ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2024м. ДніпроСправа № 904/2841/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЕРО ТЕХНОЛОДЖИ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 33 760,72 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНЕРО ТЕХНОЛОДЖИ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП" про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 33 760,72 грн., що складається з:

33 000,00 грн.- основний борг,

430,72 грн. - інфляційні збитки,

330,00 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою від 02.07.2024 позовну заяву залишено без руху.

03.07.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 05.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

09.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів оплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 33 000,00 грн.

17.07.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.

19.07.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про приєднання доказів понесення витрат на правничу допомогу.

22.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

30.07.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

30.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про понесені ним витрати на правову допомогу.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, зважаючи на перебування судді Назаренко Н.Г. з 26.08.2024 по 06.09.2024 у відпустці, 11.09.2024 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару згідно виставленого рахунку № 233 від 12.12.2023.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що між Позивачем і Відповідачем був укладений Договір № 14-12-23 від 14 грудня 2023 (далі за текстом відзиву Договір поставки), копія якого була додана Позивачем до позовної заяви.

У якості додатку № 1 до Договору № 14-12-23 від 14 грудня 2023р. Позивачем і Відповідачем була підписана Специфікація № 1.

Згідно даних про Товар, що були вказані в Специфікації № 1, у якості товару, зокрема, були визначені ворота, моделі DYNAMICROLL ONE із розміром прорізу: (Ш х В) 2000 мм х 2700 мм, живлення 1 фазне, 230 В.

Вартість воріт моделі DYNAMICROLL ONE згідно умов Специфікації № 1 була визначена сторонами в розмірі 140 000,00 грн., в тому числі ПДВ.

Таким чином, відповідач наполягає, що умови поставки та оплати воріт моделі DYNAMICROLL ONE (сплата заборгованості за які була визначена Позивачем у якості предмету позову) були врегульовані між Позивачем і Відповідачем Договором № 14-12-23 від 14 грудня 2023р. та Специфікацією № 1, що є Додатком № 1 до Договору поставки, а не договором укладеним в спрощений спосіб, як це зазначено Позивачем у позовній заяві.

Відповідач зазначив, що, оскільки Договором поставки були встановлені певні строки оплати товару, то твердження Позивача що Відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений Позивачем товар за видатковою накладною № 28 від 26.02.2024р. після його прийняття, тобто 26.02.2024р. і про те, що саме в цю дату настав строк оплати за поставлений товар, не відповідають фактичним обставинам справи.

Також і посилання Позивача на п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14, на думку Відповідача, не є релевантним до правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки сторонами були встановлені строки оплати в договорі.

Відповідач стверджує, що умовою виконання обов`язку Відповідача по сплаті Позивачу 33 000,00 грн. було виконання Позивачем певних дій а саме направлення Відповідачу листа з повідомленням про дату відвантаження Товару.

Проте Позивач свої обов`язки за Договором поставки щодо направлення Відповідачу листа з повідомленням не виконав, повідомлення не надсилав, Позивач відповідно жодного повідомлення не отримував, а тому, навіть на дату подачі позовної заяви, у Відповідача не настав строк оплати Позивачу 33 000,00 грн. у якості остаточного розрахунку за поставлений товар.

Відповідач вказує, що, оскільки у Відповідача були відсутні заперечення щодо суми остаточного розрахунку за поставлений товар та незважаючи на той факт, що строк оплати за поставлений товар за Договором поставки у Відповідача так і не настав, Відповідач 03.07.2024р. сплатив на банківський рахунок Позивача 33 000,00 грн. у якості остаточного розрахунку за товар, що був поставлений згідно умов Договору.

Відповідач вказує, що доказом того, що Позивач вважав, що на відносини сторін щодо поставки і оплати воріт моделі DYNAMICROLL ONE розповсюджуються умови Договору № 14-12-23 від 14 грудня 2023р. та Специфікації № 1 є лист Позивача з вих. № 12-06-24 від 12 червня 2024р. який був отриманий Відповідачем на електронну адресу.

Оскільки строк виконання грошового зобов`язання Відповідача по здійсненню остаточного розрахунку за поставлений товар в розмірі 33 000,00 грн. не настав, Відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні правові підстави на стягнення з Відповідача інфляційних збитків та трьох відсотки річних, які передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на думку Відповідача, між сторонами відсутній спір щодо остаточного розрахунку за поставлений Позивачем товар в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача 33 000,00 грн., і провадження у справі в цій частині повинно бути закрито на підставі п. 2 ч 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також відповідач просить стягнути з позивача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач наполягає, що згідно змісту видаткової накладної №28 від 26.02.2024 р. на суму 140 000,00 грн, поставка товару здійснена на підставі рахунку на оплату №233 від 12.12.2023.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною №28 від 26.02.2024 після його прийняття, тобто 26.02.2024, а відтак, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Після того, як позивач керуючись п. 4 договору, надіслав на електронну адресу відповідачу повідомлення вих. №01-02-24 від 01.02.2024 року про відвантаження товару та прохання здійснити остаточний розрахунок за товар у розмірі 33 000,00 грн, відповідач повідомив, що розраховуватися буде після поставки товару і підписання видаткової накладної, оскільки передплату здійснював не по договору, а по рахунку на оплату №233 від 12.12.2023 на суму 140 000,00 грн. Вказане повідомлення також було відправлене позивачем новою поштою на директора відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується експрес-накладною №59001098295126 від 05.02.2024 р.

12.06.2024 позивач надіслав відповідачу на електронну адресу вимогу про сплату заборгованості, оскільки прострочення оплати товару становили більше ніж 120 календарних днів, проте відповідач відмовився сплачувати борг вказавши, що оплатить по рішенню суду.

Тому, 27.06.2024 позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Після отримання позовної заяви на Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, відповідач 03.07.2023 р. сплатив заборгованість у розмірі 33 000,00 грн. про що позивач повідомляв суд.

Згідно тексту платіжної інструкції №663183 від 03.07.2024 призначення платежу: «Доплата за товар, зг. Рах. на оплату № 223 вiд 12.12.2023р., у т.ч. ПДВ 20% 5500.00 грн.».

Позивач стверджує, відповідач не оплачував товар по договору, незважаючи на те, що у відзиві вказує про підписання між сторонами договору.

Також позивач зазначив, що відповідно до п. 10.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання, тобто з 14.12.2023 р, тому положення вказаного договору не розповсюджуються на правовідносини сторін, що виникли на підставі рахунку на оплату №233 від 12.12.2023 р.

Крім цього, в договорі сторони не передбачили умови про те, що положення договору від 14.12.2024 р. розповсюджуються на правовідносини сторін, які виникли до його підписання.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Відповідач зазначив, що не отримував від Позивача Повідомлення вих. №01-02-24 від 01.02.2024 року, що підтверджується наступним.

У якості доказу направлення Відповідачу вказаного повідомлення Позивач додає експрес-накладну №59001098295126 від 05.02.2024 р. Проте, із змісту цієї накладної стає очевидним що отримувачем в цьому документі вказаний ФОП Найдовський В.А., а не Відповідач.

На думку Відповідача, експрес-накладна №59001098295126 від 05.02.2024 р. не є доказом того, що документи були надіслані Відповідачу та з її змісту неможливо з`ясувати, які саме документи направлялись Позивачем.

Відповідач стверджує, що не отримував на свою електронну адресу від Позивача повідомлення вих. №01-02-24 від 01.02.2024 року.

Відповідач зазначає, що отримував від Позивача на електронну адресу лише лист з вих. № 12-06-24 від 12 червня 2024р.

Твердження Позивача, що він надіслав повідомлення вих. №01-02-24 від 01.02.2024 року на електронну адресу Відповідачу є лише твердженням Позивача, яке не підтверджується жодними доказами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2023 Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 223 на суму на суму 140 000,00 грн за товар: ворота DYNAMICROLL ONE розмір чистого пройму: (W х H) 2000 mm х 2700 H mm: 1-ph, 230V.

До позовної заяви позивачем в якості доказів долучено копію Договору № 14-12-23 від 14.12.2023, підписану позивачем та відповідачем.

Згідно п. 1.1. Договору Позивач зобов`язувався поставити у власність Відповідача ворота швидкісні DynamicRoll (ВМР, Італія) (згідно погодженої Сторонами Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною цього Договору (у подальшому Товар) на Об`єкт Відповідача за адресою: м.Черкаси, вул. Кобзарська,108, а Відповідач прийняти та оплатити Товар на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування, тип, розміри, характеристики тощо та вартість Товару, що підлягає поставці за даним Договором, погоджені Сторонами та визначаються у додатках (специфікаціях), що є невід`ємними частинами даного Договору.

Загальна сума цього договору зазначена у відповідному додатку (специфікації №1) до договору та включає вартість однієї партії Товару (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.3. договору покупець зобов`язаний здійснювати оплату за даним договором шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений в реквізитах даного договору, в строки та порядку, що обумовлені в Специфікації №1, що є невід`ємним Додатком №1 до даного договору.

Поставка товару (відповідної партії товару) здійснюється постачальником на умовах та в строки, визначені у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору.

Постачальник повинен у письмовій формі повідомити покупця про точну дату і час здійснення поставки партії товару на об`єкт не менше ніж за 3 робочих дні до такої дати.( п. 5.2. договору).

Відповідно до Специфікації № 1 до Договору позивач повинен був поставити відповідачу ворота з наступними параметрами:

1. Модель воріт: DYNAMICROLL ONE. Розміри прорізу : (Ш х В) 2000 мм х 2700 мм. Живлення 1 фазне, 230 В (інвертор)/ДЕЛЬТА. Положення двигуна: бічне, праворуч. Двигун розблокування:довгий кривошипний розблокування. Колір завіси: RAL 7035 (світло-сірий). Клас вітру: 1 (std 1). Каркас: оцинкована сталь. Датчик захисту штори від згорання. Упаковка в дерев`яному ящику. Стандартна комплектація, кількість 1 шт, сума з ПДВ 140 000,00 грн.

2. Привід електричний, кількість 1 шт, сума з ПДВ 17 781,00 грн.

Згідно п.1 Специфікації № 1 вартість товару з постачанням згідно Специфікації №1, становить 157 781,00, в тому числі ПДВ 20% 26 296,83 грн.

Пунктом 3 Специфікації №1 передбачено, що покупець здійснює передоплату за ворота в розмірі 107 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 17 833,33 грн. та 17 781,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 2963,50 за привід електричний, що вказані в Специфікації № 1 протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами даного договору.

Покупець здійснює остаточний розрахунок по договору в розмірі 33 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 5 500,00 грн., на банківський рахунок постачальника протягом 3 банківських днів з дати отримання листа постачальника з повідомленням про дату відвантаження товару. (п. 4 Специфікації №1).

Відповідно до видаткової накладної № 28 від 26.02.2024 позивач поставив, а відповідач отримав без заперечень наступний товар ворота DYNAMICROLL ONE розмір чистого пройму: (W х H) 2000 mm х 2700 H mm: 1-ph, 230V у кілкості 1 шт, вартість з ПДВ 140 000,00 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом, відповідач оплатив позивачу залишок боргу в розмірі 33 000, 00 грн. (а.с. 50, 64).

При цьому, не заперечуючи проти поставки товару, відповідач зазначає, що поставка відбувалася за Договором №14-12-23 від 14.12.2023, в п.4 Специфікації № 1 визначено, що остаточний розрахунок за поставлений товар повинен бути здійснений протягом 3 банківських днів з дати отримання листа постачальника з повідомленням про дату відвантаження товару.

Як зазначає відповідач, оскільки позивачем не було направлено на адресу відповідача листа з повідомленням про дату відвантаження товару строк оплати не настав, отже у позивача відсутнє право нарахування відповідачу штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат у розмірі 430,72 грн. та 3% річних у розмірі 330,00 грн.

В якості доказів поставки товару по спірному договору відповідач надав копію листа позивача від 12.06.2024 № 12-06-24, в якому останній вимагає у відповідача оплатити заборгованість за товар поставлений саме за Договором14-12-23 від 14.12.2023 (а.с 63).

В свою чергу, позивач заперечує проти поставки товару за Договором, стверджує, що даний товар було поставлено за договором, укладеним у спрощений спосіб, оскільки відповідач заперечував розповсюдження умов договору на поставку, яка мала місце на підставі рахунку на оплату №233 від 12.12.2023 на суму 140 000,00 грн.

Так, після того, як позивач керуючись п. 4 договору, надіслав на електронну адресу відповідачу повідомлення вих. №01-02-24 від 01.02.2024 року про відвантаження товару та прохання здійснити остаточний розрахунок за товар у розмірі 33 000,00 грн, відповідач повідомив, що розраховуватися буде після поставки товару і підписання видаткової накладної, оскільки передплату здійснював не по договору, а по рахунку на оплату №233 від 12.12.2023 на суму 140 000,00 грн. Вказане повідомлення також було відправлене позивачем новою поштою на директора відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується експрес-накладною №59001098295126 від 05.02.2024 р.

12.06.2024 р., позивач надіслав відповідачу на електронну адресу вимогу про сплату заборгованості, оскільки прострочення оплати товару становили більше ніж 120 календарних днів, проте відповідач відмовився сплачувати борг вказавши, що оплатить по рішенню суду.

Тому, 27.06.2024 позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

В якості доказів повідомлення відповідача про готовність до відправки товару надав лист № 01-02-24 від 01.02.2024, направлений директору підприємства відповідача Найдовському В.А. (а.с. 78-79).

Відповідач проти отримання листа заперечив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно приписів ч.ч. 1,3,5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі договору поставки.

Поставка товару належної кількості та якості сторонами не заперечується.

Зважаючи на принципові заперечення сторін відносно того, що чи здійснена поставка товару за Договором №14-12-23 від 14.12.2023 чи за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, суд зазначає наступне.

У разі, якщо прийняти до уваги позицію позивача, який стверджує, що поставка товару відбулася не за Договором №14-12-23 від 14.12.2023, а за договором, укладеним у спрощений спосіб, оскільки рахунок на оплату № 223 від 12.12.2023 був виписаний до укладення вищезазначеного Договору і жоден з розрахункових документів не містить посилання на Договір №14-12-23 від 14.12.2023, то слід виходити з того, що між сторонами виникли зобов`язальні відносини на підставі ст. ст. 11, 202, 206, 655 ЦК та ст. 181 ГК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із положеннями частини шостої статті 265 Господарського кодексу України та частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, товар на суму 140 000,00 грн. прийнято відповідачем за видатковою накладною № 28 без зауважень і претензій 26.02.2024. Отже, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП" виник обов`язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття, незалежно від вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЕРО ТЕХНОЛОДЖИ"

Отже, зважаючи на викладене, відповідач повинен був сплатити позивачу за поставлений товар 33 000,00 грн. 27.02.2024.

В разі, якщо прийняти до уваги посилання відповідача на те, що поставка товару здійснена за Договором поставки №14-12-23 від 14.12.2023, то в такому разі слід керуватись тим, що умовами цього договору передбачена 100% передплата товару:

Згідно п. 2 Специфікації № 1 термін виготовлення та постачання 50 робочих днів з моменту надходження оплати покупця згідно п. 3 цього Договору, а також при належному виконанні Покупцем умов п. 4 цього додатку.

Пунктом 3 Специфікації №1 передбачено, що покупець здійснює передоплату за ворота в розмірі 107 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 17 833,33 грн. та 17 781,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 2963,50 грн. за привід електричний, що вказані в Специфікації № 1 протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами даного договору.

Покупець здійснює остаточний розрахунок по договору в розмірі 33 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 5 500,00 грн., на банківський рахунок постачальника протягом 3 банківських днів з дати отримання листа постачальника з повідомленням про дату відвантаження товару. (п. 4 Специфікації №1).

Тобто, відповідач повинен був спочатку отримати повідомлення позивача про дату відвантаження товару потім здійснити остаточну оплату товару і лише після цього повинна була відбутись поставка товару.

Однак, як стверджує відповідач, поставка товару відбулась без виконання позивачем вимог п.4 Специфікації № 1 до Договору №14-12-23 від 14.12.2023 в частині повідомлення відповідача про дату відвантаження товару.

Оскільки, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. В такому разі строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ст. 692 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, чого, зроблено не було; тобто, за встановлення факту належного отримання товару відповідачем, накладні, за якими відповідач отримав цей товар, є самостійними підставами виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

В даному випадку, зважаючи на відсутність повної передплати до поставки товару, та те, що поставка товару відбулася 26.02.2024 (в/н № 28 від 26.02.2024), а відповідач прийняв товар без жодних заперечень, відповідач повинен був сплатити позивачу за поставлений товар 33 000,00 грн. 27.02.2024.

Таким чином, незалежно від позицій позивача чи відповідача щодо умов укладення договору, зважаючи на виконання позивачем свого обов`язку в частині поставки товару, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар 27.02.2024, чого останнім зроблено не було.

Тобто, в будь-якому випадку, прострочення відповідача з оплати за отриманий товар настало з 27.02.2024.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на суперечливу поведінку позивача, яка полягає в його запереченні щодо поставки товару по Договору №14-12-23 від 14.12.2023, хоча до позовної заяви ним самим додано копію цього Договору.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Вчинення будь-яких дій, які не є способом припинення зобов`язання, що становить предмет спору, не свідчить про відсутність спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування вже після відкриття судом провадження у справі та перебування справи у суді. Якщо ж предмет спору був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина не тягне за собою такий наслідок, як закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Зважаючи на те, що між сторонами врегульовані спірні питання щодо оплати заборгованості в розмірі 33 000,00грн., суд вважає за можливе закрити провадження в цій частині.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. (ст. 599 ЦК України).

Згідно приписів ч.ч. 1,2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).( ст.. 610 ЦК України).

Приписами ст. 612 ЦК України встановлено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за період прострочення з 27.02.2024 по 27.06.2024, розмір яких склав суму 330,00 грн.

Суд перевірив розрахунки позивача, помилок не виявив, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 330,00 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 430,72 грн. нараховані за період прострочення з березня 2024 по травень 2024.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат, судом помилок не виявлено, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем 430,72 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 330,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 430,72 грн.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 33 000,00грн. провадження у справі слід закрити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2024 між ТОВ «ОНЕРОТЕХНОЛОДЖИ» (клієнт) та Адвокатським бюро «Гончар та партнери» (Боро) укладено договір про надання правничої допомоги №24/06.

Згідно п. 1.2. Договору, Клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання:

- Проаналізувати матеріали (первинну бухгалтерську документацію та інші документи) на підставі яких у ТОВ «ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП», код ЄДРПОУ 41603281 виникла заборгованість за товар згідно видаткової накладної №28 від 26.02.2024 р.: ворота DYNAMICROLL ONE розмір чистого пройму: (W х H) 2000 mm х 2700 H mm: 1-ph, 230V.

- Надати консультацію Клієнту та рекомендації щодо правової позиції.

- Підготувати позовну заяву про стягнення боргу з ТОВ «ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП», код ЄДРПОУ 41603281, розрахувати інфляційні збитки, 3% річних та подати документи з додатками до суду.

Відповідно до п. 3.1. Договору, вартість 1 години правничої допомоги становить 1 500,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що вартість правничої допомоги передбаченої підпунктами 1.2.1. 1.2.3. пункту 1.2. Договору становить:

- Правовий аналіз матеріалів (первинних бухгалтерських документів та інших документів) на підставі яких у ТОВ «ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП», код ЄДРПОУ 41603281 виникла заборгованість за товар згідно видаткової накладної №28 від 26.02.2024 р: ворота DYNAMICROLL ONE розмір чистого пройму: (W х H) 2000 mm х 2700 H mm: 1-ph, 230V та надання консультації Клієнту, рекомендацій щодо правової позиції 2 години робіт, вартість 3 000,00 грн. без ПДВ.

- Підготовка позовної заяви про стягнення боргу з ТОВ «ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП», код ЄДРПОУ 41603281, розрахунок інфляційних збитків, 3% річних та подача документів з додатками до суду 7 годин робіт, вартість 10 500,00 грн. без ПДВ.

Згідно пункту 3.4. Договору, виконані роботи оформлюються Актом надання послуг, який підписується Сторонами.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024 (включно, а в частині виконання зобов`язань сторін до їх повного виконання.

Позивачем також надано детальний опис робіт (наданих послуг) по договору № 24/06 про надання правничої (правової) допомоги від 24.06.2024

Згідно Акту надання послуг № 33 від 27.06.2024, загальна вартість за надання послуг згідно підпунктів 1.2.1.- 1.2.3. пункту 1.2. Договору №24/06 від 24.06.2024 р. (Правовий аналіз первинних бухгалтерських документів на підставі яких у ТОВ «ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП», код ЄДРПОУ 41603281 виникла заборгованість за товар згідно видаткової накладної №28 від 26.02.2024 р., надання консультації та рекомендацій, підготовка позовної заяви про стягнення боргу, розрахунок інфляційних збитків, 3% річних та подача документів з додатками до суду, становить 13 500 грн.

Згідно платіжної інструкції № 639 від 01.07.2024, позивачем було здійснено оплату вартості наданих послуг у сумі 13 500,00 грн.

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді першої інстанції, становить 13 500,00 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.

Зважаючи на викладене, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

8 500,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.

Враховуючи положення ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на правничу допомогу відповідача в розмірі 2 000,00 грн. покладаються на відповідача.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру, то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00грн., про що свідчить платіжна інструкція № 626 від 26.06.2024 на суму 3 028,00 грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 605,60грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛІНО ЛОГІСТІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю Млин Синельникове про стягнення заборгованості за договором поставки задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЇ ГЕНЕРАЦІЇ ІНСТАЛЯЦІЇ-ГРУП" (49026, м. Дніпро, вул.. Решетилівська, буд. 10А, ідентифікаційний код 41603281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЕРО ТЕХНОЛОДЖИ" (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, буд. 3В, ідентифікаційний код 42943053) 3% річних у розмірі 330,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 430,72 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., про що видати наказ.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 33 000,00грн. провадження у справі закрити.

Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 8 500,00 грн. покласти на позивача.

Витрати відповідача на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. покладаються на відповідача.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 11.09.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко