РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя Власов Ю.Л.

Суддя Ващенко Т.М.

Суддя Трофименко Т.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивачів з позовною заявою до Відповідача про визнання недійсними з моменту укладення договору від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві та договору від 22.02.2006р. №Д\у 1/4 СПЗ врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві від 28.12.2005р., які укладені між Міністерством оборони України та ТОВ «Еліт Буд Сервіс 2005».

Заявлений позов Прокурор обґрунтовує наступним. Позивачем 2 не може бути надана як внесок у спільну власність земельна ділянка, оскільки останній не є власником і землекористувачем земельної ділянки та нерухомого майна, яке на ній розміщено. Користувачем вказаної ділянки є Квартирно-експлуатаційна частина.

Землі оборони мають використовуватись для розміщення і постійної діяльності військових частин та перебувати у державній або у певних випадках комунальній власності, але ніяким чином на у приватній.

Державного акту на право користування земельною ділянкою відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України у Позивача та користувача немає. Земельна ділянка, яка є предметом спірного договору знаходиться на території військового містечка та належить до земель оборони. Крім того, надання земель оборони в якості пайового внеску Позивачем 2 у житлову забудову ст.1, 4 Закону України «Про використання земель оборони»не передбачено.

Спірними договорами сторони фактично змінюють цільове призначення земельної ділянки –з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить вимогам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування. Будь-якого рішення щодо вказаної вище земельної ділянки не приймалось. Наслідками порушення прядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п.б ст.21 Земельного кодексу України є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Безпідставна зміна цільового призначення зазначеної земельної ділянки також порушує ст.6 Закону України «Про Збройні Сили України».

Крім того, у спірному договорі Відповідач повинен отримати після закінчення будівництва житлову площу в розмірі 75%, що є порушенням п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.

Позивач 1 підтримав заявлені Прокурором позовні вимоги, оскільки щодо військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не застосовується у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, рішення про його відчуження приймає Позивач 1 за поданням Позивача 2.

Відносно відчуження будівель військового містечка №41 Позивач 1 ніякого рішення не приймав.

Позивач 2 заявлений позов Першого заступника Генерального прокурора України повністю підтримав та просить господарський суд його задовольнити.

Проте у судовому засіданні 01.02.08р. представник Позивача 2 надав усні пояснення, у яких проти задоволення позову заперечив з підстав правомірності укладення спірних договорів, тому вважає позов Прокурора необґрунтованим.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з огляду на наступне. У відповідності до п.2.2.2. спірного договору Позивач 2 вносить пай у вигляді права користування земельною ділянкою, тобто вкладом у спільну діяльність виступає не майно, а саме право користування майном. Будь-яких обмежень чи заборон, щодо передачі права користування земельною ділянкою положення Цивільного кодексу України, як й інші акти цивільного законодавства не містять.

Право Позивача 2 списувати майно та випадки такого списання визначені в п.16 Положення «Про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна», відповідно до якого, списання військового майна, закріпленого за військовими частинами здійснюється, зокрема у разі знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об’єктів.

Прокурор стверджує, що договір «Про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору №227/ДБ-4СПЗ»є удаваним, оскільки вчинений сторонами з метою приховання інших правочинів –договорів купівлі-продажу військового майна та земельної ділянки, однак ніяких доводів чи аргументів, що стали підставою для таких висновків не навів. За загальним правилом, суб’єкт, який вимагає визнання недійсним правочину, як укладеного з метою приховання іншого правочину, повинен довести, що правочин укладений саме з такою метою.

03.12.2007р. суд отримав зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліт Буд Сервіс 2005” про визнання договорів про пайову участь у будівництві від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ та від 22.02.2006р. про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві, укладених між Міністерством оборони України та ТОВ “Еліт Буд Сервіс 2005”, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства в повному обсязі.

Відповідач обґрунтовує заявлений зустрічний позов тим, що договір про пайову участь у будівництві є змішаним видом договору. У зв’язку з відсутністю в цивільному законодавстві вимог до обов’язкових умов договору про пайову участь, сторони керуючись положеннями ст.3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, мають право визначати його умови на свій розсуд та передбачити ті умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови спірних договорів не містять положень, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Зі змісту договору про пайову участь у будівництві випливає, що цей договір спрямований на проектування та будівництво житлового будинку з об’єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. За договором про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь, замовник передає у власність пайовика належну йому частку. Вказане свідчить, про те, що сторонами спірних договорів було дотримано всіх передбачених законодавством вимог, які є необхідними для чинності даних договорів.

Перший заступник Генерального прокурора України заперечив проти задоволення зустрічного позову мотивуючи наступним. Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 Цивільного кодексу України, зі змісту якої не вбачається можливим визнання правочину дійсним.

Позивач 1 не підтримав зустрічну позовну заяву Відповідача та вказав, що Відповідач у зустрічному позові робить посилання тільки на норми чинного законодавства, проте у даній заяві немає посилань на докази, які б доводили факт, що спірні договори відповідають вимогам чинного законодавства України.

Позивач 2 заперечив проти задоволення зустрічного позову, оскільки спірні договори не відповідають та суперечать актам законодавства, які регламентують правовий режим земель оборони, а також порядок інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України.

Ухвалою від 29.10.07р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 14.11.07р.

Ухвалою від 14.11.07р. розгляд справи був відкладений на 04.12.07р., у зв’язку з неявкою представників Позивача 1, Відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів.

Ухвалою від 03.12.07р. розгляд справи був відкладений на 18.12.07р., у зв’язку з неподанням Позивачем 2, Відповідачем витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів по справі. Цією ж ухвалою зустрічний позов ТОВ «Еліт Буд Сервіс 2005»був прийнятий до розгляду.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду м. Києва розгляд справи було доручено здійснити колегіально у наступному складі суду: Власов Ю.Л. (головуючий), Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю. У судовому засіданні 18.12.07р. була оголошена перерва до 27.12.07р.

Ухвалою від 27.12.07р. розгляд справи був відкладений на 29.01.08р., у зв’язку з неявкою представників Позивача 2, Відповідача, неподання Позивачем 2 витребуваних документів. У судовому засіданні 29.01.08р. оголошувалась перерва до 01.02.08р., 15.02.08р. та 22.02.08р.

Судом заслухані пояснення учасників судового процесу, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання вказаних осіб суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статуту Відповідача, зареєстрованого Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією 22.12.06р., учасниками Відповідача є три юридичні особи приватного права. Відповідач не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

28.12.2005р. між Позивачем 2 та Відповідачем був укладений договір №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві, відповідно до п.2.1 якого предметом договору є дольова (пайова) участь сторін у проектуванні та будівництві групи житлових будинків з об’єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею приміщень 36000 кв.м. на земельній ділянці площею 16 га, військового містечка №41 по вул. Коноплянська, 22 в Оболонському районі м. Києва.

Відповідно до п.2.2., 2.2.1., 2.2.2 зазначеного договору з метою реалізації будівництва об’єктів, сторони приймають дольову (пайову) участь у будівництві об’єктів шляхом внесення наступних паїв: Відповідач вносить пай у вигляді грошових коштів, направлених на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, зазначеної в п.1.1. даного договору, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об’єкту в порядку, передбаченому цим договором; Позивач 2 вносить пай у вигляді права користування земельною ділянкою, зазначеною в п.1.1., шляхом надання цієї ділянки під будівництво об’єкту в порядку, передбаченому договором.

Згідно з п.3.2. вказаного договору частки сторін в об’єкті, що передаватимуться Позивачу 2 та Відповідачу у власність визначаються ними в такому розмірі: Позивач 2 –25% зазначеної в п.1.1. площі завершеного будівництвом об’єкту; Відповідач –75% зазначеної в п.1.1. площі завершеного будівництвом об’єкту.

Відповідно до п.4.1.1., 4.1.2 вказаного договору Позивач 2 зобов’язаний: відповідно до вимог діючого законодавства України змінити цільове призначення та оформити всю необхідну землевпорядну документацію на земельну ділянку, зазначену в п.1.1. даного договору; в 60-денний строк з дня підписання даного договору звільнити земельну ділянку визначену в п.1.1. договору, шляхом списання в установленому порядку, з наступним демонтажем та знесенням всіх будівель та споруд, які знаходяться на даній земельній ділянці.

Відповідно до п.4.1.4. зазначеного договору Позивач 2 зобов’язаний, в тому числі: протягом 10 діб після введення об’єкту в експлуатацію державною приймальною комісією оформити і передати за актом у власність Відповідача належну, відповідно до п.3.2. договору, частку в об’єкті, протягом 30 днів від дня введення об’єкту в експлуатацію передати Відповідачу всі документи, необхідні для отримання свідоцтва про право власності Відповідачем на належну йому частку в об’єкті.

22.02.06р. між Позивачем 2 та Відповідачем був укладений договір №Д/у 1/4СПЗ врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві від 28.12.05р., відповідно до п.1.1 якого, Позивач 2 зобов’язується передати у власність Відповідача часку у розмірі 25% від площі завершеного будівництвом об’єкту визначеного в договорів про пайову участь у будівництві від 28.21.05р., Відповідач зобов’язується прийняти у власність зазначену частку та оплатити її вартість в порядку та на умовах, що визначені у цьому договорі.

Згідно з п.2.1. договору право власності на частку переходить до Відповідача у передбаченому законодавством України порядку.

Відповідно до п.5.1.1. вказаного договору Позивач 2 зобов’язаний на протязі 10 днів з моменту отримання від Відповідача коштів, визначених у п.4.1. цього договору звернутись в установленому порядку до Київської міської ради з відповідним листом про зміну цільового призначення земельної ділянки, її вилучення та надання її на користь Відповідача під будівництво.

Відповідно до п.11.3. даного договору з моменту набрання чинності цим договором припиняються зобов’язання сторін за договором №227/ДБ-4СПЗ від 28.12.2005р.

17.08.07р. Київське квартирно-експлуатаційне управління Позивача 2 в листі вказало, що земельна ділянка по вул. Коноплянській, 22, на якій розташоване військове містечко №41 рішенням Київського міськвиконкому №50 від 01.10.1957р. була відведена Позивачу 2.

З приводу зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки до Київського КЕУ ніхто не звертався, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування рішення щодо зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не приймалось.

Користувачем вищевказаної земельної ділянки на даний час являється військове містечко №41 –в/ч А0168 Міністерства оборони України.

Київське КЕУ або користувачі вищевказаної земельної ділянки акти постійного користування за вищевказаною земельною ділянкою не отримували.

20.08.07р. військова частина А0168 Позивача 2 у своєму листі вказала, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою військового містечка №41 не отримувала. Аналогічне міститься в листах військових частин А0334, А0324 Міністерства оборони України.

19.09.07р. Генеральний штаб Збройних Сил України направив Прокурору лист у якому зазначив, що на території військового містечка №41 дислокуються: військова частина А0168 (330 центральний вузол фельд’єгерсько-поштового зв’язку) (згідно з вимогами директиви Міністра оборони України від 18.04.07р. №332/1/03 до 31.10.07р. переміщується на фонди військового містечка №110, м. Київ); військова частина А0334 (1026 центральний вузол контролю безпеки інформації) (згідно з вимогами директиви Міністра оборони України від 29.08.07р. №322/1/08 до 31.10.07р. переміщується на фонди військового містечка №64, м. Київ); військова частина А0324 (60 кадр окремого радіорелейного батальйону) (згідно з вимогами директиви Міністра оборони України від 29.12.06р. №322/1/016 до 31.10.07р. розформовується).

11.10.07р. Головне управління земельних ресурсів у листі зазначило, що відповідно до автоматизованої системи ПК «Кадастр»земельна ділянка на вул. Коноплянській, 22 обліковується за Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України (військове містечко №41).

Рішення Київської міської ради щодо відведення земельної ділянки Відповідачу не приймалось, документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Коноплянській, 22 не розроблялась.

Документи, що посвідчують право власності, користування або оренди цією земельною ділянкою, визначені діючим законодавством, в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані. Вказане також зазначено в листі Головного управління земельних ресурсів у м. Києві від 03.10.07р.

На час укладення спірних договорів та на даний час земельна ділянка за адресою: вул. Коноплянська, 22 у м. Києві, право користування якою Позивач 2 за спірним договором зобов’язувався надати для будівництва в якості паю, знаходиться в межах військового містечка №41 та належить до земель оборони, що підтверджується поданими сторонами документами та поясненнями учасників судового процесу.

На час укладення спірних договорів та вирішення даного спору рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки повноважним органом не приймалось. На підтвердження іншого учасниками судового процесу не подано суду жодного доказу.

Спір по справі виник з причин того, що Прокурор вважає, що спірні договори укладені з порушенням законодавства України та в зв’язку з чим порушують інтереси держави, а Відповідач проти цього заперечує.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Господарський суд міста Києва вважає, що первісний позов Першого заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а у зустрічному позові Відповідача належить відмовити з наступних підстав.

Згідно з ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про Збройні Сили України»органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно з ст.1 Закону України «Про використання земель оборони»землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони»військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов’язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об’єднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що об’єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом Відповідач не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

Як встановлено судом 28.12.05р. та 22.02.06р. Позивач 2 та Відповідач уклали між собою спірні договори №227/ДБ-4СПЗ та №Д/у 1/4СПЗ про пайову участь у будівництві та врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про пайову участь у будівництві групи житлових будинків з об’єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці орієнтовною площею 16 га по вул. Коноплянська, 22 і передачу у власність Відповідачу частини збудованих за його кошти житлових будинків.

Як встановлено судом вкладом Позивача 2 у спільне зведення сторонами спірного договору об’єкта будівництва є право користування земельною ділянкою по вул. Коноплянська, 22 у м. Києві, а Відповідача - грошові кошти на фінансування групи житлових будинків з об’єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями.

Як встановлено судом на час укладення спірних договорів та на даний час земельна ділянка по вул. Коноплянська, 22 у м. Києві, право користування якою Позивач 2 за спірними договорами зобов’язався надати Відповідачу для будівництва групи житлових будинків з об’єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями, відведена у користування Позивачу 2, знаходиться на території (в межах) військового містечка №41, та належить до земель оборони.

Як вбачається з матеріалів справи рішення міської ради або міської державної адміністрації про надання у користування Відповідачу вказаної земельної ділянки не приймалось, погодження про дозвіл вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби і заготовлення сіна в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, також не надавалось.

За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми Господарський суд міста Києва вважає, що Позивач 2 не мав права домовлятись про передачу військового майна, у вигляді права користування земельною ділянкою, будь-яким іншим особам, в тому числі у спільне користування. Більш того, Позивач 2 не мав права передавати право користування земельною ділянкою, в тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельною ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи все вищевикладене Господарський суд міста Києва вважає, що спірні договори суперечать вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягають визнанню судом недійсними, а позов Першого заступника Генерального прокурора України задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Як вбачається з матеріалів справи рішення про відчуження військового майна, а саме права користування земельною ділянкою земель оборони, в тому числі у спільне майно, Позивачем 1 не приймалось. На підтвердження іншого, сторонами не подано суду будь-яких документів.

Враховуючи все вищевикладене Господарський суд міста Києва вважає, що спірні договори суперечать вищенаведеній нормі ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», а тому підлягають визнанню судом недійсними, а позов Першого заступника Генерального прокурора України задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до п.б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом у спірних договорах Позивач 2 зобов’язався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони, та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Отже, спірними договорами Позивач 2 та Відповідач змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

За встановлених обставин, Господарський суд міста Києва вважає, що спірні договори суперечать ст.20 Земельного кодексу України, а тому підлягають визнанню судом недійсними з цієї підстави.

Згідно з п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту I цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до З5 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Дозволити замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, даною нормою Указу Президента України встановлена гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій –до 50 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

Разом з цим, як встановлено судом у спірному договорі про пайову участь Позивач 2 та Відповідач узгодили свої частки та порядок розподілу загальної площі об’єкту будівництва наступним чином: Відповідачу 75% загальної площі завершеного будівництвом об’єкту; Позивачу 2 лише 25% площі завершеного будівництвом об’єкту.

За цих обставин, Господарський суд міста Києва вважає, що положення спірних договорів суперечать п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, що є також підставою для визнання вказаних правочинів недійсними.

Вказані вище висновки суду щодо невідповідності спірних договорів чинному законодавству України підтверджуються також численними судовими рішеннями, зокрема Господарського суду м. Києва у справі №8/58 від 31.07.06р., постановою Верховного Суду України від 20.02.07р. у справі №8/58, постановою Верховного Суду України від 26.06.07р., постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.07р. у справі №8/22, рішеннями Господарського суду м. Києва від 15.11.05р. у справі №38/422, 38/423, які є чинними та набрали законної сили.

З вищенаведених підстав судом не можуть бути задоволені зустрічні позовні вимоги Відповідача про визнання договорів про пайову участь у будівництві від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ та від 22.02.2006р. про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві, укладених між Міністерством оборони України та ТОВ “Еліт Буд Сервіс 2005”, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства в повному обсязі.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір від 28.12.2005р. №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Буд Сервіс 2005».

3. Визнати недійсним договір від 22.02.2006р. №Д/у 1/4СПЗ про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору №227/ДБ-4СПЗ про пайову участь у будівництві від 28.12.05р., укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Буд Сервіс 2005».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Буд Сервіс 2005»(04074, м. Київ, вул. Сокальська, 4; 01601, м. Червоноармійська, 23Б; код 33544033) до Державного бюджету України державне мито в сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6; код 00034022) до Державного бюджету України державне мито в сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

6. У зустрічному позові відмовити повністю.

Головуючий суддя Ю.Л.Власов

Суддя Т.М. Ващенко

Суддя Т.Ю. Трофименко