Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2024 року справа № 640/6482/21
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів Дудіна С.О., Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині,
за участю представників сторін:
позивач - не з`явився,
від позивача - Зима І.П.,
від відповідача - Ткачук Я.О. (в порядку самопредставництва),
від третьої особи - Лунько І.І.
Суть спору: у березні 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та нечинним пункт 13 «Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632;
- визнати протиправним та нечинним пункт 13 «Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 p. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 p. № 632).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 справу передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Григоровича П.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 (суддя Григорович П.О.) відкрито провадження в адміністративній справі. Запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття провадження подати до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позовну заяву. Призначено підготовче засідання, яке буде здійснено суддею Григоровичем П.О. на 30.06.2021.
Зобов`язано Кабінет Міністрів України, відповідно до частини четвертої статті 264 КАС України, опублікувати оголошення про оскарження пункту 13 "Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 та пункту 13 "Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 p. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 p. № 632) у виданні, в якому ці нормативно-правові акти були або мали бути офіційно оприлюднені.
13.07.2021 канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано відзив на позовну заяву.
30.07.2021 канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву, поданий через підсистему "Електронний Суд" 29.07.2021.
11.08.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10; ідентифікаційний код 37567866).
Також 11.08.2021 канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано заперечення відповідача проти відповіді на відзив та докази оголошення про розгляд даної справи в Офіційному віснику України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Григорович П.О.) витребувано у Кабінету Міністрів України: належним чином засвідчену копію Висновку про проведення антидискримінаційної експертизи Проекту постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632. В разі відсутності такого висновку надати інформацію про орган у якого такий висновок може знаходитись.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Григорович П.О.) закрито підготовче провадження по адміністративній справі. Про дату час та місце розгляду по суті в судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішено повідомити учасників справи шляхом надсилання судових повісток.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15.12.2021 визначено склад колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва для розгляду справи по суті: головуючий суддя Григорович П.О., судді Каракашьян С.К., Смолій І.В.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 (головуючий суддя Григорович П.О., судді Каракашьян С.К., Смолій І.В.) відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в підготовчому провадженні колегіально.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 (головуючий суддя Григорович П.О., судді Каракашьян С.К., Смолій І.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині - залишено без задоволення. Рішення та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 18.07.2024 звернув увагу на те, що "...Враховуючи, що цей спір стосується оскарження деяких положень постанов Кабінету Міністрів України, а також наведене законодавче регулювання порядку визначення складу суду, суд касаційної інстанції приходить до переконання, що 10.03.2021 визначено склад суду з порушенням правил частини 1 статті 33 КАС України. Тобто, після надходження позовної заяви до суду першої інстанції для розгляду та вирішення спору мав бути визначений суд у складі трьох суддів, натомість за результатами розподілу визначено головуючого суддю Григоровича П.О.".
Верховний Суд відзначив, що "до цієї справи не може бути застосовано правило частини 7 статті 31 та частини 2 статті 33 КАС України, за яким, якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але визначена КАС України можливість колегіального розгляду такої справ в залежності від її категорії та складності, то вона розглядається колегіально, оскільки колегіальний розгляд справи, в якій предметом оскарження є, зокрема, рішення Кабінету Міністрів України безумовно розглядається у складі трьох суддів".
"За таких обставин справи, Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду - з порушенням порядку визначення складу суду, передбаченого частиною 1 статті 33 КАС, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про АСДС України, і суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не виправив цю помилку".
07.08.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 25.07.2024 №640/6482/21/36436/24 надійшли матеріали адміністративної справи №640/6482/21.
07.08.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
10.09.2024 протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів призначено склад колегії суддів для розгляду судової справи №640/6482/21, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Кушнова А.О., судді Дудін С.О., Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів Дудіна С.О., Шевченко А.В. від 11.09.2024 прийнято адміністративну справу №640/6482/21 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання у справі, призначено підготовче засідання у справі колегією у складі трьох суддів (головуючий суддя Кушнова А.О., судді Дудін С.О., Шевченко А.В.) на 22.10.2024.
Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України.
Витребувано докази у справі від відповідача - Кабінету Міністрів України: належним чином засвідчену копію Висновку про проведення антидискримінаційної експертизи до проєктів «Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 та «Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 p. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 p. № 632), за формою згідно з додатком до Порядку проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 61. У разі непроведення антидискримінаційної експертизи до вказаних проєктів нормативно-правових актів або нескладання висновку за результатами її проведення за встановленою формою надати письмові пояснення із зазначенням причин та підстав непроведення антидискримінаційної експертизи або нескладання відповідних висновків за встановленою формою.
Витребувано докази у справі від Управління соціального захисту населення Адміністрації Салтівського району (Регіональний центр послуг): копію особової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01.01.2021 по 30.06.2021.
Зобов`язано Кабінет Міністрів України, відповідно до частини четвертої статті 264 КАС України, опублікувати оголошення про оскарження пункту 13 "Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 та пункту 13 "Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 p. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 p. № 632) у виданні, в якому ці нормативно-правові акти були або мали бути офіційно оприлюднені.
Як свідчать матеріали справи, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що затверджуючи «Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», зокрема, пункт 13, відповідач порушив низку статей Конституції України.
Вказує, що оскаржувані пункти постанов звужують конституційне право його дітей на забезпечення прожиткового мінімуму, який встановлюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. На переконання позивача, Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» не надає повноважень Кабінету Міністрів України зменшувати у прогресивній формі прожитковий мінімум для малозабезпечених сімей й відноситься до захищених видатків державного бюджету України.
Відтак, позивач вважає, що відповідачем за допомогою вказаного пункту до дітей позивача застосовується дискримінація за майновою ознакою.
Також, позивач зазначає, що встановлені відповідачем положення не забезпечують рівень життя для його дітей, який має бути не нижчим від прожиткового мінімуму, а соціальний захист дійсно демократичних, соціальних держав має бути направлений на те, щоб їх громадяни отримували соціальну допомогу в разі втрати роботи у тому обсязі, аби вистачало купувати, принаймні продукти харчування. Якщо держава вважає, що виключно зайнятість забезпечує громадян доходом, то таку думку необхідно окреслити в Конституції, записавши, що окрім зайнятості, держава доходом громадян не забезпечує.
При цьому, позивач наполягає, що саме відповідачем не здійснені заходи щодо подолання безробіття в Україні, внаслідок чого він та дружина роботою не забезпечені.
Окрім того, позивач зазначає, що затверджуючи «Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», зокрема, пункт 13, відповідач не провів антидискримінаційну експертизу акту Кабінету Міністрів України.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що спірні положення Постанови №632 та Постанови №250 прийняті відповідачем в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржувані пункти жодним чином не порушують конституційних прав дітей позивача на отримання соціальної допомоги.
При цьому, відповідач наголосив на тому, що пункти Постанови №632 та Постанови №250 було прийнято Урядом України на підставі законодавчо визначених повноважень з метою запровадження єдиного порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги та житлових субсидій.
Також, відповідач вважає безпідставними твердження позивача про відсутність доказів щодо проведення антидискримінаційної експертизи оскаржуваних положень норм права.
Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
09.10.2024 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано письмові пояснення, які надійшли від Кабінету Міністрів України, в яких повідомлено, що на виконання вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та Порядку проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №61, Міністерством юстиції України було проведено оцінку відповідності проєкту акта законодавства принципу недискримінації (антидискримінаційна експертиза), результати якої відображено у висновку Мін`юсту за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати державної соціальної допомоги" (чек-лист 2).
При цьому, наголошено на тому, що вказаний вище висновок було надано до суду разом із копією оскаржуваних нормативно-правових актів, що надавались разом із відзивом на позовну заяву та на виконання частини дев`ятої статті 79 КАС України надіслано на адресу позивача.
18.10.2024 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано заяву, яка надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій останній просить суд розглядати справу без його участі за участю адвоката Зими І.П.
Також, 18.10.2024 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 та до якої долучено докази направлення третій особі копії позовної заяви з доданими до неї документами.
22.10.2024 підготовче засідання знято з розгляду у зв`язку з перебуванням члена колегії судді Дудіна С.О. на лікарняному. Наступне підготовче засідання призначено на 13.11.2024.
22.10.2024 на адресу суду від Міністерства соціальної політики України надійшли пояснення, в яких третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог та вказала, що відсутні докази порушення соціальних прав позивача оскаржуваними п.13 Порядку №250 та п.13 порядку №632, оскільки Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім?ям» не містить в собі положень про те, що розмір державної соціальної допомоги в будь-якому випадку не може бути меншим відповідного прожиткового мінімуму, натомість ст. 4 Закону встановлює, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім?ї та її середньомісячним сукупним доходом, з урахуванням того, що наведені норми Закону не конституційними не визнавались.
У свою чергу третя особа у своїх поясненнях наголосила на тому, що посилання позивача на те, що держава не забезпечила його і дружину роботою, не знаходять свого підтвердження, оскільки в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №820/1565/17 зазначено, що функції уповноважених органів (центрів зайнятості) полягають саме у сприянні безробітним в пошуку роботи, а не у перебиранні обов`язків з професійного самовизначення, професійної орієнтації з безробітного на державний орган. При цьому обов`язку центру зайнятості у сприянні особі у пошуку підходящої особи кореспондує і обов`язок безробітного у відповідності статті 44 Закону №5067-VI самостійно здійснювати пошук підходящої для себе роботи, а також бути готовим приступити до роботи за професією або підходящої роботи.
Відтак, третя особа вказує, що оскільки позивач на власний розсуд протягом тривалого часу не знайшов собі роботу, а Конституція і Закон не містять в собі обов`язку Держави забезпечувати протягом невизначеного періоду часу сім`ю безробітних працездатних громадян коштами на рівні відповідного прожиткового мінімуму, то наведені доводи позивача не можуть бути належним обґрунтуванням заявлених позовних вимог.
При цьому, третя особа зауважила, що позивач в позовній заяві залишив поза увагою норми статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 180 Сімейного кодексу України, відповідно до яких батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України; батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Враховуючи викладене, третя особа просить у задоволенні позову відмовити.
11.11.2024 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано заяву, яка надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій останній просить суд розгляд справи проводити у його відсутність.
12.11.2024 на адресу суду від Управління соціального захисту населення Адміністрації Салтівського району (Регіональний центр послуг) надійшла копія особової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям №613752.
Протокольною ухвалою у складів колегії суддів Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 12.12.2024.
09.12.2024 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано заяву, яка надійшла через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в якій останній просить суд розгляд справи проводити у його відсутність.
У судовому засіданні 12.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала, у той час коли представники відповідача та третьої особи щодо їх задоволення заперечили в повному обсязі.
Разом з цим, в судове засідання 12.12.2024 не прибув позивач, проте подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Щодо розгляду справи за відсутності позивача ані представник позивача, ані представник відповідача, ані представник третьої особи не заперечували.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 є батьком малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У січні 2021 року позивачем до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради була направлена заява про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям. Рішенням Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради за заявою позивача була призначена допомога в розмірі 2964,75 грн.
Передумовою виникнення спірних правовідносин стало те, що розмір призначеної державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям для дітей позивача є меншим від встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розміру прожиткового мінімуму, а саме, для дітей 130% відповідного прожиткового мінімуму.
З приводу невідповідності призначеної державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям рівню забезпеченості встановленого Законом, позивач звернувся зі скаргою до Міністерства соціальної політики України.
Листом від 03.03.2021 № 0000-030203-С/999зві/2153 позивача повідомлено, що розмір допомоги його дітям призначався з врахуванням нормативно-правових актів, прийнятих відповідачем. Так, пунктом 13 Порядку № 632 визначено, що під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються: 0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для непрацюючих працездатних осіб, які не мали доходів, доходи яких були меншими за 0,5 розміру мінімальної заробітної плати протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту), та/або якими чи за яких не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи (крім військовослужбовців, а також осіб, щодо яких наявна заборгованість роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, або осіб, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування); осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості та не отримували допомогу по безробіттю; осіб, які доглядали за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку.
Пунктом 13 Порядку № 250 визначено, що якщо непрацююча працездатна особа зареєстрована в центрі зайнятості як безробітна або перебуває на обліку в центрі зайнятості як така, що шукає роботу, більше ніж 12 місяців станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, та в шестимісячному періоді отримання державної соціальної допомоги не працевлаштувалася за направленням центру зайнятості або не забезпечила себе роботою самостійно, розмір такої допомоги під час наступного звернення за її призначенням зменшується на 50 відсотків, на наступний період - на 75 відсотків. Така допомога під час наступного звернення призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення її виплати.
Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради проведено розрахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї позивача виходячи із: сукупного доходу сім`ї за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 у сумі 30 000 грн (у тому числі: позивача та його дружини розрахунковий дохід - 30000,00 грн (0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду за який враховуються доходи); середньомісячного сукупного доходу сім`ї - 5000,00 грн; рівня забезпечення прожиткового мінімуму сім`ї 10929,50 грн (у тому числі для двох працездатних осіб - 1589,00 грн (794,50 грн х 2), для трьох дітей віком від 6 до 18 років 9340,50 грн (3 113,50 грн * 3).
Відповідно, розмір державної соціальної допомоги складає 5 929,50 грн (різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім`ї позивача (10929,50 грн) та середньомісячним сукупним доходом моєї сім`ї (5000,00 грн). Враховуючи пункт 13 Порядку № 250 розмір призначеної допомоги зменшено на 50 відсотків.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що затверджуючи «Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», зокрема, пункт 13, відповідач порушив низку статей Конституції України. Відповідачем за допомогою вказаного пункту до дітей позивача застосовується дискримінація за майновою ознакою. При цьому, позивач наполягає, що саме відповідачем не здійснені заходи щодо подолання безробіття в Україні, внаслідок чого він та дружина роботою не забезпечені.
Вважаючи неправомірним те, що при обрахунку соціальної допомоги використовується показник 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, а також із тим, що розмір допомоги зменшується спочатку на 50%, а потім на 75%, якщо позивач не працевлаштувався протягом визначеного періоду, позивач звернувся до суду з позовом про оскарження пунктів Порядку № 632 і Порядку № 250.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» (далі Закон) визначено, що Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким порядком є Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632).
При цьому, статтею 5 Закону передбачено, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з можливостей Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Для громадян, які одержали статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, прожитковий мінімум збільшується на 20 відсотків.
Максимальний розмір державної соціальної допомоги не може перевищувати прожитковий мінімум для сім`ї, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Аналогічні за змістом норми містяться в п. 7 Порядку № 250.
Пунктом 9 Порядку № 250 передбачено, що середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім`ї для призначення державної соціальної допомоги визначається відповідно до Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632.
За змістом оскаржуваного п. 13 Порядку № 632, під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються:
0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для непрацюючих працездатних осіб, які не мали доходів, доходи яких були меншими за 0,5 розміру мінімальної заробітної плати протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту), та/або якими чи за яких не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи.
Якщо непрацююча працездатна особа зареєстрована в центрі зайнятості як безробітна або перебуває на обліку в центрі зайнятості як така, що шукає роботу, більше ніж 12 місяців станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, та в шестимісячному періоді отримання державної соціальної допомоги не працевлаштувалася за направленням центру зайнятості або не забезпечила себе роботою самостійно, розмір такої допомоги під час наступного звернення за її призначенням зменшується на 50 відсотків, на наступний період - на 75 відсотків. Така допомога під час наступного звернення призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення її виплати (п. 13 Порядку № 250).
Оскільки Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» не містить в собі положень про те, що розмір державної соціальної допомоги в будь-якому випадку не може бути меншим відповідного прожиткового мінімуму, натомість ст. 4 Закону встановлює, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом, з урахуванням того, що наведені норми Закону та Порядків №250, №632 не конституційними не визнавались, суд приходить до висновку про відсутність доказів порушення соціальних прав позивача оскаржуваними п. 13 Порядку №250 і п. 13 Порядку №632, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Щодо посилань позивача на те, що держава не забезпечила його і дружину роботою, то суд вважає їх безпідставними, оскільки в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №820/1565/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості про визнання дій незаконними зазначено, що функції уповноважених органів (центрів зайнятості) полягають саме у сприянні безробітним в пошуку роботи, а не у перебиранні обов`язків з професійного самовизначення, професійної орієнтації з безробітного на державний орган. При цьому обов`язку центру зайнятості у сприянні особі у пошуку підходящої особи кореспондує і обов`язок безробітного у відповідності статті 44 Закону № 5067-VI самостійно здійснювати пошук підходящої для себе роботи, а також бути готовим приступити до роботи за професією або підходящої роботи.
Крім того, суд зазначає, що оскільки позивач на власний розсуд протягом тривалого часу не знайшов собі роботу, а Конституція і Закон не містять обов`язку держави забезпечувати протягом невизначеного періоду часу сім`ю безробітних працездатних громадян коштами на рівні відповідного прожиткового мінімуму, то наведені доводи позивача не можуть бути належним обґрунтуванням заявлених позовних вимог.
При цьому, наполягаючи на неналежності законодавчого регулювання питання достатнього грошового забезпечення його сім`ї з боку держави, позивач залишив поза увагою норми статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 180 Сімейного кодексу України, відповідно до яких батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України; батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Вказані норми Закону України «Про охорону дитинства» та Сімейного кодексу України неконституційними також не визнавались, а отже позивач, як батько дітей, зобов`язаний виконувати власні обов`язки щодо створення необхідних умов для всебічного розвитку своїх дітей і їх утримання до досягнення повноліття.
Оцінюючи доводи позивача щодо невідповідності оскаржуваних положень постанов Кабінету Міністрів України принципу недискримінації та не проведення антидискримінаційної експертизи, суд зазначає наступне.
Так, Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
За змістом статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов`язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов`язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Обов`язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, у пояснювальній записці, копія якої наявна у матеріалах справи (т.1, а.с.241-244), зазначено, що у проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Однак, позивач не зазначає з якими саме формами дискримінації узгоджуються оскаржувані положення спірних нормативно-правових актів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 61 «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів» затверджено Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі - Порядок), що визначає процедуру проведення антидискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів (далі - проекти актів), що розробляються органами виконавчої влади.
Пунктом 3 Порядку, зокрема, визначено, що антидискримінаційна експертиза проводиться Мін`юстом під час проведення правової експертизи проектів актів, які вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади.
Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку антидискримінаційна експертиза проводиться з метою виявлення у проектах актів положень, які містять ознаки дискримінації, та надання пропозицій щодо їх усунення.
Відповідно до пункту 7 Порядку за результатами антидискримінаційної експертизи юридичною службою готується висновок про проведення антидискримінаційної експертизи (далі - висновок) за формою згідно з додатком.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що у разі відсутності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), проект акта та висновок візуються керівником юридичної служби та повертаються структурному підрозділу органу виконавчої влади.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №1156) затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до пункту 1 параграфу 32 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.
Згідно з параграфом 45 Регламенту Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).
В свою чергу, пунктом 1 параграфу 46 Регламенту визначено, що за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що обов`язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права за результатами проведеної Мін`юстом антидискримінаційної експертизи.
З матеріалів справи вбачається, що проект постанови Кабінету Міністрів України №632 було подано Міністерству юстиції України для проведення правової експертизи та погодження, за результатами якої Міністерством юстиції України було проведено оцінку відповідності проєкту акта законодавства принципу недискримінації (антидискримінаційна експертиза), результати якої відображено у висновку Мін?юсту за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (чек-лист 2) (т.1, а.с.250; т.2, а.с.1-2; т.3, а.с.79. 82-83).
Відповідно до результатів проведеної Міністерством юстиції України антидискримінаційної експертизи, яке відображено в чек-листі 2 «Оцінка відповідності проєкту акта законодавства принципу недискримінації (антидискримінаційна експертиза)», у проєкті акта забезпечено відсутність положень щодо дискримінації.
Отже, встановлені судом обставини свідчать про безпідставність тверджень позивача щодо відсутності доказів про проведення антидискримінаційної експертизи оскаржуваних положень постанов.
В свою чергу, суд зазначає, що комплексний аналіз наведених правових норм національного законодавства з урахуванням їх юридичних зв`язків в контексті встановлених судом обставин справи дає суду підстави для висновку, що позивач не довів, що оскаржуваними положеннями постанов обмежуються (зменшуються, звужуються, позбавлено) його права.
Суд зазначає, що обов`язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.
Разом з цим в зазначеній справі, обмеження прав позивача як отримувача державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, прийняттям оскаржуваних постанов не встановлено.
Зважаючи на викладене та обсяг наданих Кабінету Міністрів України повноважень, суд приходить до висновку, що оскаржувані пункти Постанови №632 та Постанови №250 прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці оскаржувані пункти постанов, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і як наслідок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються. Відповідач доказів понесення ним судових витрат не надав.
У судовому засіданні 12.12.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення суду складено 19.12.2024.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 КАС України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Кушнова А.О.
судді Дудін С.О.
Шевченко А.В.
