Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 591/3172/22
провадження № 51-2213км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2024 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021200480002706 від 24 листопада 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Думівки Краснопільського району Сумської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді громадських робіт на строк 200 годин; за ч. 2 ст. 156 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади та займатись будь-якою діяльністю, що пов`язана з піклуванням за дітьми та їх вихованням на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю покарань, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади та займатись будь-якою діяльністю, що пов`язана з піклуванням за дітьми та вихованням на строк 3 роки. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 у листопаді 2021 року, у точно невстановлений в ході досудового розслідування день та час, знаходячись у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю ОСОБА_8 , використовуючи безпорадний стан малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , яка не могла правильно розуміти сутність та характер вчинюваних з нею розпусних сексуальних дій через свій вік, оголив ділянки тіла останньої. Надалі, застосовуючи фізичну силу, супроводжуючи свої дії нанесенням тілесних ушкоджень, торкався та умисно тиснув пальцями рук біля основи дівочої пліви ОСОБА_10 та здійснював швидкі поступальні рухи пальцями рук в ділянці складки між піхвою та її анальним отвором, у результаті чого спричинив останній тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичного експерта № 954 від 23 грудня 2021 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Крім того, ОСОБА_7 , продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на вчинення відносно ОСОБА_9 розпусних дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення своєї статевої пристрасті, торкався своїм статевим органом тіла потерпілої, а саме вух, очей, обличчя, що викликало статеву збудженість у останнього.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подаликасаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом. Вказує, що свідки сторони обвинувачення не були очевидцями події та підтвердили причетність засудженого до скоєння ним інкримінованих йому правопорушень. Висновки експертиз мають характер імовірності і є неконкретними та ґрунтуються на припущеннях. Стверджує, що законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_8 обмовила його з метою помсти за те, що його підзахисний раніше мав статеві відносини з її донькою ОСОБА_11 . Наголошує, що заява ОСОБА_8 від 23 листопада 2022 року підтверджує лише можливе вчинення кримінального проступку та правопорушення, що потребує ретельної перевірки;
· показання малолітньої потерпілої, отримані в порядку ст. 225 КПК України, є недопустимим доказом, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 належним чином не був повідомлений про судове засідання та був відсутній під час проведення цього допиту, тож не мав можливості ставити запитання. Вказує, що захисник не зобов`язаний повідомляти підозрюваного про слідчу дію (допит малолітньої в порядку ст. 225 КПК України) та забезпечувати його явку в судове засідання. Наголошує, що відсутність захисника на вказаній слідчій дії не позбавляє права підозрюваного брати участь у ній особисто. Стверджує, що висновки судів про те, що він мав змогу узгодити правову позицію зі своїм підзахисним є передчасними;
· суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про безпосередній допит малолітньої потерпілої ОСОБА_9 у судовому засіданні та порушив право ОСОБА_7 на захист;
· ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Заперечень від учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважав доводи касаційної скарги необґрунтованими та просив залишити її без задоволення.
Засуджений та його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
На адресу Суду надійшли доповнення до касаційної скарги від засудженого, які за своїм змістом є фактично поясненнями останнього, у яких він наголошує на тому, що судами не було встановлено конкретної дати, коли він залишався наодинці з потерпілою.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Однак суть більшості доводів касаційної скарги засудженого зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість висновків судів у частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156 КК України.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_7 , законного представника потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , зміст показань яких детально викладений у вироку.
Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 23 листопада 2021 року, відповідно до якого зафіксована обстановка у квартирі ОСОБА_8 ; висновку експерта № 954 від 23 грудня 2021 року, згідно з яким під час проведення судово-медичної експертизи у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження, які відносяться до легких та утворилися впродовж 3-6 діб до моменту обстеження; позитивної характеристики Сумського дошкільного навчального закладу № 13 «Купава» СМР від 29 листопада 2021 року № 15-02/50 стосовно ОСОБА_9 ; висновку судово-психіатричного експерта № 37 від 27 січня 2022 року, відповідно до якого у ОСОБА_9 підвищеної схильності до фантазування не виявлено, з урахуванням її віку, рівня психічного розвитку, індивідуально-психологічних особливостей здатна правильно сприймати, запам`ятовувати та відтворювати обставини, що мають значення у справі. З урахуванням недостатнього розвитку логічної довготривалої пам`яті та інтелектуальних здібностей, не може відтворювати хронологію та послідовність подій, а також даними відеозапису допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , проведеного слідчим суддею в судовому засіданні в порядку ст. 225 КПК України.
У ході судового засідання в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та зазначив, що проживає разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (внучкою ОСОБА_8 , яка живе з ними). ОСОБА_8 оговорює його, щоб помститися за те, що він мав сексуальний контакт з її дочкою - матір`ю ОСОБА_17.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанції позицію обвинуваченого ОСОБА_7 про невизнання винуватості оцінили критично, зазначивши, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Так, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 спростовуються показаннями законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , згідно з якими остання повідомила, що під час розмови із внучкою ОСОБА_14 вона розповіла їй, що дід її торкався, також вона показала на собі його дії - терла свої статеві органи, як дід робив, скручувала футболку, показуючи який статевий орган у дідуся. Також повідомила, що дитина любить свого дідуся і не могла все вигадати.
Крім того, малолітня потерпіла ОСОБА_9 , допитана слідчим суддею під час досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК України, повідомила, що дідусь ОСОБА_15 торкався її статевого органу та попи. Він казав, що це мишка. Вона була в платті, а він його підняв та своїм статевим органом торкався її статевого органу та попи.
Крім цього, допитана в якості свідка ОСОБА_11 надала суду показання, що вона є матір`ю потерпілої ОСОБА_16 , однак з нею не проживає. Коли їй мама розповіла про те, що ОСОБА_7 торкався геніталій ОСОБА_17 , грався в «кошки-мишки», то вона вперше їй розповіла про те, що він в таку ж саму гру грався і з нею, коли вона була маленька розбещував її. Вона тоді не розуміла злочинності його дій та соромилась про це розповісти мамі.
Судами також встановлено, що свідок ОСОБА_13 заперечувала отримання виявлених в потерпілої тілесних ушкоджень в садочку та надала характеристику дитини, яка співпадає з характеристикою, наданою експертам під час проведення судово-психіатричної експертизи; а показання свідка ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_7 «грав» і з нею в гру «кошки-мишки», під час якої розбещував її, співпадають з показаннями малолітньої потерпілої в частині того, що дід ОСОБА_15 , торкаючись її статевих органів, казав, що це робить «мишка». Водночас місцевий суд звернув увагу на те, що потерпіла та свідок ОСОБА_11 не спілкуються, оскільки остання позбавлена батьківських прав, і цей факт свідчить про те, що остання не могла розповідати ОСОБА_17 про таку «гру» чи про «мишку».
Суди також поставились критично до показань ОСОБА_7 у частині того, що пошкодження статевого органу малолітньої потерпілої відбулося в дитячому садку або на майданчику. Місцевий суд у своєму вироку зазначив, що ці показання повністю спростовуються показаннями законного представника, свідка ОСОБА_13 (вихователя дитячого садочку) та висновком експерта № 954 від 23 грудня 2021 року, згідно з яким тілесні ушкодження в районі статевого органу могли утворитися від дії пальців рук або подібних предметів.
Крім того, судами встановлено, що посилання ОСОБА_7 на те, що в період утворення тілесних ушкоджень його не було вдома не підтверджуються жодними доказами та спростовуються матеріалами справи, зокрема, показаннями самого обвинуваченого про те, що він іноді залишався із ОСОБА_18 , коли ОСОБА_8 потрібно було вийти по справах, має три вихідних дні на тиждень та нормований графік; показаннями ОСОБА_8 та висновком експерта №954, в сукупності з тими обставинами, що малолітньою потерпілою повідомлялось про неодноразове розбещення, точний період яких встановити неможливо з огляду на те, що дитина 5-річного віку не здатна до відтворення хронології та послідовності подій, може плутати деталі та незначимі для неї обставини, відтворювати інформацію фрагментарно, без логічного запам`ятовування та осмислення (згідно з висновком експерта №37 від 27 січня 2022 року).
Водночас, оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суди зауважили, що сторона захисту не навела жодної обставини, на підставі якої можна було б піддати сумніву вказані докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_7 .
Крім того, Суд звертає увагу, що будь-яких підстав для визнання недопустимим доказом показання законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_8 сторона захисту не наводить.
Більш того, варто зауважити, що, крім показань законного представника ОСОБА_8 , винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується іншими належними та допустимими доказами.
Колегія суддів наголошує, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Крім цього, колегія суддів наголошує, що сторона захисту, реалізуючи свої права відповідно до приписів статей 22, 26 КПК України, не була позбавлена можливості звертатися до правоохоронних органів із заявами з приводу надання завідомо неправдивих показань законним представником. Водночас подана захисником касаційна скарга, а також матеріали кримінального провадження не містять інформації про притягнення її до кримінальної відповідальності за неправдиві показання або звернення сторони захисту з цього приводу до правоохоронних органів. Будь-яких інших підстав для визнання недопустимими доказами показання ОСОБА_8 сторона захисту не наводить.
Тож, оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суди слушно зауважили, що сторона захисту не навела жодної обставини, на підставі якої можна було б піддати сумніву вказані докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_7 .
За таких обставин колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.
Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо доводів захисника, що показання малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , отримані в порядку ст. 225 КПК України, є недопустимим доказом, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 не був повідомлений та був відсутній під час проведення допиту потерпілої, тож був позбавлений можливості задавати перехресні запитання; суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про безпосередній допит малолітньої потерпілої ОСОБА_9 у судовому засіданні
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 КПК України у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.
Зміст ст. 225 КПК України допускає допит в порядку вказаної норми за відсутності однієї зі сторін кримінального провадження.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, малолітня потерпіла ОСОБА_9 під час досудового розслідування була допитана слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України.
Водночас, оцінюючи доводи захисника у цій частині, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що стороні захисту надавалося право на участь у допиті потерпілої слідчим суддею у порядку ст. 225 КК України, захисник про це повідомлявся, проте своїм правом не скористався.
Відповідно до ч. 7 ст. 352 КПК України після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання.
Право на перехресний допит обумовлюється необхідністю забезпечення принципу безпосередності дослідження доказів, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для захисту прав й інтересів жертв, у тому числі їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та кримінального провадження, зокрема шляхом забезпечення уникнення контакту між жертвами та правопорушниками в суді та приміщеннях правоохоронних органів, крім випадків, коли компетентні органи встановлять інше в найкращих інтересах дитини або коли розслідування чи провадження вимагають такого контакту.
Відповідно до пунктів 68, 72 Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, слід уникати прямого контакту, протистояння або спілкування між дитиною-жертвою або дитиною-свідком з підозрюваним, наскільки це можливо, якщо тільки дитина-жертва не вимагає цього.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, перехресний допит у суді малолітньої дитини допустимий лише у виняткових випадках, коли вичерпано всі інші способи встановлення істини.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, також погодився із позицією цього суду, який не визнав за необхідне здійснити виклик потерпілої в судове засідання для допиту.
Так, враховуючи характер вчиненого злочину і те, що малолітня ОСОБА_9 стала жертвою злочину сексуальної спрямованості, суди дійшли висновку про відсутність необхідності повторного допиту малолітньої потерпілої у судовому засіданні з урахуванням інтересів малолітньої дитини та захисту її прав.
Вказану позицію суди обґрунтували тим, що черговий допит малолітньої потерпілої без зазначення стороною захисту чітких та переконливих мотивів та аргументів (зокрема, обвинувачений обґрунтовував це клопотання тим, що він хоче, щоб малолітня ОСОБА_9 все сказала йому в очі) для виклику потерпілої до суду, призведе до травмування психіки та негативних наслідків для дитини.
Разом з тим, місцевий суд слушно зауважив, що навіть спосіб допиту малолітньої потерпілої в дистанційному режимі, не мінімізував би ризики завданню здоров`ю потерпілої шкоди та психологічних чи психічних травм, оскільки останній, так або інакше, довелося б відповідати на питання дорослих (учасників судового розгляду) пов`язані з вчиненням відносно неї сексуального насильства, що з урахуванням її віку не виправдовує здійснення таких процесуальних дій за її участю.
Отже, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит потерпілої в судовому засіданні, апеляційний суд дотримався положень міжнародних конвенцій у сфері захисту прав дитини, ратифікованих Україною, щодо дотримання принципу найкращих інтересів дитини, закріплених у ст. 3 Конвенції про права дитини, що є основоположним міжнародно-правовим стандартом для усіх відносин дитини з державними органами, у статтях 31, 35 та 36 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція), щодо забезпечення проведення розслідування та кримінального провадження в найкращих інтересах та з повагою до прав дитини, а також щодо порядку опитування потерпілої дитини та судового розгляду.
Також місцевий суд, розглядаючи доводи сторони захисту щодо неповідомлення обвинуваченого про проведення допиту потерпілої в порядку ст. 225 КПК України та аналізуючи обмеження права захисту засудженого у співвідношенні сумісності з гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що стороні захисту надавалась можливість реалізувати право перехресного допиту, оскільки захисник в судове засідання викликався, що ним і не заперечується, однак в судове засідання до слідчого судді не прибув, пояснюючи це (в судовому засіданні під час розгляду справи по суті) відсутністю підозрюваного у слідчого судді та його неповідомлення про таку процесуальну дію, що позбавляло його можливості узгодити позицію захисту. Проте місцевий суд визнав такі доводи безпідставними, оскільки адвокат не був позбавлений можливості прибути в судове засідання для допиту потерпілої в порядку ст. 225 КПК України, попередньо узгодивши позицію з підозрюваним, або клопотати перед судом про забезпечення явки підозрюваного ОСОБА_7 для участі в судовому засіданні та реалізації права на перехресний допит. Приймаючи до уваги показання малолітньої потерпілої, які були надані в порядку ст. 225 КПК України, та відмовляючи стороні захисту в повторному допиті потерпілої, суд першої інстанції керувався правовими позиціями Верховного Суду та рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європищодо правосуддя, дружнього до дітей, принципом забезпечення якнайкращих інтересів дитини, недопущення повторної віктимізації малолітньої потерпілої, висловлених заперечень законним представником, яка зазначала, що вона з психологом працюють над тим, щоб дитина якомога скоріше забула ці події, а в протилежному випадку їй потрібно буде знов це все згадувати.
З цього приводу Верховний Суд зауважує, що в цілому конструкція статті 225 КПК України не виключає можливість допиту малолітньої потерпілої за відсутності сторони захисту, якщо вона повідомлена належним чином.
З оскаржуваних судових рішень убачається, що захисник був повідомлений про день, час та місце проведення допиту малолітньої потерпілої в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, однак в судове засідання не з`явився.
Дійсно, у матеріалах справи відсутні дані про повідомлення підозрюваного ОСОБА_7 про проведення допиту малолітньої слідчим суддею, однак, прослуховуючи технічний запис судового засідання в місцевому суді від 10 січня 2023 року під час розгляду кримінального провадження по суті, Верховним Судом встановлено, що в ході вирішення питання щодо необхідності повторного допиту потерпілої головуюча суддя з`ясовувала в захисника причини його неявки в судове засідання, де допитувалася малолітня потерпіла в порядку 225 КПК України, на що останній зазначив, що не бачив сенсу з`являтися, оскільки про вказаний допит не був повідомлений його підзахисний та він був позбавлений можливості узгодити з ним свою правову позицію. Надалі, головуючою суддею було поставлено запитання: «Звідки Вам було відомо про те, що ОСОБА_19 підзахисного ОСОБА_7 не викликали?», на що захисник відповів: «Я у цей день звернувся до нього і він повідомив, що його не викликали для допиту потерпілої».
Аналізуючи хід вказаного судового засідання в місцевому судді, колегія суддів доходить висновку, що підозрюваний ОСОБА_7 був проінформований своїм захисником про допит малолітньої потерпілої слідчим суддею, а захисник у свою чергу не був позбавлений можливості узгодити правову позицію зі своїм підзахисним.
Більше того під час дослідження судом першої інстанції технічних записів допиту малолітньої ОСОБА_20 сторони кримінального провадження не були позбавлені права звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їхньої достовірності.
Отже, надаючи оцінку судовим рішенням в цілому, Суд доходить переконання, що у цій конкретній справі неповідомлення ОСОБА_7 слідчим суддею про дату, час та місце допиту малолітньої потерпілої в порядку ст. 225 КПК України не призвело до порушення права обвинуваченого на захистта не вплинуло на висновок про справедливий судовий розгляд в цілому, оскільки особливість допиту малолітньої має перш за все забезпечувати якнайкращі інтереси дитини.
Водночас Суд зауважує, що показання малолітньої потерпілої не є єдиним і вирішальним доказом у цьому кримінальному провадженні, а повідомлені нею фактичні обставини не протирічать та узгоджуються з іншими доказами, зазначеними вище.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Водночас апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи, викладені у апеляційних скаргах засудженого та захисника, та навів достатні мотиви на їх спростування.
Отже, на переконання колегії суддів касаційного суду, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам статей 370та 419 КПК України, тому касаційні доводи захисника в цій частині теж неприйнятні.
Інші ж доводи касаційної скарги не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
