ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.12.10

№2а-3289/10/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:

головуючого судді - Куімова М.В.;

суддів - Кравченко М.М.;

Прохорчук О.В.;

при секретарі - Плаксіній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 < Список > <� Позивач в особі > до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України < Список ><� Відповідач в особі >про стягнення недоотриманого грошового забезпечення, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до ТУ Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення у сумі 146100,85 грн. Просить суд стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недоотриману заробітну плату за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у сумі 146100,85 грн.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з’явилась, надіславши письмове клопотання з проханням розглянути справу у її відсутність.

Представник ТУ ДСА України у м. Севастополі та Державної судової адміністрації України - Лашкевич С.П. у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала у повному обсязі.

Представник Державного казначейства України у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення. Причини неявки суду не відомі.

Враховуючи, що участь у розгляді справи це право, а не обов’язок сторони, представник відповідача про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність та за відсутності інших учасників судового процесу, що не з’явилися на підставі наявних в ній матеріалів.

Заслухавши представника ТУ ДСА України в м. Севастополі та ДСА України, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 Указом Президента України №712 від 13 серпня 2002 року призначена на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2005 року № 2582 ОСОБА_2 було обрано безстроково на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року), судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України «Про статус суддів» свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів» (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року) позивач мав право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01.01.2006.

Такими постановами Кабінету Міністрів України порушені положення статті 113 Конституції України та вимоги Закону України «Про статус суддів» щодо одночасного визначення пропорції в оплаті праці між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів на отримання з 01.06.2005 до 31.12.2005 заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Оскільки пункт 5 названої постанови суперечив частині другій статті 44 Закону України «Про статус суддів» та, в період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, то Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.

Порушені права позивача підлягають відновленню.

Згідно довідок ТУ ДСА України в м. Севастополі позивачу за спірний час недоплачене грошове утримання з фонду оплати праці за період з 01.06.2005 року по 31.12.2009 року без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування у розмірі 146100,85 грн.

У суду немає сумніву щодо наданих розрахунків, які також підтверджуються матеріалами справи.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року) встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року) визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (ч. 3 ст.120 Закону України "Про судоустрій України").

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів (ч. 4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом (ч. 5 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 ЗУ "Про судоустрій України" (в редакції, що діяла до 07 липня 2010 року), до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна Судова адміністрація України.

Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 N 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2., цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232, (далі - Постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з п. 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлені бюджетні видатки за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» на 9500,00 тис. грн.

За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 146100,85 грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року у зазначеній сумі.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 10 грудня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 11, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою "Виконання судових рішень судів на користь судів" у сумі 146100 гривень 85 копійок для виплати судді Ленінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_2.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Ленінського районного суду м. Севастополя ОСОБА_2 несплачену частину з щомісячного грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у сумі 146100 гривень 85 копійок (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Суддя підпис М.В. Куімов

Судді: підпис Кравченко М.М.

підпис Прохорчук О.В.

< З оригіналом згідно >

Суддя < підпис > М.В. Куімов

Судді: < підпис > <� Суддя >