ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 727/9734/23

провадження № 61-3267св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідач ? Держава Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області,

третя особа ? Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Поповою-Завгороднею Сніжаною Григорівною, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, третя особа ? Державна казначейська служба України, про компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Позов мотивовано тим, що він незаконно утримувався під вартою з 04 квітня 2018 року (день застосування запобіжного заходу) по 22 листопада 2021 року (день негайного звільнення з-під варти з зали суду та закриття провадження у справі), а саме 3 роки 7 місяців 17 днів.

У справі № 725/2265/18 суди встановили його невинуватість через недоведеність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, а саме незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, вчиненому особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені статтями 309, 310, 313, 317 КК України, та проведення досудового розслідування з грубими порушеннями вимог кримінально процесуального закону та з істотним порушенням його прав, за результатами чого докази сторони обвинувачення визнані недопустимими та такими, що отримані з істотними порушеннями.

Зазначав, що йому завдана моральна шкода, яка заподіяна внаслідок: незаконного засудженням двома вироками, які були скасовані ухвалами апеляційного суду, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 04 квітня 2018 року, незаконним взяттям і триманням під вартою з 04 квітня 2018 року по 22 листопада 2021 року, незаконним проведенням в ході кримінального провадження обшуку особи 13 липня 2017 року.

ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у розмірі 2 948 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, у розмірі 800 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його утримання під вартою, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, належний розмір компенсації моральної шкоди складає 800 000,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу Чернівецької окружної прокуратури задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року скасовано та направлено справу для розгляду за встановленою підсудністю до Першотравневого районного суду м. Чернівці.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20). Саме до таких нормативних актів відноситься Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

За положеннями частини першої статті 12 цього Закону, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін із дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 зазначеного Закону).

Отже, ці положення Закону за своєю правовою суттю є процесуальною нормою про орган, який уповноважений на розгляд певних звернень громадян, та порядок оскарження прийнятого цим органом рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі закриття кримінального провадження здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції. Оскільки Закон про відшкодування шкоди не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. З аналізу положень статті 12 Закону про відшкодування шкоди вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь.

У апеляційній скарзі прокурор зазначав про порушення судом першої інстанції правил підсудності у зв`язку з розглядом справи Шевченківським районним судом м. Чернівці замість Першотравневого районного суду м. Чернівці, який розглядав кримінальну справу, як суд першої інстанції. Вказані аргументи прокурор наводив й у відзиві на позовну заяву в суді першої інстанції.

У зв`язку з тим, що кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку, визначення розміру компенсації моральної шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі закриття кримінального провадження, повинен визначати суд першої інстанції внаслідок розгляду відповідного позову. У цій справі таким судом є Першотравневий районний суд м. Чернівці, тоді як позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не врахував правил підсудності вказаної справи та помилково подав позов до Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Аргументи учасників справи

04 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив оскаржену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував частину четверту статті 28 ЦПК України,відповідно до якої позивач звернувся до суду із позовною заявою, пов`язаною з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, за його вибором підсудності, пред`явивши його за зареєстрованим місцем свого проживання, а це до Шевченківського районного суду м. Чернівців. Апеляційний суд неправильно застосував частину першу статті 12 Закону (щодо спеціальної підсудності справ за судом, що розглядав справу у першій інстанції), а також помилково послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, яка не є релевантною до спірних правовідносин, адже у справі № 201/10234/20 предметом розгляду були не норми цивільно-процесуального закону щодо правил підсудності справ, а нормативні акти, які врегульовують матеріально-правові відносини, які у справі, що переглядається, відсутні. Крім того, не релевантним є також застосування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, адже в цій справі предметом розгляду є інший та зроблений висновок щодо пред`явлення позову про відшкодування матеріальної шкоди неправомірними діями правоохоронного органу.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, правильно витлумачив закон, який регулює правовідносини між сторонами та прийшов до законного та обґрунтованого висновку з дотриманням правил підсудності, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

08 квітня 2024 року прокурор Чернівецької окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що статтею 12 Закону передбачено, що якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 вказаного Закону, провадить суд, що розглядав справу в суді першої інстанції. Отже, саме суд, який закрив провадження, визначає розмір моральної шкоди, яку необхідно відшкодувати.

Позивач перекручує посилання, що містяться в оскарженій постанові з приводу того, що судом безпідставно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, оскільки вказана справа стосувалася як стягнення майнової шкоди, так і компенсації моральної шкоди.

Твердження позивача про помилкове незастосування судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 28 ЦПК України є хибними, оскільки у пункті 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим»; «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogate generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим».

Суд апеляційної інстанції правомірно застосував положення статей 12, 13 Закону, як спеціального по відношенні до частини четвертої статті 28 ЦПК України, як закону загального, керуючись принципом (ex specialis derogate generali), а також принципом «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим».

Крім того, вказана справа потребує повторного перегляду в суді першої інстанції щодо самої суті позовних вимог виходячи також із неправомірного завищення розміру моральної шкоди, яку необхідно стягнути на користь позивача, оскільки ним не доведено факт завдання її в більшому розмірі, ніж мінімально гарантованому законом.

12 квітня 2024 року Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції правильно констатовано, що з аналізу положень статті 12 Закону вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір моральної шкоди, яку необхідно відшкодувати. З матеріалів справи вбачається, що скаржник, звертаючись до суду з позовом, не врахував правила підсудності вказаної справи та помилково подав позов до Шевченківського районного суду м. Чернівці. У зв`язку з тим, що кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку, визначення розміру відшкодування моральної шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій у разі закриття кримінального провадження, повинен визначати суд першої інстанції внаслідок розгляду відповідного позову. У цій справі таким судом є Першотравневий районний суд м. Чернівці.

Щодо розміру компенсації моральної шкоди, то позивач свідомо завищує суму компенсації для збагачення за рахунок держави, адже кошти, які він бажає отримати, в 10 разів більші за ті, що передбачені приписами Закону, з урахуванням строку його перебування під слідством та судом.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні заяви про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від17 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, та за його вчинення призначено йому покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік. Відповідно до пункту «б» частин першої статті 72 КК України переведено призначений строк обмеження волі в 6 місяців позбавлення волі. На підставі частин першої, четвертої статті 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року і остаточно призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12017260020000996 від 14 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України. Обрану міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано, звільнено з-під варти в залі суду негайно 22 листопада 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону).

У стаття 14 Закону також визначено, що заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.

Тлумачення наведених положень Закону свідчить, що ним не встановлені спеціальні правила про виключну підсудність у справах за зверненням громадянина про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а надане право вибору підсудності, зокрема, суду, що розглядав кримінальну справу у першій інстанції або за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури.

Крім того, у частині четвертій статті 28 ЦПК України передбачено, що позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (частина четверта статті 28 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 489/4481/18 (провадження № 61-6096св19) вказано, що «доводи касаційної скарги про порушення судом правил підсудності, зазначаючи, що позов мав розглядатися Новоодеським районним судом Миколаївської області, який виправдав ОСОБА_1, є безпідставними, так як правила підсудності визначено частиною четвертою статті 28 ЦПК України, згідно з якою підсудність цієї категорії справ визначається також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18)».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19) вказано, що «аргументи касаційної скарги щодо зміни підсудності є безпідставними, оскільки за загальним правилом відповідно до статті 28 ЦПК України передбачено випадки, коли підсудність справи визначається за вибором позивача. Так, частиною четвертою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)зазначено, що «Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі закриття кримінального провадження здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції. Таким судом у справі, що розглядається, є Голосіївський районний суд міста Києва. [...] З аналізу положень статті 12 Закону про відшкодування шкоди вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства. Суди встановили, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_1 звернувся у порядку цивільного судочинства до Голосіївського районного суду міста Києва, який постановив закрити провадження у справі у зв`язку з відмовою від обвинувачення, з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом про компенсацію моральної шкоди за місцем свого проживання (відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 місце його проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, зворот)).

Апеляційний суд не врахував, що зміст Закону свідчить, що ним не встановлені спеціальні правила про виключну підсудність, зокрема, у статті 14 Закону передбачено право вибору громадянина також звернутись до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, а в частині четвертій статті 28 ЦПК України, яка визначає альтернативну підсудність за вибором позивача, - також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Зазначене не суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, на яку послався апеляційний суд, в якій, з урахуванням положень статті 12 Закону, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивач мав право звернутися з відповідним позовом до суду, який закрив кримінальне провадження.

Тому апеляційний суд помилково вважав, що справу слід передати за підсудністю суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу за обвинуваченням позивача, за наслідками розгляду якої ухвалою апеляційного суду закрито кримінальне провадження, оскільки позивачем подано позов за своїм зареєстрованим місцем проживання, що є правом позивача у справах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, який рішення суду першої інстанції по суті спору не переглядав, то суд касаційної інстанції відповідні доводи сторін не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову скасувати та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року скасувати.

Справу № 727/9734/23 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко