Справа № 761/39934/24
Провадження № 2/761/3438/2025
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
при секретарі судового засідання - Лазуренко А.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Вихрицького Р.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко Ірина Вікторівна про визнання особи такою, що не прийняла спадщину, та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Вихрицького Р.П. звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила визнати відповідача таким, що не прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на частину грошового вкладу спадкодавця ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» в розмірі 161608,37 грн, видане 10.10.2024 приватним нотаріусом КМНО Савенко І.В.
В обґрунтування позову зазначено, що 20.09.1997 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано ІНФОРМАЦІЯ_9. період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 . Позивач вказує, що в березні 2022 року син загинув у м. Маріуполь Донецької області, виконуючи свій обов`язок з відсічі російської агресії у складі окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України. Тіло ОСОБА_2 було передано 30.05.2022 по обміну та було поховане у м. Дніпро, як тіло невідомого солдата. Відповідно до довідки про причину смерті Дніпропетровського обласного бюро СМЕ від 12.08.2022, причиною смерті ОСОБА_2 стало ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної зброї, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Смерть ОСОБА_2 підтверджується відповідним актовим записом № 657 від 06.07.2022. Відповідач отримав свідоцтво про смерть, видане 10.09.2022 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро). Позивач також отримала дублікат свідоцтва про смерть сина, видане 18.10.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 01.10.2022 ОСОБА_2 був перепохований на військовому кладовищі у м. Києві. 01.11.2022 позивач звернулась до приватного нотаріуса КМНО Савенко І.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 та приватним нотаріусом було заведено спадкову справу № 12/2022. Крім того, 17.01.2023 відповідач також подав заяву про прийняття спадщини. 10.10.2024 приватним нотаріусом КМНО Савенко І.В. було видано відповідачу свідоцтво про про право на спадщину за законом на частину грошового вкладу в АТ КБ «Приватбанк» в загальному розмірі 161608,37 грн. Однак, позивач вважає, що відповідач є таким, що втратив право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , а свідоцтво про право на спадщину є недійсним, оскільки, з дати складення 06.07.2022 актового запису про смерть та до дати звернення відповідача із заявою про прийняття спадщини минуло більше шести місяців, а відтак відповідач за вимогами закону є таким, що спадщину не прийняв та наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024, було визначено для розгляду справи головуючого суддю Анохіна А.М.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2024, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
У грудні 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що дійсною датою реєстрації смерті спадкодавця ОСОБА_2 органах РАЦС МЮ є 12.08.2022, тобто дата внесення змін до актового запису № 657, який було сформовано до цього 06.07.2022 неуособлено відносно невідомого чоловіка. Зміни в актовий запис були внесені внаслідок безпосереднього наповнення неуособленого актового запису про невідому особу персоніфікованими даними особи спадкодавця ОСОБА_2 , що має безпосереднє відношення до предмету доказування та впливає на визначення початку перебігу відповідних строків. Відповідач вказує, що зі змісту наказу командира НОМЕР_1 ОСОБА_2 із 20.05.2022 вважався таким, що був захоплений в полон. Сторонами, як батьками, вживались дії щодо його розшуку. Вважаючи сина живим, відповідач з підстав, що не пов`язані зі спадковими правовідносинами, розпорядився своєю часткою належних йому до виплати, нарахованих за життя, але раніше не виплачених коштів грошового забезпечення сина на користь його матері ОСОБА_1 шляхом складення та нотаріального посвідчення 05.07.2022 заяви про відмову від виплати йому цієї частки. Відповідач наголошує, що жодної відмови від будь-яких інших коштів та/або майна, в тому числі, яке б могло увійти до спадкового, він не надавав, про що свідчить зміст зазначеної заяви. Після того, як відповідач дізнався про смерть сина, зазначена заява була скасована 24.09.2022, та позивач була повідомлена про це належним чином. Крім того, відповідач зазначає, що в зв`язку з проведеним впізнанням, з метою внесення змін в раніше сформований запис про смерть невідомого чоловіка за актовим записом № 657 від 06.07.2022, 12.08.2022 в СМЕ було оформлено та направлено до ВД РАЦС МЮ персоніфіковане лікарське свідоцтво про смерть від 12.08.2022 № 1061 та інші документи. Зазначені документи стали підставою для подальшого оформлення факту настання смерті безпосередньо особи спадкодавця - ОСОБА_2 і було внесено відповідні зміни у графи актового запису № 657 від 06.07.2022. Ці зміни були внесені на підставі звернення відповідача до ВДРАЧЦ МЮ у відповідності до положень п.п.12,12 п. 5 розділу 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні. Після перевірки документів, відповідачу 10.09.2022 було видано свідоцтво про смерть сина. Наведене в сукупності свідчить, що датою реєстрації смерті ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_3 , та саме із цієї дати розпочинається перебіг шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. Відповідач звернувся до приватного нотаріуса із відповідною заявою 17.01.2023, тобто у визначені законом строки, а відтак доводи позивача про пропуск відповідачем визначеного законом строку є безпідставними. Відповідач вказує, що приватний нотаріус, керуючись сукупністю чинних на той час норм ЦК України та Постанови КМУ № 164, та діючи у спосіб визначений законом правомірно прийняла заяву відповідача про прийняття спадщини від 17.01.2023 та в подальшому видала відповідачу, як спадкоємцю першої черги за законом, свідоцтво про право на спадщину за законом, а відтак відсутні підстави для визнання цього свідоцтва недійсним.
В грудні 2024 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої сторона позивача наполягала на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що із копій свідоцтв про смерть вбачається, що про факт смерті сина ІНФОРМАЦІЯ_4 складено відповідний актовий запис № 657, та такого поняття як «неуособленість» чинне законодавство не містить, а відтак подавши до нотаріуса 17.01.2023 заяву про прийняття спадщини відповідачем було пропущено встановлений законом шестимісячний строк, а відтак приватним нотаріусом безпідставно було видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2025 підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Відповідач в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на підстави, які викладені у відзиві на позов.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 20.09.1997 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 26.06.2001, про що було зроблено актовий запис № 382, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, видане 22.06.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.
В період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Відповідно до копії витягу із наказу командира НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.06.2022 № 145мтд, ОСОБА_2 із 20.05.2022 вважався таким, що був захоплений в полон.
05.07.2022 ОСОБА_2 було складено та нотаріально посвідчено заяву, відповідно до якої він відмовився від грошового забезпечення його сина на користь його матері ОСОБА_1 .
З копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 01.11.2022 вбачається, що на підставі лікарського свідоцтва про смерть № 1061/НЕ від 01.06.2022 до реєстру 06.07.2022 було внесено запис про реєстрацію актового запису № 657 про смерть в березні 2022 року невідомої особи чоловічої статі у віці приблизно 30-50 років.
Відповідно до листа КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» від 12.08.2022, було встановлено, що згідно протоколу пред`явлення трупа для впізнання від 11.08.2022, виданого старшим слідчим СВ УСБУ у Дніпропетровській області, особа трупа була впізнана, як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до копії довідки про причину смерті (до форми № 106/0№1061/НЕ) від 12.08.2022, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті кульове наскрізне поранення голови, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної зброї.
З копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 01.11.2022 також вбачається, що 12.08.2022 на підставі висновку Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 138/20.20-81, до актового запису № 657 від 06.07.2022 були внесені зміни у відомостях та інформації щодо померлого, а саме: відмітки невідомо та інформація відсутня були змінені на - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець м. Києва, 22 роки.
З наявних у справі доказів вбачається, що відомості про особу померлого ОСОБА_2 були фактично внесені до реєстру та зареєстровані компетентним органом 12.08.2022 шляхом зміни в реєстрі даних вже наявного запису про смерть невідомої особи чоловічої статі.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, виданого 10.09.2022 Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 помер в березні 2022 року у віці 22 років в м. Маріуполь Донецької області, про що 06.07.2022 року було складено відповідний актовий запис № 657.
29.09.2022 відповідачем було складено та нотаріально посвідчено заяву, якою він відкликав свою заяву від 05.07.2022 про відмову від грошового забезпечення його сина на користь його матері ОСОБА_1 .
01.10.2022 ОСОБА_2 був похований на військовому кладовищі в м. Києві, що підтверджується копією свідоцтва про поховання.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть (повторне), виданого 18.10.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 помер в березні 2022 року у віці 22 років в м. Маріуполь Донецької області, про що 06.07.2022 року було складено відповідний актовий запис № 657.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається із грошового забезпечення (коштів), які перебували на рахунку спадкодавця (заробітна плата) та 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
01.11.2022 ОСОБА_1 , як мати, а 17.01.2023 ОСОБА_2 , як батько, звернулися до приватного нотаріуса КМНО Савенко І.В. із відповідними заявами про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_2
01.11.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. заведено спадкову справу № 12/2022 до майна померлого у березні 2022 року ОСОБА_2 , номер спадкової справи у Спадковому реєстрі: 69865893.
В січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.03.2024 у справі № 761/2768/23, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17.09.2024, - в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Савенко І.В. про усунення від права на спадкування було відмовлено.
З мотивувальних частин зазначених рішень суду вбачається, що позивачем в ході розгляду справи не було доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідача від надання допомоги сину за його життя, а саме доказів, які б підтверджували його винну поведінку і які є достатньою правовою підставою для усунення його від права на спадкування.
10.10.2024 приватним нотаріусом КМНО Савенко І.В. було видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом на частину грошового вкладу в АТ КБ «Приватбанк» в загальному розмірі 161608,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач є таким, що втратив право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , а свідоцтво про право на спадщину є недійсним, оскільки, з дати складення 06.07.2022 актового запису про смерть сина та до дати звернення відповідача із заявою про прийняття спадщини (17.01.2023) минуло більше шести місяців, а відтак відповідач за вимогами закону є таким, що спадщину не прийняв та наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідача вказувала на те, що відповідач дотримався встановленого законом строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті сина, оскільки, дані про смерть, останнього, були внесені до реєстру шляхом реєстрації змін пізніше ніж було зареєстрована в реєстрі смерть невідомої особи, відповідач не відмовлявся від прийняття спадщини після смерті сина, та приватним нотаріусом були дотримані встановлені строки та вимоги закону під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до статей 1216,1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною другою статті 1269 ЦК України, заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
У Цивільному кодексі України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 в справі № 761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018 у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує, що приватний нотаріус прийняв заяву відповідача про прийняття спадщини поза межами встановленого законом шестимісячного строку, а тому наявні підстави для визнання відповідача таким, що не прийняв спадщину та визнання недійсним свідоцтва про спадщину.
Стороною відповідача в ході розгляду справи заперечувалась незаконність дій приватного нотаріуса, оскільки, останнім було прийнято заяву та видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом у визначені законом строки, в тому числі з огляду на нормативно-правові акти, які діяли в період військового стану.
Так, суд зазначає, що порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993.
Відповідно до ст. 1 цього Закону, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний, зокрема: здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам; виконувати інші обов`язки, передбачені законом.
Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, зокрема у п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно положень ч. 1, 2 ст. 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Відповідно вимог ст. 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час. Пунктом 4 даного Указу постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1 і 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» статей 7 і 34 Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України, прийнято постанову від 28 лютого 2022 р. № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», де регламентовано діяльність органів нотаріату в умовах воєнного стану. Дана постанова неодноразово змінювалась та редагувалась. Так постановою КМУ № 209 від 06.03.2022 постанова КМУ № 164 була доповнена пунктом 3, яким постановлено: установити, що на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється. Таким чином КМУ вперше зупинено перебіг строку для прийняття спадщини.
У подальшому, постановою КМУ № 719 від 24.06.2022 п. 3 постанови КМУ №164 було змінено та викладено у такій редакції: Установити, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Суд не вбачає підстав для сумнівів у тому що Україна зазнала значних труднощів у зв`язку з військовою агресією рф, зокрема, у сфері нотаріату. Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних заходів, у даному випадку - зупинення перебігу строку прийняття спадщини.
Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною.
Таким чином, протягом визначеного ЦК України шестимісячного строку на прийняття спадщини після смерті сина сторін в Україні діяв і на даний час діє воєнний стан та у зв`язку з даними станом постановою КМУ зупинено перебіг строку для прийняття спадщини, який з 06.03.2023 установлено зупинити без визначення терміну зупинення, а з 29.06.2022р. зупинено на час дії воєнного стану але не довше, ніж на 4 місяці.
Слід відмітити, що принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні.
Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.
При цьому, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року справа № 154/3029/14-ц наголосила, що ВП ВС висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Крім того, згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Сукупність наявних у справі доказів та встановлених судом обставин вказує на те, що фактично ідентифікуючі дані про смерть сина сторін були зареєстровані в реєстрі 12.08.2022 шляхом внесення відповідних змін до раніше зареєстрованого запису про смерть невідомої особи, а відтак саме із цієї дати, на переконання суду, розпочинається відлік шестимісячного строку для подачі спадкоємцями заяви про прийняття спадщини.
З огляду на те, що відповідач, як батько, і спадкоємець першої черги, у встановленому законом порядку від спадщини не відмовлявся, та після належної реєстрації смерті сина шляхом внесення 12.08.2022 відповідних змін до реєстру вчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 17.01.2023, а відтак суд вважає, що встановлений законом шестимісячний строк відповідачем пропущено не було, та підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій, в тому числі, з огляду на нормативно-правові акти, які діють в період військового стану, у нотаріуса не було, та доказів зворотному стороною позивача суду надано не було.
Окремо слід відмітити, що цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав, як визнання особи такою, що не прийняла спадщину, та законом передбачено підстави для усунення особи від права на спадкування, та/або оскарження дій та рішень нотаріуса, в тому числі при прийнятті заяви про прийняття спадщини та видачі відповідного свідоцтва про право власності.
Однак, в задоволенні вимог позивача про усунення відповідача від права на спадкування в судовому порядку було відмовлено, а вимог про незаконність дій нотаріуса позивачем заявлено не було, а тому, на переконання суду, законний спадкоємець з огляду на чинні нормативно-правові акти, не може бути безпідставно позбавлений законної спадщини шляхом визнання таким, що не прийняв спадщину після смерті рідного сина, дата та причини якої встановлювались впродовж певного періоду часу.
Окремо варто вказати на те, що позивачем не доведено порушення її прав, як спадкоємця, що свідчить про відсутність підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Так, судом при вирішенні даного спору також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача в ході розгляду справи не було доведено обґрунтування позовних вимог, зокрема, те, що її права, як спадкоємця, були порушені, а відповідач у встановленому законом порядку від спадщини не відмовлявся, вчасно подав заяву про прийняття спадщини в умовах дії на території України військового стану, та не був усунутий від права на спадкування, а відтак суд вважає, що відсутні підстави для визнання відповідача таким, що не прийняв спадщину, та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263 -265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко Ірина Вікторівна про визнання особи такою, що не прийняла спадщину, та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити.
Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 21.03.2025.
Суддя Андрій АНОХІН
