Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18952/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Тетерятник О. В.,
відповідача - Талан О. П.,
третіх осіб - Цимбаліст В. В., Кокиза Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Кабінету Міністрів України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 (судді: Євсіков О. О., Корсак В. А., Алданова С. О.) у справі
за позовом Київської міської ради
до відповідача Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України; Міністерство аграрної політики та продовольства України
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень на них
1.1. У листопаді 2020 року Київська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України (далі - Агентство), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності) та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація") та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним нежитлового будинку № 45, літ. "А" на вул. Січових Стрільців, загальною площею 1321,10 м2 (далі - спірний будинок), який знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
1.2. Позовні вимоги з посилання, зокрема на положення статей 317, 321, 326-328, 386, 391 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідач незаконно без укладеного договору займає спірний будинок, тому підлягає виселенню з нього.
1.3. КП "Київжитлоспецексплуатація" у відзиві на позовну заяву просило її задовольнити, вказуючи на безпідставну відмову відповідача від підписання попереднього договору чим нанесено збитки комунальному підприємству на балансі якого перебуває спірне нерухоме майно.
1.4. Агентство у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що з 1910 року у спірному будинку розташовувалася перша вітчизняна риборозводня і починаючи з 1964 року у нежитловому приміщенні на вул. Січових Стрільців (колишня назва - вул. Артема), 45 відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 10.06.1964 № 583 розміщувалися органи державної влади, які забезпечували формування та реалізацію державної політики у галузі рибного господарства. У зв`язку з тим, що органи державної влади не оформили право власності на будівлю, у 1992 році було оформлено право комунальної власності.
01.03.2012 за актом приймання-передачі нежитловий будинок передано з балансу КП "Київжитлоспецексплуатація" на баланс Агентства. Натомість 23.02.2017 Київською міською радою прийнято рішення № 946/1950, яким визнано таким, що втратили чинність з 01.03.2017, зокрема рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 31/7368 про передачу будівлі до сфери управління Агентства.
У подальшому, на виконання рішення суду у справі № 910/2166/18 та згідно з наказом Агентства від 20.05.2020 № 163 було передано нежитловий будинок з балансу Агентства на баланс КП "Київжитлоспецексплуатація", який після передачі будівлі листом від 20.07.2020 надіслав попередній договір оренди будівлі.
Проте такий договір не може бути укладений у запропонованій редакції у зв`язку із недостатністю коштів, виділених з Державного бюджету на утримання Агентства, а також через те, що експертна оцінка нежитлового будинку завищена, не застосований понижуючий коефіцієнт для державних установ і, як наслідок, ставка орендної плати завищена.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, позовні вимоги задоволено.
Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
2.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду мста Києва від 21.09.2022 у задоволенні позовних вимог Київської міської ради до Державного агентства меліорації та рибного господарства України відмовлено повністю.
Суд першої інстанції вказав, зокрема на таке: звіт про оцінку майна не відповідає вимогам чинного законодавства та не міг бути належною підставою для укладання відповідного договору оренди на умовах, запропонованих орендодавцем; питання щодо розміщення Агентства в спірному приміщенні чи в іншому об`єкті нерухомого майна не вирішено, а попередній договір оренди не підписано через не погодження розміру орендних платежів; посилання позивача на положення частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є необґрунтованими, оскільки відповідач вживає всі можливі заходи, які направлені на досягнення згоди та вирішення переддоговірного спору щодо оренди спірного будинку; Київською міською радою не взято до уваги те, що Агентство протягом довгого строку правомірно знаходилося у спірному нежитловому будинку, утримувало приміщення за рахунок коштів державного, а не місцевого, бюджету, а не укладення відповідного договору оренди сталося з об`єктивних підстав - відсутності фінансового забезпечення; Київською міської радою не вчинено реальних дій, спрямованих на виконання її обов`язку, передбаченого Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ" щодо забезпечення (створення) відповідачу належних умов для діяльності, не вирішено питання зі встановленням адекватного розміру орендної плати, негативно вирішено питання про передачу спірного приміщення з комунальної у державну власність, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 рішення Господарського суду мста Києва від 21.09.2022 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, виселено Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм з нежилого будинку № 45, літ. "А", на вул. Січових Стрільців (колишня вул. Артема) м. Київ, загальною площею 1321,10 м2, який знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що звіт про оцінку майна не відповідає вимогам чинного законодавства та не міг бути належною підставою для укладання відповідного договору оренди на умовах, запропонованих орендодавцем, оскільки такий звіт був затверджений заступником директора Департаменту комунальної власності м. Києва.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що відсутність в Агентства коштів на сплату орендних платежів або не вирішення питання щодо фінансування не є підставою вважати користування відповідачем спірним приміщенням законним або те, що міська рада не виконала свого обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ".
Суд апеляційної інстанції також окремо звернув увагу на те, що для вирішення питання між сторонами та укладення договору оренди судом надавався час, протягом якого зникла така обставина як відсутність у відповідача коштів на орендну плату, була розпочата визначена законодавством процедура укладення такого договору, під час якої відповідач серед іншого уклав 22.08.2023 охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини, оскільки спірна будівля є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення.
Агентство звернулося до Департаменту комунальної власності (балансоутримувача будинку) з проханням включити нежитловий будинок № 45, літ. "А" на вул. Січових Стрільців до Переліку другого типу (тобто, до переліку майна, яке може бути передане в оренду без проведення аукціону та конкурсних процедур) згідно з Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Проте на пленарному засіданні Київської міської ради рішення про внесення будівлі до Переліку другого типу ухвалене не було, а проєкт рішення повернуто Департаменту листом від 17.04.2024 № 225-СК-1791, отже без такого рішення передача Агентству нежитлового будинку на вул. Січових Стрільців, 45 без проведення конкурсної процедури (аукціону) неможлива, а перебування Агентства у спірній будівлі, що є комунальною власністю, без укладеного договору оренди суперечить суті оренди і вимогам законодавства.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024, Агентство у касаційній скарзі просить її скасувати, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах..
Так, скаржник вважає, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно винесення судових рішень про виселення центральних органів виконавчої влади із нежитлових приміщень у разі неможливості укладення останніми договору щодо оренди займаних цими органами приміщень за недостатності у державних органів фінансування із Державного бюджету України, адже відповідно до пункту 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а пунктом 11 цієї статті забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на видатки за бюджетними програмами, пов`язаними з функціонуванням органів державної влади, за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.
Заявник касаційної скарги зазначає, що проєкт попереднього договору не міг бути укладений Агентством у запропонованій редакції, враховуючи недостатність коштів, виділених з державного бюджету на утримання Держрибагентства, а також те, що експертна оцінка нежитлового будинку завищена, не застосований понижуючий коефіцієнт для державних установ і, як наслідок, ставка орендної плати також явно завищена. Проєктом попереднього договору пропонується встановити плату за оренду нежитлового будинку в розмірі 1 150 000, 00 грн на рік, що не відповідає його технічному стану та буде значним навантаженням на Державний бюджет України.
На думку скаржника, Київською міською радою не взято до уваги те, що Агентство протягом більше ніж 50 років правомірно знаходилося у нежитловому будинку, утримувало та продовжує утримувати будинок за рахунок коштів державного, а не місцевого, бюджету і неукладення відповідного договору оренди сталося з об`єктивних підстав (недостатності у Держрибагентства коштів, виділених на його утримання із державного бюджету).
3.2. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024, Кабінет Міністрів України у касаційній скарзі також просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 23 Бюджетного кодексу України і наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме правомірності прийняття судом рішення про виселення державного органу (центрального органу виконавчої влади) у разі неможливості укладення ним договору оренди займаного цим органом приміщення за недостатності у державного органу фінансування з Державного бюджету України з урахуванням положень частини 1 та 11 статті 23 Бюджетного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про підстави відсутності у нього можливості для укладення договору, а також щодо заходів, вжитих ним щодо збільшення видатків з Державного бюджету України.
Також суд не взяв до уваги, що Агентство протягом тривалого часу правомірно знаходилося у нежитловому будинку, утримувало та продовжує утримувати будинок за рахунок коштів державного, а не місцевого бюджету і неукладення відповідного договору оренди сталося з об`єктивних підстав, а саме недостатності у Агентства коштів, виділених на його утримання.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції надав неправильне тлумачення та неправильно застосував статтю 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", а також залишив поза увагою те, що Київською міської радою не вчинено реальних дій, спрямованих на виконання її обов`язку, передбаченого вказаним Законом щодо забезпечення (створення) відповідачу належних умов для діяльності, не вирішено питання зі встановленням адекватного розміру орендної плати та негативно вирішено питання про передачу спірного приміщення з комунальної у державну власність.
Кабінет Міністрів України вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в розрізі обставин щодо наявності у позивача обов`язку передбаченого статтею 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ".
Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Кабінет Міністрів України, з посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, які не були враховані судом апеляційної інстанції, вказує на неправильне застосування судом статей 29, 391 Цивільного кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що нежилий будинок № 45, літ. "А" на вул. Артема (перейменована на вул. Січових Стрільців ) загальною площею 1321,10 м2 (далі - спірний будинок) належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Згідно з пунктом 1 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 31/7368 "Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста" передано до сфери управління Агентства нежилий будинок № 45, літ. "А" на вул. Артема, загальною площею 1321,10 м2 та нежилий будинок № 41, літ. "А" на вул. Гоголівській, загальною площею 362,20 м2.
На виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 31/7368 КП "Київжитлоспецексплуатація" передало вказані нежилі будинки Агентству за актами приймання-передачі основних засобів від 01.03.2012.
Рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 № 946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" визнано таким, що втратило чинність з 01.03.2017 рішення від 26.01.2012 № 31/7368 "Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста".
Згідно з пунктом 2 рішення № 946/1950 приміщення, зазначені у додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01.03.2017, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.
У пункті 3 рішення Київської міської ради від 23.02.2017 № 946/1950 нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення, закріплено за КП "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання.
Згідно з пунктом 4.1 рішення Київської міської ради від 23.02.2017 № 946/1950 КП "Київжитлоспецексплуатація" зобов`язано прийняти за актами приймання-передачі нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення, у тому числі, нежилий будинок на вул. Артема, 45, літ. "А".
4.3. Суди установили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 у справі № 910/10794/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, відмовлено у задоволенні позову Агентства до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Департаменту комунальної власності та КП "Київжитлоспецексплуатація", про визнання недійсним та скасування рішення від 23.02.2017 № 946/1950 від 23.02.2017 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 у справі № 910/2166/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, позовні вимоги КП "Київжитлоспецексплуатація" до Агентства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київської міської ради, про зобов`язання вчинити дії задоволені повністю, а саме зобов`язано Агентство передати КП "Київжитлоспецексплуатація" за актом приймання-передачі нежитловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45, літ. "А", загальною площею 1321,10 м2.
Зазначені судові рішення набрали законної сили.
4.4. Суди установили, що 12.06.2020 Агентство за актом приймання-передачі від 12.06.2020 передало нежилий будинок № 45, літ. "А" на вул. Січових Стрільців, загальною площею 1312,10 м2 на баланс КП "Київжитлоспецексплуатація".
4.5. У подальшому, Агентство звернулось до Департаменту комунальної власності та КП "Київжитлоспецексплуатація" з листом від 11.06.2020 № 2-11.1-17/3517-20, в якому просило з метою розміщення апарату Агентства надати в оренду будинок за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45, літ. "А" та доручити КП "Київжитлоспецексплуатація" підготувати та направити Агентству пакет документів, необхідних для укладення договору оренди.
Департамент комунальної власності у листі від 25.06.2020 вих. №062/05/19-4218 на лист Агентства щодо надання в оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45, літ. "А", повідомив, що з 01.02.2020 вступив в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157, а з 16.06.2020 набув чинності Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, схвалений Кабінетом Міністрів України постановою від 03.06.2020 № 483 і потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу.
Листом від 20.07.2020 № 062/05/19-4619 Департамент комунальної власності, який є орендодавцем комунального майна територіальної громади міста Києва, направив Агентству для підписання попередній договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Агентство листом від 24.07.2020 №2-11.1-7/4497-20 звернулося до Голови Київської міської державної адміністрації, Київського міського голови Віталія Кличка з проханням сприяти у вирішення питання щодо можливості розміщення центрального апарату Агентства у спірному приміщені.
Також, у листі від 24.07.2020 № 2-11.1-7/4525-20 Агентство у відповідь на лист Департаменту комунальної власності від 20.07.2020 № 062/05/19-4089 повідомило, що для врегулювання питання видатків на оренду приміщення необхідно внести відповідні зміни до законодавчих актів, у зв`язку з чим Агентство зверталось до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (головного розпорядника бюджетних коштів) з проханням збільшити видатки Агентству в 2020 році.
Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 11.08.2020 № 001-2536 повідомив відповідача про те, що з 12.06.2020 Агентство використовує будинок без договору оренди та враховуючи вимоги, зокрема частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо заборони передачі майна комунальної власності у безоплатне користування або позику запропонував підписати попередній договір оренди та прискорити вирішення питання оформлення основного договору оренди.
КП "Київжитлоспецексплуатація" направило Агентству вимогу від 17.09.2020 вих. № 062/15/1/03-3657 про укладення договору оренди від 17.09.2020 № 062/15/1/03-3037, в якій вимагало укласти договір оренди нежитлових приміщень в нежитловому будинку або звільнити вказані приміщення та передати їх за актом приймання-передачі КП "Київжитлоспецексплуатація".
У той же час, Агентство у листі від 29.09.2020 № 2-11.1-7/5932-20 щодо укладення договору оренди повідомило, що кошторисом Агентства на 2020 рік не передбачено видатків на оренду приміщення для розміщення центрального апарату Агентства. Для врегулювання зазначеного питання виникла необхідність у внесенні відповідних змін до законодавчих актів, у зв`язку з чим Агентство звернулося до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (головного розпорядника бюджетних коштів) з проханням збільшити видатки Агентству у 2020 році. Після прийнятого рішення Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, а саме збільшення видатків, Агентство буде вживати заходів щодо укладення договору оренди.
29.09.2020 листами вих. № 2-11.1-7/5932-20 та № 2-11.1-17/5933-20 керуючись статтею 4 "Про столицю України - місто-герой Київ" звернулося до Голови Київської міської державної адміністрації, Департаменту комунальної власності, КП "Київжитлоспецексплуатація", в яких повідомило, що після прийняття рішення Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України щодо збільшення видатків, Агентство буде вживати заходів з укладення договору оренди.
4.6. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення Агентства з безпідставно займаного ним нежитлового будинку № 45, літ. "А" на вул. Січових Стрільців (колишня назва - вул. Артема), загальною площею 1321,10 м2, який знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
4.7. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 вказаного Кодексу).
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
За змістом статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час прийняття Київською міською радою рішення від 23.02.2017 № 946/1950 про повернення нерухомого майна) орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно (частина 1 статті 23 вказаного Закону).
Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час прийняття Київською міською радою рішення від 23.02.2017 № 946/1950 про повернення нерухомого майна) передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
4.8. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив, що рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 № 946/1950 визнано таким, що втратило чинність з 01.03.2017 рішення від 26.01.2012 № 31/7368 про передачу до сфери управління Агентства житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста, вирішено, що приміщення, які належать територіальній громаді міста Києва і були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01.03.2017, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.
Зазначене рішення Київської міської ради від 23.02.2017 оскаржувалося Агентством до Господарського суду міста Києва, який рішенням від 19.06.2019 у справі № 910/10794/18, що набрало законної сили, залишив позов Агентства без задоволення.
4.9. За змістом статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У пунктах 6.12- 6.13, 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 сформульовано такі правові висновки щодо застосування норм статті 764 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна":
"У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону України № 2269-ХІІ, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".
4.10. Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Статтею 60 цього Закону передбачено право комунальної власності та у частинах 5, 8 встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
4.11. Відповідно до статей 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За приписами статей 15, 16 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на яку посилався суд апеляційної інстанції, вказано, що у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
4.12. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Положенням про Агентство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895 (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у справі), Агентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.
Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.
Статтею 4 вказаного Закону передбачені столичні функції міста Києва та встановлено, що органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні.
Отже, наведеною нормою передбачено, що обов`язок з вирішення питань щодо розміщення та створення належних умов для діяльності у місті центральних органів державної влади виникає у Київської міської ради в силу приписів Закону.
Як було встановлено судами, рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 31/7368 "Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста" передано до сфери управління Агентства нежилий будинок № 45, літ. "А" на вул. Артема (після перейменування - вул. Січових Стрільців), загальною площею 1321,10 м2 та нежилий будинок № 41, літ. "А" на вул. Гоголівській, загальною площею 362,20 м2, які КП "Київжитлоспецексплуатація" передало відповідачу за актами приймання-передачі від 01.03.2012.
Зазначене свідчить про виконання Київською міською радою обов`язку, визначеного Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ", з вирішення питань щодо розміщення та створення належних умов для діяльності Агентства.
Натомість рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 № 946/1950 визнано таким, що втратило чинність з 01.03.2017 рішення від 26.01.2012 № 31/7368, вирішено, що приміщення, зазначені у додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01.03.2017, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку, приміщення закріплено за КП "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання.
Відповідно до частини 1 статті 18 цього Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання надання державним органам у користування нерухомого комунального майна має вирішуватись виключно на основі чинного законодавства. При цьому будь-які пільги або особливі умови користування органами державної влади комунальним майном можуть бути встановлені виключно законом.
Водночас таких умов щодо Агентства чинним законодавством не встановлено.
Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що відсутність у Агентства коштів на сплату орендних платежів або не вирішення питання щодо фінансування не може бути підставою правомірного користування відповідачем спірним приміщенням або свідчити, що Київська міська рада не виконала свого обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ".
При цьому як свідчать матеріали справи та було зазначено судом апеляційної інстанції, Київською міською радою було виконано обов`язок, передбачений у статті 4 Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ", з вирішення питань щодо розміщення та створення належних умов для діяльності Агентства.
Однак вказаною нормою та чинним законодавством не встановлено обов`язку Київської міської ради передавати Агентству безоплатно у користування нерухоме майно, яке перебуває у комунальній власності.
4.13. Кабінет Міністрів України, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неправильне застосування судом статей 29, 391 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, які не були враховані судом апеляційної інстанції, вказує на неправильне застосування судом статей 29, 391 Цивільного кодексу України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Так, у справі № 924/623/16 (постанова Верховного Суду від 17.04.2018), на неврахування якої посилається Кабінет Міністрів України у касаційній скарзі, залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог Хмельницького заводу "Полімер" про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Запчастини" знести самочинно прибудовані металеві сходи закритого типу (площа 1-го, 2-го та 3-го поверхів відповідно 5,4 м2, 6,3 м2, 3,2 м2), що розташовані по вул. Пілотській, 77/3В в м. Хмельницькому, з посиланням на положення статей 152 Земельного кодексу України та статей 376, 391 Цивільного кодексу України через встановлення обставин щодо здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці.
У справі № 910/551/18 (постанова Верховного Суду від 29.08.2019) залишено без змін судові рішення про задоволення позову Обслуговуючого кооперативу "Індивідуальних забудовників "Новосел" до Гаражного кооперативу "Барвінок" про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення капітальної нежитлової споруди - проїзд з асфальтовим покриттям і обмежуючим бордюрним камінням та привести земельну ділянку у первісний стан, з огляду на встановлення судами обставин правомірності набуття позивачем права власності на земельну ділянку та невжиття відповідачем заходів щодо оскарження дій позивача пов`язаних із набуттям позивачем прав на спірну земельну ділянку з будь-яких міркувань, у тому числі щодо обмеження права користування власним майном та під`їзними шляхами.
У справі № 926/3881/17 (постанова Верховного Суду від 30.07.2019) залишено без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний "Кооператив Букстрой" про зобов`язання звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки військового містечка № 1, шляхом знесення самочинно збудованого відповідачем на цій ділянці багатоквартирного житлового будинку з торговельно-житловим комплексом та оздоровчим центром особисто або за його рахунок. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій оскільки встановленими судами обставинами підтверджено факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави ще в 2004 році, у зв`язку з чим вимоги прокурора про усунення перешкод в користуванні належною державі ділянкою, заявлені в інтересах особи, що не є на час подання позову її власником або титульним володільцем, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають незалежно від питання правомірності такого вибуття, так як захист прав неволодіючого власника підлягає розгляду за правилами віндикаційного позову.
Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення Агентства з нежитлового будинку виходив із встановлення обставин безпідставного зайняття відповідачем будинку, який знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва, за відсутності укладеного правочину щодо користування таким майном.
З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судом апеляційної інстанції, та обставини, встановлені судами у справах, на неврахування висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/18952/20.
4.14. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції Кабінет Міністрів України також посилався на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в розрізі обставин щодо наявності у позивача обов`язку передбаченого статтею 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ".
За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції установив факт виконання Київською міською радою обов`язку, визначеного статтею 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", а з матеріалів справи вбачається вчинення позивачем дій щодо укладення з відповідачем договору відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 9 якого визначений порядок укладення договору оренди.
При цьому скаржником у касаційній скарзі не наведено обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо норм права, зазначених заявником, для правильного вирішення справи.
4.16. Кабінет Міністрів України, а також Агентство у касаційних скаргах вказують на те, що суд неправильно застосував статтю 23 Бюджетного кодексу України і наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме правомірності прийняття судом рішення про виселення державного органу (центрального органу виконавчої влади) у разі неможливості укладення ним договору оренди за недостатності у державного органу фінансування з Державного бюджету України.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України визначені бюджетні призначення та асигнування та передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Водночас як свідчать матеріали справи суд апеляційної інстанції ухвалюючи судове рішення не застосовував статтю 23 Бюджетного кодексу України, а вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної норми до спірних правовідносин скаржники не обґрунтували необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг Агентства та Кабінету Міністрів України не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване у справі судове рішення у межах доводів та вимог касаційних скарг, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявниками - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/18952/20 без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/18952/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/18952/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак
