Справа № 643/7151/24

Провадження № 1-кп/643/699/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченої: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024250000000043 від 13.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, громадянки України, одруженої, офіційно не працює, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_6 , 2021 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 111-1, ч. 1 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

04.07.2024 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 22024250000000043 від 13.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 111-1, ч. 1 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України.

Ухвалою від 04.07.2024 року Московський районний суд м. Харкова призначив підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні на 11.07.2024 року.

Ухвалою від 11.07.2024 року Московський районний суд м. Харкова призначив обвинувальний акт до судового розгляду на 15.07.2024 року.

15.07.2024 року розгляд кримінального провадження відкладено на 15.08.2024 року у зв`язку з неявкою захисника обвинуваченої.

Ухвалою від 15.08.2024 року Московський районний суд м. Харкова продовжив обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 13.10.2024 року включно, етапував обвинувачену ОСОБА_4 з Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для безпосередньої участі у розгляді даного кримінального провадження.

ІІ. Позиції учасників процесу.

У судовому засіданні 19.09.2024 року прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_4 та просив суд задовольнити його.

Обвинувачена та її захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,оскільки заявлені прокурором ризики жодним чином не доведені.

Одночасно захисник просив суд змінити обвинуваченій запобіжний захід з тримання під вартою на інший більш м`який запобіжний захід, або з правом внесення застави.

ІІI. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні заявленого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.04.2024 року, яка залишена без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09.05.2024 року, застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.06.2024 року продовжено ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24.07.2024 року, без визначення розміру застави.

Ухвалою від 11.07.2024 року Московський районний суд м. Харкова продовжив обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 08.09.2024 року включно.

Ухвалою від 15.08.2024 року Московський районний суд м. Харкова продовжив обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 13.10.2024 року включно, етапував обвинувачену ОСОБА_4 з Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для безпосередньої участі у розгляді даного кримінального провадження.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).

Водночас, в силу положень ч. 2 ст. 42 КПК України ОСОБА_4 наразі перебуває у статусі обвинуваченої, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею кримінальних правопорушень.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченої, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Ризик втечі обвинуваченої не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченої, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Дослідивши відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, одружена, має на утриманні неповнолітню дитину, обвинувачується у вчиненні, зокрема особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, яка є ключовим елементом, завдяки якому країна має можливість розвиватися та забезпечувати дотримання основних принципів правової держави, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, суд вважає, що усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, обвинувачена може переховуватися від суду, з метою уникнення покарання, оскільки усвідомлення імовірності встановлення вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеним.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом з цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачена обізнана як про їх персональні данні, так і про зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченої на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Також, обвинувачена ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки наразі органом досудового розслідування всі співучасники обвинуваченої не встановлені, а відтак вона може повідомити їм про факт виявлення злочинної діяльності та обставини, які стали їй відомі в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

При цьому, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, що в умовах оголошеного на території України воєнного стану та з огляду на постійну взаємодію обвинуваченої з Російською Федерацією, в тому числі й виїзд до країни-агресора, лише посилює ризик вчинення нею інших кримінальних правопорушень та/або продовження злочинної діяльності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи суспільну небезпеку інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, один з яких посягає на відносини з охорони конституційного ладу та інших складових з основ національної безпеки України, наявність у даному кримінальному провадженні реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченої, а також суспільно-політичну ситуацію на даний час та повномасштабне збройне вторгнення Російської Федерації на територію України, за умов проведення відповідними силовими підрозділами України бойових дій, направлених на протистояння збройним силам Російської Федерації та деокупацію окремих територій України, небезпека вчинення обвинуваченою вищезазначених дій носить підвищений характер, що в своїй сукупності з іншими характеризуючими ознаками підтверджує ймовірність свідомої позапроцесуальної поведінки обвинуваченої.

За таких обставин суд вважає, що передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики прокурором доведені, наразі не зменшились та продовжують існувати.

Стосовно того, чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена при застосуванні до неї більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на неї процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

На переконання суду, на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та зможе запобігти ризикам, які передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом.

Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченої під вартою судом не встановлено.

Вирішуючи питання клопотання захисника про зміну обвинуваченій запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м`який, або з визначенням застави, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

В силу приписів ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

У п. п. 6.1., 6.2., 6.3. рішення від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 (справа № 3-111/2023(207/23, 315/23) (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 Кодексу, маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.

Також Конституційний Суд України наголосив, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м`якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров`ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов`язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв`язку із цим загрози низці публічних інтересів.

Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що застосування за ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

У даному випадку, визначаючи правомірність продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави, суд врахував підстави та обставини, визначені ст. ст. 177, 178, 194 КПК України, оцінив наявність ризиків а також той факт, що ОСОБА_7 обвинувачується в т.ч. у вчиненні колабораційної діяльності на користь державі-агресору, тяжкість покарання, яке загрожує їй у разі визнання винною у вчиненні інкримінованих правопорушень, а також неможливість застосування іншого, більш м`якого, запобіжного заходу.

Водночас, аналізуючи ч. 1 ст. 183 КПК України Конституційний Суд України у Рішенні зазначив, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м`який, запобіжний захід, визначений Кодексом.

Підставою для зміни запобіжного заходу може бути виникнення нових обставин після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також виявлення тих, які існували раніше, але про які не було відомо слідчому, прокурору, суду на час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу.

Тобто, зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну обставин обвинувачення, зміну або зменшення встановлених ризиків та впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому суд на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання та які виникають у зв`язку з плином часу досудового розслідування та судового розгляду.

Тому, при розгляді питання про зміну запобіжного заходу суд виходить з того, чи доводить особа, яка подала відповідне клопотання, наявність обставин, які безпосередньо можуть свідчити про зміну чи зменшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Водночас, звертаючись до суду з усним клопотанням про зміну обвинуваченій запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м`який, або ж з визначенням застави, захисником не наведено жодних доводів в обґрунтування цього клопотання, не зазначено обставин, які змінилися після обрання слідчим суддею відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави, як і не зазначено нових обставин, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

При цьому, доводи захисника в частині того, що обвинувачена має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, перебуває у шлюбі та має на утриманні малолітню дитину суд до уваги не приймає, оскільки вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для зміни обвинуваченій запобіжного заходу на інший більш м`який, і не свідчать про належне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків в разі обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченій правопорушень суд вважає, що відсутні підстави для визначення розміру застави, оскільки застава в умовах воєнного стану не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов`язків.

У зв`язку з цим суд відхиляє доводи захисника щодо можливості обрання обвинуваченій іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, або з визначенням застави.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої таким, що підлягає задоволенню та відмовляє у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 на інший більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою, або з правом внесення застави.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 331, 369, 372, 392, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 з тримання під вартою на інший більш м`який, або з правом внесення застави.

2. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_4 задовольнити.

3. Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 17.11.2024 року включно.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для обвинуваченої строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії даної ухвали.

5. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

6. Повний текст ухвали буде проголошено 23.09.2024 року о 08 год. 30 хв.

Суддя ОСОБА_1