фактури № 68 від 02.02.1993 вартість обладнання становить з урахуванням ПДВ 140 580,00 крб. Таким чином, вартість орендованого обладнання за договором № 21 від 13.02.1993 та договором від 16.09.1993 значно завищена. Доказів того, що позивач купив орендоване обладнання за ціною, яка була вказана в договорі № 21 від 13.02.1993 останній не надав.

Також, відповідач вказує на те, що ні в договорі № 21 від 13.02.1993, ні в договорі від 16.09.1993, ні в акті приймання-передачі від 16.09.1993 не містяться індивідуальні ознаки станків, такі, як відомості про виробника обладнання, серійні номери верстатів, інформація щодо дати їх виробника, про технічні характеристики, комплектний склад.

Крім того, відповідач вважає, що договори № 21 від 13.02.1993 та від 16.09.1993 укладено Панкратовим В.Д. з перевищенням повноважень, наданих Статутом, а акт приймання-передачі від 16.09.1993 підписаний головним інженером без відповідного доручення від директора, оскільки головний інженер підпорядкований директору.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 77 073,86 грн. заборгованості, в т. ч. 72 720,00 грн. заборгованості по орендній платі, 3 627,51 грн. штрафу, 726,35 грн. 3% річних, а в ході розгляду справи в господарському суді першої інстанції уточнив позовні вимоги в частині найменування відповідача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.03.2006 у справі № 36/1 позов задоволено в повному обсязі: стягнуто з відповідача 72720 грн. основного боргу, 726,35 грн. – 3% річних, 3627,51 грн. пені, 770,74 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 зазначене рішення господарського суду скасовано, відмовлено в позові повністю по кожній з заявлених вимог.

Вказані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2006 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

За результатами нового розгляду справи, якій присвоєно № 36/1-35/354, господарський суд першої інстанції прийняв 22.01.2007 рішення, яким в позові відмовлено повністю. Приймаючи зазначене рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що визначене у договорі майно було придбане за ціною 18000000 карбованців; визначення розміру орендної плати позивачем було здійснено саме з розрахунку вказаної вартості обладнання, тоді як згідно з рахунком-фактурою від 02.02.1993 № 68 вартість обладнання значно менша, з огляду на що наданий позивачем розрахунок вартості заборгованості відповідача не може бути прийнятий судом до уваги; акт приймання-передачі обумовленого договором обладнання, копія якого наявна в матеріалах справи, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки він не має дати підписання, а перераховане у ньому обладнання не містить індивідуальних ознак цього майна (паспортних та технічних даних тощо), що суперечить вимогам абз. 4 ст. 1 Закону України ”Про оренду майна державних підприємства та організацій” (в редакції, що діяла на час укладення договору); відповідно до довідки відповідача від 05.01.2006 № 9/03 за підписом директора та головного бухгалтера на позабалансовому рахунку відповідача не рахуються основні засоби (обладнання, інвентар), що належать позивачу; оскільки відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, то позивачем не були надані суду належні докази на підтвердження викладеного в позові.

Апеляційний господарський суд з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні, не погоджується та вважає, що вони не відповідають обставинам справи, які господарським судом першої інстанції були фактично встановлені, але їм була дана невірна оцінка, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.1993 між позивачем та Автосервісним підприємством ”СТО-7” був укладений договір № 21 про співробітництво та оренду обладнання, відповідно до умов якого позивач за свої грошові кошти купує хонінгувальний та розточний станки, необхідну технологічну оснастку та передає їх в орендне користування СТО.

Відповідно до п. 2 вказаного договору позивач здійснює покупку хонінгувального і розточного станків, технологічну оснастку для розточки і хонінгування двигунів легкових автомобілів; здійснює за свої кошти монтажні та пусконалагоджувальні роботи обладнання, а СТО приймає на основі даного договору в орендне користування по кількості та якості обладнання: хонінгувальний станок – 1 шт., розточний станок – 1 шт., комплект технологічної оснастки – 1 шт.

Згідно з п. 3 договору від 13.02.1993 орендна плата за використання обладнання складає 5% в місяць від загальної вартості обладнання 36 202 950 карбованців і складає 1 810 147 карбованців (в еквіваленті 402 дол. США), із розрахунку 4 500 карбованців за один американський долар.

На виконання умов вказаного договору позивач за рахунком-фактурою № 68 від 02.02.1993 придбав у МП ”Ремсила” бувши у користуванні вертикально-розточний станок та хонінгувальний станок.

На вказаному рахунку-фактурі мітяться підписи директора МП ”Ремсила” та головного бухгалтера, скріплені печаткою підприємства. Крім того, на вказаному рахунку-фактурі наявний штамп МП ”Ремсила” ”сплачено”.

У наданих позивачем інвентарних картках № 4 та № 5 обліку основних засобів, заповнених 01.07.1993 та в актах приймання-передачі основних засобів від 01.07.1993 у графі ”Коротка індивідуальна характеристика об’єкта” зазначено щодо хонінгувального станка – ”станок призначений для шліфування циліндрів блока циліндрів легкових автомобілів, після капітального ремонту, без номера”; щодо вертикально-розточного станка - ”станок для розточки блока циліндрів легкових автомобілів, після капітального ремонту, без номера”.

Разом з тим, згідно з бухгалтерською довідкою позивача хонінгувальний та вертикально-розточний станки є основними фондами позивача, введеними в експлуатацію у липні 1993 року, оприходовані згідно з рахунком-фактурою № 68 від 02.02.1993, постачальником яких є МП ”Ремсила”.

Наведені обставини дають підстави дійти висновку, що хонінгувальний та розточний станки придбані за рахунком-фактурою № 68 від 02.02.1993 позивачем на виконання умов договору від 13.02.1993 та є об’єктом оренди за цим договором.

Матеріали справи також свідчать, що у зв’язку із зміною назви Автосервісного підприємства ”СТО-7” на Автосервісне підприємство ”Нивки-Авто”, правонаступником якого є відповідач, 16.09.1993 сторони переуклали договір про співробітництво та оренду обладнання і підтвердили наявність збереження повної юридичної відповідальності за умовами договору від 13.02.1993.

Відповідно до розділу 2 договору від 16.09.1993 сторони зобов’язалися забезпечити виконання умов договору № 21 від 13.02.1993 із змінами та доповненнями, викладеними у договорі від 16.09.1993 (п. 2.1), а також підтвердити актом приймання-передачі обладнання факт передачі обладнання в орендне користування (п. 2.2.).

Ціну та порядок взаєморозрахунків сторони визначили у розділі 4 договору, відповідно до якого ціна обладнання і орендна плата за місяць сторонами договору приймається договірна із розрахунку 4500 крб. за один американський долар; орендну плату за технологічну оснастку, відповідно до договору № 21 виключено; взаєморозрахунки за оренду обладнання здійснюються щомісячно в національній валюті в еквіваленті 400 американських доларів шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача до десятого числа наступного місяця мінімум 50% місячної орендної плати , а до двадцять п’ятого числа місяця перераховується вся сума орендної плати. Факт взаєморозрахунку підтверджується актом звірки і затверджується підписами обох сторін.

За несвоєчасну оплату орендної плати, від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання нараховується до сплати пеня у розмірі 0,5% за кожен день прострочення.

Згідно з розділом 5 договору сторони несуть матеріальну відповідальність за виконання умов договору. У випадку невиконання або неповного виконання своїх обов’язків винна сторона відшкодовує другій стороні суми неустойки відповідно до умов договору до моменту їх повного виконання (п. п. 5.1., 5.2.).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, під час розгляду справи посилався на те, що договір від 16.09.1993 підписаний директором Панкратовим В.Д., укладений з перевищенням повноважень, передбачених статутом підприємства, оскільки згідно із статутом АП ”Нивки-Авто” директор підприємства складає договори на суму, що не перевищує 50% статутного фонду підприємства та за дорученням компанії на суму, що перевищує 50% статутного фонду підприємства; статутний фонд АП ”Нивки-Авто” відповідно до статуту складав 20 754,00 тис. крб.; відповідно 50% від цієї суми становить 10 377,00 тис. крб. Жодних доручень компанія Панкратову В.Д. не видавало, а тому директор Панкратов В.Д. мав право укладати договори у межах вказаної суми. Як вбачається з договору від 16.09.1993 його сума в декілька разів перевищує 50% статутного фонду АП ”Нивки-Авто”. Договір від 16.09.1993 не схвалювався, оскільки хонінгувальний та розточний станки не використовувались, на баланс не оформлювались, орендна плата не сплачувалась.

Апеляційний господарський суд вважає, що зазначені посилання відповідача не заслуговують на увагу з урахуванням наступного.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи статуту АП ”Нивки-Авто” АТ ”Акціонерна компанія ”Авто” (п. 3.3.) директор підприємства без доручення здійснює дії від імені підприємства в межах прав, передбачених цим статутом і внутрішніми документами компанії; директор підприємства керує всією діяльністю та організовує роботу підприємства шляхом реалізації у межах своєї компетенції повноважень, зокрема, укладає договори на суму, що не перевищує 50% статутного фонду підприємства, та за доручення компанії на суму, що перевищує 50% статутного фонду підприємства.

Статутний фонд АП ”Нивки-Авто” на час укладення спірних договорів становив 20 754,00 тис. крб. (п. 2.1.).

При дослідженні тексту договору від 16.09.1993 встановлено, що сторони не визначали загальну ціну договору, а узгодили лише місячну орендну плату, яка відповідно до п. 4.1 сплачується у національній валюті в еквіваленті 400 американських доларів шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Ціна орендної плати визначається із розрахунку 4500 крб. за один американський долар, тобто 400 американських доларів в національній валюті становили 1800000 карбованців.

Оскільки 50% статутного фонду АП ”Нивки-Авто” становило 10 377,00 тис. крб., що значно більше зазначеної у договорі суми орендної плати, то підстав для одержання директором доручення від компанії на укладення даного договору не було.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору оренди від 16.09.1993 були передані розточний та хонінгувальний станки, що підтверджується складеним та підписаним сторонами актом до договору від 16.03.1993 приймання-передачі обладнання в тимчасове користування, відповідно до якого АП ”Нивки-Авто”, правонаступником якого є відповідач, передано в тимчасове користування (до вимоги) хонінгувальний та розточний станки.

Відповідач, заперечуючи проти отримання станків, посилається на те, що зазначений акт підписаний не уповноваженою особою, а саме головним інженером підприємства, який без відповідного доручення не мав права підписувати вказаний акт.

Щодо такого посилання відповідача апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Згідно із п. 9.2. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 ”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи міститься гарантійний лист АП ”Нивки-Авто” від 05.03.1996 про виконання договору від 16.09.1993 про співробітництво і оренду обладнання, який є відповіддю на лист-вимогу позивача від 15.10.1995 про проведення взаєморозрахунків та повернення останньому орендованого обладнання. У гарантійному листі АП ”Нивки-Авто” підтверджує отримання ним в орендне користування станків за договором від 16.09.1993, зазначає, що вони знаходяться в технічно справному стані, повідомляє про неможливість своєчасного виконання економічних умов договору через незадовільний економічний стан підприємства, а також просить позивача залишити в користуванні підприємства хонінгувальний та розточний станки та гарантує повне виконання умов договору про співробітництво і оренду обладнання з повною сплатою пені.

Отже, наведений гарантійний лист, підписаний директором підприємства, підтверджує отримання відповідачем станків за актом приймання-передачі, який був підписаний головним інженером.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про те, що акт приймання-передачі обумовленого договором обладнання, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки він не має дати підписання, а перераховане у ньому обладнання не містить індивідуальних ознак цього майна (паспортних та технічних даних тощо), що суперечить вимогам абз. 4 ст. 1 Закону України ”Про оренду майна державних підприємства та організацій”, виходячи з такого.

Як вже зазначалось вище у залучених до матеріалів справи інвентарних картках № 4 та № 5 обліку основних засобів, заповнених позивачем 01.07.1993 та в актах приймання-передачі основних засобів від 01.07.1993 у графі ”Найменування об’єкта” вказується: відповідно ”хонінгувальний станок” та ”вертикально-розточний станок”, а в графі ”Коротка індивідуальна характеристика об’єкта” зазначено: щодо хонінгувального станка – ”станок призначений для шліфування циліндрів блока циліндрів легкових автомобілів, після капітального ремонту, без номера”; щодо вертикально-розточного станка - ”станок для розточки блока циліндрів легкових автомобілів, після капітального ремонту, без номера”. Але в договорі від 16.09.1993 та в акті до договору від 16.09.1993 приймання-передачі обладнання в тимчасове користування сторони дійшли згоди про зазначення лише частини із індивідуальних ознак станків, а саме вказали лише найменування (вид) станків: вертикально-розточний станок та хонінгувальний станок, що вже відокремлює їх від решти станків. Зазначаючи про індивідуальні ознаки майна, господарський суд першої інстанції безпідставно послався на абзац 4 статті 1 Закону України ”Про оренду майна державних підприємства та організацій”, в якому зазначається, що оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством України та договором оренди. Якщо ж малась на увазі частина 1 статті 4 названого Закону, а саме абзац третій, в якому зазначається що об’єктом оренди є окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій, то вона в даному випадку також не може бути застосована, оскільки по-перше, мова йде про майно державних підприємств та організацій, в той час як об’єктом оренди за договором від 16.09.1993 є майно недержавних підприємств; по-друге, зазначений Закон не містить визначення терміну ”окреме індивідуально визначене майно”; по-третє, терміни ”окреме індивідуально визначене майно” і ”індивідуальні ознаки майна” не є тотожними.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору від 16.09.1993 позивачем відповідно до акту приймання-передачі були передані відповідачу в орендне користування хонінгувальний та вертикально-розточний станки. Про виконання відповідачем зі свого боку умов договору щодо сплати орендної плати в матеріалах справи документи відсутні, не надав їх відповідач і під час розгляду апеляційної скарги, що свідчить про наявність у нього заборгованості за вказаним договором.

З огляду на те, що правовідносини між сторонами не припинилися, а продовжують існувати після набрання чинності 01.01.2004 Цивільним та Господарським кодексами України, то відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України та Прикінцевих положень Господарського кодексу України при розгляді даного спору застосовуються норми цих Кодексів.

Позивач, звертаючись з даним позовом, а також оскаржуючи рішення господарського суду першої інстанції вказував на те, що відповідач не сплатив орендну плату за період з 16.10.1993 по 02.12.2005, але вважає обґрунтованою вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за останні три роки, яку він розрахував наступним чином: 36 місяців х 400,00 дол. США = 14 400,00 дол. США; 14 400,00 дол. США х 5,05 (курс НБУ) = 72 720,00 грн.

Апеляційний господарський суд з таким розрахунком позивача не може погодитись, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Позивач, розраховуючи заборгованість по орендній платі, виходить із валютного курсу НБУ станом на час звернення з позовом (тобто за 1 долар США - 5,05 грн.) та не враховує, що в умовах договору сторони визначили, що один американський долар становить 4500 карбованців. Але оскільки в Україні відбулась грошова реформа і карбованці змінились на гривню, то при розрахунках заборгованості слід виходити з того, що Указом Президента України ”Про грошову реформу в Україні” № 762/96 25.08.1996 введено в обіг гривню та вилучено з обігу український карбованець.

Згідно із п. 3 вказаного Указу українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.

Відповідно до п. 5 Указу Президента України органам виконавчої влади, юридичним особам та іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності відповідно до встановленого курсу обміну українського карбованця на гривню провести до 2 вересня 1996 року перерахування у гривні без будь-яких обмежень, вилучень і конфіскації, зокрема, цін, тарифів, а також заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та інших грошових виплат населенню з їх округленням до 1 копійки.

Пунктом 11 Указу Президента України передбачено, що Національний банк України визначає офіційний валютний (обмінний) курс гривні, виходячи з валютного (обмінного) курсу Національного банку України, що діяв напередодні початку проведення грошової реформи, та курсу обміну українського карбованця на гривню. Офіційний валютний (обмінний) курс гривні діє з 2 вересня 1996 року; з цього моменту валютний (обмінний) курс українського карбованця не встановлюється.

Отже, при нарахуванні заборгованості по орендній платі слід виходити із валютного курсу встановленого сторонами у розділі 4 договору та враховувати проведену грошову реформу, тобто нараховувати орендну плату із розрахунку 0,04500 грн. за один американський долар.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний термін від дня пред’явлення вимоги.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором від 16.09.1993 щодо сплати орендної плати, наявність заборгованості, яка відповідно до розрахунку апеляційного господарського суду становить 648 грн. за останні три роки (з 02.12.2002 по 02.12.2005), то позовні вимоги щодо стягнення орендної плати підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов’язань позивач відповідно до п. 4.1. договору від 16.09.1993 нарахував до сплати відповідачу пеню в розмірі 3 627,51 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору від 16.09.1993 за несвоєчасну сплату орендної плати, від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання нараховується до сплати пеня в розмірі 0,5% за кожний день прострочення сплати.

Згідно із п. п. 1, 3 Закону України ”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як було встановлено вище, заборгованість відповідача (прострочена сума) перед позивачем становить 648,00 грн., отже, пеня підлягає стягненню з відповідача на користь позивача від суми 648,00 грн., а саме: 97,20 грн. пені.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заборгованість відповідача (прострочена сума) перед позивачем становить 648,00 грн., 3% річних підлягають стягненню з розрахунку від простроченої суми в розмірі 648,00 грн., а саме: 19,44 грн. 3% річних.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України розподіл господарських витрат при частковому задоволенні позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки з відповідача підлягає стягненню 648,00 грн. заборгованості по орендній платі, 97,20 грн. пені, 19,44 грн. 3% річних, то відповідно на відповідача покладається сплата державного мита у сумі 7,64 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м.Києва від22.01.2007 у справі №36/1-35/354 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

”Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства ”Українська автомобільна корпорація” (код ЄДРПОУ 30294332, пр. Перемоги, 129, м. Чернігів, 14000, рахунок 26003302832229 в Центральному відділенні Промінвестбанку м. Чернігова, МФО 353456) на користь Приватної фірми ”Влада” (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2, код ЄДРПОУ 03121566, р/р 2600201282349 у ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” м. Київ, МФО 322313) 648 ,00 грн. заборгованості по орендній платі, 97,20 грн. пені, 19,44 грн. 3% річних, 7,64 грн. держмита та 1,17 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

В решті позову відмовити”.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

Справу № 36/1-35/354 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Губенко Н.М.

Судді Барицька Т.Л.

Ропій Л.М.