Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2693/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Будова Я. М. (адвокат),
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зінтеко"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зінтеко"
до Акціонерного товариства "ОТП Банк"
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зінтеко" (далі - Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк", Банк, відповідач) про визнання протиправними дій Банку щодо зупинення видаткових операцій і блокування банківських рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_4 та зобов`язати Банк відновити надання банківських послуг, шляхом відновлення видаткових операцій по вказаним рахункам, які належать Товариству.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Товариство вказує на те, що починаючи з 2003 року Банком здійснюється банківське обслуговування поточних рахунків Товариства. Листом від 13.10.2022 відповідач проінформував про зупинення видаткових операцій по банківським рахункам Товариства, з посиланням на пункт 15 Постанови Правління Національного банку України "Про роботу банківської системи в період воєнного стану" від 24.02.2022 № 18 (далі - постанова НБУ №18).
1.3. Зокрема, підставою для застосування положень означеної постанови НБУ № 18 Банк визначив те, що кінцевим бенефіціарним власником Товариства є громадянин Російської Федерації - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ). З метою врегулювання питання зупинення видаткових операцій Товариство неодноразово надавало пояснення представникам Банку щодо резидентства та постійного місця проживання кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 в Великій Британії, на підтвердження чого долучалися відповідні документи. На думку позивача, відповідач неправомірно не розблокував рахунки, внаслідок чого порушені його права на користування рахунками та грошовими коштами.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 12.08.2024 (суддя Плотницька Н. Б.), яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.10.2024 залишив без змін у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення та постанову мотивовано з посиланням на те, що:
- відповідно до пункту 15 постанови НБУ № 18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації / Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації / Республіки Білорусь;
- Банк, як агент валютного нагляду, зобов`язаний здійснювати нагляд за дотриманням валютного законодавства його Клієнтом - позивачем, під час проведення операцій через поточні рахунки, що відкриті у цьому Банку, відповідно до пункту 7 Положення про валютний нагляд, що затверджене постановою Правління НБУ №13 від 03.01.2019 (зі змінами);
- отже, банк самостійно встановлює КБВ клієнта з використанням ризик-орієнтованого підходу, в тому числі, з метою виконання вимог, передбачених у пункті 15 постанови НБУ №18, та, за потреби, вживає заходів, визначених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
- відповідно до наявних в матеріалах справи обставини щодо резидентства та постійного місця проживання кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 в Великій Британії не знайшли свого підтвердження;
- натомість з наявної в матеріалах справи інформації з офіційних відкритих джерел інформації ОСОБА_1 є громадянином РФ та має паспорт Російської Федерації НОМЕР_5 , виданий 30.08.2023;
- відсутність заяви щодо виходу ОСОБА_1 із громадянства РФ та наявність інформації про отримання цією особою паспорта РФ, виданого 30.08.2023 та за відсутності належних доказів на підтвердження наявності у нього резидентства іншої країни (Великої Британії) не доводить неправомірної поведінки відповідача.
2.3. З огляду на наведене суди і дійшли висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі та в межах тимчасових обмежень в роботі банківської системи в період запровадження воєнного стану, введених у зв`язку із потребами загального інтересу суспільства, а саме - у зв`язку зі збройною агресією проти України, запровадженням воєнного стану на всій території України, для забезпечення захисту національних інтересів України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 910/2693/24; ухвалити нове рішення, яким позов повністю
3.2. У касаційній скарзі Товариством також заявлено клопотання про передачу справи № 910/2693/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга Товариства подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування положень пункту 15 постанови НБУ №18. Зокрема у контексті можливості застосування Банками її положень керуючись виключно наявністю громадянства РФ за відсутності належних доказів на підтвердження обставин щодо наявності у особи статусу резидента РФ.
4.1.3. На обґрунтування доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами пункту 15 постанови НБУ № 18 у спірних правовідносинах скаржник вказує на те, що у відмовляючи в задоволенні позову, суди обмежилися лише тим фактом, що законодавством України не передбачено критеріїв віднесення фізичних осіб до резидентів чи не резидентів інших країн. Натомість положеннями постанови НБУ № 18 чітко визначено, що зупинення видаткових операцій за рахунками здійснюється банками і стосується виключно резидентів РФ та Республіки Беларусь, а не громадян цих країн.
4.1.4. Суди у вирішенні означеного питання не врахували що поняття "громадянин" та "резидент" по своїй правовій інституції є різними, що не завжди збігаються. На переконання скаржника, висновки суду про те, що лише заява про вихід з російського громадянства може слугувати належним доказом, яким спростовується резидентство є помилковим, оскілки вихід з громадянства не припиняє та не змінює статус резидента та не створює будь-яких наслідків, які б безумовно свідчили про резидентство стосовно конкретної країни. Водночас, використання судами наявності громадянства, як основи для визначення статусу резидента, порушує сутність застосування правових обмежень, встановлених постановою Правління НБУ № 18.
4.1.5. Суди у оскаржуваних судових рішеннях не встановили всіх істотних обставин, які мають значення для справи та не надали належної оцінки всім доказам, які в своїй сукупності достовірно підтверджують іноземне громадянство ОСОБА_1 та відсутність у нього статусу резидента РФ. Зокрема, не надали оцінки доказам, які свідчать про його постійне місце проживання на території Великої Британії та міцні соціальні зв`язки з цією країною.
4.1.6. На переконання скаржника, суди, за відсутності чітких критеріїв для визначення резиденства особи в іноземній країні, у вирішенні цього спору керувалися виключно громадянством кінцевого бенефіціарного власника, відомості про яке взято з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), які, на переконання скаржника є неактуальними, оскільки ОСОБА_1 є громадянином Великої Британії. Отже, у вирішенні цього спору суди не взяли до уваги подані позивачем докази, які свідчать про відсутність підстав для блокування відповідачем розрахункових операцій за банківськими рахунками позивача.
4.1.7. У цьому контексті позивач наголошує на тому, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що законодавство не визначає віднесення фізичних осіб до резидентів або нерезидентів інших країн, порушують принцип належного урядування.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. Розгляд клопотань
5.1. Суд протокольною ухвалою від 21.01.225 постановив розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між АКБ "Райффайзенбанк Україна", як Банком, та Товариством, як клієнтом, 11.02.2003 укладено Договір №47 про відкриття рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг, згідно з умовами якого банк відкриває клієнту рахунок відповідно до інструкції національного банку України "Про відкриття рахунків у національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України №527 від 18.12.1998 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.
6.2. На підставі вказаного договору позивачем в АТ "ОТП Банк" відкрито рахунок № НОМЕР_3 /Гривня, Долар США, Євро, Фунт стерлінгів та рахунок спеціального режиму використання № НОМЕР_6 .
6.3. Між Товариством (вкладник за договором) та АТ "ОТП Банк" (Банк за договором) 21.12.2018 укладено договір про розміщення вкладу "на вимогу" для корпоративних клієнтів №70-3/57СД, відповідно до умов якого банк зобов`язується приймати від вкладника вклад, що надходитиме протягом строку дії цього договору на депозитний рахунок № НОМЕР_7 з банківського рахунку № НОМЕР_8 та зобов`язується повертати (виплачувати) вкладникові такий вклад, а також на умовах та в порядку, встановлених цим договором.
6.4. На підставі вказаного договору позивачем в АТ "ОТП Банк" відкрито поточні рахунки:
- № НОМЕР_1 (Гривня), дата відкриття: 03.10.2014, залишок коштів - 0 грн;
- № НОМЕР_6 (Гривня), дата відкриття: 21.12.2018, залишок коштів - 0 грн;
- № НОМЕР_3 (Євро), дата відкриття: 13.03.2003, 0 євро;
- № НОМЕР_3 (Фунт стерлінгів), дата відкриття: 29.05.2017, залишок коштів - 0;
- № НОМЕР_4 (Гривня), дата відкриття: 13.03.2003, залишок коштів - 3 519 грн 47 коп.;
- № НОМЕР_4 (Долар США), дата відкриття: 13.03.2003, залишок коштів - 126 000 доларів США.
6.5. Суди також встановили, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками Товариства є:
- ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , частка 48%;
- ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , тип бенефіціарного володіння - прямий, частка - 52%.
6.6. Листом від 13.10.2022 № 70-1-1/1999 Банк повідомив Товариство про зупинення його видаткових операцій за рахунками відповідно до вимог пункту 15 постанови НБУ №18, оскільки за результатами належної перевірки клієнтів для виконання підпункту 4 пункту 2 статті 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 № 361-IX, у тому числі з метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника Банком встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин РФ ОСОБА_1 .
6.7. Листом від 12.12.2022 № 12-12 позивач повторно (з урахуванням наявної у матеріалах копії листа від 19.05.2022 №19-025 Товариства, адресованого відповідачу) повідомив відповідача, що на час дії воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення позивач не має можливості через існуючу законодавчу заборону внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зміни адреси місця проживання ОСОБА_1 саме через те що він є громадянином РФ. У вказаному листі позивач також просив розблокувати рахунки з підстав відсутності у позивача кінцевого бенефіціарного власника резидента РФ, оскільки ОСОБА_1 є громадянином Великої Британії, що підтверджується паспортом № НОМЕР_9 , виданим 20.10.2023 паспортною Службою його Величності, а етап натуралізації для отримання громадянства Великої Британії розпочато в 2016 році.
6.8. Відповідач листом від 21.12.2022 № 70-1-1/2274 повідомив про відсутність підстав для припинення застосування обмежень пункту 15 постанови НБУ № 18.
6.9. Наведені обставини вище обставини і стали причиною для звернення Товариства до суду з позовом у цій справі.
6.10. Обґрунтовуючи свої вимоги Товариство у позовній заяві вказувало на те, що з метою врегулювання питання зупинення видаткових операцій Товариство неодноразово надавало пояснення представникам Банку щодо резидентства та постійного місця проживання кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 у Великій Британії, на підтвердження чого надавало Банку відповідні документи. Однак, відповідач неправомірно не розблокував рахунки Товариства чим порушує право позивача на користування рахунками та грошовими коштами.
6.11. На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви надані такі докази (у копіях та із засвідченим перекладом і апостилем):
- паспорт Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії №142299690, згідно з яким ОСОБА_1 є громадянином Великої Британії, дата видачі 20.10.2023, дійсний до 20.10.2033. На сторінці для офіційних відміток зазначено, що власник має паспорт Російської Федерації НОМЕР_5 виданий 30.08.2023, термін дії цього паспорта закінчується 30.02.2033;
- податкова самооцінка Управління з податкових та митних зборів її Високості від 29.07.2016 про створення ОСОБА_1 облікового запису для податкової декларації самооцінки;
- лист Центру зайнятості Департаменту працевлаштування та пенсійного забезпечення від 01.07.2016 про присвоєння ОСОБА_1 номеру державного страхування;
- дозвіл на проживання НОМЕР_10 ОСОБА_1 (громадянство - РФ), виданий у Сполученому Королівстві 16.03.2021 з терміном дії до 31.12.2024;
- лист компанії "Chartered Accounts" від 08.03.2022 до Департаменту з надання віз та імміграції Сполученого Королівства щодо заяви ОСОБА_1 про натуралізацію та отримання британського громадянства, в якому зазначено, що вказана компанія допомагала ОСОБА_1 заповнювати податкові декларації з 05.04.2017 до 05.04.20221 і усі вони складалися на підставі того, що він є резидентом Сполученого Королівства;
- розрахунки податків за 2020/2021 роки;
- водійське посвідчення Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на ім`я ОСОБА_1 (дата видачі 11.05.2017, зі строком дії до 10.05.2027);
- податковий розрахунок за 2021/2022 рік;
- свідоцтво № 97005755 про натуралізацію в якості громадянина Великої Британції, згідно з яким ОСОБА_1 стає громадянином Великої Британії з дати видачі цього свідоцтва - 16.10.2023;
- інформація про статус податку на прибуток станом на 24.04.2023;
- виписки по рахунку ОСОБА_1 , відкритого в "HSBC-UK" за період з 02 лютого по 01 березня 2022 року;
- рахунки за користування мобільним зв`язком "Бі.Ті.Мобайл";
- роздруківка з державного реєстру компаній;
- лист НБУ від 06.04.2022 № 40-0007/26133 щодо визначення статусу фізичної особи як резидента або нерезидента.
6.12. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на те, що підставою для зупинення видаткових операцій на рахунках позивача є саме положення пункту 15 постанови НБУ №18. При перевірці позивача згідно з відомостями з ЄДР та Інтернет ресурсів "Опендатабот" та "YouControl" вбачається, що засновником/кінцевим бенефіціарним власником Товариства є, у тому числі, громадянин РФ ( ОСОБА_1 ) з часткою 48 %.
6.13. Банк, як агент валютного нагляду, самостійно приймає рішення щодо можливості прийняття документів та здійснення операцій за рахунками фізичних собі, які змінили резидентність РФ/РБ, а тому підставою для припинення застосування до позивача норми пункту 15 постанови НБУ №18 є спростування факту, що кінцевий бенефіціарний власник клієнта залишається резидентом РФ. Проте надані позивачем документи не спростовують резидентність РФ у ОСОБА_1 .. Водночас статус податкового резидента Великої Британії не доводить резидентство в розумінні постійного проживання, а тому рішення Банку про зупинення видаткових операцій на рахунках позивача відповідає приписам чинного законодавства.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність / відсутність підстав для зобов`язання відповідача припинити дії з блокування коштів і зупинення видаткових операцій по банківським рахункам позивача.
8.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.
8.3. У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Як вже зазначено вище, підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, Товариство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.6. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.7. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.8. Водночас скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
8.9. У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, зокрема, про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень пункту 15 постанови НБУ №18, у контексті можливості застосування Банками її положень керуючись виключно наявністю громадянства РФ за відсутності належних доказів на підтвердження обставин щодо наявності у особи статусу резидента РФ.
8.10. Перевіряючи та надаючи оцінку доводам скаржника щодо вказаної підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з такого.
8.11. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
8.12. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати в боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частини другої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів.
8.13. У справі, що розглядається взаємні права та обов`язки між сторонами спору виникли на підставі договору від 21.12.2018 №70-3/57ОД про розміщення вкладу "на вимогу" для корпоративних клієнтів. Крім того, деякі рахунки Товариства у Банку відкриті на підставі договору від 2003 №47 про відкриття рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг.
8.14. Відповідно до положень статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Положення цієї глави застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.
8.15. Відповідно до частин першої, другої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.
8.16. Таким чином, в силу положень частини першої статті 1059 ЦК України правовідносини щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов`язання та договір, так банківські правила, якими є нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності.
8.17. Відповідно до частини першої статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
8.18. Валютні операції за рахунками користувачів здійснюються відповідно до валютного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку з питань здійснення операцій з валютними цінностями (абзац дев`ятий пункту 24 розділу I Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162).
8.19. Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ, встановлення відповідальності за порушення ними валютного законодавства визначає Закону України "Про валюту і валютні операції".
8.20. За наведеними у статті 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" визначеннями понять валютний нагляд - це система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства; уповноважені установи - це банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.
8.21. У частині першій статті 4 Закону України "Про валюту і валютні операції" встановлено гарантії свободи здійснення валютних операцій, зокрема, визначено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
8.22. Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" визначено, що порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України.
8.23. Згідно з положеннями статті 11 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду. Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
8.24. У розумінні положень статті 11 цього Закону органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства. Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Уповноважені установи (банки) є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України.
8.25. Наведені вище положення чинного законодавства дають підстави для висновку, що правовідносини Банку і Клієнта щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком є договірними. Однак регламентація здійснення валютних операцій суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами є компетенцією НБУ, а тому Банк не має права вчиняти для клієнта валютні операції, якщо це суперечить вимогам чинного законодавства.
8.26. Згідно з пунктом 15 постанови НБУ № 18 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації/республіки білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь, за винятком здійснення на території України:
1) переказу коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України;
2) соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів;
3) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів російської федерації та республіки білорусь, що містяться в переліках Служби безпеки України та/або державних органів України, попередньо погоджених Службою безпеки України, щодо можливості здійснення банками таких операцій;
4) продажу безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських р ублів;
5) сплати банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також з метою виконання власних зобов`язань за кредитними договорами (уключаючи проценти) перед банками;
6) переказу коштів на інші власні поточні рахунки таких осіб, відкриті в банках на території України (крім коштів у російських рублях/білоруських рублях);
7) страхових виплат шляхом оплати закладам охорони здоров`я вартості медико-санітарної, іншої допомоги, що була надана застрахованій особі такими закладами, у зв`язку із настанням страхового випадку за договорами добровільного страхування;
8) страхового відшкодування шкоди життю, здоров`ю, майну потерпілих, заподіяної внаслідок настання страхового випадку за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
9) сплати внесків до централізованих страхових резервних фондів Моторного (транспортного) страхового бюро України відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;
10) виплати доходів, сум погашення грошовими коштами за випусками власних цінних паперів, оплати послуг депозитарних установ за здійснення такої виплати/погашення;
11) страхових платежів за договорами обов`язкового та добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також добровільного страхування від нещасних випадків (на транспорті) та наземного транспорту на користь страховиків щодо транспортних засобів, переданих у фінансовий лізинг до 23 лютого 2022 року (включно);
12) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів російської федерації/республіки білорусь, які є клієнтами банків України, у межах укладених договорів щодо реалізації зарплатних проєктів з військовими частинами Збройних Сил України та Національної гвардії України без окремого погодження зі Службою безпеки України.
8.27. Отже, НБУ має право обмежувати валютні операції в межах території України, в тому числі забороняти зараховувати на рахунок клієнта-отримувача коштів в іноземній валюті, що надійшли від нерезидента-контрагента, у разі необхідності забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
8.28. Разом з тим Банк з метою здійснення валютного нагляду за операцією клієнта з переказу коштів в іноземній валюті зобов`язаний виконувати нормативно-правові акти з питань здійснення операцій з валютними цінностями з юридичними особами-нерезидентами, і клієнт не має права вимагати виконання умов договору, якщо це суперечить вимогам чинного законодавства.
8.29. Таким чином, постанова НБУ № 18 є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження (припинення здійснення валютних операцій з резидентами країни - агресора та її союзника, крім випадків, передбачених цією постановою), які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
8.30. Наведене вище правозастосування узгоджується з правовими висновками, які викладені в постановах Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 910/11289/22, від 31.10.2024 у справі № 760/12263/23, від 11.12.2024 у справі № 752/5238/23.
8.31. Як встановили суди, у цьому спорі блокування коштів та зупинення видаткових операцій за банківськими рахунками Товариства відбулося на підставі постанови НБУ № 18. Підставою для застосування положень означеної постанови НБУ № 18 Банк визначив те, що кінцевим бенефіціарним власником Товариства є громадянин Р/Ф.
8.32. У вирішенні доводів касаційної скарги Суд першочергово враховує, що в силу положень частини сьомої статті 11 Закону "Про валюту і валютні операції" саме Банки як уповноважені установи (агенти валютного нагляду) під час проведення ними валютних операцій здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.
8.33. Отже, Банки як агенти валютного нагляду у виконанні приписів пункту 15 постанови НБУ № 18 щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком клієнта самостійно приймають рішення, як щодо наявності / відсутності підстав для зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних осіб кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти РФ/РБ, так і рішення щодо наявності /відсутності підстав для поновлення прийняття документів таких юридичних осіб і здійснення операцій за їх рахунками у разі зміни обставин, які в силу положень пункту 15 постанови НБУ № 18 стали підставою для обмеження.
8.34. Підставою для припинення застосування до такої юридичної особи норм пункту 15 постанови НБУ № 18 є спростування факту, що кінцевий бенефіціарний власник клієнта залишається резидентом РФ.
8.35. Встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта Банки здійснюють відповідно до додатку 4 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення№ 65).
8.36. Згідно з пунктами 4 і 5 додатка 4 до Положення № 65 банк під час встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта не повинен покладатися виключно на ЄДР, крім випадків, прямо визначених цим положенням. Вимоги щодо встановлення кінцевого бенефіціарного власника банк виконує з використанням ризик-орієнтованого підходу, ураховуючи виявлені критерії ризиків. Водночас обсяг дій банку зі збору необхідної інформації та глибина аналізу отриманої інформації мають бути пропорційні виявленим ризикам, зокрема складності структури власності юридичної особи. У будь-якому разі банк має вжити заходів, достатніх для того, щоб бути впевненим, що він знає, хто є кінцевим бенефіціарним власником (або що кінцевий бенефіціарний власник відсутній), та для отримання розуміння права власності (контролю) та структури власності.
8.37. У вирішенні доводів скаржника колегія суддів зазначає, що в силу вимог пункту 53 частини першої статті 1, статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та пункту 49 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.05.2020 № 65, Банк, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу із застосуванням ризик-орієнтовного підходу, для встановлення та верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Банк також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел (пункт 3 додатку 4 до цього Положення).
8.38. Банк встановив незмінність інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо інформації про кінцевих бенефіціарних власників Товариства, зокрема ( ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , частка 48 %; ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , тип бенефіціарного володіння - прямий, частка - 52 %) цілком обґрунтовано визнав відсутніми підстави щодо зняття обмежень, встановлених згідно з положенням пункту 15 Постанови НБУ №18.
8.39. Враховуючи те, що причиною спору є незгода Товариства з діями Банку щодо зняття обмежень застосованих на підставі положень постанови НБУ № 18, колегія суддів вважає, що саме позивач має доводити ті обставини, про які він стверджує (в цьому випадку - відсутність статусу резидента РФ у кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 ).
8.40. Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
8.41. Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
8.42. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
8.43. У вирішенні доводів касаційної скарги (щодо відсутності у законодавстві України чітких критеріїв для визначення резиденства особи в іноземній країні) колегія суддів також зазначає, що статус фізичної особи - резидента або нерезидента у застосуванні положень постанови НБУ № 18 з огляду на положення статті 26 Конституції України підлягає визначенню Національним банком України, виходячи саме із норм законодавства України стосовно нашої держави.
8.44. У цьому аспекті, Суд враховує, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" резидентами є:
а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України;
б) фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України;
в) юридичні особи та інші суб`єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України;
г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;
ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених в підпункті «б» пункту 8 частини першої цієї статті, а саме філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України.
8.45. Згідно з положеннями підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, резиденти - це:
а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;
в) фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
8.46. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
8.47. Згідно з пунктом 2 розділу I Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, фізичні особи-резиденти це - фізичні особи-громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, які мають постійне місце проживання на території України, що підтверджується відповідним документом, до якого згідно із законодавством України включено інформацію про місце проживання особи на території України, уключаючи паспорт / паспортний документ або документ, що його замінює, посвідку на постійне проживання, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном, фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України; фізичні особи-нерезиденти це - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України (реєстрацію), у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
8.48. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі та вирішуючи питання щодо суті і змісту поняття "резидент", суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.
8.49. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди надали оцінку поданим Товариством доказам на спростування обставин щодо резидентства РФ його кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 і дійшли висновку про недоведення позивачем наявності підстав для скасування відповідачем обмежень визначених у пункті 15 постанови НБУ №18 та, відповідно підстав для задоволення позовних вимог.
8.50. Зокрема, за наявності у ЄДР інформації стосовно того, що кінцевий бенефіціарний власник Товариства - ОСОБА_1 є громадянином РФ та за відсутності належних доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від громадаянства цієї держави у тому числі і за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_1 дійсно є резидентом Великої Британії, суди дійшли висновку про обґрунтованість дій відповідача щодо застосування положень пункту 15 НБУ № 18 відносно позивача.
8.51. Зі змісту оскаржуваних судових рішень також вбачається, що суди надали оцінку поданим Товариством доказам на обґрунтування обставин щодо відсутності у кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 резидентства РФ і встановили, що з наданого позивачем паспорту Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії № НОМЕР_9, який виданий ОСОБА_3 лише 20.10.2023 вбачається, що на сторінці для офіційних відміток зазначено таку інформацію - "Власник має паспорт Російської Федерації НОМЕР_5 , виданий 30.08.2023, термін дії цього паспорта закінчується 30.02.2033".
8.52. З огляду на наведене (факт отримання кінцевим бенефіціарним власником Товариства нового паспорту громадянина РФ - 30.08.2023) суди відхили посилання Товариства на те, що ОСОБА_1 постійно проживає на території Великої Британії та є резидентом саме означеної країни, який не відвідував територію РФ з 2018 року і саме це унеможливило подання заяви про вихід з громадянства вказаної країни.
8.53. Водночас наявність у ОСОБА_1 паспорта Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії № НОМЕР_9, який виданий ОСОБА_1 лише 20.10.2023 ніяким чином не доводить того, що означена особа є резидентом цієї країни та може вважатися особою на яку не розповсюджуються положення постанови НБУ № 18, оскільки не спростовує того, що така особа не виключена з громадянства РФ та має постійне місце проживання (реєстрацію) на цій території.
8.54. Надавши оцінку іншим доказам поданим Товариством на обґрунтування позовних вимог, суди враховуючи встановлені фактичні обставини справи та норми чинного законодавства України, які регулюють відносини у сфері банківської діяльності, а також обставини, що на території РФ дозволено подвійне громадянство, суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати дії відповідача про застосування положень пункту 15 постанови НБУ № 18 у спірних відносинах з Товариством неправомірними та відмовили у задоволенні позовних вимог.
8.55. У контексті наведених вище норм вирішуючи питання порушені скаржником у касаційній скарзі колегія суддів також акцентує, що згідно з положеннями Закону України "Про Національний банк України" Національний Банк України реалізує свої повноваження у сфері банківського регулювання та контролю, зокрема, шляхом видання нормативно-правових актів з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
8.56. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність (частина четверта статті 56 Закону України "Про Національний банк України").
8.57. У цьому аспекті Суд також враховує, що Національний Банк України за результатами розгляду листів Незалежної асоціації банків України щодо використання підходів у застосуванні положень постанови НБУ № 18 у листах від 10.03.2022 № 8581-10/03, від 06.04.2022 № 40-0007/26133, від 12.04.2022 № 25-0005/27149, від 28.07.2022 № 25-0005/51753 та від 01.11.2023 № 25-0005/80700 у межах своїх повноважень надав Банкам, як агентам валютного нагляду рекомендації у виконанні приписів пункту 15 цієї постанови, копії яких наявні у матеріалах справи, зокрема:
- у листі від 12.04.2022 р. N 25-0005/27149 Національний банк України роз`яснив, що: "… резидентність осіб для цілей застосування норм Постанови № 18 визначається відповідно до вимог Закону України "Про валюту і валютні операції" та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2;
- у листі від 06.04.2022 № 40-0007/26133 надав роз`яснення такого змісту: "… статус фізичної особи-резидента або нерезидента визначається Національним банком України виходячи із норм законодавства України стосовно нашої держави. Віднесення фізичних осіб до резидентів або нерезидентів інших країн, у тому числі до Російської Федерації або Республіки Білорусь законодавство України не визначає. Наразі усі валютні операції здійснюються з урахуванням вимог Постанови НБУ № 18.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом/нерезидентом України є визначення постійного місця її проживання. Тобто, якщо фізична особа, яка має, зокрема громадянство Російської Федерації / Республіки Білорусь, постійно проживає на території України на підставі офіційних документів, виданих відповідними уповноваженими державними органами України, така особа у розумінні Закону України "Про валюту і валютні операції" та Положення № 2 вважатиметься резидентом України. І навпаки, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні та отримали посвідку на тимчасове проживання, у розумінні Закону про валюту та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 є нерезидентами";
- у листі від 10.03.2022 № 8581-10/03 Національний банк України зазначив, що: "…надання клієнтами-резидентами РФ/РБ до банку під час дії воєнного стану інших документів, ніж ті, які були надані до банку до набрання чинності Постановою № 18 та стосуються його резидентності, можуть бути спробою обходу заборон, визначених у Постанові № 18";
- у листі від 01.11.2023 № 25-0005/80700 Національний банк України (у вирішенні питання щодо визначення резидентності кінцевого бенефіціарного власника у раз наявності в нього подвійного громадянства надав роз`яснення такого змісту: "… відповідно до пункту 1 додатка 4 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (Положення № 65), банк зобов`язаний під час здійснення належної перевірки клієнта установити кінцевого бенефіціарного власника клієнта або факт його (їх) відсутності, у тому числі отримати структуру власності юридичної особи з метою її розуміння; установити дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника [прізвище, власне ім`я та (за наявності) по батькові, країну громадянства та постійного місця проживання, дату народження, характер і міру (рівень, ступінь, частку) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу)]; ужити заходів з верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника. Згідно з пунктом 3 Додатка 4 до Положення № 65 Банк для встановлення та верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Банк також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел. В силу положень статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", якщо банк під час здійснення належної перевірки клієнта юридичної особи не має можливості встановити дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, зокрема місце постійного його проживання, Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин з цим клієнтом. Резидентність фізичної особи не визначається за наявністю бізнес-інтересів у тій чи іншій країні, єдиною підставою для визначення належності кінцевого бенефіціарного власника до резидентства РФ/РБ згідно із Законом України "Про валюту і валютні операції" та Положенням про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 є наявність інформації про постійне місце проживання в цих країнах, що підтверджується відповідними документами. Рекомендуємо Банкам користуватися наявними в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" інструментами для встановлення інформації про кінцевого бенефіціарного власника, місце його постійного проживання, зокрема: витребувати інформацію / документи в клієнта, необхідну для здійснення належної перевірки; використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших джерелах; звертатися із запитами до державних органів, державних реєстраторів.
8.58. Таким чином, з урахуванням наведених вище норм законодавства (положення Податкового Кодексу України, Закону України "Про валюту і валютні операції", Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 у тому числі і роз`яснювальні листи НБУ щодо застосування положень постанови НБУ № 18) та встановлені фактичні обставини, які підлягали встановленню у цьому спорі, суди дійшли заснованого на законі висновку про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі та в межах тимчасових обмежень в роботі банківської системи в період запровадження воєнного стану, введених у зв`язку із потребами загального інтересу суспільства, а саме - у зв`язку зі збройною агресією проти України, запровадженням воєнного стану на всій території України, для забезпечення захисту національних інтересів України.
8.59. Наведені скаржником доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права у зв`язку з помилковим ототожненням судами понять "громадянин" та "резидент" наведеного не спростовують.
8.60. У вирішенні поставлених позивачем у касаційній скарзі питань колегія суддів також вважає за необхідне підкреслити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме Товариство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (в цьому випадку - відсутність статусу резидента РФ у кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 ). Однак, як вже було зазначено вище, у цьому випадку Товариство не надало належних та допустимих доказів на підтвердження власних аргументів.
8.61. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам - даним, що містяться в офіційних документах, офіційних та інших відкритих джерелах та за наявної в них інформації, що кінцевий бенефіціарний власник Товариства є громадянином РФ у тому числі і за відсутності в матеріалах справи заяви останнього про вихід із громадянства РФ, на території якої дозволено подвійне громадянство, суди і дійшли висновку, що означена особа є резидентом РФ.
8.62. Водночас наявність у кінцевого бенефіціарного власника Товариства (громадянина РФ) паспорта Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії № НОМЕР_9 (дата видачі 20.10.2023), за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо постійного місця проживання означеної особи у Великій Британії / наявності у цієї особи більш тісних особистих чи економічних зв`язків (центру життєвих інтересів) у цій країні / беззаперечного факту постійного (безперервного) проживання цієї особи протягом періодів податкового року, не спростовує обґрунтованих висновків судів про те, що вказана особа є резидентом РФ, а тому заборони/обмеження, встановлені пунктом 15 постанови Правління НБУ № 18 поширюються на позивача.
8.63. Верховний Суд вважає, що у вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.
8.64. З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не довів в контексті положень пункту 15 постанови НБУ № 18 наявність у кінцевого бенефіціарного власника наявність резиденства іншої держави (Великої Британії).
8.65. За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що висновки місцевого і апеляційного господарських судів про відмову в позові ґрунтуються на встановлених судами обставинах і оцінених ними доказах та узгоджуються з приписами законодавства.
8.66. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про відсутність висновку щодо питання застосування норм права у спірних правовідносинах. Втім, аналізуючи зміст касаційної скарги, вбачається, що фактично Товариство звертається не з проханням надати правовий висновок щодо застосування норм права, а з вимогою роз`яснити правову позицію, сформульовану ним у справі, з урахуванням обставин конкретного спору. Однак, такі вимоги не узгоджуються з визначенням підстави касаційного перегляду, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.67. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Верховний Суд здійснює тлумачення норм права, а не індивідуальних особливостей конкретної справи або фактів, встановлених судами попередніх інстанцій.
8.68. Водночас поставлені скаржником перед Судом питання лежать виключно у площині суб`єктивної оцінки доказів, а також положень чинного законодавства без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі.
8.69. Доводи скаржника в цій частині, фактично зводяться до необхідності та наявності правових підстав для формування такого висновку Верховного Суду через призму вільного бачення скаржником змісту спірних правовідносин та заперечення обставин, встановлених судами, і зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
8.70. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, що входять до такої категорії справ.
8.71. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам наданим сторонами, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.72. Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
8.73. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
8.74. Що ж до клопотання Товариства про передачу справи № 910/2693/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то Верховний Суд зазначає таке.
8.75. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказував, зокрема, на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
8.76. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
8.77. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
8.78. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
8.79. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
8.80. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
8.81. За оцінкою Верховного Суду, заявлене позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
8.82. Отже, заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають Cуду підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
8.83. У зв`язку з наведеним вище, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
8.84. Наведене у розділі 8 цієї постанови в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Товариства.
8.85. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу.
8.86. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. Згідно з положеннями частини першої, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
9.3. Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зінтеко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі №910/2693/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова
