РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2024 року м. Чернігівсправа №927/212/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Дерби О.В.,

розглянув у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

вул. 1-го Травня, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

(e-mail:priluki.prok@chrg.gp.gov.ua)

в інтересах держави

в особі позивача: Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації,

вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000 (e-mail: dep@cult.gov.ua)

до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

вул. П`ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000 (e-mail: cernigiv@land.gov.ua)

2. Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,

вул. Миру, 54, смт. Срібне, Прилуцький район, Чернігівська область, 17300

(e-mail: sribnesrada@cg.gov.ua)

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права комунальної власності на земельну ділянку

За участю: прокурора Лепська Надія Павлівна.

В судовому засіданні на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури подано позов в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність у частині передачі у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав: індексний номер 45810636 від 05.03.2019, номер запису про право власності 30557864 від 01.03.2019, та одночасно припинити за територіальною громадою в особі Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412573) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку 10,4757 га кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778993574251.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.02.2023 (суддя Федоренко Ю.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16 березня 2023 року; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

16 березня 2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 17 квітня 2023 року.

17 квітня 2023 року суд оголосив перерву у судовому засіданні на 12 червня 2023 року.

12 червня 2023 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті на 22 червня 2023 року.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/84/23 від 14 червня 2023 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №927/212/23 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2023 року про звільнення у відставку судді Федоренка Ю.В., відповідно до пункту п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 14 червня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №927/212/23.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області 14 червня 2023 року для розгляду справи визначено суддю Белова С.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15 червня 2023 року прийнято справу №927/212/23 до розгляду; підготовче засідання призначено на 10 липня 2023 року.

27 червня 2023 року на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

27 червня 2023 року на адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №927/1206/21 у подібних правовідносинах.

07 липня 2023 року на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор не погодився з твердженнями відповідача-1, викладеними у відзиві на позовну заяву.

10 липня 2023 року на адресу суду від прокуратури надійшло заперечення на клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, у якому прокурор заперечив щодо зупинення провадження у даній справі, оскільки на його думку позивач не може бути та не є законодавчо обмеженим у обранні способу захисту свого порушеного права, а обраний у даній позовній заяві спосіб захисту порушених інтересів держави на думку прокурора є законодавчо обґрунтованим та дієвим і не потребує зайвого навантаження іншими додатковими вимогами.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10 липня 2023 року зупинено провадження у справі №927/212/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №927/1206/21; зобов`язано сторін у даній справі негайно повідомити Господарський суд Чернігівської області про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №927/1206/21 та надати відповідні докази.

03 травня 2024 року на адресу суду від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, в якій прокурор повідомив суд про те, що 12 березня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду було розглянуто справу №927/1206/21 та винесено постанову, якою касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08 травня 2024 року провадження у справі №927/212/23 поновлено; підготовче засідання призначено на 04 червня 2024 року.

У зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. у відпустці, судове засідання, призначене на 04 червня 2024 року, не відбулось.

06 червня 2024 року від прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову, у якій прокурор просить розглядати позовні вимоги у наступній редакції:

-визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703;

-скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703;

-скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав: індексний номер 45810636 від 05.03.2019, номер запису про право власності 30557864 від 01.03.2019, та одночасно припинити за територіальною громадою в особі Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412573) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку 10,4757 га кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778993574251.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17 червня 2024 року призначено підготовче засідання на 26 червня 2024 року.

У судовому засіданні 26 червня 2024 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів; суд задовольнив заяву прокурора про зміну предмету позову. Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 31 липня 2024 року.

У судовому засіданні 31 липня 2024 року суд перейшов до розгляду справи по суті. Прокурор підтримав позовні вимоги. Суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 26 серпня 2024 року.

Судове засідання призначене на 26.08.2024 на 10:30 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. у відпустці, про що сторони були повідомлені відповідним листом.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02 вересня 2024 року повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі відбудеться 19 вересня 2024 року о 11:10 год.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» на підставі акту приймання-передачі від 21.12.2018 ГУ Держгеокадастру передав Срібнянській селищній раді із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703. Зазначена земельна ділянка потрапляє в межі пам`ятки археології місцевого значення поселення Байрачек I тис. до н.е. (охоронний №2676-Чр) та має обмеження у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини. Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, передача спірної земельної ділянки до комунальної власності є незаконною.

Відповідач-1 щодо позову заперечив та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

-прокурор не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом; у спірних правовідносинах Департамент не може бути позивачем у даній справі;

-спірний наказ прийнятий в межах повноважень ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області; відповідач-1 зазначив, що у комунальну власність була передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а не пам`ятка архітектури;

-площа поселення Байрачек становить 1,05 га, тоді як площа спірної земельної ділянки 10,4757 га;

-науково-проектна документація з визначення меж відсутня, межі пам`ятки не визначено.

Відповідач-2 відзиву на позов у встановлений строк до суду не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, та зазначає:

-прокурор довів наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, який є компетентним органом у даних правовідносинах та не здійснює захист інтересів держави;

-в ході інвентаризації встановлена площа спірної земельної ділянки історико-культурного призначення 10,4757 га, що дозволило з метою її захисту встановити охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини;

-прокурор обрав належний спосіб захисту.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позовну заяву прокурором подано в особі Департаменту культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному відчуженні з державної власності земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології.

Згідно з пунктом 4, підпунктом 66 пункту 5 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України Про охорону культурної спадщини, Про охорону археологічної спадщини, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.

Відповідно до підпунктів 66-72, 75, 83, 84, 87, 89, 90 пункту 5 Положення Департамент здійснює контроль за виконанням законів України Про охорону культурної спадщини, Про охорону археологічної спадщини, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подає пропозиції Міністерству культури України про занесення (вилучення) об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, про внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України і Списку охоронюваних археологічних територій України; забезпечує юридичним та фізичним особам доступ до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України та інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та історичних ареалах населених місць; організовує та координує роботу з визначення меж територій пам`яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони; встановлює режим використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; веде облік, забезпечує захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; забезпечує виготовлення, складання і передачу Міністерству культури України наукової документації з описами та фіксацією об`єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) демонтаж із їх елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; погоджує проекти (технічну документацію) землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України; призначає відповідні охоронні заходи на пам`ятках місцевого значення та їхніх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видає приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених чинним законодавством дозволів або з відхиленням від них; застосовує фінансові санкції за порушення вимог Закону України Про охорону культурної спадщини; інформує Міністерство культури України про пошкодження, руйнування, знищення, загрозу або можливу загрозу щодо пошкодження, руйнування, знищення пам`яток національного значення, розташованих на території області; затверджує реставраційні завдання на дослідження і проектування, експертизу та погодження науково-проектної документації на консервацію, реставрацію, реабілітацію, ремонт та пристосування об`єктів культурної спадщини місцевого значення.

Згідно з пунктом 15 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та власні бланки.

Отже, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації є органом державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області, та в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Департаменту з листами від 30.09.2022 №4190вих-22, від 20.10.2022 №4649вих-22, від 03.01.2023 №54-75-48ВИХ-23 у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити чи вживались або будуть вживатись Департаментом заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

З листів від 05.10.2022 №15-1504/8, від 24.10.2022 №15-1629/8 та від 10.01.2023 №15-91/8 Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації вбачається про відсутність у останнього бюджетних видатків на судові процеси, разом з цим виявив готовність у наданні прокуратурі документів, необхідних для захисту інтересів держави щодо охорони культурної спадщини у суді.

Таким чином Департаментом підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.

Зважаючи на викладене та виходячи з предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд дійшов висновку, що він правильно визначив Департамент позивачем, оскільки останній є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування спірного наказу та скасування рішення про державну реєстрацію.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Відтак суд відхиляє доводи відповідача-1, що прокурор неправильно визначив позивач у цій справі та не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом.

Вислухавши у ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:

На підставі наказу Держгеокадастру №45 від 15.03.2018 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» ДП «Центр державного земельного кадастру» Київської обласної філії проведено інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Срібнянської ОТГ Срібнянського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-9176/14-18-СГ від 26.11.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Срібнянської ОТГ Срібнянського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області загальною площею 182,2107 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-10012/14-18-сг від 21.12.2018 передано Срібнянській селищній раді Срібнянського (Прилуцького на даний час) району Чернігівської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4546,1829 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади Срібнянського (Прилуцького на даний час) району Чернігівської області згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.

На виконання виданого наказу керівниками ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Срібнянської селищної ради 21.12.2018 підписано акт приймання - передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність згідно з додатком.

Відповідно до вказаного додатку, під № 674 передано на користь Срібнянської територіальної громади земельну ділянку земель запасу площею 10,4757 га кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, яка розташована на території Горобіївської сільської ради Срібнянського району (на даний час територія Срібнянської селищної ради Прилуцького району).

Зазначений наказ та акт приймання-передачі земельних ділянок стали підставою реєстрації права комунальної власності на передані земельні ділянки.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним реєстратором Срібнянської селищної ради Чернігівської області Логоша Т.В. прийнято рішення (індексний номер №45810636 від 05.03.2019) про державну реєстрацію за територіальною громадою в особі Срібнянської селищної ради права комунальної власності на земельну ділянку площею 10,4757 га (кадастровий номер 7425182300:03:001:0703), про що вчинено запис про право власності від 01.03.2019 №30557864, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1778993574251 (інформаційна довідка №310978102 від 27.09.2022).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Срібнянської селищної ради земельної ділянки площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703 суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства у сфері охорони культурної спадщини, оскільки порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії, у зв`язку з чим прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним.

Так, Прилуцькою окружною прокуратурою під час вивчення інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації встановлено, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Горобіївської сільської ради площею 10,4757 га розташована частина пам`ятки археології місцевого значення поселення «Байрачск», І тис. до н. е. (охоронний № 2676-Чр), взятого на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130.

Згідно облікової документації, пам`ятка археології місцевого значення поселення «Байрачек», І тис. до н. е., охоронний № 2676-Чр знаходиться за 0,7 км на північ від с.Горобіївка, в урочищі «Байрачек». Поселення займає мисоподібну ділянку низького (0,5-1 м.) лівого берега річки Глинної. Культурний шар містить ліпну кераміку скіфського періоду, площа поселення 30 х 350 м.

Пам`ятка археології - поселення «Байрачек» паспортизована у 1988 році, на облік взята рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130.

На вказану пам`ятку вперше складено охоронний договір 18.11.1988.

Згідно листа Департаменту культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 10.01.2023 №15-92/8, поселення «Байрачек», I тис. до н. е. (охоронний № 2676-Чр) було нанесене на карту землекористування як землі історико-культурно призначення з підтвердженням у статистичній звітності 6-зем у 1992 році при погодженні проєкту роздержавлення земель сільськогосподарського підприємства ім. Маркса с. Горобіївка (лист Чернігівського обласного історичного музею від 23.12.1992 №268).

Згідно листа Чернігівського обласного історичного музею №268 від 23.12.1992 на адресу Чернігівського філіалу інституту землеустрої направлено інформацію відповідно до якої на карту землекористування КСП і Маркса с. Горобіївка Срібнянського району нанесені пам`ятки археології, в тому числі пам`ятка археології місцевого значення: поселення «Байрачек». Зазначено, що всі види земельних робіт, пов`язані з переміщенням ґрунту: території пам`яток та вилучення таких земель, заборонено.

При погодженні проекту роздержавлення земель колективно сільськогосподарського підприємства ім. Маркса с. Горобіївка Срібнянсько району територія вищевказаної пам`ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідний об`єкт нанесено на карту землекористування.

Так, відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам`ятки (землі історико-культурно призначення) по контуру позначена червоним кольором та заштрихована. Під номером 2 на даній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології місцево значення поселення «Байрачек».

Відповідно до листів Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 24.10.2022 №15-1629/8, від 12.12.2022 №15-1977/8, у березні 2019 року Департамент надав до Міністерства культури України матеріали щодо 95 об`єктів археологічної спадщини для розгляду та подальшого їх занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Протягом 2021 року Департаментом, з урахуванням зауважені Управління правового забезпечення Міністерства культури та інформаційно політики України, було подано до Міністерства перелік з 2209 пам`ятками археології Чернігівської області для занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, серед яких поселення «Байрачек» І тис. до н.е. охоронний №2676-Чр. На даний час зазначене подання перебуває на розгляд Міністерства культури та інформаційної політики України.

Згідно інформації Департаменту культури і туризму національностей та релігій Чернігівської ОДА від 24.10.2022 № 15-1629/8 землевпорядна документація на зазначені земельні ділянки щодо передачі їх з державної у комунальну власність на погодження з ГУ Дергеокадастру у Чернігівській області до Департаменту не надавалась.

Разом з цим, Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА надавалась інформація до ГУ Держгеокадастру Чернігівській області відносно пам`яток археології місцевого значення поселення «Байрачек» І тис. до н.е., охоронний №2676-Чр, при формуванні спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703 у складі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Срібнянської селищної ОТГ.

Згідно довідки від 07.12.2018 №309-П, Департаментом за зверненням Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (на той час - розпорядника земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів) з врахуванням застережень та обмежень, визначених законодавством у сфері охорони культурної спадщини, було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Срібнянської селищної ОТГ з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017).

Згідно вказаної довідки на земельній ділянці, яка знаходиться на території Горобіївської сільської ради, - ділянка №1 площею 10,4757 га, розташована частина пам`ятки археології місцевого значення поселення «Байрачек» (с. Горобіївка), І тис. до н. е. (№2676-Чр, взятого на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130). У довідці зазначено, що відповідно до ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі у комунальну чи приватну власність.

Згідно інформації (лист від 16.01.2023 №16-29/5) та документів КЗ «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради, поселення «Байрачек» І тис. до н.е., охоронний № 2676-Чр. відноситься до пам`ятки археології місцевого значення, яке взято на облік та паспортизовано.

Вказані відомості також підтверджуються витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7407778602018 від 22.11.2018, відповідно до якого на земельну ділянку з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703 на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено обмеження у використанні «Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини» та інформацією, наявною у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Срібнянської ОТГ Срібнянського району, Чернігівської області, виконаної у 2018 році ДП «Центр Державного земельного кадастру».

У Пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено, що земельна ділянка, а саме «Ділянка №1» (Горобіївська сільська рада) площею 10,4757 га має обмеження у виді охоронної зони культурної спадщини, код 01.02», які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643, у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012. Межі та площа цієї земельної ділянки зображена на її фотоплані та викопіюванні, наявними у вищевказаній технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 07.11.2018, встановлено що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 1 (Горобіївська сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 10,4757 га.

Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Срібнянської ОТГ Срібнянського району Чернігівської області від 07.11.2018, включено Ділянку № 1 (Горобіївська сільська рада) площею 10,4757 га, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

На кадастровому плані Ділянки №1 (Горобіївська сільська рада) площею 10,4757 га, кадастровий №7425182300:03:001:0703, зазначено, що ділянка на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» по всій площі має обмеженні у використанні - «Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини».

При виготовленні викопіювання (до технічної документації щодо інвентаризації земель) про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Горбіївської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Срібнянській селищній ОТГ Ділянка №1, орієнтовною площею 10,4757 га, використано графічну частину проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Маркса (см. Горобіївка). Згідно викопіювання - у межах інвентаризованої Ділянки №1 орієнтовною площею 10,4757 га (визначеної червоним контуром), частково знаходяться землі історико-культурного призначення поселення «Байрачек».

Так, прокурор у позовній заяві зазначає, що Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області з розробленої документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, які розташовані на території Срібнянського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області було достовірно відомо, що серед проінвентаризованих земельних ділянок наявна земельна Ділянка № 1 площею 10,4757 га на території Горобіївської сільської ради (якій присвоєно кадастровий номер 7425182300:03:001:0703), на якій знаходиться об`єкт археологічної спадщини - давнє поселення. Незважаючи на зазначене вище, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області наказом від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг передало вказану земельну ділянку до земель комунальної власності Срібнянської ОТГ.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

05.03.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 22.11.2018 спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) та має вид обмеження у використанні охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення і на момент видачі спірного наказу перебувала у державній власності.

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту г ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом г частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини.

Преамбулою Закону України Про охорону культурної спадщини закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Відповідно до статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х Прикінцеві положення Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури, визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури, який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.

На території Горобіївської сільської ради Срібнянського району, знаходиться пам`ятка археології місцевого значення поселення Байрачек I тис. до н. е.

Вказане поселення було взято на облік рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, на нього у 1988 році складено облікову картку та охоронне зобов`язання, а у 1988 році поселення Байрачек було паспортизоване.

Під час паспортизації визначено особливості пам`ятки: пам`ятка археології місцевого значення поселення «Байрачек», І тис. до н. е., охоронний № 2676-Чр знаходиться за 0,7 км на північ від с. Горобіївка, в урочищі «Байрачек». Поселення займає мисоподібну ділянку низького (0,5-1 м) лівого берега річки Глинної. Культурний шар містить ліпну кераміку скіфського періоду, площа поселення 30 х 350 м. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130 пам`ятка археології місцевого значення, а саме поселення Байрачек I тис. до н. е., взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури, а у 1988 році проведено його паспортизацію як пам`ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п.3 розділу Х Прикінцеві положення Закону України Про охорону культурної спадщини, вказана пам`ятка археології була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельна ділянка, на якій розміщене це поселення належить до земель історико-культурного призначення.

На вказану пам`ятку вперше складено охоронний договір 18.11.1988.

Відповідно до листа Департаменту культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 10.01.2023 №15-92/8, поселення «Байрачек», I тис. до н. е. (охоронний № 2676-Чр) було нанесене на карту землекористування, як землі історико-культурно призначення з підтвердженням у статистичній звітності 6-зем у 1992 році при погодженні проекту роздержавлення земель сільськогосподарського підприємства ім. Маркса с. Горобіївка (лист Чернігівського обласного історичного музею від 23.12.1992 №268).

Відповідно до листа Чернігівського обласного історичного музею №268 від 23.12.1992 на адресу Чернігівського філіалу інституту землеустрої направлено інформацію відповідно до якої на карту землекористування КСП і Маркса с. Горобіївка Срібнянського району нанесені пам`ятки археології, в тому числі пам`ятка археології місцевого значення: поселення «Байрачек», наголошено, що всі види земельних робіт, пов`язані з переміщенням ґрунту: території пам`яток та вилучення таких земель, заборонено.

Порівнявши опис місця розташування поселення Байрачек, яке зазначено в паспорті, обліковій кратці, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення, суд доходить висновку, що на цьому проекті схематично позначено саме поселення Байрачек.

Зіставленням викопіювання з плану землекористування Горобіївської сільської ради про місце розташування спірної земельної ділянки площею 10,4757 га (т. 1 а.с. 77), та схематичного позначення місце розташування поселення Байрачек на проекті роздержавлення (т. 1 а.с. 113), суд встановив, що спірна земельна ділянка площею 10,4757 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення Байрачек, що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини говорить про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної власності.

Зазначене вище та наведені вище положення чинного законодавства, свідчать про те, що земельна ділянка площею 10,4757 га, кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, протиправно вибула з державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (у редакції, на час видачі спірного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони, про що зазначав відповідач-1, не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу-2 у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам`ятка археології.

Відповідач-1 затвердив технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлював, шо на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології.

Відповідач-2 також знав про вказаний факт, що підтверджується додатком до акту приймання-передачі від 21.12.2018, де зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою.

Таким чином, знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини про перебування землі, на якій розташовані пам`ятки археології, виключно у державній власності, відповідачі усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Отже, враховуючи те, що спірним наказом, зокрема, у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади передано земельну ділянку площею 10,4757 га, кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України Про охорону культурної спадщини та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність у частині передачі у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади земельної ділянки площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку було проведено державним реєстратором на підставі акту приймання-передачі від 21.12.2018, який складений відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг, що за висновком суду підлягає визнанню незаконним та скасуванню, відповідне рішення державного реєстратора також підлягає скасуванню.

Разом з цим суд відхиляє доводи відповідача-1 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, щодо такого способу захисту як визнання незаконним та скасування спірного наказу, оскільки правовідносини у цій справах не є подібними зі справою, що розглядається, як за суб`єктним складом учасників відносин, об`єктом, предметом правового регулювання, так і за умовами застосування правових норм, а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

Суд зазначає, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Отже, за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) дійшла висновку про те, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

У даному випадку спірна земельна ділянка перебуває у володінні саме відповідача-2, яка була отримана від відповідача-1 на підставі спірного наказу, тобто між відповідачами існують зобов`язально-правові відносини, тому подання віндикаційного позову не може бути розцінено як належний спосіб захисту.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За таких обставин, суд доходить висновку, що задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності в силу приписів ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень забезпечує відновлення прав попереднього власника на спірну земельну, тобто держави.

Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що площа поселення Байрачек є значно меншою за площу спірної земельної ділянки, а отже Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації міг би порушувати питання тільки відносно земельної ділянки, яка знаходиться під пам`яткою культурної спадщини, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3-6 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак і неможливо скасувати як наказ відповідача-1, так і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам`ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Відокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи і належить до дискреційних повноважень відповідача-1. У зв`язку з чим, суд не вбачає підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам`ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно з ч. 6. ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п.3, п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з п. 57 вказаного Порядку, Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 1562 цього Порядку.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, а також визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703 та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав: індексний номер 45810636 від 05.03.2019, номер запису про право власності 30557864 від 01.03.2019, вимога позивача про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Оскільки передача спірної земельної ділянки з державної власності у комунальну, яка за висновком суду є незаконною, відбулась внаслідок неправомірних дій обох відповідачів в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідача-1 та відповідача-2 у рівних частинах на кожного.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10012/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Срібнянської селищної об`єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703.

3.Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер 45810636 від 05.03.2019, номер запису про право власності 30557864 від 01.03.2019, з одночасним припиненням за територіальною громадою в особі Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412573) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку 10,4757 га кадастровий номер 7425182300:03:001:0703, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778993574251

4.Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 10,4757 га з кадастровим номером 7425182300:03:001:0703.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 4198,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6.Стягнути з Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412573; вул. Миру, 54, смт. Срібне, Прилуцький район, Чернігівська область, 17300) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул.Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 4198,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 19 вересня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/