Єдиний державний реєстр судових рішень
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/801/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
позивача - Ногіна О.М., посвідчення №072833 від 01.03.2023 року;
1-го відповідача - Замніус М.В., посвідчення №206;
2-го відповідача - Замніус М.В., посвідчення №206;
3-го відповідача - адвокат Гнідченко Г.Г., ордер серії АН №1492402;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. (вх. №2298Х/1-18), апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича (вх. №2299Х/1-18) та апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. (вх. №2342Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі №922/801/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Жельне С.Ч.), повний текст якого складено 07.07.2021 року
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №3, м. Харків
до 1-го відповідача Харківської міської ради, м. Харків
до 2-го відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків
до 3-го відповідача Фізичної особи - підприємця Дорошенко Івана Миколайовича, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі №922/801/21 позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року №412/16; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 року №5491-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дорошенком Іваном Миколайовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А, і зареєстрований в реєстрі за №438; витребувано у Фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу №25-:-28, I загальною площею 74,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27; стягнуто з Харківської міської ради на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп.; стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича на користь Прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Особа, уповноважена діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. (далі - апелянт 1) з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт 1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Житловий будинок за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 27 рішенням 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 року "Про комунальну власність міста Харкова" включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
20.08.2012 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Дорошенко І.М. укладено договір оренди №511 на нежитлові підвальні приміщення №25-:28, загальною площею 74,4 кв.м. в житловому будинку літ. А-16, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 27.
Господарським судом першої інстанції не надано правової оцінки п. 5.6 договору, яким передбачено переважне право орендаря на викуп.
1- м та 2-м відповідачами повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень, визначених Програмою приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року №565/11.
12.10.2020 року Харківською міською радою було отримано науково-консультативний висновок Науково- дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН №157 щодо окремих питань приватизації комунального майна.
Вирішення питань приватизації майна, що є у комунальній власності, у тому числі, прийняття відповідних правових актів належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Положення ст. 777 ЦК України щодо переважного права орендаря на придбання орендованого майна, також, поширюються на відносини малої приватизації.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 року у справі №905/2236/18.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства, втім позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16ц.
Прокурором в позовній заяві не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з позовом, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2021 року, для розгляду даної справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі; позивачу та відповідачам встановлено строк до 25.08.2021 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "30" серпня 2021 року; явка сторін обов`язковою не визнавалась; вчинено інші процесуальні дії.
Фізична особа - підприємець Дорошенко Іван Миколайович (далі - апелянт 2) з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт 2 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 256, 261, 267 ЦК України), внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про доведеність обставин, які не підтверджені матеріалами справи, наведені порушення зумовили відступ від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 року у справі №922/1030/20.
Апелянт 2, за час їх перебування в оренді здійснив ряд ремонтних робіт та поліпшень, що призвели до суттєвого зростання ринкової вартості приміщень та є підставою для застосування процедури викупу.
Оскільки особу позбавили право на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.
Допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №297/616/17, від 26.07.2018 року у справі №926/1111/15, від 30.01.2019 року у справі №357/9328/15-ц, від 17.06.2020 року у справі №922/2246/16, від 24.06.2019 року у справі №903/206/19.
1-й та 2-й відповідач, будучи наділеними виключними повноваженнями щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, без погодження з покупцями, визначають належний спосіб приватизації приміщень, при цьому у покупців відсутній обов`язок на законодавчому рівні щодо перевірки правильності дії з боку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківської міської ради.
Місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про наявність саме недобросовісних дій 3-го відповідача під час процедури приватизації приміщень, що призвело до порушень вимог чинного законодавства та непропорційного втручання у мирне володіння 3-м відповідачем нежитловими приміщеннями.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.08.2021 року, для розгляду даної справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі №922/801/21 залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
Особа, уповноважена діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. (далі - апелянт 3) з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт 3 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що законодавством прямо передбачено право прокурора звертатися до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень; захищати інтереси держави повинні насамперед суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.
Господарським судом першої інстанції не досліджувалось питання, що прокурор до подання позову звертався до уповноважених органів, а таким уповноваженим органом надано відповідь, що такий орган не в змозі самостійно здійснити захист інтересів держави.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 та від 16.12.2020 року у справі №922/534/19.
Рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 року №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині п. 29 додатку до нього, яким до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, включено нежитлові приміщення, є актом індивідуальної дії, який був реалізований та вичерпав свою дію, оскільки на його виконання між Управлінням та ФОП Дорошенко І.М. укладено договір.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19.
Оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Також, апелянт 2 та апелянт 3 посилаються на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №348/1237/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 року у справі №1617/16.
До позовних вимог про повернення майна застосовується загальна позовна давність у три роки.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.07.2021 року, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 року апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі залишено без руху; останню зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
05.08.2021 року на адресу суду від апелянта 2 надійшла заява про усунення недоліків (вх.№9015), з доказами сплати судового збору, яку долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 року, зокрема, клопотання особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі; позивачу та відповідачам встановлено строк до 27.08.2021 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам частини 2 статті 263 ГПК України; призначено апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. (вх. №2342Х/1-18) на "30" серпня 2021 року об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі судових засідань № 115, разом з апеляційною скаргою особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. (вх. №2298Х/1-18), об`єднавши скарги в одне провадження; явка сторін обов`язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі зупинено; вчинено інші процесуальні дії.
09.08.2021 року на адресу суду від апелянта 3 надійшла заява на виконання ухвали суду від 29.07.2021 року (вх.№9139), з доказами сплати судового збору, яку долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі; позивачу та відповідачам встановлено строк до 27.08.2021 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича (вх. №2299Х/1-18) на "30" серпня 2021 року о 11:30 год., разом з апеляційною скаргою особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. (вх. №2298Х/1-18) та апеляційною скаргою особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. (вх. №2342Х/1-18), об`єднавши скарги в одне провадження; явка сторін обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
26.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№9879), в якому прокурор проти задоволення апеляційної скарги Харківської міської ради заперечує, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи.
26.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№9880), в якому прокурор проти задоволення апеляційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заперечує, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи.
27.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП Дорошенко І.М. (вх.№9920), в якому прокурор проти задоволення апеляційної скарги ФОП Дорошенко І.М. заперечує, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи.
28.08.2021 року на адресу суду від 3-го відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№9959), в якому останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що останнім не отримано апеляційних скарг Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та відзиву на апеляційну скаргу позивача, яке долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 року, для забезпечення прав учасників справи на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у справі, дотримання основних засад господарського судочинства, зокрема, змагальності сторін, повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, оголошено перерву у розгляді справи до "22" вересня 2021 року о 12:30 год., явка сторін в судове засідання в судове засідання обов`язковою не визнавалась; вчинено інші процесуальні дії.
22.09.2021 року на адресу суду від представника 3-го відповідача - адвоката Полатай В.Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11006), в якому останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні Харківського районного суду Харківської області, яке долучено до матеріалів справи.
22.09.2021 року на адресу суду від представника 3-го відповідача - адвоката Михайлової О.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11007), в якому остання просила відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, яке долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 року зупинено апеляційне провадження у справі №922/801/21 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови; учасникам справи ухвалено повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що викликали зупинення апеляційного провадження.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024 року, касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 року у справі № 925/1133/18 скасовано; справу № 925/1133/18 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 року поновлено провадження у справі №922/801/21; призначено справу №922/801/21 до розгляду на "25" вересня 2024 року о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі "Електронний суд"; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua.; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду.
04.09.2024 року на адресу суду від представника Фізичної особи - підприємця Дорошенко Івана Миколайовича - адвоката Гнідченко Г.Г. надійшла заява (вх.№11499) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій останній просив надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 11.09.2024 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку "EasyCon".
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 року, зокрема, задоволено заяву представника Фізичної особи - підприємця Дорошенко Івана Миколайовича - адвоката Гнідченко Г.Г.; судове засідання у справі, призначене на "25" вересня 2024 року о 09:30 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Фізичної особи - підприємця Дорошенко Івана Миколайовича - адвоката Гнідченко Г.Г. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника; вчинено інші процесуальні дії.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 року, у зв`язку з відрядженням судді Россолова В.В., суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
У судовому засіданні 25.09.2024 року представники 1-го, 2-го та 3-го відповідачів підтримали доводи, викладені в своїх апеляційних скаргах та просили їх задовольнити; прокурор проти задоволення апеляційних скарг заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Ухвали суду від 29.07.2024 року та від 05.09.2024 року було надіслано засобами поштового зв`язку: Харківській місцевій прокуратурі №3 (№0600279871887) та ФОП Дорошенко І.М. (№0600279871895).
Разом з цим, ухвали від 29.07.2024 року та від 05.09.2024 року надіслано Харківській міській раді та Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду апеляційної інстанції від 29.07.2024 року та від 05.09.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню та вчинення інших дій, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, беручи до уваги існуючі обставини небезпеки, спричинені збройною агресією проти України, з метою забезпечення утримання учасників судового процесу від небезпеки, спричиненої триваючою збройною агресією проти України, дотримання захисту життя і здоров`я відвідувачів і працівників суду та з урахуванням заходів, встановлених особливим режимом роботи Східного апеляційного господарського суду під час дії воєнного стану, розгляд апеляційних скарг здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційних скарг у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційних скарг в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників 1-го, 2-го та 3-го відповідачів та прокурора, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
20.08.2012 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дорошенко Іваном Миколайовичем укладено договір оренди №511 нежитлових підвальних приміщень №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. "А-16", розташованому за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27.
Відповідно до п.3.1 договору, вартість об`єкту оренди склала 89 422,00 грн. без ПДВ станом на 21.05.2012року.
ФОП Дорошенко І.М. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради листом вх.№15270 від 05.09.2016 року, у якому просив дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень шляхом викупу.
На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято рішення, а саме відповідно до п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 26.10.2016 року №412/16 міська рада дозволила приватизувати відповідачу вказані об`єкти нерухомого майна шляхом викупу.
ФОП Дорошенко І.М. 13.03.2017 року звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради листом вх. №3833 від 13.03.2017 року, у якому просив оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Остащенко К.Ю.
ФОП Дорошенко І.М. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію від 23.03.2017 року №3464, розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп.
Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Остащенко К.Ю. листом від 27.03.2017 року №5298, в якому запропонувало провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ФОП Дорошенком І.М.
На підставі вказаного листа ФОП Остащенко К.Ю. склав звіт про оцінку нерухомого майна від 03.05.2017 року, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.03.2017 року без ПДВ складає 131 200,00 грн.
20.07.2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Дорошенко І.М. укладено договір купівлі-продажу № 5491-В-С, відповідно до якого передано у власність ФОП Дорошенко І.М. нежитлові підвальні приміщення №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. "А-16", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 438.
Відповідно до акту прийому-передачі № 5491-В-С нежитлові приміщення передані ФОП Дорошенко І.М.
Прокурор посилається на таке.
Рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 року № 412/16 в частині відчуження ФОП Дорошенко І.М. шляхом викупу об`єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлових приміщень) є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Згідно з п. 4.7 договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.
Відповідно до п. 4.8 договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Згідно з п. 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність.
ФОП Дорошенко І.М. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, листі ФОП Дорошенко І.М. з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
ФОП Дорошенко І.М. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна.
Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а відтак відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і територіальної громади, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив визнати незаконним та скасувати п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року №412/16; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 року №5491-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дорошенком Іваном Миколайовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А, і зареєстрований в реєстрі за №438; витребувати у Фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу №25-:-28, I загальною площею 74,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27.
01.07.2021 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення , з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Щодо підстав представництва прокурора, слід зазначити на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, вказаними нормами Закону України "Про прокуратуру" прямо передбачено право прокурора на звернення до суду в інтересах держави.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №553/3280/16-а).
Крім того, у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Разом із цим, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.
Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.
Крім того, Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як органи наділеними відповідними повноваженнями не можуть обіймати декілька статусів у справі та виступати у якості як позивача так і відповідача, оскільки є такими органами, які припустилися порушень та виступають у якості відповідачів у справі.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18, де, зокрема, зазначено на таке.
"Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини п`ятої статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави."
Разом з цим, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Як зазначив у позовній заяві прокурор, звернення з позовною заявою спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.
Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004року питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення у відповідних правовідносинах.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Отже, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Згідно з ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно подав вказаний позов.
Крім того, захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення Харківської міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Інтереси держави сформульовані та вмотивовані в позовній заяві, поданій прокурором, з урахуванням повноважень прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Аргументи апелянта 1 на те, що прокурором в позовній заяві не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з позовом, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова та аргументи апелянта 3 на те, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що законодавством прямо передбачено право прокурора звертатися до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень; захищати інтереси держави повинні насамперед суб`єкти владних повноважень, а не прокурор; господарським судом першої інстанції не досліджувалось питання, що прокурор до подання позову звертався до уповноважених органів, а таким уповноваженим органом надано відповідь, що такий орган не в змозі самостійно здійснити захист інтересів держави, не приймаються.
Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності, прокурором доведено підстави для здійснення представництва інтересів, передбачених положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано їх.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року №412/16, слід зазначити на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
У ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей, викупу.
Згідно із ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.
За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Частиною 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Частинами 1, 4 ст. 289 ГК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), передбачено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
Рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 року № 565/11 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету м. Харкова, на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про приватизацію державного майна", Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності, затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки.
Відповідно до п. 3.1 Програми приватизації, ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів (пункт 5.1).
Згідно з п. 5.2 Програми, умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією програмою та чинним законодавством України.
Пункт 5.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
За змістом ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Аналогічну умову визначено у п. 5.7 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 року № 439 (далі Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Виходячи з аналізу наведених вище норм, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Аргументи апелянта 1 на те, що господарським судом першої інстанції не надано правової оцінки п. 5.6 договору, яким передбачено переважне право орендаря на викуп; 1- м та 2-м відповідачами повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень, визначених Програмою приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року №565/11; 12.10.2020 року Харківською міською радою було отримано науково-консультативний висновок Науково- дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН №157 щодо окремих питань приватизації комунального майна; вирішення питань приватизації майна, що є у комунальній власності, у тому числі, прийняття відповідних правових актів, на думку апелянта 1, належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад та аргументи апелянта 2 на те, що Фізична особа - підприємець Дорошенко Іван Миколайович за час перебування в оренді нерухомого майна здійснив ряд ремонтних робіт та поліпшень, що призвели до суттєвого зростання ринкової вартості приміщень та є підставою для застосування процедури викупу, оскільки особу позбавили право на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, а допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації, як зазначає апелянт 2, не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця, не приймаються.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Дорошенко І.М. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за Договором оренди № 511 від 20.08.2012 року, а відтак Рада як орган місцевого самоврядування у даному випадку не мала права обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Так само, не приймаються аргументи апелянта 2 на те, що саме 1-й та 2-й відповідач, будучи наділеними виключними повноваженнями щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, без погодження з покупцями, визначають належний спосіб приватизації приміщень, при цьому, у покупців відсутній обов`язок на законодавчому рівні щодо перевірки правильності дії з боку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківської міської ради, а місцевий господарський суд, як зазначає апелянт 2, дійшов неправомірного висновку про наявність саме недобросовісних дій 3-го відповідача під час процедури приватизації приміщень, що призвело до порушень вимог чинного законодавства та непропорційного втручання.
Викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Згідно з ч. 10 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, пункт 29 додатку до рішення 9 сесій Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 року № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору №54914-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Дорошенком І.М., від 20.07.2017 року, слід зазначити на таке.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
За приписами ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Так, договір №5491-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Фізичною особою-підприємцем Дорошенком І.М., від 20.07.2017 року, укладений на підставі, зокрема, п.29 додатку до рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 року №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яке з мотивів, зазначених вище, підлягає визнанню незаконним та скасованню.
Отже, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 року № 5491-В-С є законною та обґрунтованою.
Аргументи апелянта 3 на те, що оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова, не приймаються, з підстав викладених вище.
Щодо аргументів 1-го та 2-го відповідачів про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, з урахуванням висновків ЄСПЛ, слід зазначити, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 року у справі №905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, враховуючи обставини порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органу місцевого самоврядування з такою заявою, вказане свідчить про недобросовісність дій орендаря.
А отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі-підприємцю органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
В даному випадку позбавлення 3-го відповідача (ФОП Дорошенко І.М.) майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача (ФОП Дорошенко І.М.).
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі №922/623/20.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявлених 2-м та 3-м відповідачами у справі клопотання про застосування до позовних вимог прокурора позовної давності, слід вказати на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Обґрунтовуючи необхідність застосування до позовних вимог позовної давності, 2-й та 3-й відповідачі посилаються на те, що рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 року № 412/16 оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради, а тому, на думку відповідачів, позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради - 26.10.2016 року; крім того, як вказує 2-й відповідач, Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню № 4201722108000002 від 04.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 366 КК України; враховуючи, що органи прокуратури України, становлять єдину централізовану систему, вказане, на думку відповідача, підтверджує факт обізнаності прокурора про обставини порушення прав, починаючи з 04.01.2017 року.
Разом з тим, з пояснень прокурора слідує, що про незаконне відчуження комунального майна, зокрема нежитлових приміщень органи прокуратури дізнались саме в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42017221080000002 від 04.01.2017 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань Харківською місцевою прокуратурою № 2 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо нежитлових підвальних приміщень №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. "А-16", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 27.
Таким чином, за матеріалами справи, про вказані у позовній заяві порушення прокуратурі стало відомо 06.02.2019 року, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи в рамках кримінального провадження № 42017221080000002.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що прокурор був обізнаний про порушення закону до 06.02.2019 року, 2-м та 3-м відповідачами не надано.
А тому, прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, а відтак підстав для застосування позовної давності до позовних вимог, не має.
Посилання апелянта 1 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 року у справі №905/2236/18, де, зокрема, вказано на те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця та на практику Європейського суду з прав людини , відповідно до якої особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки та від 26.06.2019 року у справі №587/430/16ц, де, між іншим, вказано на те, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 45 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були, не приймаються, оскільки предметом позову у справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Також, не приймаються посилання апелянта 2 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 року у справі №922/1030/20, де суд касаційної інстанції вказав на те, що оскаржувані рішення та постанова про відмову в позові повністю відповідають висновку щодо неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова у частині визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради, оскільки у справі №922/1030/20 було відмовлено у позові, з підстав пропуску прокурором строку позовної давності.
Так само, не приймаються посилання апелянта 2 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №297/616/17, від 26.07.2018 року у справі №926/1111/15, від 30.01.2019 року у справі №357/9328/15-ц, від 24.06.2020 року у справі №903/206/19, де, вказано на те, що втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, з огляду на таке.
Так, у справі №297/616/17 позов мотивований тим, що прокуратурою встановлено незаконне надання у власність земель лісогосподарського призначення, які не можуть передаватися у приватну власність; у справі №926/1111/15 позов мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням Чернівецької міської ради безоплатно надано у власність та користування ОК "ЖБК Захисник 37" земельну ділянку площею 0,2500 га, засновники та члени якого (на час створення об`єднання та отримання дозволу на складання проекту відведення) не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, а отже взагалі не мали права на безкоштовне отримання земельної ділянки для будівництва; у справі №357/9328/15-ц предметом позову є визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації; у справі №903/206/19 позов мотивовано тим, що відповідачами недотримано законодавчо визначеної процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", щодо прийняття рішення Нововолинською міською радою №14/11 від 24.02.2017 року "Про внесення змін до Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки", яка передує підписанню договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.07.2017 року.
Також, не приймаються посилання апелянта 3 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 та від 16.12.2020 року у справі №922/534/19, де, зокрема, вказано на те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор; прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави, оскільки висновки щодо підстав представництва прокурора у суді сформовані у постанові Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18.
Посилання апелянта 3 на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19, де, зокрема, вказано на те, що у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту, не приймаються.
Так, у справі №925/642/19 позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 5,7708 га з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032 знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківка, однак спірним рішенням відповідач незаконно передав земельну ділянку в оренду третій особі.
Посилання апелянта 3 на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, де, зокрема, вказано на те, що під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом, не приймаються.
Так, у справі №925/1265/16 предметом позову є визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії; у справі №338/180/17 предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів; у справі №905/1926/16 предметом позову є зобов`язання вчинити певні дії; у справі №569/17272/15-ц предметом позову є зобов`язання вчинити дії та стягнення компенсації.
Також, не приймаються посилання апелянта 2 та апелянта 3 на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №348/1237/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 року у справі №1617/16, де вказано на те, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо та практику Європейського суду з прав людини та вказують, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 01.11.2016 року, а тому прокурор міг довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання Харківської міської ради - 26.10.2016 року або в день його публікації, проте прокурор зазначає, що про наявність відповідних порушень він дізнався в ході досудового розслідування №42017221080000002 від 04.01.2017 року.
Так, предметом позову у справі №№348/1237/15-ц є визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан; у справі № 697/2751/14-ц предметом позову є визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації; у справі №488/5027/14-ц позов мотивовано тим, що державний акт виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, передання яких у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд заборонене; у справі №1617/16 позов мотивовано тим, що Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.
"Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г."
Таким чином, правовідносини у справах, на які посилаються апелянти 1, 2 та 3 та обставини вказаних справ, не є подібними до правовідносин у справі №922/801/21, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянтам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянтам була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради - Скидан М.А. (вх. №2298Х/1-18) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича (вх. №2299Х/1-18) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т.М. (вх. №2342Х/1-18) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2021 року у справі №922/801/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01.10.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
