Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/18861/23 пров. № А/857/5807/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого суддіШавеля Р.М.,
суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.02.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Рибалка Назара Олександровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Гудима Н.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 08.02.2024р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 08.02.2024р.),-
В С Т А Н О В И В:
07.08.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Рибалко Н.О., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Вінницькій обл. № 956160141762 від 19.04.2023р. про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком, яка призначається відповідно до п.10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу»; зобов`язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. перевести ОСОБА_1 із 18.04.2023р. на пенсію за віком відповідно п.10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах місцевого самоврядування з 17.07.2006р. по 01.06.2021р., обчисливши таку пенсію, виходячи із 60 % усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. № 534/01-18/23 від 18.04.2023р., № 535/01-18/23 від 18.04.2023р., та виплативши заборгованість, яка виникне у зв`язку з цим (а.с.1-5).
Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.25-26).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08.02.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення відповідача ГУ ПФ України у Вінницькій обл. про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 № 956160141762 від 19.04.2023р.; зобов`язано відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи в органах місцевого самоврядування з 17.07.2006р. по 01.06.2021р. та здійснити з 18.04.2023р. перерахунок і виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну службу» з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 534/01-18/23 від 18.04.2023р. та № 535/01-18/23 від 18.04.2023р., з урахуванням раніше виплачених сум; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Вінницькій обл. судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп. (а.с.39-42).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.43-48).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, згідно із змінами, внесеними до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017р. (чинний з 11.10.2017р.), здійснюється на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто на загальних підставах.
Апелянт звернув увагу, що з 17.07.2006р. по 01.06.2021р. позивач працювала на різних посадах Шпанівської сільської ради, при цьому під час вирішення спору суд не взяв до уваги ту обставину, що час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» до 04.07.2001р., тобто до дати набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Оскільки на день набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» (тобто на 01.05.2016р.) позивач був посадовою особою місцевого самоврядування, а дія Закону № 889-VIII не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування, та станом на зазначену дату не мав 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, тому підстави для призначення йому пенсії на умовах Закону України «Про державну службу» є відсутніми.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші учасники справи не подав до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Рівненській обл. та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
18.04.2023р. позивач ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» (а.с.6).
До вказаної заяви позивач долучила довідки Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. від 07.04.2023р.:
№ 533/01-18/23 про стаж роботи посадової особи місцевого самоврядування (а.с.17);
№ 534/01-18/23 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (зворот а.с.17);
№ 535/01-18/23 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) з 01.06.2016р. по 31.05.2021р. (а.с.18-19).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Вінницькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2023р.
За результатами розгляду зазначеної заяви ГУ ПФ України у Вінницькій обл. прийняло рішення № 956160141762 від 19.04.2023р. про відмову в перерахунку/переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного стажу державної служби. Зазначено, що при обрахунку стажу державної служби враховується час роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, але не більше ніж по 04.07.2001р.
Станом на 01.05.2016р. ОСОБА_1 працювала з 17.07.2006р. на посаді спеціаліста, їй присвоєно 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування; 13.02.2019р. переведена на посаду спеціаліста-землевпорядника ІІ категорії, 04.11.2019р. переведена на посаду начальника відділу земельних відносин Шпанівської сільської ради.
Оскільки дія Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» (в редакції, чинній на 01.05.2016р.) не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування, підстав для зарахування до стажу державної служби періодів роботи в органах місцевого самоврядування немає (а.с.19-20).
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо непризначення пенсії державного службовця відповідно до відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», вважаючи такі неправомірними, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно аналізу діючого законодавства період проходження служби в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби, що надає право на пенсію державного службовця.
Окрім цього, посадові особи органів місцевого самоврядування є державними службовцями, їх основні права, обов`язки визначаються Законом України «Про державну службу».
Звідси, періоди роботи позивача у Шпанівській сільській раді з 17.07.2006р. по 01.06.2021р. підлягають до зарахування в стаж роботи на посадах державної служби.
Враховуючи те, що вказаний період підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача, що загалом складає понад 20 років, в тому числі понад 10 років станом на 01.05.2016р., позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У зв`язку з цим, спірне рішення про відмову в переході з одного виду пенсії на інший є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.
Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж.
Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17.
Як установлено під час судового розгляду, позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви позивача про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідач відмовив у переведенні на інший вид пенсії, вказуючи на те, що стаж роботи позивача в органах місцевого самоврядування, не може бути зараховано до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу».
Пунктом 4 ч.2 ст.46 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Згідно із ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III від 07.06.2001р. /Закон № 2493-III/, в редакції станом на 01.05.2016р., служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Приписами ст.ст.2, 3 Закону № 2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до ч.7 ст.21 Закону № 2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Згідно з пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VIII.
У свою чергу, відповідно до п.8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, належить керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 283 від 03.05.1994р. /Порядок № 283/.
Статтею 14 Закону № 2493-III встановлено класифікацію посад в органах місцевого самоврядування 7 категорій посад.
Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.
Абз.13 п.2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Як встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки позивача ОСОБА_1 , остання з 03.10.2000р. по 31.10.2002р. перебувала на посаді спеціаліста-землевпорядника Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської обл.; з 17.07.2006р. - призначена на посаду спеціаліста Шпанівської сільської ради; 17.07.2006р. - позивач прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування та їй присвоєно 15 (п`ятнадцятий) ранг посадової особи місцевого самоврядування; 01.02.2010р. присвоєно 14 ранг посадової особи місцевого самоврядування; 11.06.2013р. присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування у межах сьомої категорії; 13.02.2019р. позивач переведена на посаду спеціаліста-землевпорядника II категорії Шпанівської сільської ради; 04.11.2019р. переведена на посаду начальника відділу земельних відносин Шпанівської сільської ради; 04.11.2019р. присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування у межах шостої категорії посад; 01.06.2021р. позивач звільнена з посади за згодою сторін згідно з п.1 ст.36 К3пП України.
З огляду на наведене, оскільки час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби, тому правові підстави для неврахування до стажу державної служби періодів роботи позивача з 17.07.2006р. по 01.06.2021р. є відсутніми.
Таким чином, приймаючи рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку з незарахуванням до стажу державної служби періодів роботи позивача в органах місцевого самоврядування, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
При цьому апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2018р. у справі № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Закону України № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до ст.46 Закону України № 889-VIII та п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», зараховується до стажу державної служби.
Звідси, стаж роботи позивача з 17.07.2006р. по 01.06.2021р. на різних посадах в Шпанівській сільській раді підлягає зарахуванню до стажу державного службовця.
Отже, відповідач не довів правомірності своєї відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення ГУ ПФ України у Вінницькій обл. № 956160141762 від 19.04.2023р. щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», не ґрунтується на вимогах закону.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», починаючи з 18.04.2023р.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Враховуючи результат апеляційного розгляду, а також керуючись приписами ст.139 КАС України, колегія суддів вважає, що понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.02.2024р. в адміністративній справі № 460/18861/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 23.09.2024р.
