ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа №640/11234/19

адміністративне провадження № К/9901/1375/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 (головуючий суддя: Федотов І.В., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі № 640/11234/19 за позовом Народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство охорони здоров`я України, Національна служба здоров`я України про визнання незаконною та нечинною постанову в частині,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У червні 2019 року Народний депутат України VIII скликання ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ України або третя особа-1), Національна служба здоров`я України (далі - НСЗУ або третя особа-2), в якому просив:

визнати незаконним та нечинним абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реімбурсації лікарських засобів» від 27.02.2019 №135 - з 01.04.2019 реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2017 № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 p., №26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 15.06.2020 позов задовольнив частково:

абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реімбурсації лікарських засобів» від 27.02.2019 № 135 «з 1 квітня 2019 р. реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2017 р. № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 р., №26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою» визнав протиправним і нечинним в частині слова «виключно»;

зобов`язав Кабінет Міністрів України вжити заходів для розроблення нормативно-правового акта, що врегульовує питання можливості виписування електронного рецепту на лікарські засоби, що підлягають реімбурсації пацієнту, сімейний лікар якого знаходиться у відпустці, лікарняному тощо, а також можливості отримання пацієнтами рецептів на отримання лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, у випадку відсутності енергопостачання, з незалежних від надавача первинної медичної допомоги причин.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Одночасно суд першої інстанції роз`яснив, що абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реімбурсації лікарських засобів» від 27.02.2019 № 135 «з 1 квітня 2019 р. реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2017 р. №152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою» в частині слова «виключно» втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Зобов`язав Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.10.2020 скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2020 та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

У зв`язку із ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08.06.2023 №622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно із наказом Голови Верховного Суду від 08.06.2023 № 1723-к (№ 1723/0/5-23) «Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду» призначений повторний автоматизований розподіл справи №640/11234/19.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023, визначений новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Берназюк Я.О., Шарапа В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2024 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням зміни підстав позову, позивач зазначив, що оскаржуваною постановою № 135 Уряд вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів», а саме абзацом третім пункту другого передбачив, що «з 01.04.2019 реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2017 № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 p., № 26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою».

Позивач вважає, що закріпивши дискримінаційну вимогу доступу населення до доступних ліків виключено за електронним рецептом, Уряд порушив статтю 24 Конституції України.

На переконання позивача, Кабінет Міністрів України створив обставини, за яких вводиться обмеження щодо надання людям доступу до фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Позивач також звернув увагу на принципи, на яких базується програма медичних гарантій, зокрема: надання рівних державних гарантій для реалізації пацієнтами права на охорону здоров`я незалежно від віку, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, зареєстрованого місця проживання, за ознакою мови або іншими ознаками; універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій; передбачуваність та спланованість обсягу медичних послуг та лікарських засобів.

Окремо позивач звернув увагу на відсутність у лікарів, інших учасників програми «Доступні ліки» елементарних правил щодо захисту персональних даних пацієнтів.

Підсумовуючи викладене, позивач вважає, що оскаржуване положення Постанови №135 є дискримінаційним та таким, що порушує права людини на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, гарантовані статтями 27 та 49 Конституції України.

Обґрунтовуючи порушення прав оскаржуваним пунктом постанови, позивач зазначив, що має діагноз за системою міжнародної класифікації первинної медичної допомоги (ІСРС-2): К86 гіпертонія неускладнена. Позивач має укладену з КНП «Ямпільська ЦРЛ» декларацію №0001-590Р-5Т00 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

Так, 11.12.2019, перебуваючи у робочому відрядженні, в якості народного депутата у Ямпільському районі Сумської області, позивач відчув головний біль, коливання тиску, дискомфорт в прикардіальній ділянці у зв`язку із чим був змушений звернутися за медичною допомогою до обраного сімейного лікаря.

За результатами обстеження, позивачу було призначено прийом ліків, в тому числі, Еналаприл таблетки 10мг ТМ «Еналаприл» (Тева Україна, Польща), Амлодипін таблетки 10 мг. ТМ «Амлодипін» (АТ «Фармак», Україна). Призначені лікарські засоби можна отримати за програмою «Доступні ліки», які підлягають реімбурсації.

Проте, оскільки відбувся збій у роботі медичної інформаційної системи, сімейний лікар у день прийому не зміг надати позивачу електронний рецепт на лікарські засоби, що підлягають реімбурсації.

У відповідь на заяву позивача розглянути альтернативний варіант забезпечення необхідними медичними препаратами за програмою «Доступні ліки», лікар повідомив, що альтернативного варіанту забезпечення пацієнта ліками по програмі «Доступні ліки» не існує, а також, що на момент звернення позивача медична інформаційна система працювала некоректно, відбувся збій, тому виписати електронний рецепт не було можливості. У підсумку, позивач був змушений придбати ліки за власний кошт.

За наведених обставин, позивач вважає, що є суб`єктом спірних правовідносин.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у заяві про зміну підстав позову.

Відповідач позов не визнав. Наполягає, що оскаржуваний акт прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Водночас, доводи позовної заяви свідчать лише про суб`єктивну незгоду позивача із затвердженими положеннями порядку відшкодування вартості лікарських засобів.

Твердження позивача про неспроможність людей похилого віку отримати медичну допомогу та ліки через віддаленість населених пунктів, неякісний зв`язок є, перш за все, довільними доводами, не підтвердженими доказами.

Водночас, суб`єктивна оцінка окремою особою не є підставою для скасування акта Уряду.

Також відповідач вважає, що оскаржуваним положенням акта не порушуються права позивача. Відповідно, позивач не є суб`єктом спірних правовідносин.

Представник третьої особи (Міністерства охорони здоров`я України) проти задоволення позову заперечував та зазначив, що відповідачем дотримано порядок та процедуру прийняття оскаржуваної постанови, що підтверджується наданими суду матеріалами.

Також представник Міністерства охорони здоров`я України пояснив, що для отримання лікарських засобів по програмі реімбурсації, хворі повинні звернутися до свого лікаря, з яким у них укладено декларацію, для отримання електронного рецепта. У разі тимчасової відсутності лікаря, електронний рецепт на лікарський засіб може бути виписано іншим лікарем, який виконує його обов`язки на період перебування лікаря у відпустці/на лікарняному/відрядженні/тощо. Після виписування рецепта пацієнту надається інформація про номер рецепта та код підтвердження у письмовій формі або засобами телекомунікаційного зв`язку. Новий рецепт може бути виписаний за 3 або 7 днів до закінчення строку, на який було виписано попередній рецепт і діє 30 днів з моменту виписування, а у разі необхідності, лікарем може бути виписано одразу тримісячний курс необхідного препарату, що дає достатньо часу і можливостей пацієнту отримати лікарські засоби в аптеках та аптечних пунктах незалежно від місця проживання пацієнта чи місця надання медичних послуг. Окрім того, у разі наявності хронічного чи затяжного захворювання, при зверненні пацієнта засобами телекомунікаційного зв`язку, лікар має право виписати рецепт без проведення особистого прийому такого пацієнта.

Окремо представник Міністерства охорони здоров`я України також звернув увагу на дискреційність повноважень Кабінету Міністрів України.

Представник третьої особи (Національної служби здоров`я України) в судовому засіданні підтримав доводи наведені Міністерством охорони здоров`я України, а також зазначив, що твердження головного лікаря КНП «Ямпільська ЦРЛ» Ямпільської районної ради Сумської області ОСОБА_3 , у листі від 11.12.2019 №01-08/1/893 в частині неможливості забезпечення позивача ліками по програмі «Доступні ліки» у зв`язку з тим, що медична інформаційна система працювала 11.12.2019 некоректно, відбувався збій і виписати електронний рецепт не було можливо - є сумнівним та необґрунтованим, а публікації в ЗМІ взагалі не можуть розглядатися, як підстава для визнання незаконним та нечинним акта Уряду в оскаржуваній частині, оскільки є окремі думки певного кола осіб про роботу в перші 50 днів оновленої урядової програми «Доступні ліки».

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Кабінету Міністрів України 17.03.2017 № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» затверджено Порядок реімбурсації лікарських засобів (далі - Порядок № 152).

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 135 (далі - Постанова № 135) до постанови Кабінету Міністрів України № 152 були внесені зміни, а саме абзацом третім пункту другого установлено, що «з 01.04.2019 реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2017 №152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 p., №26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою».

Вважаючи оскаржуване положення Постанови № 135 дискримінаційним та таким, що порушує права людини на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, гарантовані статтями 27 та 49 Конституції України, позивач звернувся до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що чинними нормативно-правовими актами та запровадженим механізмом відпуску лікарський засобів, що підлягають реімбурсації, забезпечено широкі можливості, як для отримання рецепту, так і для його реалізації.

Разом з цим, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідний механізм запроваджено для лікування в амбулаторних умовах, а отже такий не застосовується у випадках, що вимагають невідкладної допомоги, госпіталізації та лікування в умовах стаціонару. Відсутність можливості виписати електронний рецепт, з тих чи інших причин, безпосередньо в момент звернення пацієнта не призводить до порушення будь-яких прав пацієнта, оскільки нормативно, для отримання рецепту встановлено строки, що дозволяють отримати рецепт протягом певного періоду не перериваючи лікування та без потреби безпосереднього відвідування лікаря.

Водночас надаючи оцінку спірним правовідносинам та досліджуючи положення діючих нормативно-правових актів, які врегульовують питання реімбурсації лікарських засобів, суд констатував, що запроваджений механізм отримання відповідного рецепту не передбачає будь-якого альтернативного варіанту його отримання, окрім як в електронній формі у визначені строки та виключно лікарем, з яким підписано відповідну декларацію.

Також в контексті оцінки відповіді КНП «Ямпільська ЦРЛ» на адвокатський запит, суд першої інстанції зазначив, що можливість виписати е-рецепт лікарем первинної допомоги, який замінює лікаря, що перебуває у відпустці чи на лікарняному, залежить не лише від внутрішнього врегулювання питання тимчасової заміни лікаря, про яку зазначає Міністерство охорони здоров`я України та відповідного документального оформлення такої заміни. Так, вирішальне значення має доступ лікаря до електронного кабінету електронної системи охорони здоров`я eHealth, що в свою чергу пов`язане із наявністю підписаної з пацієнтом деескалації та електронного ключа до електронного кабінету. Наведені особливості електронної системи не можуть бути врегульовані внаслідок виконання Міністерством охорони здоров`я України вимог Наказів № 503 та № 504.

Окрім того, нормативно-правові акти не передбачають варіанту отримання пацієнтами рецептів на отримання відповідних лікарських засобів у випадку відсутності енергопостачання, з незалежних від надавача первинної медичної допомоги причин, протягом більш ніж 3 або 7 днів поспіль.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що програма медичних гарантій базується, серед іншого, на таких принципах, як універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

Своєю чергою, здійснення реімбурсації лікарських засобів виключно за електронними рецептами, як це визначено оскаржуваним положенням постанови Уряду № 135, порушує визначений Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» принцип універсальності та справедливості доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність абзацу третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реімбурсації лікарських засобів» від 27.02.2019 № 135 в частині слова «виключно».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через відсутність порушених прав та законних інтересів позивача оскаржуваним нормативно-правовим актом.

Апеляційний суд констатував, що порушення прав ОСОБА_1 , про які він стверджує у своїй позовній заяві, відбулось внаслідок незабезпечення КНП «Ямпільська ЦРЛ» організації технічної можливості виписування електронних рецептів.

Водночас, за висновками суду апеляційної інстанції, позивач мав можливість скористатись наданим йому правом на отримання ліків за електронним рецептом на наступний день, тобто 12.12.2019, однак таким правом не скористався, а тому твердження позивача про позбавлення можливості участі в програмі «Доступні ліки» через неможливість отримати електронний рецепт, суд визнав є безпідставними.

За висновками суду апеляційної інстанції, позивачем не наведено належних обґрунтувань на підтвердження доводів щодо порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, пов`язаних із прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови в частині, а наведені доводи фактично базуються на припущеннях, без посилання на реальні порушення таких прав чи інтересів, стосуються господарської діяльності закладу охорони здоров`я щодо забезпечення надання медичних послуг, а тому не можуть свідчити про незаконність самої постанови.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції помилково надавалась оцінка обставинам щодо можливості виписування електронного рецепту на лікарські засоби, що підлягають реімбурсації пацієнту, сімейний лікар якого знаходиться у відпустці, лікарняному тощо, а також можливості отримання пацієнтами рецептів на отримання лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, у випадку відсутності енергопостачання, з незалежних від надавача первинної медичної допомоги причин, оскільки такі не належать до обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та не слугували підставою звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Також суд апеляційної інстанції констатував, що повноваження відповідача щодо винесення постанов та розпоряджень є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), з огляду на те, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають виключно члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (іншого суб`єкта при здійсненні владних управлінський функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) на відповідність критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, в іншому ж разі це призведе до порушення принципу розподілу влади.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивача, з урахуванням уточнень, обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 264 КАС України.

Скаржник стверджує, що оскаржуваною постановою № 135 Уряд вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 152 шляхом запровадження з 01.04.2019 здійснення реімбурсації лікарських засобів виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, без жодних альтернативних варіантів.

Своєю чергою, діагноз позивача К86 гіпертонія неускладнена відноситься до серцево-судинних захворювань, а такі лікарські засоби як Амлодипін та Еналаприл включені до Реєстру лікарських засобів, які підлягають реімбурсації, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2019 №1715 (№з/п 30, №з/п 92). Отже, зазначені лікарські засоби можна отримати за програмою «Доступні ліки», а позивач, відповідно є суб`єктом правовідносин, врегульованих оскаржуваною Постановою № 135.

Водночас, зважаючи на приписи оскаржуваної Постанови № 135, позивач може скористатися державною програмою «Доступні ліки» виключно за наявності виписаного сімейним лікарем електронного рецепту.

Таким чином, скаржник вважає, що можливість його участі, як пацієнта, у державній програмі ставиться у залежність від зовнішніх факторів, таких як: наявність на робочому місці сімейного лікаря, з яким пацієнт уклав декларацію; наявність у такого лікаря діючого електронного цифрового підпису; функціонуючої належним чином електронної системи охорони здоров`я; наявності в кабінету у лікаря мережі Інтернет відповідної якості; наявності електричного постачання, тощо.

Своєю чергою, у разі неможливості з об`єктивних причин сімейним лікарем виписати електронний рецепт (безальтернативно), позивач не може бути учасником програми «Доступні ліки», і отримати ліки безкоштовно.

Скаржник також наголосив, що з об`єктивних причин, пов`язаних із технічними збоями в мережі Інтернет, вже раніше не зміг отримати вчасно електронний рецепт, у зв`язку з чим у позивача наявні обґрунтовані побоювання, що при залишенні в силі оскаржуваного положення в такій редакції, позивач може у майбутньому, в разі виникнення подібних обставин, позбавлений можливості участі у програмі «Доступні ліки», якщо не зможе отримати електронний рецепт через технічний збіг.

За вказаних вище обставин, скаржник вважає, що оскаржуваною Постановою №135 було звужено його право на доступ до медикаментозного забезпечення за державною програмою «Доступні ліки» і поставлено в залежність від тих чи інших обставин.

Скаржник також стверджує, що здійснення реімбурсації лікарських засобів виключно за електронними рецептами, як це визначено оскаржуваним положенням Постанови № 135, порушує визначений Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» принцип універсальності та справедливості доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

Водночас суд апеляційної інстанції не перевірив на відповідність оскаржуваної Постанови гарантіям, встановленим Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

Суд апеляційної інстанції також не врахував, що в контексті часткового визнання протиправним і нечинним оскаржуваного положення Постанови № 135 в частині здійснення реімбурсації лікарських засобів виключно за електронними рецептами, вбачається відсутність правової урегульованості доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій в окремих випадках.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому із посиланням на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач стверджує, що судом апеляційної інстанції у відповідності до положень статей 2, 5, 264 КАС України було встановлено наявність у Кабінету Міністрів України повноважень на врегулювання спірних правовідносин.

На переконання відповідача, доводи касаційної скарги обґрунтовані необхідністю захисту права на майбутнє, що не може бути предметом розгляду в адмінсудочинстві.

Також відповідач наполягає на дискреційних повноваженнях Уряду щодо врегулювання питання реімбурсації без обмеження конкретного способу їх реалізації.

Від МОЗ України (третя особа - 1) також надійшов відзив на касаційну скаргу позивача.

Третя особа - 1 вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дійсного (фактичного) порушення оскаржуваним актом Уряду його прав на доступ до необхідних медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

МОЗ України вважає, що запроваджений механізм передбачає альтернативні варіанти отримання даних про виписані електронні рецепти, а також можливість їх виписки іншим лікарем.

Підсумовуючи викладене, третя особа-1 вважає, що Урядом було прийнято Постанову № 135 у відповідності до вимог чинного законодавства, а доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Від Національної служби здоров`я України (третя особа - 2) також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому НСЗУ стверджує, що виписування рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, в електронній формі забезпечує рівний доступ до лікарських засобів усіх груп населення по всій території України.

Водночас на переконання НСЗУ, позивач не довів, у чому конкретно полягають порушені оскаржуваною Постановою № 135 його права та законні інтереси.

Також за твердженнями третьої особи-2, запровадження механізму відпуску лікарських засобів на підставі електронного рецепту має ряд переваг порівняно із відпуском ліків за паперовим рецептом.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзивах на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та ограни місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною першою статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII)

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 1 Закону № 794-VII).

Відповідно до приписів статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належать забезпечення проведення політики у сферах охорони здоров`я .

Положеннями статті 49 Закону № 794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Кабінету Міністрів України 17.03.2017 № 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» було затверджено Порядок реімбурсації лікарських засобів (далі - Порядок № 152).

В подальшому, оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України № 135 до низки постанов Кабінету Міністрів України внесено зміни, а Порядок № 152, викладено в новій редакції.

Одночасно Уряд в абзаці 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 135 установив, що з 1 квітня 2019 р. реімбурсація лікарських засобів здійснюється виключно за електронними рецептами, виписаними через електронну систему охорони здоров`я, відповідно до Порядку реімбурсації лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2017 р. N 152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2017 р., N 26, ст. 749), з урахуванням змін, затверджених цією постановою.

Власне, вважаючи положення абзацу 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 135 незаконними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Правовим питанням, яке необхідно вирішити у межах цього касаційного провадження є наявність або відсутність у позивача права оскаржити положення нормативно-правового акту.

Стаття 5 КАС України декларує право на звернення до суду та способи судового захисту, згідно частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Особливості розгляду справ про оскарження нормативно-правових актів визначені статтями 264-265 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно зі статтею 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Позов про оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 виснував, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Отже, з наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, наявність порушеного права та законного інтересу оскаржуваною постановою Уряду позивач пов`язує із технічною неможливістю медичного закладу КНП «Ямпільська ЦРЛ» Ямпільської районної ради Сумської області видати йому у день прийому (11.12.2019) електронний рецепт на призначені за результатами обстеження ліки, які підлягають реімбурсації (повній або частковій відшкодування вартості).

Суд апеляційної інстанції встановив, що на запит Північного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров`я України щодо незабезпечення технічної можливості виписування електронних рецептів, КНП «Ямпільська ЦРЛ» Ямпільської районної ради Сумської області своїм листом № 01-02/1/738 від 16.06.2020 надало інформацію про те, що станом на 11.12.2019 (дата звернення позивача до КНП «Ямпільська ЦРЛ») не працював головний роутер лікарні, а також були відсутні запасні роутери.

Також цим листом повідомлено, що електронний рецепт був виписаний на наступний день, про що пацієнту було повідомлено засобами телефонного зв`язку, проте повторно пацієнт за отриманням електронних рецептів не звертався.

Цим листом також повідомлено Північний міжрегіональний департамент Національної служби здоров`я України щодо проведення роботи з прокладання альтернативної гілки зі встановленням безперебійного джерела живлення, придбання додаткового роутеру, розвантаження мережевого обладнання.

У контексті наданої КНП «Ямпільська ЦРЛ» відповіді на запит Північного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров`я України, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити про таке.

Організаційні, кадрові і технологічні вимоги до матеріально-технічної бази закладу охорони здоров`я, які обов`язкові для виконання під час провадження господарської діяльності з медичної практики визначаються Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285.

В пункті 2 Ліцензійних умов зазначено, що ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих умов.

Відповідно до підпункту 5 пункту 13 цих Ліцензійних умов ліцензіат зобов`язаний мати у наявності прилади, обладнання, оснащення відповідно до профілю та рівня надання медичної допомоги. Мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров`я, його відокремленого структурного підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців визначається табелем матеріально-технічного оснащення.

За визначенням, наведеним у статті 14-1 Основ законодавства України про охорону здоров`я, табель матеріально-технічного оснащення - це документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров`я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певного спеціальністю. Цією статтею встановлений обов`язок закладу охорони здоров`я мати у наявності прилади, обладнання, оснащення згідно табелю матеріально-технічного оснащення.

Згідно із переліком, наведеним у розділі І Примірного табелю матеріально- технічного оснащення закладів Охорони здоров`я та фізичних осіб-підприємців, які надають первинну медичну допомогу, що затверджений наказом МОЗ від 26.01.2018 № 148 (в редакції наказу МОЗ від 08.04.2019 № 797), комп`ютер або ноутбук з доступом до мережі Інтернет належить до мінімального переліку обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення закладу охорони здоров`я.

Таким чином, забезпечення матеріально-технічного оснащення (в т.ч., доступ до мережі Інтернет) покладається на заклад охорони здоров`я.

Своєю чергою, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , про які він стверджує у своїй позовній заяві, фактично відбулося внаслідок незабезпечення КНП «Ямпільська ЦРЛ» організації технічної можливості виписування електронних рецептів.

Одночасно суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що позивач мав можливість скористатись наданим йому правом на отримання ліків за електронним рецептом на наступний день, тобто 12.12.2019, проте таким правом не скористався, а тому твердження позивача щодо позбавлення його можливості участі в програмі «Доступні ліки» через неможливість отримати електронний рецепт є безпідставними.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що термінової необхідності у придбанні ліків не було, водночас існувала реальна альтернатива в їх придбанні.

У той же час, відповідно до Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №1013-р, нова модель фінансування має базуватися, зокрема, на таких принципах, як: універсальність покриття та справедливість доступу до медичної допомоги, що означає забезпечення доступу до гарантованих державою послуг для всіх, хто їх потребує.

Виписування рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, в електронній формі забезпечує рівний доступ до цих лікарських засобів для всіх груп населення на всій території України.

Разом з тим, позивачем не доведено, що виписування рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, в електронній формі, призвело до обмеження отримання ним або іншими групами населення необхідних лікарських засобів, що пов`язано саме із прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної в частині постанови.

Натомість доводи позивача фактично базуються на припущеннях, без посилання на реальні порушення таких прав чи інтересів, стосуються господарської діяльності закладу охорони здоров`я щодо забезпечення надання медичних послуг, а тому не можуть свідчити про незаконність самої постанови.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного акту, оскільки такий не спричинив суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Відповідно, встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Своєю чергою, суд першої інстанції помилково вдався до оцінки обставин щодо можливості виписування електронного рецепту на лікарські засоби, що підлягають реімбурсації пацієнту, сімейний лікар якого знаходиться у відпустці, лікарняному тощо, а також можливості отримання пацієнтами рецептів на отримання лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, у випадку відсутності енергопостачання, з незалежних від надавача первинної медичної допомоги причин, оскільки такі не належать до обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та не слугували підставою звернення з цим позовом суду.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі №640/11234/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа