Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 381/2182/22
провадження № 61-8760св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, Орган опіки та піклування Кожанської територіальної громади,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук Таміла Андріївна, на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня
2024 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбу, у період якого у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 07 лютого 2022 року за рішенням суду шлюб між сторонами розірвано. Посилалася на те, що відповідачем було нанесено позивачці тілесні ушкодження, у зв`язку із чим нею було подано заяву до Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві. Вважала, що в інтересах дитини донька повинна проживати з матір`ю. Зазначила про те, що на час подачі позову відповідач не утримує дитину, всі витрати по її утриманню несе позивачка. На підставі викладеного позовні вимоги просила задовольнити.
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за зареєстрованим її місцем проживання: АДРЕСА_1 ; визначити участь у вихованні дитини іншого з батьків, який не буде проживати з дитиною, а саме визначити порядок участі у вихованні дитини з іншим з батьків та надати можливість: проживання з іншим з батьків 15 днів на місяць; проводити час з іншим з батьків два вихідних дня на місяць; мати можливість на оздоровлення дитини з одним з батьків на протязі одного календарного місяця в рік.
Указував на те, що позивачка не надала жодного належного доказу щодо її постійного місця проживання, а також дохід, який дає змогу забезпечувати дитину. Посилаючись на те, що він має самостійний дохід, приділяє увагу дитині та забезпечує доньку, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області
від 06 червня 2023 року у складі судді Соловей Г. В. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позов ОСОБА_1 не містить належного обгрунтування та є таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання дитини, суд вважав, що позивачем надані належні докази щодо можливості батька забезпечити належні умови проживання, виховання та розвитку дитини, прихильність дитини до батька, а також врахував те, що матір дитини має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов`язки та доглядати за дитиною.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , задоволено.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої доньки
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю
ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
Вирішено питання про судовий збір.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення первісних позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову, виходив із того, що визначення проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з її матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичайному для неї середовищі. Апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави дійти висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом із матір`ю, у звичайному для неї середовищі.
Висновок органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання дитини суд визнав необґрунтованим з огляду на те, що орган опіки та піклування не досліджував обставини щодо доцільності чи недоцільності визначення місця проживання дитини з матір`ю, остання не була присутня при вирішенні комісією цього питання, її думка та пояснення не заслуховувались, умови проживання не досліджувались, також як і не було встановлено прихильності дитини до батьків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У червні 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Ткачук Т. А. подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав однобоку оцінку доказам у справі на користь матері дитини, при цьому безпідставно не врахував докази батька дитини. Вважає, що в інтересах дитини буде визначення її місця проживання з батьком.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З 19 грудня 2002 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2022 року. Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Місце проживання ОСОБА_6 зареєстровано за спільним місцем реєстрації матері та батька, а саме: АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишився проживати за місцем реєстрації.
ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою:
АДРЕСА_2 .
Дитина ОСОБА_3 після розлучення батьків півтора року проживала з матір`ю, а у подальшому періодично з матір`ю, періодично з батьком.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Кожанської селищної ради від 20 березня 2023 року щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рекомендовано визначити місце проживання дитини разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
У висновку зазначено, що після розлучення у подружжя виникли суперечки стосовно проживання малолітньої дитини з одним із батьків, тому ОСОБА_6 періодично проживала з матір`ю ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_2 або за адресою:
АДРЕСА_3 та з батьком в
АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 17 лютого
2023 року будинок, в якому проживає ОСОБА_2 , двоповерховий, складається з 7 житлових кімнат, веранди, кухні, ванної кімнати, коридору. Опалення індивідуальне. Кімнати облаштовані сучасними меблями, в наявності побутова техніка. У дитини є окрема кімната з усіма необхідними меблями. Створені всі умови для відпочинку, виховання, розвитку, відповідно до віку. Також службою було проведено бесіду з малолітньою дитиною, яка зазначила, що їй подобається жити з татом, він возить її на заняття до дитячого центру «Умка».
Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про перебування позивача та відповідача на обліку у нарколога та психіатра, а також матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шкідливих звичок.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року, за адресою:
АДРЕСА_2 , складеним Веприцьким старостинським округом Фастівської міської ради, ОСОБА_1 проживає в житловому будинку, площею 92 кв. м разом з матір`ю ОСОБА_7 , 1952 року народження, та племінницею ОСОБА_8 , 2008 року народження. ОСОБА_1 38 років, розлучена, виховує доньку ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . В житловому будинку є всі належні умови для проживання дитини - окрема умебльована кімната, одяг для дитини, розвиваючі іграшки відповідного віку. ОСОБА_1 проводить всі необхідні заходи для створення комфортних умов проживання та задоволення основних потреб дитини які відіграють особливу роль у формуванні її, як особистості, проявила себе як відповідальна та турботлива мама. ОСОБА_1 тимчасово не працює, має заробітки, надаючи послуги масажу, останнє місце роботи - продавець продовольчих товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Пільгами та субсидіями сім`я не користується, заборгованості за комунальні послуги не мають.
Відповідно до довідки від 23 квітня 2024 року ОСОБА_1 з 13 квітня
2024 року працює у ТОВ «Сільпо-Фуд» у м. Фастові за професією продавець-консультант.
З довідки від 12 жовтня 2022 року слідує, що ОСОБА_2 працює у фермерському господарстві «Полісся».
Між сторонами існує конфлікт щодо участі батьків у вихованні доньки ОСОБА_6 , в ході якого сторони зверталися із заявами і скаргами до різних органів.
Згідно з витягом із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Кожанської сільської ради від 11 липня 2022 року та від 11 березня 2024 року як і позивачу, так і відповідачу рекомендовано у разі невирішення питання участі обох батьків у вихованні та проживанні дитини мирним шляхом, звернутися до суду з метою визначення місця подальшого проживання дитини (а. с. 53, 54, т. 1, а. с. 22, т. 3).
ОСОБА_2 05 березня 2024 року звернувся із заявою до Фастівського міського центру соціальних служб про вчинення відносного нього та дитини домашнього насильства з боку колишньої дружини ОСОБА_1 (а. с. 19-23, т. 3).
Даних розгляд заяви матеріали справи не містять.
Відповідно до листа Фастівського міського центру соціальних служб
від 13 березня 2024 року психологом ФМЦСС ОСОБА_11 було проведено бесіду з ОСОБА_12 . За результатами бесіди з`ясовано, що дівчинка перебуває в стресовому, тривожному стані. Вона після розлучення батьків близько півтора року проживала разом з матір`ю. За цей час ОСОБА_1 , вирішуючи питання життєдіяльності сім`ї, змінила разом з донькою декілька місць проживання. Жінка взяла участь у програмі сурогатного материнства та народила дитину. Мати пояснила доньці, що дитина є засобом заробітку для існування сім`ї. ОСОБА_6 ідентифікує себе з предметом, який, на разі її незадовільної поведінки, можливо продати за гроші. Тому дівчинка поруч з матір`ю відчуває постійний страх та тривогу і, як результат, відмовляється від спілкування з нею.
Наразі ОСОБА_6 проживає разом з батьком, вона відчуває себе в безпеці, в світі дівчинки атмосфера в родині батька та його співмешканки з донькою, що є одноліткою ОСОБА_6 , являє бажаний для неї світ прийняття, щастя та любові. За вказаного вище, проживання ОСОБА_6 окремо від матері, в даний час та до моменту виникнення прихильності до матері, не суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (а. с. 18, т. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).
Статтею 161 СК України передбачено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява
№ 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах
(відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі
№ 404/3499/17).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
(г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Суди правильно установили, що як батько, так і мати дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини. Кожен із батьків бажає якнайбільше часу проводити разом із дочкою, однак, сторони не можуть досягти між собою домовленості у цьому питанні, а також з питань участі у вихованні дитини, що у подальшому призводить до конфліктів із залученням правоохоронних органів та органу опіки та піклування.
Обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що якнайкращим інтересам дитини буде відповідати її проживання разом із матір`ю, однак обґрунтованих мотивів, з яких суд дійшов такого висновку оскаржувана постанова не містить.
Слід звернути увагу, що батьки мають рівні права щодо дитини,
а тому визначення місця проживання дитини з одним із батьків без належного обґрунтування та надання оцінки всім обставинам справи, ставить іншого у нерівне становище.
Зокрема, вирішуючи спір суд виходив із того, що з часу проживання малолітньої ОСОБА_6 з батьком, у ОСОБА_1 виникають перешкоди у побаченнях, спілкуванні з дитиною та у її вихованні, з приводу чого позивач зверталась до органів поліції та органів опіки та піклування. Суд виходив також із того, що дівчинка, якій лише 5 років, позбавлена материнського піклування, любові та турботи, яка вкрай важлива для дитини її віку, що може призвести до сепарації дитини від матері та втраті стійкого психоемоційного зв`язку з матір`ю.
Разом з тим суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на лист Фастівського міського центру соціальних служб від 13 березня 2024 року, відповідно до якого психологом міського центру ОСОБА_11 було проведено бесіду з ОСОБА_12 . За результатами бесіди та тестування за проективною психологічною методикою, спрямованою на дослідження соціальної пристосованості дитини, сфери її міжособистісних відносин та їх особливостей, з`ясовано, що дівчинка перебуває в стресовому, тривожному стані. Дитина після розлучення батьків близько півтора року проживала разом з матір`ю. За цей час ОСОБА_1 , вирішуючи питання життєдіяльності сім`ї, змінила разом з донькою декілька місць проживання. Жінка взяла участь у програмі сурогатного материнства та народила дитину. Мати пояснила доньці, що дитина є засобом заробітку для існування сім`ї. ОСОБА_6 ідентифікує себе з предметом, який, на разі її незадовільної поведінки, можливо продати за гроші. Тому дівчинка поруч з матір`ю відчуває постійний страх та тривогу і, як результат, відмовляється від спілкування з нею. Наразі ОСОБА_6 проживає разом з батьком, вона відчуває себе в безпеці, в світі дівчинки атмосфера в родині батька та його співмешканки з донькою, що є одноліткою ОСОБА_6 , являє бажаний для неї світ прийняття, щастя та любові. За вказаного вище, проживання ОСОБА_6 окремо від матері, в даний час та до моменту виникнення прихильності до матері, не суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (а. с. 18, т. 3).
Суд не мотивував прийняття чи відхилення зазначеного доказу, не врахував пояснення дитини щодо вибору місця проживання з урахуванням особистої прихильності дитини до батька. Відомості про прихильність дитини до батька за результатами бесіди з ОСОБА_6 також містяться у висновку органу опіку та піклування від 20 березня 2023 року, з яким не погодився апеляційний суд, однак не надав оцінки думці дитини.
Крім того, не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що основним мотивом рекомендації комісії щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком було те, що дитина тривалий час проживає з батьком, тобто у звичному та стійкому для неї середовищі, однак суд не надав цьому оцінки, не перевірив з ким проживає дитина, не встановив коли дитина проживала з матір`ю, а коли з батьком, та з якого часу дитина почала постійно проживати з батьком.
Встановлення зазначених обставин має важливе значення для вирішення справи.
Висновки суду про те, що проживаючи з батьком дитина буде позбавлена материнського піклування, любові та турботи, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу частини шостої статті 81 ЦПК України.
Визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Незалежно від того, з ким дитина буде проживати, інший з батьків має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку.
Разом з тим, як у випадку проживання дитини із матір`ю, так і проживання з батьком, інший із батьків чинить перешкоди у спілкуванні з дочкою, про що свідчать витяги із протоколів засідання комісії з питань захисту прав дитини Кожанської сільської ради від 11 липня 2022 року (а. с. 53, 54, т. 1), а також від 11 березня 2024 року (а. с. 22, т. 3).
Також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові
від 16 лютого 2024 року, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, щодо моделі спільної фізичної опіки.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька»
від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
У справі, що переглядається, суди встановили, що мати дитини проживає у с. Веприк, а батько у с. Ставки, які є сусідніми селами у Фастівському районі Київської області. І батьком, і матір`ю створені належні умови для проживання дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання.
Встановивши фактично рівні умови проживання, створені кожним з батьків, суд апеляційної інстанції, разом з тим, не розглянув можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним з батьків за відповідним графіком).
Органи у справах дітей зайняли недостатньо активну позицію при вирішенні спору, не надали батьку, матері та дитині належної підтримки, не висвітлили свою позицію щодо можливості і доцільності застосування спільної фізичної опіки щодо дитини.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею.
У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору безпідставно надав перевагу одному з батьків при реалізації батьківських прав та обов`язків, не врахував думку дитини, є обґрунтованими.
Водночас Верховний Суд вважає необхідним роз`яснити сторонам, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям, однак усі найважливіші питання щодо життя їх дітей мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.
Сторонам перш за все необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дітей, керуючись при цьому найкращими інтересами дітей.
Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дитини та вочевидь не сприяють дотриманню права дитини на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків.
Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно положень ЦПК України та усталеної судової практики, повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі
№ 530/1731/16-ц.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук Таміла Андріївна, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
