Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5414/24 пров. № А/857/22079/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді:Запотічного І.І.,
суддів:Глушка І.В., Довгої О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року (суддя Андрусенко О.О., ухвалене в м. Луцьку) у справі № 140/5414/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
В С Т А Н О В И В:
21 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу ПФУ від 22.04.2024 №126-О про звільнення позивача з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку; поновлення на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області; стягнення з ГУ ПФУ у Волинській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач- ОСОБА_1 та з наведених них в своїй апеляційній скарзі підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову.
Пенсійний фонд України у своєму відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзив, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.08.2002 по 22.04.2024 працював на посаді начальника ГУ ПФУ у Волинській області.
Дана обставина підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , біографічною довідкою ОСОБА_1 , наказом голови правління ПФУ від 22.04.2024 №126-О.
З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2023 позивачу виповнилося 65 років та наказом голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О відповідно до частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII продовжено строк перебування на державній службі ОСОБА_1 , начальнику ГУ ПФУ у Волинській області, до 20.04.2024.
В подальшому, 12.04.2024 позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025, яку листом ГУ ПФУ у Волинській області від 15.04.2024 №0300-08-5/22724 було направлено голові правління ПФУ.
Також, 16.04.2024 ОСОБА_1 повторно подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025. Вказану заяву листом ГУ ПФУ у Волинській області від 17.04.2024 №0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою ОСОБА_1 було направлено голові правління ПФУ.
Головою правління ПФУ 22.04.2024 прийнято наказ №126-О Про звільнення ОСОБА_1 , яким позивача звільнено 22.04.2024 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку. Підстава: пункт 7 частини першої та частина четверта статті 83 Закону № 889-VIII, статті 241-1 КЗпП України, лист ПФУ від 18.04.2024 №2800-1001-5/23808.
ОСОБА_1 не погодившись з наказом №126-О від 22.04.2024 Про звільнення ОСОБА_1 звернувся в суд даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Положеннями статті 5 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон №889-VIII), зокрема передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною 1 статті 1 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Підпунктом 7 частини 1 статті 2 вказаного Закону передбачено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Як передбачено пунктом 4 частини 2 статті 34 Закону № 889-VIII строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення особи, яка досягла 65-річного віку, на посаду державної служби - на один рік з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу щорічно.
Згідно пунктом 7 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється: у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 4 статті 83 Закону № 889-VIII у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.
Відтак, здійснивши аналіз статті 83 Закону № 889-VIII суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб`єкта призначення, а не його обов`язком. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65- річного віку, виключно у зв`язку із потребами служби.
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що така обставина як бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного не є достатньою самостійною підставою для продовження державної служби після досягнення особою граничного віку перебування на службі.
Конституційний Суд України в рішенні від 16.10.2007 № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) дійшов висновків про те, що граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників; встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.
Окрім цього слід вказати, що відповідно до роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15.03.2021 № 131-р/з Щодо призначення на посаду державної служби та продовження строку перебування на державній службі особи, яка досягла 65-річного віку (а.с. 67) Законами України від 15.12.2020 №1081-IX Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та від 23.02.2021 № 1285-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби внесено зміни до Закону України Про державну службу (далі - Закон), згідно з якими виключено обмеження щодо вступу на державну службу особи, яка досягла 65-річного віку, передбачено умови вступу на державну службу, а також проходження державної служби особами після досягнення 65 років.
Відтак, зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що продовження проходження служби такого державного службовця, на відміну від особи, яка була призначена на державну службу після досягнення 65-річного віку, може бути здійснено за рішенням суб`єкта призначення без звільнення такого державного службовця.
Разом з тим, у разі досягнення державним службовцем 70-річного віку, він підлягає звільненню на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону. Така ж підстава для звільнення має бути застосована до державного службовця, щодо якого суб`єкт призначення не прийняв рішення про чергове продовження строку перебування на державній службі.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2023 році позивачу згідно наказу голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О продовжено строк перебування на державній службі до 20.04.2024.
Разом з тим, у 2024 році суб`єктом призначення не прийнято рішення щодо продовження строку перебування позивача на державній службі та, як наслідок, ОСОБА_1 наказом голови правління ПФУ від 22.04.2024 №126-О звільнено 22.04.2024 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої та частини четвертою статті 83 Закону №889-VIII.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржуваний у даній справі наказ від 22.04.2024 №126-О прийнятий суб`єктом призначення за наявності правової підстави, що передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.
Суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача, що Пенсійний фонд України прийняв наказ про звільнення без належного розгляду його заяви про продовження строку перебування на державній службі, оскільки Законом 889-VIII не передбачено необхідності приймати окреме рішення щодо заяви про намір продовжити державну службу, на переконання суду, сам наказ про звільнення і є результатом розгляду вищевказаної заяви позивача.
За змістом частини 4 статті 83 Закону № 889-VIII потребу державної служби у конкретному державному службовцеві, який досяг 65-річного віку, визначає суб`єкт призначення.
Слід зазначити, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність дискреційних повноважень суб`єкта призначення щодо прийняття рішення про продовження строку перебування на державній службі позивачу, який досяг 65-річного віку. При цьому суб`єкт призначення має можливість обирати одне з допустимих рішень, а визначальною підставою для цього в цьому випадку є потреба державної служби.
Відтак суд першої інстанції вірно вказав, що вжита у частині 4 статті 83 Закону № 889-VIII правова конструкція може бути означає, що суб`єкт призначення не зобов`язаний приймати рішення про залишення державного службовця на державній службі після досягнення 65-річного віку. Залишення державного службовця на державній службі після досягнення 65-річного віку можливе виключно за рішенням суб`єкта призначення у зв`язку з потребами служби.
Щодо посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин статті 11 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні, суд першої інстанції таке вірно визнав безпідставним оскільки спеціальним законом, яким у спірних правовідносинах є Закон № 889-VIII, визначено підставу для безумовного звільнення державного службовця з посади державної служби у разі досягнення ним 65-річного віку, за виключенням волевиявлення суб`єкта призначення.
З приводу посилань позивача на те, що ПФУ його звільнено з посади без погодження з Міністром соціальної політики України, суд першої інстанції вірно зазначив таке.
Відповідно до пункту 8 частини 2статті 18 Закону Закону України Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 № 3166-VI (далі Закон № 3166-VI) міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Пунктом 16 частини 4 статті 19 Закону № 3166-VI передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Положеннями підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 передбачено, що голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2024 позивач подав заяву про продовження строку перебування на державній службі до 20.04.2025. Вказану заяву листом ГУ ПФУ у Волинській області від 17.04.2024 №0300-08-5/23356 разом з інформацією про результати роботи ГУ ПФУ у Волинській області за 2023 рік та за І квартал 2024 року та біографічною довідкою ОСОБА_1 було направлено голові правління ПФУ.
Також, як вірно встановив суд першої інстанції, 18.04.2024 ПФУ направив Міністру соціальної політики України лист №2800-1001-5/23808 Про погодження звільнення з посади, в якому просив погодити звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої та частина четверта статті 83 Закону № 889-VIII (а.с. 27).
Міністр соціальної політики України 25.04.2024 листом №10228/0/2-24/54 Про погодження звільнення погодив звільнення позивача з посади у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи оскаржуваний у даній справі наказ №126-О про звільнення датований 22.04.2024, тобто до погодження Міністром соціальної політики України звільнення позивача.
Проте, суд першої інстанції вірно врахував, що наказом голови правління ПФУ від 19.04.2023 №145-О продовжено позивачу строк перебування на державній службі до 20.04.2024.
А відтак, враховуючи те, що 20.04.2024 припадало на вихідний день (субота), тому суб`єкт призначення 22.04.2024 (перший робочий день після вихідних) зобов`язаний був прийняти одне з таких рішень: про продовження строку перебування на державній службі або звільнення (припинення) з державної служби.
Також слід вказати, що положення пункту 7 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII щодо припинення державної служби у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку є імперативним та у разі неприйняття суб`єктом призначення рішення про продовження строку перебування на державній службі є безумовною підставою для звільнення такої особи у визначену дату.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відсутність на дату звільнення позивача погодження Міністра соціальної політики України не може бути підставою для невиконання вимог Закону № 889-VIII суб`єктом призначення, який прийняв відповідне рішення щодо позивача в межах своїх повноважень, та вчинив необхідні дії для отримання відповідного погодження від Міністра соціальної політики України.
Також суд першої інстанції вірно врахував, що листом від 25.04.2024 №10228/0/2-24/54 Міністром соціальної політики України погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №140/5414/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга
