Постанова

Іменем України

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 700/337/23

провадження № 61-6444св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Агропросперіс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ,

треті особи: державний нотаріус Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області Любчич Федір Іванович, приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», орган опіки та піклування виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Слободянюком Андрієм Ігоровичем , на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року в складі судді Бесараб Н. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в складі колегії суддів Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

13 квітня 2023 року АТ «Агропросперіс Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , треті особи: державний нотаріус Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області Любчич Ф. І, приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк С.С. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування запису про проведену державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що 03 грудня 2019 року між АТ «Агропросперіс Банк» (банк) та ФГ «Престиж Агролюкс» (боржник) укладено Генеральний кредитний договір № 614. У рамках договору між банком та боржником укладено кредитну угоду № 1-614 від 03 грудня 2019 року, згідно з якою Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн. Кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2021 року (пункт 4 Кредитної угоди).

Для забезпечення виконання зобов`язань ФГ «Престиж Агролюкс» за кредитною угодою укладено договір поруки № 1-614-пор-ПОО/19 від 03 грудня 2019 року між банком та ОСОБА_1 , 1952 року народження.

Станом на 19 жовтня 2021 року ФГ «Престиж Агролюкс» допущено прострочення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам за Кредитною угодою. Прострочення виконання зобов`язань перед Банком складало 64 календарних дні. Загальна заборгованість Боржника по Кредитній угоді становить 1 533 031,84 грн.

19 жовтня 2021 року Банком направлялась письмова вимога поручителю ОСОБА_1 , 1952 року народження, про погашення заборгованості за кредитною угодою № 1-164 від 03 грудня 2019 року до Генерального кредитного договору № 614 від 03 грудня 2019 року, яка була отримана останнім 28 жовтня 2021 року. Заборгованість за кредитною угодою Поручителем погашена не була.

12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 укладено договір дарування житлового будинку, який посвідчено державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області Любчичем Ф. І., предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що належить на праві власності дарувальнику, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 115,9 кв. м та знаходиться на земельній ділянці площею 0,1020 га.

12 листопада 2021 року АТ «Агропросперіс Банк» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 , 1952 року народження, ФГ «Престиж Агролюкс» про солідарне стягнення заборгованості за Генеральним кредитним договором № 614 від 03 грудня 2019 року у розмірі 1 533 031,84 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09 лютого 2022 року у справі № 925/1524/21 (набрало законної сили - 10 серпня 2022 року), стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь АТ «Агропросперіс Банк» заборгованість за Кредитною угодою в розмірі 1 533 031,84 грн та судового збору в розмірі 11 497,74 грн, про що 22 вересня 2022 року Господарським судом видано два судових накази № 925/1524/21.

Так, 07 жовтня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О. С. відносно боржника ОСОБА_1 , 1952 року народження, відкрито виконавчі провадження: № 70026035 (стягнення заборгованості за кредитною угодою) та №70026367 (стягнення судового збору), про що винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень. Крім того, у цих виконавчих провадженнях 11 жовтня 2022 року були накладені арешти на майно боржника.

Вказана сума коштів на цей час у процесі виконання судового рішення приватним виконавцем з боржника ОСОБА_1 не стягнута. Під час проведення виконавчих дій стало відомо про факт укладення 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , 1952 року народження, та ОСОБА_2 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_1 договору дарування житлового будинку, який належав боржнику на праві приватної власності.

Позивач вважав, що оспорюваний правочин був вчинений відповідачем з метою уникнення останнім в подальшому сплати боргу у виконавчих провадженнях та відповідно виконання двох зазначених судових наказів, що автоматично позбавив його в майбутньому законних майнових прав, іншого майна, на яке могло б бути звернуто стягнення в процесі примусового виконання судового рішення та відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження, ухилився від сплати коштів, хоча міг передбачити, що Банк звернеться до суду з метою стягнення коштів. Такий оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного, оскільки спрямований саме на уникнення звернення стягнення у майбутньому на майно потенційного боржника, тому являє собою зловживанням правом та порушує засади цивільного законодавства (добросовісність). Також вказаний правочин має ознаки фіктивності, так як його реальною метою є не перехід права власності до набувача, а унеможливлення у майбутньому звернення стягнення на зазначене майно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням вимог ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

06 жовтня 2023 року представник позивача - адвокат Яременко О. В. звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог у справі, обґрунтовуючи тим, що позивачу достовірно стало відомо про факт укладення 12 жовтня 2021 року між відповідачами ОСОБА_1 , 1952 року народження, та ОСОБА_2 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , договору дарування земельної ділянки, яка належала на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122855100:01:002:0447.

АТ «Агропросперіс Банк», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , укладений 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , 1952 року народження, та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , і скасувати запис про проведену державну реєстрацію, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1020 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122855100:01:002:0447, укладений 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , 1952 року народження, та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , і скасувати запис про проведену державну реєстрацію, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року:

долучено до матеріалів справи заяву представника позивача про збільшення позовних вимог;

залучено до участі як третю особу: на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, АТ «Банк Кредит Дніпро», без самостійних вимог орган опіки та піклування виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області;

в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи арбітражного керуючого Звєздічева М. О. відмовлено;

закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

у підготовчому судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову. До закриття підготовчого провадження представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог шляхом доповнення прохальної частини позову вимогою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування запису про проведену державну реєстрацію. У підготовчому судовому засіданні судом виконані дії, передбачені частини другої статті 197 ЦПК України. Підстав для залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі чи ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні немає. Зважаючи на вищевикладене, суд зробив висновок про необхідність закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року:

позов АТ «Агропросперіс Банк» задоволено;

визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , укладений 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , скасовано запис про проведену державну реєстрацію, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1020 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122855100:01:002:0447, укладений 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 , скасовано запис про проведену державну реєстрацію, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину;

звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилався на те, що оспорюваний правочин (договір дарування) вчинений відповідачами без дійсних намірів створення правових наслідків, а з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора дарувальника за рахунок наявного в нього майна;

фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказує, що «цивільно-правовий договір (в тому числі, й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)»;

вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 урахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам;

згідно ухвали Господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство фермерського господарства «Престиж Агролюкс», що знаходиться за адресою: 19300, Черкаська область, селище міського типу Лисянка, провул. Жовтня, буд.8), введено процедуру розпорядження майном боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів. Кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «Престиж Агролюкс» є відповідач 1 - ОСОБА_1 , 1952 року народження;

з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження подарував згідно оспорюваних договорів іншому відповідачу малолітньому ОСОБА_1 , 2010 року народження, будинок і земельну ділянку, і є всі підстави стверджувати про те, що вони укладені з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора до дарувальника про стягнення коштів у спосіб звернення стягнення на наявне в нього нерухоме майно;

в контексті наведених обставин, суд звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження, поза розумним сумнівом, укладаючи оспорювані договори дарування 12 жовтня 2021 року, достовірно знав про те, що в нього існує заборгованість за кредитним договором № 1-614 від 03 грудня 2019 року, згідно з якою Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн. Кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2021 року (пункт 4 Кредитної угоди), і прострочення виконання зобов`язань перед Банком на час укладення спірних правочинів складало 57 календарних днів;

вирішуючи цей спір, суд звертає увагу, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що узгоджується з позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17. Таким чином, доводи представника відповідача адвоката Слободянюка А. І., що позивачем не підтверджено порушення відповідачем його прав та інтересів оспорюваними договорами, спростовується наявними в ній матеріалами;

за даних обставин, суд зробив висновок, що вимоги позивача про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та присадибної земельної ділянки, що були укладені 12 жовтня 2021 року та посвідчені державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області Любчичем Ф. І. і скасування запису про проведену державну реєстрацію, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слободянюка А. І. залишено без задоволення;

рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин);

у ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України;

подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22);

договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника;

з матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2019 року між АТ «Агропросперіс Банк» та ФГ «Престиж Агролюкс» було укладено Генеральний кредитний договір №614 від 03 грудня 2019 року. В рамках Генерального кредитного договору між Банком та Боржником було укладено Кредитну угоду №1-614 від 03 грудня 2019 року, в рамках якої Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн з кінцевим терміном погашення кредиту 15 вересня 2021 року (пункт 4 Кредитної угоди в новій редакції від 31 грудня 2020 року). 03 грудня 2019 року між Банком, ФГ «Престиж Агролюкс» (позичальник) та відповідачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (поручитель) укладено Договір поруки №1-614-пор-ПОО/19, відповідно до умов якого Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед Банком відповідати в повному обсязі по зобов`язанням Позичальника, які виникають з умов Кредитної угоди №1-614 від 03 грудня 2019 року до Генерального кредитного договору №614 від 03 грудня 2019 року з усіма змінами та доповненням до нього. Пунктом 2.1. Договору визначено, що у випадку невиконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної заяви. Отже, сторони, укладаючи 03 грудня 2019 року договір поруки №1-614-пор-ПОО/19, добровільно визначили його умови, зокрема обов`язок Поручителя відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ФГ «Престиж Агролюкс», які виникли з умов Кредитної угоди №1-614 від 03 грудня 2019 року до Генерального кредитного договору №614 від 03 грудня 2019 року з усіма змінами та доповненням до нього. Таким чином, ОСОБА_1 1952 року народження, уклавши договір поруки №1-614-пор-ПОО/19 від 03 грудня 2019 року, був обізнаний, що у разі невиконання ФГ «Престиж Агролюкс» своїх зобов`язань за Кредитною угодою № 1-614 від 03 грудня 2019 року до Генерального кредитного договору № 614 від 03 грудня 2019 року, він несе перед Банком відповідальність за зобов`язаннями Позичальника, тобто ФГ «Престиж Агролюкс» у визначеному договором розмірі;

позивачем вживались заходи щодо досудового врегулювання спору з погашення заборгованості за Кредитною угодою №1-614 від 03 грудня 2019 року, а саме направлення 19 жовтня 2023 року на адресу ОСОБА_1 письмової вимоги, яка була отримана 28 жовтня 2021 року. 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 (1952 року народження) та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 (2010 року народження) було укладено два договори дарування: житлового будинку і земельної ділянки, на якій він розміщений. Дані договори посвідчено державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області. Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що належить на праві власності Дарувальнику, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 115,9 кв. м та знаходиться на земельній ділянці площею 0,1020 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, присадибна ділянка, кадастровий номер: 7122855100:01:002:0447, оцінка якого складає в сумі 218 646,09 грн. Відповідно до умов укладених договорів, ОСОБА_1 (1952 року народження) безоплатно передав у дар належні йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та присадибну земельну ділянку, а ОСОБА_1 (2010 року народження) безоплатно прийняв в дар це майно. З інформації, що викладена у відзиві представника відповідача 1, вбачається, що обдаровуваний ОСОБА_1 (2010 року народження) є рідним онуком дарувальника ОСОБА_1 (1952 року народження), що не заперечується сторонами;

зважаючи на те, що кінцевий термін погашення кредиту згідно пункту 4 Кредитної угоди в новій редакції від 31 грудня 2020 року - 15 вересня 2021 року, ОСОБА_1 укладаючи договір дарування від 12 жовтня 2021 року, поза розумним сумнівом був обізнаний про взяте на себе зобов`язання за договором поруки від 03 грудня 2019 року та безумовно міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку несвоєчасного виконання зобов`язань ФГ «Престиж Агролюкс» за Кредитною угодою №1-614 від 03 грудня 2019 року. ОСОБА_1 (1952 року народження) крім того, що є Поручителем у кредитному зобов`язанні між фермерським господарством «Престиж Агролюкс» та АТ «Агропросперіс Банк», одночасно є кінцевим бенефіціарним власником вказаного фермерського господарства, а тому, твердження скаржника про те, що про непогашену заборгованість ФГ «Престиж Агролюкс» перед Банком ОСОБА_1 (1952 року народження) не знав, оскільки є лише поручителем за Договором а не позичальником, колегія суддів відхиляє як такі, що не знаходять свого об`єктивного підтвердження. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якого може бути виконане судове рішення у справі № 925/1524/21;

тому колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного відповідачу нерухомого майна, а тому договори дарування, укладені між ОСОБА_1 (1952 року народження) та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 (2010 року народження) слід визнати недійсним на підставі статті 234 ЦК України. У контексті наведеного, апеляційний суд констатував, що сама лише відсутність будь-яких обмежень щодо розпорядження спірним житловим будинком, та відсутність рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором не є свідченням того, що укладений правочин з відчуження нерухомого майна у період взятих на себе зобов`язань з повернення боргу не може бути визнано фраудаторним, тобто недійсним;

щодо заперечень на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року в частині долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог, що стосуються визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 жовтня 2021 року, колегія суддів зважала на те, що оскільки житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка також була безоплатно відчужена за Договором дарування від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (2010 року народження), то враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тому, на переконання колегії суддів, заперечення скаржника на зазначену ухвалу суду першої інстанції від 23 жовтня 2023 року щодо збільшення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 жовтня 2021 року є необґрунтованими.

таким чином, у контексті наведених вище положень законодавства та встановлених обставин справи, зважаючи на те, що вказані договори містять ознаки фраудаторності та направлені на уникнення звернення стягнення, а тому, на переконання колегії суддів, дана обставина є підставою для визнання договорів дарування недійсними. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, належним чином дослідив наявні у справі докази та надав їм правову оцінку, у зв`язку із чим зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

01 травня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Слободянюком А. І. , на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

стягнути із АТ «Агропросперіс банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди зробили передчасні висновки попередніх судів про фраудаторність та фіктивність оспорюваних правочинів. Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду в постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 роз`яснила, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів Позивача із підстав, заявлених у позові, а доводи Позивача про порушене право (законний інтерес) є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оспорюваних договорів на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси Позивача. У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі N 755/2110/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА3 як власник майна має право на розпорядження ним. Наявність у ОСОБА3 обов`язку сплачувати на користь позивача аліменти на утримання дітей не є беззаперечним доказом того, що метою укладення спірних договорів дарування було ухилення ним від сплати аліментів або зменшення їх розміру;

з обставин справи встановлено, що станом на момент укладення оскаржуваних договорів (12 жовтня 2021 року) були відсутні обмеження щодо розпорядження спірним житловим будинком, а також не існувало й рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором, яке набрало законної сили. Більш того навіть позову про стягнення боргу не було, оскільки як вказано позивачем та підтверджено відповідними доказами, з таким позовом останній звернувся до господарського суду Черкаської області 12 листопада 2021 року, тобто після укладення оскаржуваного правочину. Також на час вчинення оспорюваних правочинів не існувало жодних виконавчих проваджень. Таким чином, станом на час дарування житлового будинку і земельної ділянки вимоги за кредитним договором не були предметом судового розгляду; стосовно ОСОБА_1 не існувало жодного відкритого виконавчого провадження та судового рішення, яке набрало законної сили. Позивач не довів належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні. Сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17. Можливість застосування наведеного правового висновку спростовує доводи Позивача про те, що оскаржувані договори були укладені з метою уникнення в подальшому сплати боргу у виконавчих провадженнях № 70026035, 70026367 та відповідно уникнення виконання двох судових наказів № 925/1524/21, уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора до дарувальника про стягнення коштів у спосіб звернення стягнення на наявне в нього нерухоме майно;

судами не надано жодної правової оцінки доводам відповідача щодо подвійного стягнення позивачем заборгованості. Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року у справі №925/1228/21 відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Престиж Агролюкс». Позивач (Банк) звернувся в справу про банкрутство із кредиторськими вимогами. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25 жовтня 2021 року у справі №925/1228/21 заяву банку прийнято до розгляду. Розгляд вимог триває, найближче засідання призначено на 26 травня 2023 року. Копії ухвал наявні в ЄДР судових рішень та були долучені до відзиву на позов. Вказані обставин свідчать про те, що укладенням оспорюваного договору жодні права Банку порушені не були. Як наслідок, за наявності оскаржуваних рішень про задоволення позову це призвело до того, що вимоги банку задоволені в подвійному розмірі: як за рахунок майна відповідачів як поручителів; за рахунок заставного майна ФГ «Престиж Агролюкс»;

обрання Позивачем невірного та неефективного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що слід також скасувати запис про проведену державну реєстрацію, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо оспорюваних договорів. Проте, задоволення таких вимог було передчасним та необґрунтованими, з огляду на наступне. обраний Позивачем спосіб захисту (вимоги про визнання договорів недійсними, без заявлення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав) не міг бути належним та ефективним, що було самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірних договорів недійсними;

щодо поданої Позивачем заяви про збільшення позовних вимог, якою були одночасно змінені як підстави, так і предмет позову. На переконання Відповідача така заява є фактично новим позовом, з яким Позивач повинен звертатися на загальних підставах, яка не відповідала вимогам статті 49 ЦПК України, оскільки Позивач змінив не тільки підстави, але й предмет позову, а також обґрунтовував свої позовні вимоги новими доказами, які не існували на час звернення до суду з первісним позовом. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі N 487/10128/14-ц, провадження N 14-473цс18). Відтак, Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Одночасна зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. У разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі N 922/404/19 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі N 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі N 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі N 925/186/19;

з матеріалів справи встановлено, що 06 жовтня 2023 року представник Позивача - адвокат Яременко О.В. звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог у справі якою просив доповнити прохальну частину позову № 41 -547 від 06 квітня 2023 року новими вимогами додавши позовні вимоги про визнання недійсним, крім договору дарування будинку, ще і договору дарування земельної ділянки та скасування запису про проведену державну реєстрацію, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на зазначене, 23 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 подав до суду заперечення проти заяви позивача про збільшення позовних вимог, мотивуючи тим, що заява про збільшення позовних вимог є по суті заявою про зміну предмету і підстав позову, що не відповідає вимога ЦПК України, оскільки позивач змінює не тільки підстави, але й предмет позову, а також обґрунтовує свої позовні вимоги новими доказами, які не існували на час звернення до суду з первісним позовом, а тому її слід розглядати як новий позов, який має бути оформлений у відповідності до вимог ЦПК України. Не зважаючи на очевидні процесуальні порушення, ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року постановлено долучити до матеріалів справи № 700/337/23 заяву представника позивача про збільшення позовних вимог, де в подальшому, ухвалюючи рішення по суті спору, суд визнав недійсним також і договір дарування земельної ділянки.

27 червня 2024 рокуАТ «Агропросперіс Банк» через підсистему Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

починаючи з 15 вересня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час, коли він достовірно був обізнаний та не заперечує даний факт за змістом касаційної скарги про банкрутство свого фермерського господарства та про усіх наявних кредиторів, які подали до Господарського суду Черкаської області відповідні письмові вимоги на задоволення вимог кредиторів банкрута ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС», Відповідач-1 протягом місяця, тобто 12 жовтня 2021 року уклав оспорювані Договір дарування-1 та Договір дарування-2 на користь малолітньої особи - ОСОБА_1 , який є рідним внуком Відповідача-1, що не заперечується також самим Відповідачем-1;

у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Враховуючи вище викладене, Позивач вважає, що є безпідставним посилання Відповідача-1 в касаційній скарзі на висновки, які викладені в постановах Верховного Суду, що зазначені за її текстом та не є релевантними з огляду на різні обставини справи або ж відсилають до загальних положень;

з поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28 вересня 2023 року (додавання вимоги про визнання недійсним Договору відчуження земельної ділянки) Позивач не змінив фактичні обстави справи, якими обґрунтовував свої позовні вимоги (безоплатного відчуження власного майна, близькому родичу, яке відбулось за наявності невиконаного грошового зобов`язання, що спричинило до унеможливлення звернення стягнення та відновлення прав Позивача). Як вбачається з матеріалів справи та відображено в ухвалі Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року про закриття підготовчого провадження, призначення справи до судового розгляду по суті, залучення третіх осіб про збільшення позовних вимог шляхом доповнення прохальної частини позову вимогою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування запису про проведену державну реєстрацію. Подання заяви про збільшення позовних вимог відбулось до закриття підготовчого засідання, зазначена заява не змінює фактичні обставини справи, якими Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, до яких зокрема відноситься вчинення Відповідачем дій (укладання правочинів) на шкоду Позивачу (кредиторам), що спричинило неможливість звернення стягнення на зазначене майно у виконавчому проваджені, а тому така заява Позивача не може розцінюватись, як одночасна зміна предмету і підстав позову;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з грудня 2019 року має правовідносини з Банком (Позивачем) як керівник ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС» та одночасно є Поручителем (як фізична особа), так як уклав з Банком (Позивачем) наступні договори: Генеральний кредитний договір № 614 від 03 грудня 2019 року, Кредитну угоду № 1-614 від 03 грудня 2019 року та Договір поруки № 1-614-пор-ПОО/19 від 03 грудня 2019 року. При цьому слід зазначити, що згідно загальнодоступної інформації в мережі інтернет містяться відомості про те, що Відповідач-1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21 лютого 2012 року (дата реєстрації юридичної особи) і по 17 лютого 2023 року (дата порушення справи до банкрутство юридичної особи), тобто протягом 11 років, був керівником ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС»;

майже через місяць від дня настання виконання зобов`язання за кредитною угодою 12 жовтня 2021 року Відповідач-1 здійснив відчуження свого власного будинку та земельної ділянки, з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 115,9 кв.м. та знаходиться на земельній ділянці площею 0,1020 га своєму онуку ОСОБА_1 (Відповідачу-2), ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договорів дарування, що спричинило до унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно та стало підставою для звернення Позивача до суду з позовною заявою;

починаючи з 15 вересня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , достовірно був обізнаний та не заперечує даний факт за змістом касаційної скарзі про банкрутство свого фермерського господарства та про усіх наявних кредиторів, які подали до Боржника свої вимоги до Господарського суду Черкаської області про задоволення вимог кредиторів банкрута ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС». Одночасно повідомляємо, що розгляд справи № 925/1228/21 відкладався неодноразово господарським судом і жодної процесуальної ухвали про затвердження кредиторських вимог жодного з кредиторів банкрута ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС» у справі господарським судом на теперішній час не прийнято. Таким чином, станом на теперішній час відсутня ухвала суду у справі № 925/1228/21 про затвердження судом кредиторських вимог Позичальника, не говорячи вже про задоволення даних вимог в повному обсязі;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 достовірно знав, що в майбутньому його очікують розгляд судових проваджень, як на предмет банкрутства ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС», так і на предмет стягнення заборгованості за отриманими ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС» кредитами, де він є одночасно Позичальником як керівник даної юридичної особи та Поручителем, та у справах яких можуть бути накладені арешти на рухоме та нерухоме майно Відповідача-1, тому Відповідач-1 заздалегідь умисно прийняв рішення про укладення договорів дарування, які належали йому на праві приватної власності. За вказаною адресою, за якою зараз оспорюються договори дарування ареєстровано юридичну особу -ФГ «ПРЕСТИЖ АГРОЛЮКС» (19300, Черкаська обл., Лисянський район, селище міського типу Лисянка, провулок Жовтня, буд. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 36777704). Отже, Позивач вважає, що всі дії, які вчинив Відповідач-1 в той час були направлені виключно на уникнення в майбутньому сплати боргу перед Позичальником або виконання судового рішення. Сукупність наведених вище обставин доводить той факт, що Відповідач-1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

22 липня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц; від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17; від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 20 листопада 2019 року у справі № 755/2110/16-ц; від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17; від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16; від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18; від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19; від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19; від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 та постановах Верховного Суду України: від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14; від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 грудня 2019 року між АТ «Агропросперіс Банк» та фермерським господарством «Престиж Агролюкс» (боржник) було укладено Генеральний кредитний договір № 614 від 03 грудня 2019 року.

В рамках Генерального кредитного договору між Банком та Боржником було укладено Кредитну угоду №1-614 від 03 грудня 2019 року, в рамках якої Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн з кінцевим терміном погашення кредиту 15 вересня 2021 року (пункт 4 кредитної угоди).

03 грудня 2019 року між Банком та відповідачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено договір поруки №1-614-пор-ПОО/19, відповідно до умов якого Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної заяви.

Станом на 19 жовтня 2021 року Позичальник мав прострочену заборгованість за тілом кредиту та відсотками за Кредитною угодою. Прострочення виконання зобов`язання перед Банком склало 64 календарні дні. Загальна заборгованість склала 1 533 031,84 грн.

19 жовтня 2021 року Банк направив письмову вимогу Поручителю ОСОБА_1 , 1952 року народження, про погашення заборгованості за Кредитною угодою №1-614 від 03.12.2019, яка була отримана 28 жовтня 2021 року. Заборгованість за Кредитною угодою Поручителем (відповідачем ОСОБА_1 , 1952 року народження) погашена не була.

12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 (1952 року народження) та ОСОБА_2 , що діє від імені малолітнього ОСОБА_1 (2010 року народження) укладено два договори дарування: житлового будинку і земельної ділянки, на якій він розміщений. Вказані договори посвідчено державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Черкаської області Любчичем Ф. І.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що належить на праві власності дарувальнику, розташований за адресою: АДРЕСА_1 і, загальною площею 115,9 кв. м та знаходиться на земельній ділянці площею 0,1020 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, присадибна ділянка, кадастровий номер: 7122855100:01:002:0447, оцінка якого складає в сумі 218646,09 грн. Відповідно до умов укладених договорів, ОСОБА_1 (1952 року народження) безоплатно передав у дар належні йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та присадибну земельну ділянку, а ОСОБА_1 (2010 року народження) безоплатно прийняв в дар це майно.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області 20 вересня 2021 року в справі № 925/1228/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99818374): відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Престиж Агролюкс», що знаходиться за адресою: 19300, Черкаська область, смт Лисянка, провул. Жовтня, буд. 8), введено процедуру розпорядження майном боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Звєздічева М. О.

12 листопада 2021 року банк звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 , 1952 року народження (Поручитель 1), ОСОБА_1 , 1982 року народження (Поручитель 2), ФГ «Престиж Агролюкс» (третя особа на стороні відповідачів) про солідарне стягнення заборгованості за Генеральним кредитним договором № 614 від 03 грудня 2019 року у розмірі 1 533 031,84 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09 лютого 2022 року у справі № 925/1524/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103735686), яке набрало законної сили 10 серпня 2022 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , 1952 року народження, та ОСОБА_1 , 1982 року народження, на користь АТ «Агропросперіс Банк» заборгованість за Кредитною угодою в розмірі 1 533 031,84 та судового збору в розмірі 11497,74 грн.

22 вересня 2022 року господарським судом видано два судових накази в справі № 925/1524/21.

07 жовтня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О. С. відносно боржника ОСОБА_1 , 1952 року народження, відкрито виконавчі провадження: № 70026035 (стягнення заборгованості за кредитною угодою) та № 70026367 (стягнення судового збору), про що винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень. У вказаних виконавчих провадженнях 11 жовтня 2022 року накладені арешти на майно боржника. Сума коштів на цей час у процесі виконання судового рішення приватним виконавцем з боржника ОСОБА_1 , 1952 року народження не стягнута.

Суди встановили, що:

обдаровуваний ОСОБА_1 (2010 року народження) є рідним онуком дарувальника ОСОБА_1 (1952 року народження);

ОСОБА_1 (1952 року народження) є кінцевим бенефіціарним власником вказаного фермерського господарства «Престиж Агролюкс»;

відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження, поза розумним сумнівом, укладаючи оспорювані договори дарування 12 жовтня 2021 року, достовірно знав про те, що в нього існує заборгованість за кредитним договором № 1-614 від 03 грудня 2019 року, згідно з якою Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн. Кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2021 року (пункт 4 Кредитної угоди), і прострочення виконання зобов`язань перед Банком на час укладення спірних правочинів складало 57 календарних днів;

матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в ОСОБА_1 , 1952 року народження, наявне інше майно, за рахунок якого може бути виконане судове рішення у справі № 925/1524/21.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про визнання недійсними договорів дарування

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису;

зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом;

цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за кредитним договором та договором поруки. Поручитель (дарувальник), який одночасно є учасником фермерського господарства, що є боржником, та який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь свого онука після настання строку повернення кредиту, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України);

договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення кредиту); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при задоволенні позову суди одночасно кваліфікували оспорювані договори дарування як фіктивні (стаття 234 ЦК України) і такі, що вчинені всупереч принципу доброї совісті та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

суди встановили, що ОСОБА_1 , 1952 року народження, подарував згідно з оспорюваними договорами малолітньому ОСОБА_1 , 2010 року народження, будинок і земельну ділянку; договори укладені з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора до дарувальника про стягнення коштів у спосіб звернення стягнення на наявне в нього нерухоме майно; ОСОБА_1 , 1952 року народження, поза розумним сумнівом, укладаючи оспорювані договори дарування 12 жовтня 2021 року, достовірно знав про те, що в нього існує заборгованість за кредитним договором № 1-614 від 03 грудня 2019 року, згідно з якою Боржнику було надано кредитні кошти в сумі 2 000 000 грн. Кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2021 року (пункт 4 Кредитної угоди), і прострочення виконання зобов`язань перед Банком на час укладення спірних правочинів складало 57 календарних днів; обдаровуваний ОСОБА_1 (2010 року народження) є рідним онуком дарувальника ОСОБА_1 (1952 року народження); ОСОБА_1 (1952 року народження) є кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «Престиж Агролюкс»; матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якого може бути виконане судове рішення у справі № 925/1524/21;

суди врахували, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за кредитним договором та договором поруки. Поручитель (дарувальник), який одночасно є учасником фермерського господарства, що є боржником, та який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь свого онука після настання строку повернення кредиту, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України); договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення кредиту); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

суди не врахували, що: кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається. Тому з урахуванням того, що оспорювані договори дарування були виконані, судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування належить змінити, виключивши посилання на фіктивність договорів дарування, в іншій частині щодо судові рішення слід залишити без змін.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що станом на час дарування житлового будинку і земельної ділянки вимоги за кредитним договором не були предметом судового розгляду; стосовно ОСОБА_1 не існувало жодного відкритого виконавчого провадження та судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. зокрема, належить момент укладення договору. У цій справі вчинення оспорюваних договорів дарування відбулося після настання строку повернення кредиту, тому аргументи про відсутність виконавчого провадження чи судового рішення необґрунтовані, адже ОСОБА_1 , 1952 року народження, за встановлених судами обставин як поручитель, керівник і учасник фермерського господарства, знав про настання строку повернення кредиту.

Посилання на висновки, зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17 (провадження № 61-34св22), необґрунтовані, оскільки в справі № 524/5846/17 встановлена відсутність у ОСОБА_2 грошових зобов`язань перед колишнім чоловіком ОСОБА_1, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2017 року, яке набрало законної сили. Натомість у цій справі борг у ОСОБА_1 , 1952 року народження, як поручителя існує.

Аргумент касаційної скарги щодо подвійного стягнення позивачем заборгованості касаційний суд відхиляє, адже предметом спору в цій справі є визнання недійсними договорів та скасування записів, і відповідно стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , 1952 року народження, не відбувається.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Щодо заяви про збільшення позовних вимог

Апеляційний суд, при відхиленні аргументів апеляційної скарги щодо ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року в частині долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог, вважав, що оскільки житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка також була безоплатно відчужена за Договором дарування від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (2010 року народження), то, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тому заперечення на зазначену ухвалу суду першої інстанції від 23 жовтня 2023 року щодо збільшення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 жовтня 2021 року, на думку апеляційного суду, є необґрунтованими.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частини перша-третя статті 49 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справа № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) вказано, що:

«58. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

59. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

60. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

61. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

62. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 серпня 2024 року в cправі № 910/12648/23 зазначено, що:

«під предметом позову розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зробила висновок, зокрема про те, що заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову, та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 32/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд не врахував, що: в разі надходження до суду заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову;

апеляційний суд не звернув уваги, щозміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин;

як свідчить аналіз матеріалів справи, в заяві про збільшення позовних вимог (див. том 2, а. с. 112 - 117), до закінчення підготовчого засідання позивач доповнив позов новими вимогами: про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,1020 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122855100:01:002:0447, укладений 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 (1952 року народження) та ОСОБА_2 , що діяла від імені малолітнього ОСОБА_1 , та про скасування запису про проведену державну реєстрацію. Тобто позивач змінив предмет позову, але підстав позову не змінював.

Тому апеляційний суд з цих підстав повинен був відхилити заперечення щодо ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року в частині долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог.

Як наслідок постанову апеляційного суду в частині відхилення заперечень щодо ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про скасування записів про проведену державну реєстрацію

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

У справі, що переглядається:

відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження, не погоджується з оскарженими судовими рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про скасування записів про проведену державну реєстрацію;

інший відповідач ( ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) не скористався своїм правом подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка іншого відповідача свідчить про повну його згоду з оскарженими судовими рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про скасування записів про проведену державну реєстрацію;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що відповідач ОСОБА_1 , 1952 року народження не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про скасування записів про проведену державну реєстрацію, порушують його права та інтереси, за умови, що інший відповідач ( ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) не оскаржив судові рішення в цій частині, тобто, погодився з цими судовими рішеннями;

тому оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «Агропросперіс Банк» до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , про скасування записів про проведену державну реєстрацію належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково (стосовно посилання на фіктивність договорів дарування та в частині відхилення заперечень щодо ухвали) ухвалені без дотримання норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити шляхом виключення посилання на фіктивність договорів дарування; постанову апеляційного суду в частині відхилення заперечень щодо ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року в частині долучення до матеріалів справи заяви про збільшення позовних вимог, належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржені судові рішення належить залишити без змін.

Оскільки касаційний суд змінює частково оскаржені судові рішення, але тільки шляхом виключення посилання на фіктивність договорів дарування та в частині відхилення заперечень щодо ухвали, то новий розподіл судових витрат не здійснюється, і судові витрати пов`язані із поданням касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Слободянюком Андрієм Ігоровичем , задовольнити частково.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування змінити, виключивши посилання на фіктивність договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , договору дарування земельної ділянки площею 0,1020 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122855100:01:002:0447.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в частині відхилення заперечень щодо ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко