Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/10049/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокурора - Сімаченко А. О.,
відповідачів - Самелюк К. О.,
третіх осіб - Клімушев Є. В., Дядюк О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Козир Т. П., Агрикова О. В.) у справі
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави
до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірог Юлія Сергіївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Благодійна організація "Благодійний фонд Дніпровського району міста Києва "Київський еколого-культурний центр",
про зобов`язання усунути перешкоди,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У вересні 2022 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" (далі - ТОВ "Мрія-Інвест") про усунення перешкод власнику - територіальній громаді м. Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, шляхом (1) визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця у Дарницькому районі м. Києва) в частині земельної ділянки площею 19,72 га; (2) визнання недійсним договору оренди від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мрія-Інвест", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.11.2005 за № 63-6-00308; (3) скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Ю. С. (далі - приватний нотаріус) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.05.2020 № 52161024 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "Мрія-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076119880000) із одночасним припиненням права оренди ТОВ "Мрія-Інвест" на нього; (4) зобов`язання ТОВ "Мрія-Інвест" звільнити земельну ділянку площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, з приведенням її у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка, яка надана ТОВ "Мрія-Інвест" в оренду, належить до земель водного фонду, а також до зарезервованих під заповідання земель, які не можуть надаватись у користування під комерційну забудову, вона розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги та водоохоронної зони, а тому надання такої земельної ділянки в оренду вказаному товариству під будівництво торговельно-офісного комплексу суперечить вимогам законодавства.
1.2. Київська міська рада у поясненнях у справі проти задоволення позову заперечила, посилаючись, зокрема на те, що вона, приймаючи оспорюване рішення діяла у межах повноважень, встановлених законом та у спосіб визначений ним; у матеріалах справи немає доказів недотримання Київською міською радою положень статті 1861 Земельного кодексу України під час затвердження проєкту землеустрою.
1.3. ТОВ "Мрія-Інвест" у відзиві на позов просило відмовити у позові, наголошуючи зокрема на тому, що спірна земельна ділянка була надана відповідачеві в оренду з дотриманням вимог закону; на час розробки та погодження проєкту землеустрою щодо її відведення ця земельна ділянка не знаходилась у прибережній захисній смузі озера Вирлиця; рада у наведеному випадку діяла виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений законом; прокурор не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
1.4. ТОВ "Мрія-Інвест" подало заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 (суддя Турчин С. О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із встановлених обставин відсутності у проєкті відведення земельних ділянок даних про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця, відсутності у матеріалах справи доказів оформлення цих документів із порушенням чинних на той час правил та процедур, а також обставин дотримання ТОВ "Мрія-Інвест" встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними уповноваженими органами. При цьому суд послався на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі № 910/10544/13, в якому зазначено про дотримання порядку відведення спірної земельної ділянки в оренду. Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, то підстав застосовувати позовну давність немає, позаяк позовна давність відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України застосовується за наявності порушеного права особи.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 скасовано. Позов задоволено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка водного фонду розташована у межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера Вирлиця, а тому набуття права користування нею для потреб, інших, ніж то передбачено частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України, зокрема, для будівництва торгово-офісного центру, унеможливлює висновок про правомірність набуття ТОВ "Мрія-Інвест" права оренди. Суд зазначив, що наявність рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1994 № 14 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" свідчить про пріоритетність віднесення спірної земельної ділянки до об`єкту рекреації та застосування встановлених законом обмежень здійснення господарської діяльності щодо такого виду земель; відсутність окремого рішення про присвоєння озеру Вирлиця статусу об`єкта природно-заповідного фонду не спростовує його рекреаційної цінності, яка підтверджена матеріалами справи. Суд апеляційної інстанції також зазначив про фактичне знищення товариством частини спірної земельної ділянки шляхом її засипання піском (вертикальне планування території) для подальшого здійснення на ній будівельної діяльності, що свідчить про протиправність поведінки останнього.
Разом із тим суд зауважив, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів, зокрема і до частини озера Вирлиця, що має ресурси для включення його до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Озеро Вирлиця". З огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, суд апеляційної інстанції наголосив, що така земельна ділянка не могла передаватися в оренду з іншою метою, ніж визначена у частині 4 статті 59 Земельного кодексу України, отже, передання цієї ділянки у оренду для здійснення громадської забудови, навіть із встановленням обмежень щодо користування частиною земель, є протиправним. Водночас суд апеляційної інстанції акцентував на тому, що суспільний інтерес у цій справі щодо повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб, а саме у відновленні законності стану, який існував до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх використання з метою комерційної забудови, що прямо суперечить закону; у збереженні прибережної захисної смуги та зарезервованих під заповідання земель. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом, а тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права оренди цієї ділянки, отриманої з метою, що прямо суперечить закону.
Крім того, оскільки позов пред`явлено прокурором як негаторний з посиланням на статтю 391 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 152 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неправомірне користування відповідачем спірною земельною ділянкою носить триваючий характер, тому позовна давність до таких вимог не може бути застосована.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. ТОВ "Мрія-Інвест", не погоджуючись із ухваленою у справі постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказану постанову, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у цій справі залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 707/1921/20, від 19.01.2022 у справі № 707/1933/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/8467/21, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, у постанові Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 щодо того, що фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною певний орган (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України); посилається на наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що спірна земельна ділянка розташована у межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера Вирлиця та протиправно була передана в оренду товариству з метою будівництва торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу. Також прокурор не погоджується з висновками суду щодо пред`явлення прокурором негаторного позову, позовна давність до вимог якого не застосовується; вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду; зазначає, що позов у справі має на меті позбавлення ТОВ "Мрія-Інвест" права оренди та свідчить про непропорційне втручання у його право на мирне володіння майном.
3.2. Від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену у справі постанову - без змін як законну та обґрунтовану.
3.3. Від Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" надійшли письмові пояснення.
3.4. Від ТОВ "Мрія-Інвест" надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2024 касаційне провадження у цій справі зупинялося до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 поновлено провадження у цій справі із визначенням дати судового засідання 17.09.2024.
З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.3. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1994 № 14 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" затверджено перелік (додаток № 3) природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання.
Відповідно до пункту 5 зазначеного переліку (додаток № 3) озеро Вирлиця площею 120 га у Харківському районі м. Києва (наразі - Дарницький район) зарезервовано для заповідання.
З 1994 року по теперішній час рішення про оголошення озера Вирлиця об`єктом природно-заповідного фонду Київською міською радою не прийнято.
Рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва" передано ТОВ "Мрія-Інвест" земельні ділянки загальною площею 25,89 га на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, в тому числі земельну ділянку № 1 площею 19,72 га - в довгострокову оренду на 25 років для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; земельну ділянку № 2 площею 6,17 га (в межах прибережних захисних смуг) - в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.
09.11.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Мрія-Інвест" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 09.11.2005 за реєстровим № 829 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.11.2005, про що зроблено запис за № 63-6-00308.
За змістом пунктів 1.1, 2.1 цього договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 передає за актом приймання-передачі, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 197 194 м2, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, розташовану на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому р-ні м. Києва, для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури.
Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено на 25 (двадцять п`ять) років. При цьому доданий прокурором до позову примірник договору містить рукописні виправлення у тексті пункту 3.1 договору із зазначенням іншого строку дії договору - п`ять років, а також застереження приватного нотаріуса про те, що на стор.1 договору читати: 5 (п`ять) років.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2006 у справі № 2-4638/06, що набрало законної сили, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Мрія-Інвест" договір оренди земельної ділянки від 09.11.2005 визнаний недійсним у частині зміни строку оренди шляхом виправлення терміну дії договору з 25 років на 5 років та встановлено, що договір укладено на 25 років.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 910/4654/16 задоволено позов заступника прокурора м. Києва та внесено зміни до пункту 4.2 договору оренди земельної ділянки від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мрія-Інвест" та викладено його у наступній редакції: "4.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки на період будівництва (до моменту введення торгівельного комплексу в експлуатацію), після введення об`єкта в експлуатацію у розмірі 4 % (чотирьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки".
Згідно із відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.05.2020 за ТОВ "Мрія-Інвест" зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури; строк оренди - 10.11.2023 із правом пролонгації.
Підставою внесення запису про реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Ю. С. про державну реєстрацію від 06.05.2020 № 52161024.
За інформацією з Державного земельного кадастру України та Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, є комунальною власністю, має цільове призначення за кодом 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорію земельної ділянки не визначено.
Згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25.04.2013, складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, у 2013 році ТОВ "Мрія-Інвест" розпочало підготовчі роботи з вертикального планування території.
У листі від 18.08.2022 № 01-12/643 Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра зазначає, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, площею 19,7194 га є мілководною заболоченою частиною озера Вирлиця, що межує з просп. Бажана, була передана в оренду із земель комунальної власності м. Києва з кодом цільового призначення 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної із отриманням прибутку) для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури. Така земельна ділянка належить до земель водного фонду, а присвоєний код цільового призначення не відповідає вимогам чинного законодавства щодо використання земель водного фонду.
За інформацією Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, викладеною у листі від 04.07.2022 вих. №114/232, земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, є частиною озера Вирлиця; підтвердженням цього є результати досліджень, які було проведено Інститутом; ця ділянка майже повністю вкрита рослинними комплексами, характерними для мілководних частин водойм, а також там мешкає значна кількість видів птахів, ссавців, амфібій та риб, пов`язаних з водоймами (можливо також використання більш широкого терміну - водно-болотні угіддя).
Інститутом зоології імені І.тІ. Шмальгаузена НАН України розроблено наукове обґрунтування включення до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Озеро Вирлиця" в Дарницькому р-ні м. Києва, земельних ділянок, що розташовані на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця), в тому числі земельної ділянки площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034. Згідно з таким обґрунтуванням, описані в ньому земельні ділянки становлять водно-болотні угіддя та частину акваторії озера Вирлиця вздовж північного берега озера. Ці болотисті заплави знаходяться в межах прибережної захисної смуги озера та є єдиними острівцями природної екосистеми та оселищем птахів, серед яких більшість є охоронними видами. Крім того, ці болотисті заплави є місцем нересту трьох червонокнижних видів риб (ялець звичайний, карась звичайний, а також в`язь), мають багате видове різноманіття рослинності (прибережні зарості повітряно-водяної рослинності). Угруповання макрофітів виконують важливу функцію пригнічення росту та розвитку синьо-зелених водоростей, тобто попереджають "цвітіння" води. Знищення середовища існування цих рослинних угруповань, а саме мілководдя та прибережної-захисної смуги, призведе до значного збільшення токсикантів у довкіллі.
На підтвердження доводів про те, що станом на час відведення спірної земельної ділянки під забудову така ділянка є частиною озера Вирлиця, а значна частина її площі вкрита водою, прокурор до матеріалів справи надав космічні знімки земельної ділянки площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, представлені Державним космічним агентством України на запит Київської міської прокуратури станом на 21.08.2005, на 05.08.2012, на 16.04.2013 та станом на 29.05.2022.
Суди з`ясували, що станом на час відведення земельної ділянки в оренду, а також на час вирішення спору межі водоохоронних зон та межі прибережних захисних смуг озера Вирлиця документацією із землеустрою та містобудівною документацією не визначені.
Попередні судові інстанції також зазначили, що інженер-землевпорядник (Литвин І. А., кваліфікаційний сертифікат від 12.12.2014 № 011815), залучений для участі в огляді земельних ділянок, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 площею 19,72 га та, кадастровий номер 8000000000:90:171:0036, площею 6,17 га в районі озера Вирлиця, виконав геодезичну зйомку вказаних земельних ділянок, що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 23.09.2022. За результатами геодезичної зйомки інженером-землевпорядником складено план-схеми земельних ділянок, які надані в оренду ТОВ "Мрія-Інвест" рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184. Згідно із план-схемами земельних ділянок земельна ділянка площею 19,72 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги.
Згідно з матеріалів кадастрової справи № Д-0652 проєкт відведення земельної ділянки ТОВ "Мрія-Інвест" було погоджено із державними органами, передбаченими Порядком розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 667.
4.4. Посилаючись на незаконність передачі в оренду спірної земельної ділянки водного фонду, яка розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги та водоохоронної зони для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу, прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.
4.5. Задовольняючи вимоги заявленого позову та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд, виходив, зокрема із того, що за змістом статті 18 Земельного кодексу України (на час виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно з положеннями статті 19 вказаного Кодексу (у відповідній редакції) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
У статті 43 Земельного кодексу України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до положень статті 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у відповідній редакції) з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об`єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування.
Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов`язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.
Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об`єктів природно-заповідного фонду на основі в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 цього Закону.
Як уже зазначалося, рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1994 №14 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" затверджено перелік (додаток № 3) природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання. Відповідно до пункту 5 зазначеного переліку (додаток № 3) озеро Вирлиця площею 120 га у Харківському районі м. Києва (наразі - Дарницький район) зарезервовано для заповідання.
Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, наразі рішення про оголошення озера Вирлиця об`єктом природно-заповідного фонду Київською міською радою не прийнято, однак, наявність вказаного рішення Київської міської ради народних депутатів свідчить про пріоритетність віднесення спірної земельної ділянки до об`єкта рекреації та застосування встановлених законом обмежень здійснення господарської діяльності щодо такого виду земель. Відсутність окремого рішення про присвоєння озеру статусу об`єкта природно-заповідного фонду не спростовує його рекреаційної цінності, що підтверджено матеріалами справи.
Разом із тим, як установив суд апеляційної інстанції з підтвердженням матеріалами справи, спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця.
За змістом статей 58 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) та статті 4 Водного кодексу України (у відповідній редакції) до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм.
Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України, частина 1 статті 88 Водного кодексу України).
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частина 2 статті 60 Земельного кодексу України, частина 2 статті 88 Водного кодексу України, абзац 2 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).
Відповідно до положень статей 61, 62 Земельного кодексу України, 89, 90 Водного кодексу України, абзацу 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додатку 13 до цих правил прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть надаватись в оренду виключно для цілей, визначених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, підприємствам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України, частина 3 статті 85 Водного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом положень статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Вказані вимоги законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку в оренду для будівництва та обслуговування торгово-офісного комплексу, що мало місце у наведеному випадку, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати таку ділянку для вказаної мети.
Враховуючи фактичні обставини цієї справи та положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що будівництво торгово-офісного центру на земельній ділянці водного фонду суперечить наведеним нормам права.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
Суд апеляційної інстанції з`ясував, що у матеріалах справи немає доказів розробки окремих проєктів землеустрою або затвердженої у встановленому законом порядку містобудівної документації, які би визначали межі прибережної захисної смуги озера Вирлиця на час відведення спірної земельної ділянки в оренду. Водночас, як наголосив апеляційний господарський суд, при наданні земельної ділянки, за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2)).
Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
У пункті 9.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-175цс14 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (постанови від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.
4.6. Надавши оцінку фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам, а також доводам сторін, апеляційний господарський суд установив, що спірна земельна ділянка розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера Вирлиця та належить до земель водного фонду. Водночас суд установив, що така земельна ділянка не лише накладається на прибережну захисну смугу озера, а й охоплює частину водного плеса озера. Разом із тим, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що наявність у товариства погоджень землевпорядної документації, в якій не відображено реального складу земельної ділянки (зокрема, як у власне проєкті землеустрою, так і в погодженнях відповідними органами землевпорядної документації щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду) не спростовує обставин очевидного накладення спірної земельної ділянки на частину водного плеса озера та розташування її у межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця. Крім того, як установив суд, відповідачем вчинено неправомірні дії із засипання частини спірної земельної ділянки піском (вертикальне планування території) з метою здійснення на ній будівельної діяльності.
З огляду на особливості розташування спірної земельної ділянки, режим господарської діяльності на землях прибережних захисних смуг водного фонду, мету, з якою спірна земельна ділянка передавалася в користування товариству - будівництво торгово-офісного центру, враховуючи наведені положення законодавства та судову практику у спорах щодо земель водного фонду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність передачі в оренду такої земельної ділянки ТОВ "Мрія-Інвест", позаяк вона не могла передаватися в оренду з іншою метою, ніж визначена у частині 4 статті 59 Земельного кодексу України. Водночас суд зазначив, що оскільки у наведеному випадку неправомірне користування товариством спірною земельною ділянкою носить триваючий характер, прокурором заявлено зокрема негаторний позов, то позовна давність на нього не поширюються.
Поза тим, суд апеляційної інстанції, зважаючи на необхідність дотримання принципу правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, установив, що суспільний інтерес у цій справі щодо повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб, а саме у відновленні законності становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх використання з метою комерційної забудови, що прямо суперечить визначеній законом; у збереженні прибережної захисної смуги та зарезервованих під заповідання земель. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом, а тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права оренди цієї ділянки, отриманої з метою, що прямо суперечить закону.
4.7. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.8. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.9. У касаційній скарзі відповідач оскаржує судові рішення у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду, оскільки, у розумінні положень процесуального законодавства при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судами висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Водночас підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що висновки Верховного Суду у справах № 469/1393/16-ц, № 372/1684/14-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, були враховані судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи, в якій подано касаційну скаргу, про що свідчить зміст оскарженої у справі постанови; при цьому висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду у вказаних постановах, а навпаки їм відповідають.
У справах № 707/1933/20, № 707/1921/20, які теж наводив скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд направляв справи на новий розгляд для встановлення фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення справ (щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду). У цих справах суд касаційної інстанції виходив із конкретних обставин справ та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними до правовідносин, що виникли у цій справі, в якій подано касаційну скаргу.
Водночас з огляду на підстави для задоволення позову у цій справі, що розглядається, та встановлені судом апеляційної інстанції у ній обставини, зважаючи на останню правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), а також на постанову Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 752/3090/19. Зокрема, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 116, 117) викладено такі висновки:
"Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор".
Схожий за змістом висновок викладено в пунктах 7.3 і 7.5 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що постанову Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 було скасовано згідно з постановою Верховного Суду 26.06.2024 у справі № 752/3090/19 (суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі).
Водночас у цій справі № 910/10049/22 рада в порушення вимог законодавства відвела товариству спірну земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги озера під будівництво торговельно-офісного комплексу, що, в свою чергу, не відповідає інтересам територіальної громади та держави в цілому.
Таким чином, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Разом із тим зважаючи на те, що предметом касаційного перегляду у справі № 587/430/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019) була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, про залишення без розгляду позовної заяви прокурора, та за наслідками перегляду якої вказані судові рішення скасовані, а справа передана до суду першої інстанції для продовження розгляду, а також беручи до уваги, що висновки у вказаній справі не впливають на висновки, викладені в оскаржуваній постанові у справі, що розглядається, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови у справі зазначеного судового рішення Верховного Суду.
Стосовно посилань скаржника на постанови Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що у цій справі, що розглядається, апеляційний господарський суд встановив фактичні обставини приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування у межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера Вирлиця, що, за висновками суду, виключає правомірність набуття права користування такою земельною ділянкою з метою будівництва торгово-офісного центру. Законодавчі обмеження щодо передачі в оренду земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги для будівництва торгово-офісного центру було та залишається доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Водного кодексу України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула в оренду земельну ділянку водного фонду. При цьому, як обґрунтовано було враховано судом апеляційної інстанції, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)) (пункти 241- 243 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Колегія суддів також зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на роздруківку статті з вебсайту https://sud.uа стосовно проведення круглого столу, присвяченого питанню способів захисту порушеного права в господарському судочинстві, оскільки за змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; вказана стаття і висловлені позиції учасників круглого столу не охоплюються підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відхиляються як необґрунтовані і посилання скаржника на помилкове, на його думку, врахування судом апеляційної інстанції окремих висновків Верховного Суду у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у цій справі, що розглядається, позаяк такі доводи не ґрунтуються на підставах касаційного оскарження, визначених у частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.10. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не наводить жодного аргументування та мотивування вказаної підстави касаційного оскарження, а саме не вказує постанову Верховного Суду від висновку в якій він хоче відступити, не зазначає норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, не наводить сам висновок і змістовне обґрунтування необхідності відступлення від нього.
Доводи касаційної скарги про недоведеність розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги зводяться до необхідності здійснення переоцінки обставин та зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, ухвалену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.3. Водночас, зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника, відкритого в частині вказаної підстави.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі № 910/10049/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак
