ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2010 року №24869/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Олендера І.Я., Каралюса В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Ратнівському районі на постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 06.03.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Ратнівському районі про зобов’язання провести нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,–

встановила:

У січні 2009 року позивач звернулася з позовом до відповідача про зобов’язання провести нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за 2006 – 2008 роки.

Позивач свої позовні вимоги мотивувала тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така допомога виплачувалась не в повному розмірі.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду.

Постановою Ратнівського районного суду від 06.03.2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити її з урахуванням підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить за наслідками апеляційного розгляду скасувати оскаржувану постанову.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом порушено норми ст. ст. 16, 19 Конституції України, на те, що відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, Пенсійний фонд України не є розпорядником бюджетних коштів. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року №1261. Відповідно до п. 5 даного Положення Пенсійний фонд здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені а установленому порядку управління.

Апелянт також покликається на те, що відповідно до п. 9 Положення передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням. Звертає у вагу на тому, що у 2007 році підвищення до пенсії дітям війни проводилось тільки тим, хто зі статусом дитини війни мав групу інвалідності, дітям війни які не мали групи інвалідності дане підвищення не проводилось. У 2008 році починаючи з 01 січня до 22.05.2008 року відповідно до нової редакції, встановленої Законом України від 28.12.2007 року №107 «Про Державний бюджет України на 2008 рік», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 підвищення проводилось у розмірі встановленому даною постановою.

Крім того, наголошує на тому, що не підлягає застосуванню ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для визначення розміру допомоги позивачу, оскільки вона застосовується виключно для визначення пенсій призначених відповідно до цього Закону.

Враховуючи те, що особи які беруть участь в справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає доцільним розглядати справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни, оскільки згідно статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що урегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не підлягає задоволенню вимога, щодо нарахування недоплаченої соціальної допомогу за 2006 рік, оскільки положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», якими обмежувалась дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не визнавались не конституційними, а тому є чинним.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, встановлюється на рівні: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня — 406 гривень, з 1 жовтня — 411 гривень. Разом з тим, п. 12 статті 71 і ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія норм закону, які передбачали вищевказані виплати, була зупинена.

09 липня 2007 року рішенням Конституційного Суду України за № 6-рп у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними) положення п. 12 статті 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». З цього резюмується висновок, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 01.01.2008 року ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в іншій редакції, згідно з якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року вказані зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» встановлено, що прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, встановлюється на рівні: з 01 січня – 470 грн., з 01 квітня – 481 грн., з 01 липня – 482 грн., з 01 жовтня – 498 грн.

Твердження апелянта, що управління Пенсійного фонду України не є власником або розпорядником коштів Державного бюджету України, тому не може бути належним відповідачем у даній справі, є безпідставним виходячи з наступного.

Статтею 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено, що в разі недостатності виділених із державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Також колегія суддів не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії, виплат допомоги дітям війни відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до вище наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу підвищення до пенсії як дитині війни підлягає застосуванню мінімальна пенсія за віком встановлена ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про частково законність позовних вимог правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Ратнівському районі залишити без задоволення, а постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 06.03.2008 року у справі №2а-436/09 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

В

. Улицький

І. Олендер

В. Каралюс

Головуючий:

Судді: