Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2005/23 пров. № А/857/20394/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/2005/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про стягнення коштів,-
суддя в 1-й інстанції Братичак У. В.,
дата ухвалення рішення 03 червня 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складання повного тексту рішення 10 червня 2024 року,
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на її користь компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із урахуванням сум податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню при виконанні рішення суду; стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на її користь середній заробіток за час порушення строків виплати належних звільненому працівникові сум у розрахунку 534,79 грн за кожний робочий день затримки виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що Міністерство юстиції України, будучи обізнаним у тривалому перебуванні позивача у трудових відносинах з відповідачем, а саме: з 22 лютого 2022 року по 03 листопада 2022 року, а це понад вісім місяців фактичних трудових відносин, скасувало наказ лише щодо поновлення позивача з 24 листопада 2021 року. Міністерство юстиції України вирішило та залишило чинним прийняте рішення про скасування наказу від 16 грудня 2020 року №3767/К «Про звільнення», що підтверджується наказом №4874/5 «Про скасування наказу», яким скасовано наказ МЮУ від 22 грудня 2021 року №3186/к «Про поновлення» щодо поновлення лише з 24 грудня 2020 року на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. Вказує, що, залишивши скасованим наказ про звільнення виданий у 2020 році, який був предметом адміністративної справи №380/876/21 (наказом Міністерства юстиції України від 02 листопада 2022 року №4893/5 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к «Про звільнення»), тим самим залишились чинними трудові відносини позивача з Міністерством юстиції України. Звертає увагу на накази Міністерства юстиції країни від 03 листопада 2022 року №4914/5 «Про присвоєння рангу», Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) №2899/к від 03 листопада 2022 року «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 03 листопада 2022 року №4914/5 «Про присвоєння рангу». Ці накази видані по відношенню до неї як посадової особи начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області станом на 02 листопада 2022 року та відповідають чинному наказу Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2020 року №3276/к «Про поновлення». Таким чином, на думку апелянта, вона має право на компенсацію за невикористані дні відпустки та на виплату середнього заробітку за час порушення строків виплати. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що з врахуванням висновків Верховного Суду у справі №380/876/21 період перебування ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 24 грудня 2020 року по 21 лютого 2022 року є незаконним, а тому позивач не може вважатись такою, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем, тому будь-яка компенсація є неправомірною. Вказує, що трудові відносини ОСОБА_1 у період з 22 лютого 2022 року по 03 листопада 2022 року необхідно вважати такими, що не відбулись, а, відповідно, будь-які компенсації чи виплати за цей період не можуть бути нараховані. Крім того, просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі №460/1984/20, де суд зазначив, що, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Таким чином, у зв`язку із скасуванням Верховним Судом постанови Восьмого апеляційного суду, що стала підставою для поновлення ОСОБА_1 та видання відповідних наказів - правові підстави для прийняття наказів, якими позивачку було поновлено на посаді, переведено - відпали, з огляду на це накази, прийняті на підставі судового рішення, підлягали скасуванню. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Позивач (апелянт) ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_2 у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиви на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на державній службі з 27 січня 1999 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено із займаної посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28 жовтня 2014 року.
На підставі вищенаведених судових рішень Міністерством юстиції України було видано накази №3275/к Про скасування наказу та №3276/к Про поновлення від 28 жовтня 2020 року, якими було скасовано наказ №2331/к від 27 жовтня 2014 року Про звільнення ОСОБА_1 , а позивача поновлено на посаді.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги ліквідовано, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства юстиції, у тому числі Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області без визначення правонаступника. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 22 листопада 2019 року внесено запис за №14161110017000044 про припинення юридичної особи Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Наказом Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/К Про звільнення ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області 23 грудня 2020 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку із ліквідацією державного органу з припиненням державної служби.
17 грудня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області прийнято наказ №101/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення.
Позивачка не погодилась із вищезазначеними наказами і звернулась до суду із вимогами про їх скасування та поновлення на роботі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі №380/876/21 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу позивачки задоволено. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 17 грудня 2020 року №101/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення; поновлено позивачку на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 23 грудня 2020 року.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №380/876/21 Міністерство юстиції України видало наказ від 22 грудня 2021 року №3186/к Про поновлення, відповідно до якого скасовано наказ від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення та поновлено ОСОБА_1 з 24 грудня 2020 року на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Надалі Міністерство юстиції України прийняло наказ від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Самбірського міськрайонного управління Львівської області за переведенням для подальшої роботи на посаді начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою видання цього наказу була особиста заява ОСОБА_1 .
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення позивачку звільнено із займаної посади для переведення на посаду начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №390/К (із врахуванням наказу від 22 лютого 2022 року №402/К) ОСОБА_1 призначено 22 лютого 2022 року на посаду начальника Франківського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в порядку переведення з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
У подальшому, постановою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №380/876/21 та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року.
02 листопада 2022 року Міністерством юстиції винесено наказ №4874/5 Про скасування наказу, яким скасовано наказ Міністерства юстиції від 22 грудня 2021 року №3186/к Про поновлення щодо поновлення ОСОБА_1 з 24 грудня 2020 року на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Наказом №2900/к від 03 листопада 2022 року Про скасування наказів скасовано накази Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення та від 22 лютого 2022 року №401/К Про внесення змін до наказу від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення. Також цим наказом скасовано накази Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №390/К Про призначення ОСОБА_1 та від 22 лютого 2022 року №402/К Про внесення змін до наказу від 21 лютого 2022 року №390/К Про призначення ОСОБА_1 .
Позивач не погоджуючись з тим, що при звільненні з нею не було проведено повного розрахунку, а саме: не виплачено компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, вважає, що набула право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернулася у суд з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація за невикористану відпустку може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки лише в разі звільнення його з роботи, однак, у спірних правовідносинах, після 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно не звільнялася з роботи, фактично наказами №4874/5 від 02 листопада 2022 року та №2900/к від 03 листопада 2022 року скасовано попередні накази про її поновлення та призначення, тобто фактично ОСОБА_1 вважається такою, що звільнена з органів Міністерства юстиції України з 23 грудня 2020 року, що підтверджується також копією її трудової книжки, наявної у матеріалах справи, тому підстави для нарахування і виплати їй компенсації за невикористані дні відпусток після 23 грудня 2020 року та для стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.1 Закону України Про державну службу державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частина 3 ст.5 Закону України Про державну службу передбачає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Після внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, законодавцем врегульовано процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. З дня набрання чинності вказаними змінами до Закону дія норм законодавства про працю не поширюється на державних службовців у цій частині відносин.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону №889-VIII вбачається, що таким чітко встановлено, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною визначеною законодавцем підставою для припинення державної служби за ініціативою роботодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги ліквідовано, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства юстиції, у тому числі Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області без визначення правонаступника, враховуючи, що 22 листопада 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань було внесено запис за №14161110017000044 про припинення юридичної особи Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
23 грудня 2020 року наказом Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/К Про звільнення ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку із ліквідацією державного органу з припиненням державної служби.
За змістом ст.57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону №889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Згідно з ч.1 ст.59 Закону №889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Частина 1 ст.47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічна правова норма права міститься у ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, на момент звернення позивача до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що чинним законодавством передбачено право особи на отримання при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної, а також додаткової відпустки.
Матеріалами справи стверджується, що на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року, Міністерством юстиції України було видано накази №3275/к Про скасування наказу та №3276/к Про поновлення від 28 жовтня 2020 року, якими було скасовано наказ №2331/к від 27 жовтня 2014 року Про звільнення ОСОБА_1 , а позивача поновлено на посаді з 28 жовтня 2014 року.
Суд зазначає, що у разі поновлення працівника судом на роботі, він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При цьому її тривалість визначається за період від дати поновлення на роботі.
Так, відповідачем долучено до матеріалів справи листи від 17 грудня 2020 року, від 23 грудня 2020 року, від 14 січня 2021 року, від 26 січня 2021 року, в яких позивачка повідомлялася про необхідність надання банківських реквізитів для перерахунку належних їй коштів, разом з тим, позивач у ході розгляду справи жодних доказів на вчинення відповідних дій щодо компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період з 28 жовтня 2014 року по 22 грудня 2020 року суду не надала.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність вини Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у не несвоєчасній виплаті позивачу суми компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період з 28 жовтня 2014 року по 22 грудня 2020 року, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області прийнято наказ №101/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення. Вказаним наказом доручено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, а також провести повний розрахунок у день звільнення та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки. Додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років: за 2015 рік- 15 к.д., за 2016 рік- 15 к.д., за 2017 рік - 15 к.д., за 2018 рік - 15 к.д., за 2019 рік - 15 к.д., за 2020 рік - 15 к.д.; щорічної основної відпустки: за період роботи з 28 жовтня 2014 року-по 27 жовтня 2015 року - 30 к.д., за період роботи з 28.10.2015 - по 27.10.2016 - 30 к.д., за період роботи з 28.10.2016 - по 27.10.2017 - 30 к.д., за період роботи з 28.10.2017 - по 27.10.2018 - 30 к.д., за період роботи з 28.10.2018 - по 27.10.2019 - 30 к.д., за період роботи з 28.10.2019 - по 27 жовтня 2020 року - 30 к.д., за період роботи з 28 жовтня 2020 року - по 23 грудня 2020 року - 4.6 к.д. (том 1, а.с.97-98).
Відповідно до вищевказаного наказу сума до виплати становила: компенсація за невикористані відпустки - 46410,15 грн, вихідна допомога - 10000,00 грн.
Крім того, листом Головного управління юстиції у Львівській області від 17 грудня 2020 року №33665/0/1-20/10-07 ОСОБА_1 надіслано лист-прохання про надання інформації про банківські реквізити для перерахування вищезазначених коштів, при цьому, не отримавши відповіді, управління юстиції надіслало повторно листи з проханням про надання інформації про банківські реквізити для перерахунку коштів (від 23 грудня 2020 року, 14 січня 2021 року, 26 січня 2021 року).
Матеріалами справи стверджується, що через відсутність повідомлення від позивача про її банківські реквізити для перерахування коштів, зазначені кошти в сумі 56410,15 грн були перераховані на депонований рахунок ДКСУ.
У подальшому, вищезазначені кошти за виключенням податку на доходи та військового збору (19,5%) були перераховані на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням від 10 листопада 2022 року №10021 (в сумі 40728,56 грн) та платіжним дорученням №3817 від 25 травня 2022 року (в сумі 4681,61 грн) відповідно до наказу Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів) від 24 травня 2022 року №805/13 Про надання відпустки ОСОБА_1 (за 15 к.д.- частину щорічної основної відпустки за період роботи з 28 жовтня 2014 року - по 27 жовтня 2015 року).
Таким чином, з врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем повністю проведено розрахунок з позивачем у частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період з 28 жовтня 2014 року по 22 грудня 2020 року, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Крім того, вирішуючи питання про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції правильно зауважив, що роботодавець не може нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини.
Даючи правову оцінку правомірності відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про право позивача на отримання компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період з 23 грудня 2020 року по 03 листопада 2022 року, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася у суд про скасування наказів відповідача №3767/к від 16 грудня 2020 року Про звільнення та №101/к від 17 грудня 2020 року Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення та поновлення на роботі.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі №380/876/21 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 17 грудня 2020 року №101/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 23 грудня 2020 року.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №380/876/21 Міністерство юстиції України видало наказ від 22 грудня 2021 року №3186/к Про поновлення, відповідно до якого скасовано наказ від 16 грудня 2020 року №3767/к Про звільнення та поновлено ОСОБА_1 з 24 грудня 2020 року на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
У подальшому Міністерство юстиції України прийняло наказ від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Самбірського міськрайонного управління Львівської області за переведенням для подальшої роботи на посаді начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою видання цього наказу була особиста заява ОСОБА_1 .
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення позивачку звільнено із займаної посади для переведення на посаду начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №390/К (із врахуванням наказу від 22 лютого 2022 року №402/К) ОСОБА_1 призначено 22 лютого 2022 року на посаду начальника Франківського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в порядку переведення з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №380/876/21 та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року.
02 листопада 2022 року Міністерством юстиції прийнято наказ №4874/5 Про скасування наказу, яким скасовано наказ Міністерства юстиції від 22 грудня 2021 року №3186/к Про поновлення щодо поновлення ОСОБА_1 з 24 грудня 2020 року на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Крім того, наказом №2900/к від 03 листопада 2022 року Про скасування наказів скасовано накази Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення та від 22 лютого 2022 року №401/К Про внесення змін до наказу від 21 лютого 2022 року №389/К Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21 лютого 2022 року №217/к Про звільнення. Також цим наказом скасовано накази Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 21 лютого 2022 року №390/К Про призначення ОСОБА_1 та від 22 лютого 2022 року №402/К Про внесення змін до наказу від 21 лютого 2022 року №390/К Про призначення ОСОБА_1 .
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, постановою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року рішення суду апеляційної інстанції про поновлення на посаді ОСОБА_1 скасовано та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі №380/876/21, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник вважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення, зокрема, у спірних правовідносинах: з 23 грудня 2020 року.
Колегія суддів зазначає, якщо судове рішення після його виконання скасовано, під час нового розгляду справи у позові відмовлено, зобов`язання, вчиненні під час виконання рішення суду, мають бути повернуті до первісного стану, що передував виконанню рішення, при цьому, чинність наказу про поновлення на роботі працівника припиняється з дати його видання і трудові відносини, що були укладені відповідно до цього наказу, вважаються такими, що не відбулись.
З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трудові відносини ОСОБА_1 з відповідачем у період з 22 лютого 2022 року по 03 листопада 2022 року необхідно вважати такими, що не відбулись, а, відповідно, будь-які компенсації чи виплати за цей період не можуть бути нараховані.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що компенсація за невикористану відпустку може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки лише в разі звільнення його з роботи, однак, у спірних правовідносинах, після 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно не звільнялася з роботи, фактично наказами №4874/5 від 02 листопада 2022 року та №2900/к від 03 листопада 2022 року скасовано попередні накази про її поновлення та призначення, тобто фактично ОСОБА_1 вважається такою, що звільнена з органів Міністерства юстиції України з 23 грудня 2020 року, що підтверджується також копією її трудової книжки, наявної у матеріалах справи, тому підстави для нарахування і виплати їй компенсації за невикористані дні відпусток після 23 грудня 2020 року та для стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відсутні.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі та її письмові додаткові пояснення обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/2005/23 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш У зв`язку з перебуванням судді Пліша М. А. у відпустці у період з 17 лютого 2025 року по 21 лютого 2025 року та з 24 лютого 2025 року по 25 лютого 2025 року включно повне судове рішення складено 26 лютого 2025 року.
