ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа №300/345/23

адміністративне провадження № К/990/40297/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року (суддя Григорук О.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року (колегія у складі суддів Обрізко І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 , як заступнику керівника ГУ ДПС в Івано-Франківській області, в розмірах, як і керівнику ГУ ДПС в Івано-Франківській області, так і іншим заступникам керівника вказаного управління:

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 31 жовтня 2022 року в розмірі 99% від посадового окладу; надбавки за виконання особливо важливої роботи на період з 01 до 31 жовтня 2022 року в розмірі 30% від посадового окладу;

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 30 листопада 2022 року від посадового окладу в розмірі 99%; надбавки за виконання особливо важливої роботи за період з 01 до 30 листопада 2022 року в розмірі 50% від посадового окладу;

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 31 грудня 2022 року від посадового окладу в розмірі 99%; надбавки за виконання особливо важливої роботи за період з 01 до 31 грудня 2022 року в розмірі 60% від посадового окладу;

визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2 наказу від 23 грудня 2022 року №96-Ф «Про надбавки» в частині встановлення позивачці за період з 01 до 31 грудня 2022 року надбавки за інтенсивність праці у розмірі - 0%, надбавки за виконання особливо важливої роботи в розмірі - 0%;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці:

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 31 жовтня 2022 року в розмірі 99% від посадового окладу; надбавки за виконання особливо важливої роботи на період з 01 до 31 жовтня 2022 року в розмірі 30% від посадового окладу;

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 30 листопада 2022 року від посадового окладу в розмірі 99%; надбавки за виконання особливо важливої роботи за період з 01 до 30 листопада 2022 року в розмірі 50% від посадового окладу;

- надбавки за інтенсивність праці за період з 01 до 31 грудня 2022 року від посадового окладу в розмірі 99%; надбавки за виконання особливо важливої роботи на період з 01 до 31 грудня 2022 року в розмірі 60% від посадового окладу;

зобов`язати нарахувати з урахуванням установлених позивачу надбавки за інтенсивність праці, надбавки за виконання особливо важливої роботи: оплату лікарняних за листопад 2022 року; оплату часу відпусток, оплату компенсації за невикористані відпустки, оплату вихідної допомоги за грудень 2022 року; індексацію заробітної плати за жовтень-грудень 2022 року, та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою даних виплат за вказаний період.

На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила про незаконність підстав з яких відповідач не нараховував і не виплачував їй в указаний період сум надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи. Зауважила, що ці надбавки є складовими заробітної плати, а отже їх невиплата є зміною істотних умов державної служби, однак роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. До того ж, про зміну істотних умов праці керівник державної служби мав повідомити працівника не пізніш як за 30 календарних днів, однак цього не зробив. Позивачка наголосила, що в установленому законодавством порядку зазначені надбавки їй не скасовувалися і їх розмір не зменшувався. Із цих міркувань, позивачка вважає, що і решту виплат, про які вказано у позові, відповідач мав нараховувати і виплачувати їй з урахуванням розміру цих надбавок.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 07 квітня 2023 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС в Івано-Франківській області щодо невстановлення ОСОБА_1 надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи за період із жовтня до листопада 2022 року;

- визнав протиправними та скасував пункти 1, 2 наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 23 грудня 2022 року №96-Ф «Про надбавки» в частині встановлення ОСОБА_1 за період з 01 до 31 грудня 2022 року надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи в розмірі 0% згідно з додатками 1, 2 до наказу від 23 грудня 2022 року №96-Ф;

- зобов`язав ГУ ДПС в Івано-Франківській області прийняти рішення щодо встановлення ОСОБА_1 надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи за період з жовтня до грудня 2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог місцевий адміністративний суд відмовив.

Суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що з огляду на положення частини другої статті 346-1 Податкового кодексу України, надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи входять до складу заробітної плати заступника начальника ГУ ДПС незалежно від того чи така посада є позаштатною. У зв`язку із цим, оскільки єдиною підставою відсутності пропозицій щодо встановлення позивачці зазначених надбавок було її перебування на посаді за попереднім штатним розписом, суд вважав помилковими посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 як позаштатний працівник з жовтня до грудня 2022 року не координувала, не організовувала та не здійснювала жодної роботи в ГУ ДПС в Івано-Франківській області.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що встановлення згаданих надбавок є правом, а не обов`язком керівника, суд зауважив, що у розглядуваному випадку керівнику та іншим двом заступникам керівника ГУ ДПС в Івано-Франківській області такі надбавки було встановлено, водночас наведені вище підстави їх невстановлення позивачці не відповідають закону. Отже, за висновком суду першої інстанції, відповідач протиправно не встановив позивачці указані надбавки за період з жовтня до листопада 2022 року, а за грудень 2022 року - встановив їх у розмірі 0%.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати позивачці з урахуванням установлених надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи: оплату лікарняних за листопад 2022 року; оплату часу відпусток, оплату компенсації за невикористані відпустки, оплату вихідної допомоги за грудень 2022 року, індексацію заробітної плати за жовтень-грудень 2022 року, суд указав на передчасність цих вимог, зазначивши, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2023 року скасував рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

За висновком суду апеляційної інстанції, згадані надбавки є виплатою індивідуального характеру, розмір яких залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення надбавок є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім, виходячи з якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи працівника - державного службовця. Зазначені повноваження є дискреційними і суд не може замість керівника вирішувати питання про їх встановлення і визначати їх конкретний розмір. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, тобто, роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року в частині часткового задоволення позову і в частині відмови в задоволенні решти позовних вимога, а також постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставами касаційного оскарження позивачка зазначила пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зокрема, посилання на пункт 1 названої норми обґрунтоване тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 9 Порядку встановлення, призупинення, зменшення чи скасування державним службовцям податкових органів надбавок за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, за персональну кваліфікацію та за виконання особистих ключових показників ефективності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року №1346 (далі - Порядок №1346), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №824/44/19-а та від 27 травня 2021 року у справі №340/347/20.

Доводи щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця мотивує відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм частини сьомої статті 50 Закону України «Про державну службу», частин другої, третьої статті 346-1 Податкового кодексу України, пунктів 1- 6, 9, 10 Порядку №1346, пунктів 3.1, 3.7 розділу 3, пункту 4.1 розділу 4 Порядку взаємодії структурних підрозділів Державної податкової служби України та її територіальних органів при встановлені деяких надбавок державним службовцям та працівникам, які виконують функції з обслуговування, Державної податкової служби України та її територіальних органів, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 26 червня 2019 року №9 (із змінами) у поєднанні зі статтями 1, 2, 13, 21, 22 Закону України «Про оплату праці» та пунктів 1.3, 1.8, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Галузевої угоди між Державною податковою службою України, Державною фіскальною службою України і Всеукраїнською професійною спілкою працівників органів державної податкової служби на 2020- 2025 роки, пункту 1.8, підпунктів 3.2.1, 3.2.2. пункту 3.2 Колективного договору між адміністрацією головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області і первинною профспілковою організацією працівників апарату Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на 2017-2019 роки.

Скаржниця зазначає, що в період з 17 червня 2020 року до дня звільнення 14 грудня 2022 року вона виконувала обов`язки заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області, а тому мала право, зокрема, у жовтні-грудні 2022 року, на виплату відповідно до статті 346-1 Податкового кодексу України, пунктів 9, 10 Порядку №1346 надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи як складової заробітної плати в тих же розмірах як і керівник ГУ ДПС в Івано-Франківській області та два інші його заступники. Стверджує, що відповідач міг скасувати або зменшити розмір названих надбавок лише у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи позивачки, при цьому, в тому порядку, в якому її було встановлено, а тому вона мала легітимні очікування на їх отримання, навіть перебуваючи на посаді «за попереднім штатним розписом». У цьому контексті скаржниця ставить питання про те, чи мають виплачуватися надбавки за інтенсивність праці та виконання особливо важливої роботи працівникам, які перебувають на посадах за попереднім штатним розписом, а також чи можна позбавити таких працівників зазначених надбавок без установлення фактів несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і чи може бути скасовано / зменшено розмір указаних надбавок в іншому порядку, ніж їх було встановлено.

Наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця вбачає у тому, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України), а саме наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 02 серпня 2022 року №325 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області». Його недопустимість як доказу скаржниця обґрунтовує тим, що в матеріалах справи немає доказів на підтвердження обставин ознайомлення позивачки із цим наказом в установленому законом порядку, крім цього, його не було погоджено з Головою ДПС.

Позиція інших учасників справи

У відзиві ГУ ДПС в Івано-Франківській області просить касаційну ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року - без змін.

Загалом, наведені у відзиві мотиви відтворюють висновки суду апеляційної інстанції про те, що надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи є виплатами індивідуального характеру, розмір яких залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення таких надбавок є правом, а не обов`язком керівника, яке він реалізує керуючись якістю роботи конкретного працівника, продуктивністю його праці, результатами роботи.

Відповідач наполягає на тому, що позивачка з моменту попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади не виконувала обов`язків заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківської області, а перебувала поза штатом до моменту її вивільнення, зокрема, у період із жовтня до грудня 2022 року вона не виконувала посадові обов`язки за своєю посадою, не підписувала/візувала жодного документу ГУ ДПС в Івано-Франківській області у межах діяльності та функцій контролюючого органу. Стверджує, що жодного особистого внеску на посаді заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківської області за цей період ОСОБА_1 з урахуванням визначених у Порядку №1346 критеріїв, не здійснила, оскільки не обіймала посади заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області в новій структурі, за нею не закріплювалися посадові обов`язки, згідно з наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 02 серпня 2022 року №325 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області». З огляду на наведене, відповідач вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року і постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою позивачкою касаційною скаргою.

Цією ж ухвалою витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду справу №300/345/23.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17 червня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області у порядку переведення з ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 23 червня 2021 року №399 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області» (далі - Наказ №399) за позивачкою як заступником начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області було закріплено посадові обов`язки.

Зазначений наказ втратив чинність відповідно до наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 02 серпня 2022 року №325 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області» (далі - Наказ №325), яким затверджено розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області за діючим (новим) штатним розписом. Апеляційний суд установив, що згідно із Наказом №325 за позивачкою в новій структурі посадові обов`язки не закріплювалися.

Наказом від 14 грудня 2022 року №1846-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури/штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 часини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Виникнення спірних відносин зумовлено тим, що до звільнення позивачки начальник ГУ ДПС в Івано-Франківській області листами від 07 жовтня, 14 листопада та 15 грудня 2022 року подавав Голові ДПС України пропозиції погодити встановлення надбавки за інтенсивність праці та надбавки за виконання особливо важливої роботи за жовтень - грудень 2022 року.

Зокрема, за період з 01 до 31 жовтня 2022 року було запропоновано погодити надбавку за інтенсивність праці в розмірі 99 відсотків від посадового окладу та надбавку за виконання особливо важливої роботи в розмірі 30 відсотків від посадового окладу згідно зі штатним розписом начальнику Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, двом заступникам начальника управління ДПС в області з урахуванням фактично відпрацьованого часу. З 01 до 30 листопада за цими ж посадами - надбавку за інтенсивність праці в розмірі 99 відсотків від посадового окладу та за виконання особливо важливої роботи в розмірі 50 відсотків від посадового окладу, а з 01 до 31 грудня 2022 року - надбавку за інтенсивність праці в розмірі 99 відсотків від посадового окладу та за виконання особливо важливої роботи в розмірі 60 відсотків від посадового окладу.

Водночас стосовно позивачки пропозиції щодо встановлення надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи за указаний період відсутні в зв`язку з перебуванням заступника начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 на посаді за попереднім штатним розписом.

На підставі цих пропозицій у зазначений період було встановлено відповідні надбавки, зокрема, наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 24 жовтня 2022 року №81-Ф «Про надбавки» встановлено на період з 01 до 31 жовтня 2022 надбавку за інтенсивність праці керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 1 (начальник ГУ ДПС - 99%; заступник начальника ГУ ДПС - 99%) та надбавку за виконання особливо важливої роботи керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 2 (начальник ГУ ДПС - 30%; заступник начальника ГУ ДПС - 30%).

Наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 25 листопада 2022 року №87-Ф «Про надбавки» встановлено на період з 01 до 30 листопада 2022 року надбавку за інтенсивність праці керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 1 (начальник ГУ ДПС - 99%; заступник начальника ГУ ДПС - 99%) та надбавку за виконання особливо важливої роботи керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 2 (начальник ГУ ДПС - 50%; заступник начальника ГУ ДПС - 50%).

Наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 23 грудня 2022 року №96-Ф «Про надбавки» встановлено на період з 01 до 31 грудня 2022 року надбавку за інтенсивність праці керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 1 (начальник ГУ ДПС - 99%; заступник начальника ГУ ДПС - 99%, позивачка - 0%.) та надбавку за виконання особливо важливої роботи керівному складу від посадового окладу згідно зі штатним розписом в розмірах згідно з додатком 2 (начальник ГУ ДПС - 60%; заступник начальника ГУ ДПС - 60%; позивачка - 0%).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Основного Закону кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структуру заробітної плати згідно зі статтею 2 названого Закону становлять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 7 цього Закону державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Відповідно до частин першої - третьої статті 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу; 3) місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Згідно із частиною сьомою статті 50 Закону України «Про державну службу» складові заробітної плати та особливості оплати праці державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органів визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.

За правилами частин другої, третьої статті 346-1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця або за спеціальне звання; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) надбавки за інтенсивність праці; 6) надбавки за виконання особливо важливої роботи; 7) надбавки за персональну кваліфікацію; 8) надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності; 9) премії.

Схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців. Порядок встановлення, призупинення, зменшення чи скасування надбавок, зазначених у пунктах 5- 8 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для інших категорій працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій умови оплати праці визначаються законодавством, що встановлює умови оплати праці для відповідних категорій працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року №1346 затверджено Порядок встановлення, призупинення, зменшення чи скасування державним службовцям податкових органів надбавок за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, за персональну кваліфікацію та за виконання особистих ключових показників ефективності.

Пунктами 2, 4- 6 названого Порядку передбачено, що право встановлювати надбавки мають керівники податкових органів у межах фонду оплати праці.

Надбавки встановлюються згідно з наказом керівника відповідного податкового органу.

Надбавка за інтенсивність праці встановлюється у розмірі до 100 відсотків з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.

Надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється у розмірі до 100 відсотків з урахуванням таких критеріїв: 1) забезпечення адміністрування податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи; 2) участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, проведення експертизи таких актів (якщо посадовою інструкцією передбачено виконання такої роботи); 3) забезпечення впровадження реформ, виконання роботи, що вимагає від посадової особи особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління.

Для державних службовців територіальних органів ДПС надбавка за виконання особливо важливої роботи може встановлюватися залежно від навантаження під час виконання посадових обов`язків.

Згідно з пунктами 9, 10 цього Порядку у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи надбавки скасовуються або їх розмір зменшується.

Зменшення чи скасування державним службовцям податкових органів надбавок здійснюється у тому ж порядку, що їх встановлення.

Відповідно до пунктів 13, 15 Порядку №1346 керівникам територіальних органів ДПС, їх заступникам надбавки встановлюються керівниками таких органів за погодженням із суб`єктом призначення.

Пропозиції щодо встановлення надбавок керівникам територіальних органів ДПС та їх заступникам подаються до 15 числа місяця, з якого пропонується встановити надбавки, керівниками таких органів Голові ДПС на погодження за формою згідно з додатком із зазначенням періоду, на який їх пропонується встановити. ДПС здійснює опрацювання поданих пропозицій та не пізніше 25 числа місяця, з якого пропонується встановити надбавки, надсилає територіальним органам ДПС погоджені Головою ДПС пропозиції за формою згідно з додатком.

Зазначеним нормам кореспондують положення пунктів 3.1, 4.1 Порядку взаємодії структурних підрозділів Державної податкової служби України та її територіальних органів при встановлені деяких надбавок державним службовцям та працівникам, які виконують функції з обслуговування, Державної податкової служби України та її територіальних органів, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 26 червня 2019 року №9 (із змінами; далі за текстом - Порядок №9), якими за керівниками податкових органів закріплено право встановлювати надбавки у межах фонду оплати праці, а також визначено порядок встановлення цих надбавок.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

За пунктом 1 зазначеної правової норми підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі №757/31606/15-ц).

У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд застосував пункт 9 Порядку №1346 без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №340/347/20, а також пунктах 69, 70 постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №824/44/19-а.

Оцінюючи доводи скаржника у цій частині, колегія суддів зазначає, що у справі №824/44/19-а позивач оскаржував дії Вижницької районної державної адміністрації щодо невиплати премії за листопад 2018 року, надбавки за інтенсивність за вересень та листопад 2018 року, а також просив зобов`язати відповідача здійснити відповідні виплати.

Висновки Верховного Суду у згаданій справі ґрунтуються на системному аналізі постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - Постанова №304) та Порядку виплат надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівництву районної державної адміністрації, затвердженому розпорядженням голови Вижницької РДА від 12 червня 2018 року №165 «Про деякі питання оплати праці керівництва районної державної адміністрації» (далі - Порядок №165).

Переглядаючи судові рішення у цій справі, Верховний Суд зазначив, що з аналізу норми Постанови №304 та Порядку №165 вбачається, що рішення про розмір надбавки за інтенсивність праці першому заступнику голови районної державної адміністрації приймається головою районної державної адміністрації за поданням керівника апарату районної державної адміністрації. В той же час нормами Порядку №165 передбачені умови за яких вказана надбавка призупиняється, скасовується або її розмір зменшується, такими умовами є - несвоєчасне виконання завдань, погіршення якості роботи чи зменшення обсягу коштів на стимулюючі виплати.

Верховний Суд зазначив, що премія є виплатою індивідуального характеру, розмір якої залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення премії є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім виходячи із якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи та виплачується у межах коштів, передбачених у кошторисі на преміювання працівників апарату районної державної адміністрації. Водночас урахував, що пунктом 4 Порядку №165 визначена підстава, за якої преміювання у поточному місяці не здійснюється, а саме у разі застосування до першого заступника голови районної державної адміністрації дисциплінарного стягнення.

Оскільки суди в зазначеній справі встановили наявність у відповідача фінансової можливості для виплати позивачу премії та надбавки за інтенсивність за вказані періоди (вересень, листопад 2018 року), а також відсутність обставин неналежного виконання позивачем його посадових обов`язків та покладених на нього завдань, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що дії відповідача щодо невиплати позивачу премії у листопаді 2018 року є протиправними та необґрунтованими.

В іншій постанові - від 27 травня 2021 року у справі №340/347/20, позивач оскаржував бездіяльність територіального управління юстиції щодо невиплати надбавки за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року та просив стягнути з міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідні суми коштів. У межах цих правовідносин питання встановлення та визначення розміру додаткових стимулюючих виплати, зокрема і надбавки за інтенсивність праці, визначено приписами Закону України «Про державну службу», Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 (далі - Положення №15) та Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції та їх заступників, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 лютого 2017 року № 437/5 (далі - Порядок №437/5).

На підставі аналізу правових норм цих законодавчих актів Верховний Суд зробив висновок, що рішення про встановлення керівному складу територіальних органів МЮ України надбавки за інтенсивність праці приймається керівником територіального органу за погодженням з Державним секретарем МЮ України відповідно до обґрунтованого подання територіального органу, з врахуванням таких критеріїв, як якість і складність підготовлених документів, терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, ініціативність у роботі. При зміні розміру надбавки за інтенсивність праці, або припиненні виплати такої надбавки, враховується особистий внесок державного службовця у загальні результати роботи, лише у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи вказана надбавка скасовується або розмір її зменшується.

У зазначеній справі суди встановили, що наказом відповідача від 25 липня 2019 року № 280/27 позивачеві було встановлено надбавку за інтенсивність праці в розмірі 300 відсотків до посадового окладу з 01 липня до 31 грудня 2019 року, включно. При цьому, означений наказ не скасований, жодні зміни до нього не вносилися, водночас суди не встановили наявності визначених пунктом 9 Положення №15 підстав для скасування (зменшення розміру) встановленої позивачеві надбавки. Разом із цим, Верховний Суд зауважив, що скорочення бюджетних асигнувань, або запобігання утворенню кредиторської заборгованості із заробітної плати, не визначені пунктом 9 Положення №15 серед підстав для скасування або зменшення розміру установленої державному службовцю надбавки за інтенсивність праці. У контексті наведеного нормативного регулювання і встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність у позивача правомірних очікувань на виплату відповідачем у спірному періоді надбавки за інтенсивність праці.

У справі ж, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не застосовував до спірних правовідносин норми Постанови №304 та Порядку №165, аналіз яких покладено в основу висновків Верховного Суду в справі №824/44/19-а, а також Порядку №437/5 і Положення №15, визначальних для справи №340/347/20, з огляду на відмінності у фактичних обставинах справи та незастосовність цих правових норм до правовідносин у справі №300/345/25.

Водночас у наведених судових рішеннях Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування положень Порядку №1346, про які зазначає скаржниця. Відповідно, апеляційний суд не міг врахувати висновків Верховного Суду щодо застосування норм Порядку №1346 у справах, де цей суд таких висновків не робив. До того ж, у цій справі апеляційний суд установив, що за період із жовтня до грудня 2022 року ОСОБА_1 відповідно до критеріїв, які ураховуються при встановленні відповідних надбавок, особистого внеску в загальний результат роботи не здійснила, посадові обов`язки в новій структурі за нею не закріплювалися. Крім цього, під час вирішення спору судами не встановлено обставин щодо існування чинного на час виникнення спірних правовідносин рішення, яким позивачці було б установлено відповідні надбавки.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Надаючи оцінку доводам скаржниці щодо підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово досліджував питання та висловлював позицію щодо юридичної природи, підстав і умов виплати відповідних стимулюючих виплат, зокрема, різного роду надбавок, а також меж дискреції керівника при їх встановленні.

Верховний Суд повторює, що вирішуючи спори про призначення та виплату державним службовцям премій, доплат і надбавок адміністративні суди повинні виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Державні службовці можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбаченими цими актами. Вид преміювання визначає керівник залежно від особливостей виконання функцій і завдань державного органу. Звернення з поданням про преміювання не свідчить про обов`язковість його позитивного вирішення. Відтак, преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Також право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.

У межах спірних правовідносин питання встановлення та визначення розміру додаткових стимулюючих виплат, зокрема, надбавки за інтенсивність праці та надбавки за виконання особливо важливої роботи визначено положеннями Закону України «Про державну службу», Податковим кодексом України, Порядком №1346, а також Порядком №9 за змістом яких їх встановлення є правом керівника відповідного податкового органу, тобто реалізується на його розсуд (є дискреційним повноваженням) з урахуванням відповідності роботи працівника визначеним критеріям інтенсивності та особливо важливої роботи, шляхом видання наказу та у межах фонду оплати праці.

Для надбавки за інтенсивність праці такими критеріями є: якість і складність підготовлених документів; терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; ініціативність у роботі.

Для встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи такими критеріями визначено: забезпечення адміністрування податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи; участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, проведення експертизи таких актів (якщо посадовою інструкцією передбачено виконання такої роботи); забезпечення впровадження реформ, виконання роботи, що вимагає від посадової особи особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління.

Варто зауважити, що судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим.

Обмеженість судового контролю у розглядуваному випадку зумовлена тим, що відповідальність за ефективність виконання державним органом покладених на нього функцій і завдань лежить на керівництві (керівникові) цього органу. У цьому вимірі ключовим чинником для встановлення стимулюючих виплат є не саме лише перебування на посаді, а фактичне виконання роботи (посадових обов`язків) та оцінка її відповідності законодавчо визначеним критеріям для встановлення згаданих надбавок.

Тож вирішення питання про те, чи наявні підстави для встановлення надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи, а також визначення їх розміру (з урахуванням встановлених меж) загалом лежить у площині дискреційних повноважень відповідного керівника.

Разом із цим, з огляду на правила, передбачені пунктами 9, 10 Порядку №1346, якщо відповідні надбавки працівникові було встановлено, однак він допустив несвоєчасне виконання завдань або якість його роботи погіршилася, то вони скасовуються або їх розмір зменшується керівником у тому ж порядку, в якому їх було встановлено. Керівник має самостійно визначитися чи є підстави для встановлення надбавок, а встановивши їх, може у тому ж порядку скасувати або зменшити їх розмір, якщо на наявність підстав для цього вказуватимуть результати роботи працівника.

За загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб`єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

З урахуванням порушених сторонами у цій справі питань слід зауважити, що за змістом наведених правових норм факт перебування на посаді, поза штатом або за попереднім штатним розписом не має визначального значення для встановлення згаданих надбавок, оскільки саме лише перебування на посаді не означає фактичного виконання роботи і її відповідності указаним критеріям, так само як і перебування поза штатом чи робота за попереднім штатним розписом не може розцінюватися як фактор, що безумовно нівелює критерії інтенсивності чи виконання особливо важливої роботи, якщо такі обставини дійсно мали місце.

У справі, яка переглядається, суди установили, що Наказом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 23 червня 2021 року №399 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області» (далі - Наказ №399) за позивачкою як заступником начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області було закріплено посадові обов`язки.

Зазначений наказ втратив чинність відповідно до наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 02 серпня 2022 року №325 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області» (далі - Наказ №325), яким затверджено розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області за діючим (новим) штатним розписом.

Згідно із Наказом №325 за позивачкою в новій структурі посадові обов`язки не закріплювалися, втім вона продовжувала перебувати на посаді до моменту, коли її було звільнено у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури/штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, на підставі наказу від 14 грудня 2022 року №1846-о.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у період з жовтня до грудня 2022 року позивачка не виконувала посадових обов`язків державного службовця - заступника начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області і жодного особистого внеску на цій посаді в загальний результат роботи державного органу з урахуванням наведених вище критеріїв не здійснила.

Водночас обставин, які б свідчили про те, що станом на оспорюваний період існував чинний наказ за яким позивачці було встановлено надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи, суди під час розгляду справи не встановлювали.

У касаційній скарзі позивачка не ставить питання про повноту дослідження доказів та встановлення обставин у справі, зокрема, не наводить аргументів за пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України як підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

За таких фактичних обставин посилання скаржниці на пункти 9, 10 Порядку №1346 не можна визнати обґрунтованими.

Водночас судова колегія нагадує, що за правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких установлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що цей суд неправильно застосував наведені норми матеріального права.

В решті правові норми, на відсутність висновку щодо застосування яких указує скаржниця, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не мають визначального значення для правильного вирішення справи і не впливають на висловлену позицію, адже загалом, як уже зазначалося Верховний Суд, неодноразово висловлювався щодо питання юридичної природи, підстав і умов виплати відповідних стимулюючих виплат, зокрема, згаданих надбавок, а також меж дискреції керівника при їх встановленні.

Визначене у пункті 3.7 Порядку №9 правило щодо потреби включення до подання на виплату згаданих стимулюючих виплат прізвищ усіх працівників структурного підрозділу, з якими укладено трудовий договір, зокрема й тих, які перебувають на посадах за попереднім штатним розписом, не виключає дискреції керівника щодо визначення їх розміру, який може дорівнювати «0», а отже не може розумітися в значенні безумовного обов`язку їх нарахування і виплати.

Надаючи оцінку доводам скаржниці щодо підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів керується таким.

Наявність передбаченої указаною правовою нормою підстави скаржниця вбачає у тому, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України), а саме наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 02 серпня 2022 року №325 «Про розподіл обов`язків між керівництвом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області».

Його недопустимість як доказу скаржниця обґрунтовує тим, що в матеріалах справи немає доказів на підтвердження обставин ознайомлення позивачки із цим наказом в установленому законом порядку, крім цього, його не було погоджено з Головою ДПС.

Статтею 74 КАС України врегульовано питання щодо допустимості доказів, за правилами якої суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зауважує, що аргументи позивачки свідчать про незгоду із законністю та чинністю Наказу №325, який втім не є предметом позову у цій справі. Разом із цим, скаржниця не навела мотивів у чому виразилося порушення порядку отримання цього доказу, що давало б підстави стверджувати про його недопустимість у розумінні статті 74 КАС України. Під час розгляду справи таких обставин судами не встановлено.

З огляду на наведене, доводи скаржниці щодо наявності передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року в частині часткового задоволення позову і в частині відмови в задоволенні решти позовних вимога, а також постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів не вбачає правових підстав для повторного скасування рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року, оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи його вже скасував суд апеляційної інстанції та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позову, із чим погоджується Верховний Суд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі №300/345/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду