ф

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа №9901/231/19

адміністративне провадження № П/9901/231/19, П/9901/367/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Суддя-доповідач: Васильєва І.А., судді: Дашутін І.В., Гімон М.М., Яковенко М.М., Хохуляк В.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_1 : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; на стороні ОСОБА_2 : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання протиправним та нечинним Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в частині), -

ВСТАНОВИВ:

І. ОСОБА_1 .

03 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції із адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України), в якому просив визнати протиправними і нечинними норми Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в частині) (зі змінами):

1. пункт 1 Розділу І «Загальні Положення» в частині: «оцінювання відповідності судді займаній посаді»;

2. розділ V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» в частині проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених (обраних) безстроково;

3. пункт 20 Розділу III Положення в частині: «Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень»;

4. пункти 6.3-6.5, 7,8,9 Глави 6 Розділу II Положення (т. 1 а.с. 1-11).

Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року, прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та нечинним Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами), а саме: - розділ V "Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді" в частині проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених (обраних) безстроково; - пункт 20 Розділу III Положення в частині: "Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень"; - пункти 6.3-6.5, 7,8,9 Глави 6 Розділу II Положення. Закрито провадження у справі № 9901/231/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в наведеній частині позовних вимог (т. 7 а.с. 156-157, 158-163).

Отже предметом подальшого судового розгляду за позовом ОСОБА_1 є позовні вимоги ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та нечинним пункту 1 Розділу І "Загальні Положення" в частині: "оцінювання відповідності судді займаній посаді" Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами). При цьому Суд враховує доводи, викладені ОСОБА_1 в заяві від 11.03.2024 року не надавати оцінку доводам (аргументам), вказаним у пп.11-15 мотивувальної частини позовної заяви.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що з повідомлення Комісії від 27.03.2019 р. на офіційному інтернет-сайті позивачу стало відомо, що Комісія ухвалила рішення про призначення іспитів для 137 суддів місцевих та апеляційних судів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, до вказаного списку було включено позивача, як суддю Господарського суду Миколаївської області. До Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення № 143/зп-16, затвердженого Комісією від 03 листопада 2016 року, Комісією включені норми, які передбачають оцінювання на відповідність займаній посаді працюючих суддів. За наслідками оцінювання або відмови від нього, Положенням передбачено прийняття рішень про рекомендацію звільнення з посади. Зокрема про це йдеться у п.1 Розділу І «Загальні Положення» в частині «оцінювання відповідності судді займаній посаді», розділ V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» та інші норми, що стосуються оцінювання суддів, обраних безстроково.

Норми Положення в оскаржуваній позивачем частині на його думку є протиправними і підлягають визнанню нечинними, оскільки становлять протиправне втручання в приватне життя суддів, обраних безстроково, виходячи з таких підстав.

1. За доводами позивача, включення до Положення приписів щодо проведення оцінювання суддів, обраних безстроково, ґрунтується на пункті 20 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ, яким передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого обрано безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Однак позивач вважає, що згідно Висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) до законопроекту «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» 10 грудня 2013 року (2013) 034 (п.27, 59), для Європейської комісії є очевидною протиправність оцінювання суддів України, обраних безстроково, якщо наслідками такого оцінювання передбачається їх звільнення.

2. Крім того, позивач, посилаючись на п.73 Висновку Венеціанської комісії і Департаменту з прав людини (ВК і ДПЛ) № 801/2015, зазначив, що і для Венеціанської комісії і Департаменту з прав людини є очевидною незаконність та особлива несправедливість можливості звільнення за результатами оцінювання суддів, які були призначені в законному порядку.

Більш детальніше в даному пункті позовної заяви ОСОБА_1 звертає увагу, що для Венеціанської комісії і Департаменту з прав людини (п.75 Спільного Висновку Венеціанської комісії(ВК) й Департаменту прав людини(ДПЛ) та Верховенства права Ради Європи (висновок № 801/2015) при вирішенні питання щодо оцінювання, є очевидним, що будь-який закон, а тим більше підзаконний акт, які передбачають звільнення судді поза межами індивідуальної дисциплінарної процедури, не відповідає вимогам статті 126 Конституції України. На думку позивача, представники діючої влади, приймаючи п. 20 розділу XII Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402, не мали на увазі усіх суддів, яких обирала Верховна рада І скликання (оскільки не припускали обрання нею некомпетентних та корумпованих органів). За підсумком, на думку скаржника, існує невідповідність оскаржуваних норм Положення волевиявленню авторів Закону № 1402, якому Положення повинно відповідати.

3. В подальшому, позивач звернув увагу, що у п. 77, 78 Спільного Висновку Венеціанської комісії(ВК) й Департаменту прав людини (ДПЛ) № 801/2015 зазначено, що всі підстави звільнення суддів мають обов`язково бути закріплені в статті 126 Конституції України, проте неспроможність судді скласти кваліфікаційний іспит чи відмова від нього не згадується серед таких підстав для притягнення до відповідальності. Отже за підсумками наведених позивачем висновків, для Венеціанської комісії і Департаменту з прав людини, на його думку є очевидним: 1) невідповідність принципам верховенства права звільнення суддів з підстав, не передбачених статтею 126 Конституції України; 2) питання про підстави звільнення суддів не можуть міститися в Перехідних положеннях законів (яким є насамперед Конституція України).

4. Додатково, посилаючись на п. 23 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 року) позивач вказує, що для всіх суддів країн Центральної та Східної Європи є очевидним, що оцінювання, наслідком якого є звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

5. Також, позивач посилається на витяг з додатку до Рекомендації СМ/Rес(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої 17 листопада 2010 року, у відповідності до якого, термін перебування суддів на посаді має визначатися законом. Призначення на посаду на постійній основі слід припиняти лише у випадках значного порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не здатний виконувати суддівські функції. Достроковий вихід судді у відставку має бути можливим лише на прохання цього судді або зв`язку зі станом здоров`я. Отже, за міркуванням позивача, для Комітету міністрів Ради Європи є очевидним, що оцінювання, наслідком якого є звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

6. Позивач вказує, що в п. 20. (а) «Мінімальні стандарти незалежності судової влади» (1982) Міжнародної асоціації юристів, зазначено, що Закони, що вносять зміни до умов і положень суддівської служби, не застосовуються до суддів, які обіймають посади на момент ухвалення законів, крім випадків, коли такі зміни покращують умови служби. Отже, за доводами позивача, для Міжнародної асоціації юристів є очевидним, що оцінювання, наслідком якого є звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

7. До того ж, посилаючись на вимоги ст. 8 Загальної (Універсальної) хартії судді, яка була схвалена Міжнародною асоціацією суддів 17 листопада 1999 року), за міркуванням позивача, для Міжнародної асоціації суддів є очевидним, що звільнення суддів можливе лише в рамках належної дисциплінарної процедури, а не за наслідками примусового оцінювання, проведеного під загрозою звільнення.

8. Позивач, викладаючи свої доводи, додатково посилається на Окремі думки суддів Конституційного Суду України ( Касмініна О.В. , Шаптала Н.К., Сліденко І.Д., Мельник М.І., Сас С.В., Гультай М.М., Вдовіченко С.Л., Шевчук С.В., Тупицький О.М., Литвинов О.М., у справі № 1-15/2016, № 1-в/2016) за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157, 158 Конституції України. Посилаючись на окремі думки суддів, вважає, що для абсолютної більшості суддів Конституційного суду (10 з 13), які розглядали це питання, очевидною є невідповідність вимогам статті 126 Конституції України та принципам верховенства права проведення оцінювання, наслідком якого передбачено звільнення суддів поза межами індивідуальної дисциплінарної процедури.

9. Посилаючись на Конституційне подання Верховного Суду України від 10.11.2015 року в якому зазначено, що «звільнення судді з посади має відбуватися лише за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження», позивач вважає, що для Верховного Суду України є очевидним, що оцінювання, наслідком якого передбачено звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права.

10. Посилаючись на рішення Ради суддів України №71 від 22.07.2015 року (т. 1 а.с. 17-22), зазначає що для Вищого органу суддівського самоврядування в Україні є очевидним, що оцінювання, наслідком якого передбачено звільнення суддів, не відповідає принципам верховенства права (т. 1 а.с. 1-11).

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року на підставі вимог частини 8 статті 264 КАС України відкрито загальне провадження у справі № 9901/231/19 (Суддя Бевзенко В.М.) та призначено підготовче засідання на 11 липня 2019 року 11 год. 00 хв, встановлений строк для подання до суду відзиву та відповіді на відзив, а також зобов`язано ВККС України опублікувати оголошення про відкриття провадження у даній справі та надати до суду в строк до 4 липня 2019 року письмові докази на підтвердження опублікування оголошення(т. 1 а.с. 98-101).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, відповідач надіслав 19 червня 2019 року на адресу Суду довідку від 14.06.2019 року про розміщення на офіційному веб-сайті ВККС України 13.06.2019 року оголошення про відкриття провадження у цій справі (т. 1 а.с. 105).

Також, 19 червня 2019 року відповідачем надіслано на адресу Суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 108-117), в якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позову посилався на те, що звернення позивача до суду полягає у незгоді останнього з нормами Положення, на підставі яких стосовно позивача призначена процедура проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, оскільки ці норми за його доводами становлять протиправне втручання в приватне життя суддів, обраних безстроково.

З урахуванням остаточної редакції заявлених позовних вимог ОСОБА_1 (враховуючи відмову від частини позовних вимог), відповідач у відзиві наголошує на тому, що повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання та затвердження Порядку та методології кваліфікаційного оцінювання, та як наслідок, ухвалення рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачені статтями 83-86, 88, 93 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ) і є дискреційними повноваженнями вказаного органу. Процедура кваліфікаційного оцінювання для встановлення відповідності судді займаній посаді передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.

У відповідності до вимог Закону № 1402-VІІІ рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, яке рішенням Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18 викладено в новій редакції, та в яке в подальшому були внесені відповідні зміни та доповнення. Відтак, твердження позивача, що норми Положення стали підставою для прийняття Комісією рішення про проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в тому числі і проведення іспиту в рамках такого оцінювання, є необґрунтованими. Приписи пункту 20 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, згідно з якими й запроваджено процедуру оцінювання суддів, є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавалися, а тому твердження позивача, що сама по собі процедура такого оцінювання незаконна, є безпідставними. Таким чином, за доводами відповідача, загальна мета, процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, а також наслідки виявлення невідповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями чітко визначені та врегульовані Конституцією України та Законом № 1402-VІІІ, а відтак, доводи ОСОБА_1 , що пункт 1 розділу І «Загальні положення» та розділ V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення є протиправними, є необгрунтованими.

Оскаржувані позивачем пункт 1 розділу І «Загальні положення» та розділ V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення повністю узгоджуються з нормами Закону. Зокрема, розділ V Положення конкретизує та деталізує особливості порядку проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді та чітко визначає всі аспекти проходження суддею такого оцінювання, зважаючи на повноваження Комісії, визначені Законом, а пункт 1 розділу І Положення узагальнює саме поняття такої процедури, як кваліфікаційне оцінювання.

Як підсумок, відповідач посилається на те, що підставою для визнання акту або окремих його положень протиправними та нечинними є встановлення невідповідності цього акту або його положень актам вищої юридичної сили чи відсутність повноважень на його видання. Так, Положення прийняте на виконання вимог Закону і спрямоване на реалізацію його норм, встановлює порядок та методологію індивідуального оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді), яке включає як оцінку їхньої професійної діяльності, так і персональні якості. Норми Положення повністю узгоджуються з положеннями Закону № 1402-VІІІ, отже підстави для визнання протиправними та нечинними норм Положення відсутні, а тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1 .а.с. 108-117).

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі № 9901/231/19 (Судді: В.М.Бевзенко, Н.А.Данилевич, І.Л.Желтобрюх, В.М.Шарапа, Т.Г.Стрелець) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (на підставі її заяви, поданої 10.07.2019 року) (т. 1 .а.с. 213-217).

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_5 від 08.07.2019 року про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_1 , - відмовлено з підстав не надання доказів на підтвердження того, що він перебуває на посаді судді (т. 1 а.с. 208-212).

ІІ. ОСОБА_2 .

08 липня 2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому, враховуючи збільшення та уточнення позовних вимог (заяви від 19.11.2019 року, від 23.09.2020), просив Суд визнати протиправними та нечинними підпункт 32.2 пункту 32, підпункт 33.2 пункту 33, перше речення абзацу 4 пункту 34, пункт 37 Розділу ІІІ, пункт 10 розділу V, підпункти 1.3, 1.4. пункту 1, пункти 4, 5 Глави 2 Розділу ІІ, підпункти 5.1.1.3, 5.1.1.4 пункту 5.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року 143/зп-16 (далі - Положення) (т. 2 а.с. 2-11, т.3 а.с. 231, т. 4 а.с. 82).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що оскаржує в частині Положення від 03 листопада 2016 року 143/зп-16 (в ред. рішення ВККС України від 13.02.2018 року № 20/зп-18), вимоги якого суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) і застосовані до нього при проведенні ВККС України кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого відповідачем прийнято рішення від 20.07.2018 за №1283/ко-18, яким Комісією вирішено: визначити, що суддя апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 06 лютого 2018 року № 13/зп-18. Відмовлено судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/3п-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів. Визнано суддю Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 таким, що не відповідає займаній посаді. Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області ОСОБА_2 . Позивач вказав, що наведене рішення ВККС України скасовано в судовому порядку (справа № 9901/769/18), але судове рішення не набрало законної сили.

В позовній заяві позивач оскаржує вимоги Положення:

1) в частині підпункту 32.2 пункту 32, підпункту 33.2 пункту 33, пункту 37 Розділу ІІІ та пункт 10 розділу V - з підстав невідповідності цих пунктів вимогам частини 1 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) щодо переліку рішень, які Вища кваліфікаційна комісія суддів України має компетенцію ухвалювати.

Зокрема, в цьому контексті позивач посилається на те, що частиною 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі за текстом - Закон № 1402 - VIII) встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Проте з аналізу вимог пунктів 32.2, 33.2, 37 Розділу ІІІ та пункту 10 розділу V за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне із таких рішень у випадку оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади. Отже, на думку позивача, судді мають бути оцінені колегіями ВККС України на предмет їхньої відповідності займаній посаді в порядку визначеному Законом № 1402-VІІІ, яким встановлені виключні повноваження ВККС України приймати рішення саме про здатність чи нездатність судді здійснювати правосуддя (але аж ніяк про відповідність і невідповідність судді займаній посаді). За наслідками прийняття рішення відносно судді про його нездатність здійснювати правосуддя, ВККС має право в певних випадках звернутися до ВРП із поданням про звільнення такого судді з посади. Прийняття рішення про невідповідність займаній посаді є виключною компетенцією Вищої ради правосуддя. До того ж, в цьому контексті позивач, посилаючись на п. З ч. 6 статті 126 Конституції України в розрізі ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII наводить міркування, що невідповідність займаній посаді також може розцінюватися, як істотний дисциплінарний проступок і слугувати підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

2) в частині першого речення абзацу 4 пункту 34 Розділу ІІІ Положення - з підстав невідповідності цього пункту вимогам Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII щодо встановлення альтернативи зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення Комісією.

За доводами скаржника, невідповідність першого речення абзацу 4 пункту 34 Розділу III Положення ВККС (яким Комісія визнала можливість зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення на альтернативній основі) положенням Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII полягає у звуженні Положенням ВККС обсягу прав і свобод особи порівняно з законодавчим актом вищої ланки (мається на увазі порівняно з Законом № 1402-VIII). Так, за доводами позивача, наведеним пунктом Положення передбачено, що в мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв; відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання; посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. На думку скаржника, відсутність мотивів для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв кваліфікаційного оцінювання та аргументів Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів судді та виставлення саме такої кількості балів, може свідчити про неповноту та незаконність такого рішення. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Наведення мотивів ухваленого рішення є об`єктивною і формальною гарантією, якої вимагає пункт 45 Висновку № 1 КРЄС. Відповідно до п. 26 Київських Рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії (Київ, 23025 червня 2010 р.) необхідно щоб був спеціальний незалежний орган (суд, комісія чи рада) для розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (див. параграф 9). Також посилається на прозорість рішення та на те, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (пункт 49 Рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 р. у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02). Отже, посилання Комісії лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм суддя не відповідає займаній посаді, жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККС України під час ухвалення Рішення, і мотивів його прийняття.

3) в частині підпунктів 1.3, 1.4, пункту 1, пунктів 4, 5 Глави 2 Розділу ІІ, підпунктів 5.1.1.3, 5.1.1.4 пункту 5.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення - з підстав невідповідності цих пунктів вимогам Закону № 1402-VIII щодо віднесення до критеріїв компетентності деяких позицій (ефективність здійснення суддею правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня).

Зокрема, в розрізі викладеного посилається на невідповідність наведених пунктів в частині віднесення до критерію компетентності деяких позицій (ефективність здійснення суддею правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня) частині 2 статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Позивач вважає, що Законом № 1402-VIII не передбачено можливості встановлення професійної компетентності судді іншим відмінним шляхом, окрім проведення іспиту (анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання). Віднесення можливості встановлення відповідності судді критерію професійної компетентності шляхом дослідження ефективності здійснення суддею правосуддя та діяльності щодо підвищення фахового рівня під час дослідження досьє та співбесіди не відповідає вимогам Закону. Крім того, суддю може бути визнано таким, що не відповідає займаній посаді, за одним або декількома критеріями кваліфікаційного оцінювання: компетентність, професійна етика, доброчесність. Враховуючи приписи Положення, які встановлюють можливість не допуску судді до другого етапу кваліфікаційного оцінювання після не здачі іспиту (п. 7, 9 Глави 6 Розділу II Положення), За доводами позивача, Положення унеможливлює проведення перевірки судді за критеріями ефективності здійснення суддею правосуддя та діяльності щодо підвищення фахового рівня як складових професійної компетентності. А відтак, за міркуваннями позивача, не перевірка зазначених складових, які загалом становлять 90 балів, може суттєво вплинути на загальну оцінку комісією судді за критерієм професійної компетентності. Отже, ВККС не має права передбачати можливість оцінки критерію професійної компетентності під час інших процедур, окрім іспиту. Відповідно, за відсутності оцінювання зазначених складових критерію професійної компетентності - має бути перерозподілена мінімальна та максимальна кількість балів.

Як висновок, позивач, ОСОБА_2 , стверджує, що усі оскаржувані ним пункти Положення, порушують принцип правової визначеності в питанні здачі кваліфікаційного оцінювання суддів, оскільки Положення фактично створює відмінні процедурні вимоги під час проходження оцінювання порівняно до вимог визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII. Враховуючи викладене і посилаючись на ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, просив суд задовольнити позов (т. 2 а.с. 2-11, т.3 а.с. 251, т. 4 а.с. 82).

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року на підставі вимог статті 264 КАС України відкрито спрощене позовне провадження у справі № 9901/367/19 (Суддя: Тацій Л.В.) та призначено судове засідання на 29 липня 2019 року 12 год. 00 хв, встановлений строк для подання до суду відзиву та відповіді на відзив, а також зобов`язано ВККС України опублікувати оголошення про відкриття провадження у даній справі та надати до суду в строк до 24 липня 2019 року письмові докази на підтвердження опублікування оголошення(т. 2 а.с. 37-40).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, відповідач надіслав 22 липня 2019 року на адресу Суду довідку від 18.07.2019 року про розміщення на офіційному веб-сайті ВККС України 18.07.2019 року оголошення про відкриття провадження у цій справі (т. 2 а.с. 48).

26 липня 2019 року відповідачем надісланий на адресу суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 58-66), в якому, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.

Щодо доводів про невідповідність пунктів 32.2 та 37 розділу III, пункту 10 розділу V Положення вимогам частини першої статті 88 Закону, Комісія зазначила, що кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді і підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є різними процедурами. Підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та підтвердження відповідності займаній посаді хоча відрізняються метою їх проведення, однак є спільними за змістом, оскільки в обох процедурах передбачено встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання: компетентності, професійній етиці та доброчесності. Визначення відповідності судді зазначеним критеріям здійснюється в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, яка є встановленою Законом № 1402-VIII та загальною для усіх видів оцінювання суддівського корпусу в Україні. Комісія за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді приймає одне з рішень, які визначаються пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобто про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII). З огляду на зазначене, пункти 32.2 та 37 розділу III та пункт 10 розділу V Положення повністю узгоджуються з положеннями Закону № 1402-VIII, зокрема з нормами, які передбачають процедуру кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді й визначають наслідки неуспішного його проходження.

Доводи позивача про невідповідність першого речення пункту 34 розділу III Положення вимогам Закону № 1402-VIII за доводами Комісії не містять конкретизації, саме яким нормам/вимогам Закону № 1402-VIII не відповідає цей пункт. Тоді, як цим пунктом визначено всі основні елементи, які забезпечують особі, щодо якої воно ухвалене, можливість бути обізнаним щодо суб`єкта, який ухвалив спірний акт індивідуальної дії, дати його прийняття, підстав ухвалення, ідентифікувати спричинені ним правові наслідки та інше. Наявність у рішенні Комісії, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання, основних елементів, визначених пунктом 34 розділу III Положення, свідчить про вмотивованість такого рішення. Положення, які встановлюють чіткі, детальні вимоги до прийняття рішення щодо оцінювання (пункт 34 Розділу III Положення), особливо стосовно мотивувальної частини рішення, є основною гарантією права оцінюваної особи на ефективне оскарження рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання. З огляду на зазначене, пункт 34 розділу III Положення повністю узгоджується з частиною першою, пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

Доводи позивача про невідповідність підпунктів 1.3 та 1.4 пункту 1, пунктів 4 та 5 глави 2 розділу II Положення вимогам частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII, Комісія у відзиві вважає безпідставними, оскільки положення частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII встановлюють, що іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності, однак положення згаданої статті не визначають, що іспит є єдиним засобом встановлення відповідності критерію професійної компетентності. Показники відповідності судді кожному із зазначених критеріїв кваліфікаційного оцінювання, а також засоби їх встановлення визначено у главі 2 розділу II Положення. За змістом положень пунктів 1, 2 та 3 глави 2 розділу II Положення професійна компетентність встановлюється за чотирма показниками (рівень знань у сфері права, рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, ефективність здійснення правосуддя, діяльність щодо підвищення фахового рівня), з яких лише перші два встановлюються під час іспиту за результатами анонімного письмово тестування та виконання практичного завдання, що повністю узгоджується з частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII. Інші показники, згідно з пунктами 4 та 5 глави 2 розділу II Положення, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди, що, в свою чергу, повністю узгоджується з частиною четвертою та дев`ятою статті 85 Закону № 1402-VIII.

Як висновок, відповідач посилається на те, що Положення від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами та доповненнями), розроблено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів і відповідає міжнародним та європейським стандартам. В свою чергу, нормами вказаного Закону врегульовано дискреційні повноваження Комісії як органу, відповідального за формування суддівського корпусу, щодо визначення порядку та методології кваліфікаційного оцінювання та засобів їх встановлення. Підставою для визнання акту або окремих його положень протиправними та нечинними є встановлення невідповідності цього акту або його положень актам вищої юридичної сили чи відсутність повноважень на його видання. Так, Положення прийняте на виконання вимог Закону і спрямоване на реалізацію його норм. Даний документ встановлює порядок та методологію індивідуального оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді), яке включає як оцінку їхньої професійної діяльності, так і персональні якості. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 58-66).

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 залучено ОСОБА_3 до участі у справі № 9901/367/19 (Судді: Тацій Л.В., Шарапа В.М., Стрелець Т.Г., Єзеров А.А., Стеценко С.Г., в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 (за її заявою від 25.07.2019 року), ухвалено направити їй копію ухвали, копію позовної заяви та роз`яснено, що вона має права та обов`язки, визначені ст. 44 КАС України (т. 2 а.с. 117-121).

05 серпня 2019 року ОСОБА_2 надіслано на адресу суду відповідь на відзив, в якому посилаючись на доводи позовної заяви, окрім іншого, зазначено про не доведення відповідачем правомірності оскаржуваних пунктів Положення, які суперечать вимогам Закону № 1402-VIII та Конституції України (т. 2 .а.с. 126-130).

Також, 08 серпня 2019 року ОСОБА_3 надіслала на адресу суду клопотання, в якому посилалася на те, що підтримує позовні вимоги у справі № 9901/367/19 і просила проводити судові засідання без її участі (т. 2 а.с. 137-138)

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року (справа № 9901/367/19. Судді: Тацій Л.В., Шарапа В.М., Стрелець Т.Г., Єзеров А.А., Стеценко С.Г.) об`єднано справу № 9901/367/19 за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання протиправним та нечинним Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення 143/зп-16, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року, в частині та справу № 9901/231/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та нечинним Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення №143/зп-16, затвердженого Комісією від 03 листопада 2016 року, в частині - в одне провадження, відкрите ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року (провадження №9901/231/19) (т. 2 а.с 154-155, 156-162).

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року заяву Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 вересня 2019 року про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бевзенка В.М., Данилевич Н.А., у справі №800/231/19 визнано необґрунтованою. Для вирішення питання щодо заявленого представником Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відводу суддям Бевзенку В.М., Данилевич Н.А., у справі №800/231/19 - передано заяву про відвід на автоматизований розподіл для визначення у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку судді, який вирішуватиме питання про відвід за цією заявою (т. 3 а.с. 99-104).

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року (Суддя Стародуб О.П.) у задоволенні заяви Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 вересня 2019 року про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бевзенка В.М., Данилевич Н.А., відмовлено (т. 3 а.с. 167-169).

В судовому засіданні 05.12.2019 року розгляд справи відкладено на 23.01.2020 року на 12:15 год (у зв`язку з припиненням повноважень голови та членів ВККС України) (т. 3 а.с. 237-238). Також, 23.01.2020 року розгляд справи відкладено до 05.03.2020 року (т. 4 а.с. 1-2), а також 05.03.2020 року - до 23.04.2020 року у зв`язку з неможливістю розгляду справи без представника відповідача (т. 4 а.с. 17-18). 22.04.2020 року за допомогою телефонограми повідомлено, що розгляд справи, призначений на 23.04.2020 не відбудеться у зв`язку з вжиттям в Україні карантинних заходів щодо запобігання поширення коронавірусної інфекції в України (т. 4 а.с. 28). Також, у зв`язку із відпустками суддів розгляд справи не відбувся, у зв`язку з чим повідомлено учасників справи про наступний розгляд справи 17.09.2020 о 12:00 (т 4 а.с. 45); 17.09.2020 року, 15.10.2020 року, а також 05.11.2020 року судом оголошено перерву у справі за клопотаннями ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 (т.4 а.с. 60, 114) (т. 4 а.с. 111-112), також, 21.01.2021 року оголошено перерву у справі за клопотанням ОСОБА_1 до 01.04.2021 року, проте 01.04.2021 року не відбувся розгляд справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бевзенко В.М. (т. 4 а.с. 140). Наступне судове засідання 13.05.2021 року о 12:00 відкладено на 26.08.2021 на 12:00 (т. 4 а.с. 155-156), яке, у зв`язку із перебуванням у відпустці суддів не відбулося 26.08.21, 07.10.2021 року (т. 4 а.с. 176), 16.12.2021 року відкладено розгляд справи на 10.02.2022 о 12:00 год (т. 4 а.с. 199-201), яке не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Шевцової Н.В. на лікарняному (т. 4 а.с. 213), наступне судове засідання було призначено на 12:00 24.03.2022 року (т. 4 а.с. 215-221).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з наказом Голови Верховного Суду у Верховному Суді в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Так, тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду.

Враховуючи викладене, розгляд справи не здійснювався тривалий час, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні (дію якого продовжено і який триває в Україні і на час прийняття даної ухвали Суду) та обставинами, які унеможливлювали проведення судових засідань у відкритому судовому засіданні.

У зв`язку з виведенням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Бевзенка В.М. зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 18 квітня 2022 року № 5), що унеможливлює його участь у розгляді судових справ, протоколами про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2022 року, а також від 03.05.2022 року справу передано на розгляд колегії суддів: Васильєва І.А. (головуючий суддя), судді: Яковенко М.М., Усенко Є.А. Гімон М.М. ОСОБА_11 (т. 5 а.с. 1-6).

Розгляд справи, призначений на 16.11.2022 року на 11:30 (т. 5 а.с. 7-12), відкладено за клопотанням позивача, ОСОБА_1 для забезпечення участі останнього в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Миколаївської області (т. 5 а.с. 43-46). Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2022 року доручено Господарському Суду Миколаївської області забезпечити участь ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 11 год. 00 хв. 07.12.2022 року у режимі відеоконференції (т. 5 а.с. 47-49). В судовому засіданні 07.12.2022 року відкладено розгляд справи за клопотанням ОСОБА_1 , у зв`язку з неможливістю прибути до суду останнього, внаслідок його участі в ХІ Судовому форумі (т. 5 а.с. 93-94, 95-97). Наступне судове засідання призначено на 11:00 год. 11.01.2023 року (т. 5 а.с. 98-104). У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Яковенка М.М. (відповідно до наказу № 201-нв від 22.12.2022 року, наказу № 208-нв від 29.12.2022 року) та участю судді Гімона М.М. у роботі ХІХ позачергового з`їзду суддів України (відповідно до запрошення Ради суддів України від 27.12.2022 № 9рс-514/22-вих.) судове засідання, яке було призначено на 11 год 00 хв 11.01.2023 року не відбулось (т. 5 а.с. 123). Наступне судове засідання призначено на 11:00 год 28.06.2023 року (т. 5 а.с. 129-133).

У зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Усенко Є.А., після повторного автоматизованого розподілу справи на підставі службової записки, протоколом автоматизованого розподілу між суддями від 26.06.2023 року визначено новий склад колегії суддів: Васильєва І.А. - головуючий суддя, Судді: Дашутін І.В. Гімон М.М. ОСОБА_11 Яковенко М.М. (т. 5 а.с. 155-160).

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Гімона М.М. (відповідно до наказу № 50-к від 12.06.2023) судове засідання, яке було призначено на 11 год 00 хв 28.06.2023 року, не відбулось (т. 5 а.с. 165). Наступне судове засідання, призначене на 11:30 год. 30.08.2023 року (т. 5 а.с. 166-171), не відбулось, внаслідок перебування у відпустці судді Яковенка М.М. (відповідно до наказу № 237-кв, в період з 28.08.2023 до 15.09.2023), судді Дашутіна І.В. (відповідно до наказу № 207-кв, в період з 28.08.2023 до 08.09.2023), судді Гімона М.М. (відповідно до наказу № 199-кв, в період з 25.08.2023 до 08.09.2023) (т. 5 а.с. 189, 201). Розгляд справи судовими повістками від 28.03.2023 року призначений на 11 год. 30 хв. 04 жовтня 2023 року (т. 5 а.с 192-199).

Ухвалою Верховного Суду від 28.09.2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про проведення судового засідання, призначеного на 11 год. 30 хв. 04 жовтня 2023 року в режимі відеоконференції у справі № 9901/231/19, проведення якої доручено Господарському суду Миколаївської області (т. 5 а.с. 214-216).

В судовому засіданні 04.10.2023 року судом поставлено на обговорення учасників справи питання про те, що після об`єднання справ, до передання новому складу суду позовних заяв, не були вирішені питання щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 . Для викладення відповідачем письмових пояснень з наведеного процесуального питання, судом оголошено перерву у справі до 11 год. 15.11.2023 року(т. 5 а.с. 233-237). 18.10.2023 року на адресу суду від ВККС України надійшли письмові пояснення (т. 6 а.с. 22-26).

13.11.2023 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - Постернака О.Г. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (т. 6 а.с. 34), також, ОСОБА_3 просила суд розглянути справу без її участі (т. 6 а.с. 37).

В судовому засіданні ухвалою Верховного Суду від 15.11.2023 року заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, задоволено. Залучено до участі у справі № 9901/231/19 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_1 : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; на стороні ОСОБА_2 : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Розгляд справи відкладено на 11:00 год. 10.01.2024 року (т. 6 а.с. 39-46, 48-58).

10.01.2024 року на адресу суду від третьої особи, ОСОБА_8 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, внаслідок неможливості прибути до суду, просила задовольнити позов (т. 6 а.с. 163).

У зв`язку із перебуванням суддів у відпустках, судові засідання, призначені на 11 год. 30 хв. 13.03.2024 року, на 11:00 год. 01.05.2024 року та на 11:00 12.06.2024 року не відбулись, про що секретарем судового засідання складені довідки (т. 6 а.с. 225, т. 7 а.с. 42, 94). Наступне судове засідання призначено на 11 год. 00 хв. 31.07.2024 року, про що повідомлено учасників справи повістками про виклик (т. 7 а.с. 95-107).

15.04.2024 року на адресу суду від третьої особи, ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (т. 7 а.с. 37-38).

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_11 у відставку, яка перебувала у складі колегії суддів, з урахуванням вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30 (зі змінами) та Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14.12.2017 №8, справу 24.07.2024 року передано на повторний автоматизований розподіл (т. 7 а.с. 145, 148).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2024 року визначено склад колегії суддів: Васильєва І.А. - головуючий суддя, Яковенко М.М., Дашутін І.В., Хохуляк В.В., Гімон М.М. (т. 7 а.с. 147, 150).

В судовому засіданні за клопотанням позивача ОСОБА_1 , суд перейшов в письмове провадження, стосовно задоволення якого не заперечувала представник відповідача.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, Суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України щодо конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади міститься, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі положень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, щодо якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Враховуючи посилання позивачів в позовних заявах про проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно останніх на відповідність займаній посаді судді, зокрема, судді господарського суду Миколаївської області - ОСОБА_1, судді апеляційного суду Луганської області - ОСОБА_2, виходячи із приписів частини 2 статті 264 КАС України, позивачі є суб`єктами правовідносин, до яких застосовані вимоги Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в частині) (зі змінами).

І. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

02 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, відповідно до яких в Україні запроваджено судову реформу, яка передбачає, у тому числі, підвищення вимог та професійних стандартів до суддівського корпусу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя (набрав чинності 30.09.2016 року)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

За змістом пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII до повноважень ВККС України віднесено проведення кваліфікаційного оцінювання.

Так, відповідно до положень частин першої, другої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

У відповідності до частини 5 статті 88 Закону № 1402-VIII, порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.

Пунктом 2 частини 4 статті 83 Закону №1402-VIII визначено, що підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Згідно з абзацами першим та другим частини другої статті 85 Закону №1402-VIII іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

На виконання вимог Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 143/зп-16) (рішенням ВККС від 13.02.2018 №20/зп-18 Положення було затверджено в новій редакції; також до Положення були внесені зміни згідно з рішеннями Комісії від 16.02.2018 №22/зп 18 та від 21.03.2018 №57/зп-18) (т. 2 а.с. 67-103).

У відповідності до п. 1 розділу 1 Положення № 143/зп-16, кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - Комісія) здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16, інформація про проведення кваліфікаційного оцінювання розміщується на офіційному вебсайті Комісії.

Згідно з пунктами 2- 4 розділу V указаного Положення № 143/зп-16, кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді проводиться у складі колегії Комісії. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді проводиться відповідно до спеціалізації суду, відповідність у якому підтверджується. Для участі у кваліфікаційному оцінюванні з метою підтвердження відповідності займаній посаді суддя повинен зареєструвати на офіційному вебсайті Комісії свої наміри на проходження такого оцінювання або подати до Комісії заяву у довільній формі.

Слід звернути увагу, що законопроект змін до Конституції України в частині правосуддя отримав позитивний висновок з боку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія), яка наголосила на доцільності проведення оцінки усіх суддів України на предмет їх професіоналізму, етичності і доброчесності.

Приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, згідно з якими запроваджено процедуру оцінювання суддів, є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавалися.

Як зазначено в параграфі 42 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи СМ/Rec (2010) 12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади.

Відповідно до параграфа 58 цієї Рекомендації системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

У висновках Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади» та № 18 (2015) «Щодо позиції судової влади та її відносини з іншими гілками влади в умовах сучасної демократії» наголошено на тому, що незалежність суддів не означає, що судді не несуть відповідальності за свою діяльність. Необхідно підтримувати та підвищувати якість та ефективність судових систем в інтересах усіх громадян. Метою індивідуального оцінювання суддів має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Оцінювання суддів проводиться для визначення можливостей окремих суддів, якості й кількості завдань, які вони виконали, а також про сильні й слабкі місця судової системи. Оцінювання може допомогти підтримати або навіть підвищити якість судової системи. В свою чергу, воно повинне допомогти у підтримці довіри громадськості до судочинства.

Тобто система оцінювання суддів як одна зі складових судової реформи впроваджувалась для сприяння ефективному здійсненню правосуддя та підвищенню якості судової системи держави. Метою кваліфікаційного оцінювання є визначення здатності судді й надалі здійснювати правосуддя за критеріями компетентності, професійної етики та добропорядності.

Слід зазначити, що кваліфікаційне оцінювання запроваджено щодо усіх суддів, яких призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, тобто процес оцінювання не має вибіркового характеру та не має на меті зашкодити репутації окремих суддів, у тому числі й ОСОБА_1, або ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, проведення іспиту є складовою кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, що запроваджено на виконання приписів пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII, згідно з яким відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 9901/186/19 (провадження № 11-63заі20), але не виключно.

Так, у відповідності до статті 126 Конституції України (в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016) підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП у пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя вказаної статті Закону).

На підставі частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Отже, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді з посади в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного відповідно до цієї норми Конституції України оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 17.12.2020 у справі №9901/160/19, від 30.06.2021 у справі №9901/979/18, але не виключно.

Крім цього, у відповідності до висновку Конституційного Суду України від 20.01.2016 року № 1-в/2016 у справі № 1-15/2016 за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» визнано таким, що відповідає вимогам Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр № 3524). Тому посилання ОСОБА_1 на окремі думки суддів Конституційного Суду України у справі № 1-15/2016, № 1-в/2016, колегією суддів не приймаються.

Крім цього, посилання ОСОБА_1 на конституційне подання Верховного Суду України від 10.11.2015 року в якому зазначено, що «звільнення судді з посаді має відбуватися лише за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження», колегією суддів також відхиляються, оскільки ухвалою Конституційного Суду України від 10.11.2016 року № 72-у/2016 у справі № 1-30/2016 припинено конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Закону України "Про Конституційний Суд України".

При цьому, ухвалюючи вищенаведене рішення про припинення конституційного провадження, Конституційний Суд України вказав, що під час підготовки справи до розгляду Конституційним Судом України, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401), яким змінено редакцію статей 126, 131 Конституції України, відповідність яким пунктів 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону оспорює автор клопотання. Крім того, згідно з Законом № 1401 доповнено розділ XV «Перехідні положення» Конституції України пунктом 16-1, за підпунктом 4 якого «відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом». Отже, Основним Законом України безпосередньо передбачено, що підставою для звільнення судді з займаної посади є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що загальна мета та процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, а також наслідки виявлення невідповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями чітко визначені та врегульовані Конституцією України та Законом України №1402-VIII, а також викладені в Положенні №143/зп-16, прийнятому на виконання вимог законодавства, а відтак доводи ОСОБА_1 про те, що норми Положення, зокрема пункт 1 розділу І «Загальні положення» Положення №143/зп-16 становлять протиправне втручання в приватне життя суддів, обраних безстроково, є необґрунтованими.

При цьому, оскаржуваний позивачем пункт 1 розділу І «Загальні положення» Положення №143/зп-16 лише узагальнює саме поняття такої процедури як кваліфікаційне оцінювання, що в свою чергу відповідає вимогам частини 1 статті 83 Закону № 1402-VIII.

Отже сама по собі процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, обраних безстроково, із подальшим прийняттям рішення про звільнення з посади (в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання), є законодавчо регламентованою процедурою, а тому доводи позивача про неможливість звільнення суддів за результатами оцінювання, колегією суддів відхиляються.

До того ж, як вказувалось Судом вище, приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, згідно з якими запроваджено процедуру оцінювання суддів, є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавалися.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що загалом, доводи позовної заяви ОСОБА_1 побудовані на фактичній незгоді позивача із проведенням стосовно нього, як судді Господарського суду Миколаївської області іспиту у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, призначеного у відповідності до рішення ВККС України від 26 березня 2019 року № 39/зп-19.

Разом з тим, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним для ознайомлення, в травні 2019 року ОСОБА_1 реалізував своє право на судове оскарження, звернувшись до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС України, в якому просив Суд визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 26 березня 2019 року № 39/зп-19 про призначення іспиту для судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 (справа № 9901/233/19).

Рішенням Верховного Суду від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При цьому в межах справи № 9901/233/19 (№ 11-42заі22), Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що рішення Комісії від 26 березня 2019 року № 39/зп-19 не позбавляє позивача права як судді здійснювати правосуддя у Господарському суді Миколаївської області та не свідчить про відсутність у позивача, на час прийняття оскаржуваного рішення, зокрема, здатності здійснювати правосуддя. Також Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що не є слушними посилання скаржника (позивача) на відсутність будь-яких об`єктивних підстав призначення позивачу іспиту щодо перевірки в нього рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя, оскільки проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді передбачено, зокрема, підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» та статтею 83 Закону № 1402-VIII.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача не є підставою для визнання нечинними вимог пункту 1 розділу І «Загальні Положення» в частині: «оцінювання відповідності судді займаній посаді» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами), яким лише узагальнено саме поняття такої процедури як кваліфікаційне оцінювання, що свідчить про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

До того ж, колегія суддів зазначає, що як вбачається з відомостей із офіційного сайту Вищої ради правосуддя, який є загальнодоступним для ознайомлення, рішенням Вищої ради правосуддя від 06.06.2024 року № 1766/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Миколаївської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

ІІ. Щодо позовних вимог ОСОБА_12 .

Як вказувалось Судом вище, відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Частиною п`ятою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі - Закон № 1402 - VIII) встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засобам їх встановлення затверджуються Комісією.

Рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18 із змінами та доповненнями від 16.02.2018 №22/зп 18 та від 21.03.2018 №57/зп-18) затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 143/зп-16).

Відповідно до розділу І Положення встановлено, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.

У відповідності до пункту 32 Положення, за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне із таких рішень:

32.1. У разі визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді: 32.1.1. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. 32.1.2. Рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

У відповідності до пункту 32.2 розділу III Положення у випадку оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)": 32.2.1. Рішення про відповідність судді займаній посаді. 32.2.2. Рішення про невідповідність судді займаній посаді.

До того ж, у відповідності до п. 33 Положення, у разі недопуску судді (кандидата на посаду судді) до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання за результатами попереднього етапу Комісія може ухвалити рішення про:

33.1. Непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (у випадку проведення кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

33.2 Невідповідність судді займаній посаді (у разі проведення кваліфікаційного оцінювання з метою оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»).

До того ж, частиною 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Вимогами п. 10 розділу V Положення також передбачено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.

Крім цього, як і у відповідності до п. 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Пунктом 37 Положення № 143/зп-16 також передбачено, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади.

Отже, Положення № 143/зп-16 передбачає чіткий алгоритм дій ВККС України під час проведення кваліфікаційного оцінювання із прийняттям відповідного рішення за його наслідками, при цьому пункти 32.2 та 37 розділу III та пункт 10 розділу V Положення повністю узгоджуються з вимогами Закону № 1402-VIII.

Враховуючи викладене, доводи позовної заяви ОСОБА_2 про те, що ВККС України встановлені виключні повноваження приймати рішення саме про здатність чи нездатність судді здійснювати правосуддя, але аж ніяк про відповідність і невідповідність судді займаній посаді, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними вимогами законодавства.

Щодо доводів позивача про невідповідність першого речення абзацу 4 пункту 34 розділу III Положення вимогам Закону № 1402-VIII, з підстав невідповідності цього пункту вимогам Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII щодо встановлення альтернативи зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення Комісією, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, на думку позивача, цим пунктом встановлено альтернативу зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення Комісією, тоді, як в статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Однак, колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 88 Закону № 1402-VIII, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

У відповідності до п. 34 розділу III Положення, Рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині зазначаються: 1) дата, час та місце ухвалення рішення, його номер; 2) прізвища та ініціали членів Комісії, які брали участь в ухваленні рішення; 3) прізвище, ім`я, по батькові судді (кандидата на посаду судді), якого оцінено; 4) найменування суду, в якому суддя, якого оцінено, здійснює правосуддя.

В описовій частині рішення зазначаються: 1) підстави призначення кваліфікаційного оцінювання; 2) стислий опис його проведення.

У мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення.

Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

В силу приписів п. 37 розділу III «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення, рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, у відповідності до вимог статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, у мотивувальній частині якого зазначаються посилання на визначені Законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, що повністю узгоджується із вимогами першого речення абзацу 4 пункту 34 розділу III Положення вимогам Закону № 1402-VIII, що не спростовано доводами позовної заяви.

Крім цього, в даному контексті колегія суддів звертає увагу, що постановою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року (яка набрала законної сили 26 травня 2017 року) у справі № П/800/35/17, за позовом ОСОБА_13 до ВККС України про визнання незаконним та скасування рішення ВККС України № 143/зп-16 від 03 листопада 2016 року в частині затвердження Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Судом встановлено, що Положення, які встановлюють чіткі, детальні вимоги до прийняття рішення щодо оцінювання (пункт 34 Розділу ІІІ Положення), особливо стосовно мотивувальної частини рішення, є основною гарантією права оцінюваної особи на ефективне оскарження рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання. Постановою Верховного Суду від 29.03.2018 року у задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 15.05.2017 відмовлено.

Щодо доводів позивача в частині невідповідності підпунктів 1.3, 1.4, пункту 1, пунктів 4, 5 Глави 2 Розділу ІІ, підпунктів 5.1.1.3, 5.1.1.4 пункту 5.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення вимогам частини 2 статті 85 Закону № 1402-VIII, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Частиною 2 вищенаведеної статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації (частина 3 статті 83 Закону № 1402-VIII).

Згідно з частиною 4 статті 83 Закону № 1402-VIII, підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; 2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (частина 5 статті 83 Закону № 1402-VIII).

До того ж, статтею 85 Закону № 1402-VIII передбачені етапи кваліфікаційного оцінювання, частиною 1 якої встановлено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Частиною 2 статті 85 Закону № 1402-VIII встановлено, що іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов`язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.

Так, Главою 1 Положення № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18 із змінами та доповненнями від 16.02.2018 №22/зп 18 та від 21.03.2018 №57/зп-18) встановлені Критерії кваліфікаційного оцінювання. У відповідності до п. 1. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Пунктом 2 глави 1 Положення встановлено, що кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення передбачені главою 2 Положення.

У відповідності до п. 1 глави 2 Положення встановлено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 1.1. Рівень знань у сфері права. 1.2. Рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні. 1.3. Ефективність здійснення правосуддя. 1.4. Діяльність щодо підвищення фахового рівня.

У відповідності до п. 2 глави 2 Положення, рівень знань у сфері права оцінюється (встановлюється) шляхом перевірки: 2.1. Знання матеріального і процесуального права України та міжнародно-правових актів. 2.2. Знання правових позицій Верховного Суду (Верховного Суду України). 2.3. Знання практики Європейського суду з прав людини. 2.4. Знання інших джерел права, правозастосовчої практики.

Цей показник оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.

У відповідності до п. 3 глави 2 Положення рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється (встановлюється) шляхом перевірки: 3.1. Вміння визначати, оцінювати та описувати обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, зокрема, за наявності у модельній справі обставин, встановлених іншими судами, та їх висновків. 3.2. Вміння визначати, застосовувати та наводити норми права, що регулюють відносини, які є предметом модельної справи. 3.3. Вміння аналізувати і застосовувати правові позиції судів вищих інстанцій, зокрема, надавати висновки щодо застосування судами попередніх інстанцій правових позицій судів вищих інстанцій за наявності у модельній справі відповідних матеріалів. 3.4. Вміння аналізувати і застосовувати практику ЄСПЛ, рішення міжнародних судових установ та/або міжнародних організацій, які підлягають застосуванню в Україні. 3.5. Вміння аналізувати і робити висновки щодо відповідності (невідповідності) законодавству рішень судів попередніх інстанцій та наводити мотиви цих висновків за наявності у модельній справі відповідних матеріалів. 3.6. Вміння чітко та повно викладати резолютивну частину судового рішення відповідно до визначених процесуальним законом вимог з урахуванням обраного вирішення справи по суті відповідно до матеріалів модельної справи. 3.7. Вміння формулювати узагальнену правову позицію для відповідної категорії справ на підставі рішення у модельній справі (якщо модельна справа містить необхідні для цього матеріали). 3.8. Вміння викладати текст процесуального документа в офіційно-діловому стилі літературної мови чітко, зрозуміло, грамотно. 3.9. Дотримання стилістики та структури судового рішення. 3.10. Дотримання правил орфографії та пунктуації. 3.11. Інші уміння та навички.

Цей показник оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.

У відповідності до п. 4. глави 2 Положення, Ефективність здійснення правосуддя оцінюється (встановлюється) шляхом дослідження таких даних: 4.1. Загальна кількість розглянутих справ. 4.2. Кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування. 4.3. Інформація про рішення, постановлені за участі судді, що були предметом розгляду міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, за результатами якого було встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов`язань. 4.4. Кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни. 4.5. Дотримання строків розгляду справ, зокрема кількість справ, розгляд яких триває понад встановлені законом строки. 4.6. Середня тривалість виготовлення повного тексту вмотивованого рішення, дотримання строків його виготовлення та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. 4.7. Судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, регіоні з урахуванням інстанційності, спеціалізації суду та судді. 4.8. Підтвердженої інформації щодо дотримання суддею засад і принципів здійснення правосуддя, встановлених процесуальним законом, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також іншими міжнародно-правовими актами та зобов`язаннями. 4.9. Результати регулярного оцінювання. 4.10. Здійснення повноважень на адміністративних посадах, в органах суддівського врядування та самоврядування. 4.11. Інші дані щодо ефективності здійснення правосуддя суддею, отримані Комісією відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон).

Цей показник оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Згідно з пунктом 5 глави 2 Положення, діяльність щодо підвищення фахового рівня оцінюється (встановлюється) шляхом дослідження таких даних: 5.1. Підготовка та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді. 5.2. Здійснення наукової та викладацької діяльності. 5.3. Участь у законопроектній роботі. 5.4. Наявність наукових публікацій у сфері права. 5.5. Участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо). 5.6. Наявність наукового ступеня, вченого звання.

Цей показник оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Визначення результатів кваліфікаційного оцінювання передбачено главою 6 Положення.

Встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання (пункт 1 глави 6 Положення).

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності (пункт 2 глави 6 Положення).

Усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками (пункт 3 глави 6 Положення).

Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності (пункт 4 глави 6 Положення).

Пунктом 5 глави 6 Положення встановлено оцінювання критеріїв, зокрема: 5.1. Критерії компетентності: 5.1.1. Професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: 5.1.1.1. Рівень знань у сфері права - 90 балів. 5.1.1.2. Рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. 5.1.1.3. Ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів. 5.1.1.4. Діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів. 5.1.2. Особиста компетентність - 100 балів. 5.1.3. Соціальна компетентність - 100 балів. 5.2. Критерій професійної етики - 250 балів, з яких: 5.2.1. Морально-психологічні якості - 100 балів. 5.2.2. Інші показники - 150 балів. Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики. 5.3. Критерій доброчесності - 250 балів, з яких: 5.3.1. Інтегративність - 100 балів. 5.3.2. Інші показники - 150 балів. Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині невідповідності підпунктів 1.3, 1.4, пункту 1, пунктів 4, 5 Глави 2 Розділу ІІ, підпунктів 5.1.1.3, 5.1.1.4 пункту 5.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення вимогам частини 2 статті 85 Закону № 1402-VIII, позивач фактично вважає, що Положення ВККС України унеможливлює проведення перевірки судді за критеріями ефективності здійснення суддею правосуддя та діяльності щодо підвищення фахового рівня як складових професійної компетентності. А відтак, за міркуваннями позивача, не перевірка зазначених складових, які загалом становлять 90 балів, може суттєво вплинути на загальну оцінку комісією судді за критерієм професійної компетентності. Отже, ВККС України не має права передбачати можливість оцінки критерію професійної компетентності під час інших процедур, окрім іспиту. Відповідно, за відсутності оцінювання зазначених складових критерію професійної компетентності - має бути перерозподілена мінімальна та максимальна кількість балів.

Однак, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, що такі твердження позивача є безпідставними, оскільки положення частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII встановлюють, що іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності, однак ці положення згаданої статті не визначають, що іспит є єдиним засобом встановлення відповідності критерію професійної компетентності.

Показники відповідності судді кожному із зазначених критеріїв кваліфікаційного оцінювання, а також засоби їх встановлення визначено у главі 2 розділу II Положення. За змістом положень пунктів 1, 2, 3 глави 2 розділу II Положення, професійна компетентність встановлюється за чотирма показниками (рівень знань у сфері права, рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, ефективність здійснення правосуддя, діяльність щодо підвищення фахового рівня), з яких лише перші два встановлюються під час іспиту за результатами анонімного письмово тестування та виконання практичного завдання, що повністю узгоджується з частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII. Інші показники, згідно з пунктами 4 та 5 глави 2 розділу II Положення, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди, що, в свою чергу, повністю узгоджується з частиною четвертою та дев`ятою статті 85 Закону № 1402-VIII.

Отже, Положення від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами та доповненнями) в оскаржуваній позивачем частині, розроблено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким врегульовано дискреційні повноваження Комісії як органу, відповідального за формування суддівського корпусу, щодо визначення порядку та методології кваліфікаційного оцінювання суддів та засобів їх встановлення. Судом під час розгляду позову ОСОБА_2 не встановлено підстав для визнання протиправними та нечинними оскаржуваних ним вимог Положення № 143/зп-16 в розрізі заявлених позовних вимог, що свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Загалом, доводи позовної заяви ОСОБА_2 зводяться до його незгоди із процедурою кваліфікаційного оцінювання та рішенням ВККС України від 20.07.2018 року № 1283/ко-18 із рекомендацією про звільнення останнього з посади судді. Однак, колегія судів звертає увагу, що такі доводи не можуть бути підставою для визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в розумінні вимог процесуального законодавства. Тоді, як ОСОБА_2 скористався правом на оскарження рішення ВККС від 20.07.2018 року № 1283/ко-18 в судовому порядку (справа № 9901/769/18), за результатами розгляду якої Великою Палатою Верховного Суду від 27 травня 2020 року скасовано рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року про задоволення адміністративного позову та закрито провадження у справі. До того ж, ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року закрито провадження у справі № 9901/769/18 (П/9901/769/18) в частині вимог ОСОБА_2 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.07.2018 року № 1283/ко-18 в частині внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Луганської області.

Разом з тим, як вбачається з офіційного сайту Вищої ради правосуддя, який є загальнодоступним для ознайомлення, ухвалою Вищої ради правосуддя від 16.07.2020 року залишено без розгляду подання з рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року № 1283/ко-18 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, у зв`язку із звільненням останнього у відставку рішенням ВРП від 14 липня 2020 року № 2115/0/15-20 (за його заявою).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивачів, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 255, 264, 266 КАС України, Суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_1 : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; на стороні ОСОБА_2 : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання протиправним та нечинним Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (в частині).

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Судді: І.В. Дашутін

М.М. Гімон

М.М. Яковенко

В.В. Хохуляк