Справа № 127/10528/24
Провадження № 22-ц/801/1651/2024
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Міхасішин І. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2024 рокуСправа № 127/10528/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.
суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 127/10528/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Івашківської Альони Олександрівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С.,
встановив:
27 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1», Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі вироку Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року позивач, засуджений до довічного позбавлення волі, з 02.06.2010 року відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 1» (установа) за адресою: м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2.
Під час його утримання в установі були порушені його права на забезпечення належними житлово-побутовими умовами в камерному приміщенні. З відповідними заявами позивач неодноразово звертався до Вінницької окружної прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 14.04.2023 року начальнику ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 1» Вінницькою окружною прокуратурою було надано вказівку на усунення порушень законодавства України з питань житлово-побутових умов та можливих порушень прав засудженого.
В порушення ст..ст. 107, 115 КВК України камерне приміщення не провітрюється, вікна не відкриваються, площа не перевищує 4 кв.м., в камері антисанітарні умови, цвіль, грибок, приміщення потребує ремонту і санітарних зручностей. Також в порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року, камерне приміщення не обладнане лавою, особистою шафою, відгородженим санвузлом, унітазом, змивним бачком.
Крім того, в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», камерне приміщення не облаштоване належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого».
Вінницька обласна прокуратура надала висновок щодо проведеної перевірки Уповноваженому Верховної Ради з прав людини і останнім на підставі ст. 101 Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» 19.07.2023 року було надіслано лист до Міністерства юстиції України з проханням ініціювати та провести службову перевірку за фактом надання недостовірної інформації. В той же час порушення законодавства України з питань неналежних житлово-побутових умов та можливих порушень прав засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 не було усунуто.
У зв`язку з триманням позивача в ДУ «ВУВП (№1)» в період з 19 червня 2023 року по 20 червня 2023 року у умовах, що принижують його гідність (порушення законних прав на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні) та у зв`язку з поводженням, що порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких він зазнав, позивач визначив розмір заподіяної йому моральної шкоди - 100 грн.
Зазначаючи правовою підставою позову ч. 1 ст. 28, ч.3 ст. 63 Конституції України, положення Кримінально-виконавчого кодексу України, Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь моральну шкоду в розмірі 100 грн., що завдана за період з 19.06.2023 року по 20.06.2023 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Івашківською А.О. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що під час відбування покарання у камерному приміщенні № 133 ОСОБА_1 зазнає душевних страждань через умови, які принижують його людську гідність. Приміщення де він перебуває, не відповідає базовим стандартам гідності та людських прав, а саме :
1.Санвузол без дверей і придатності : Кабіна з чашею Генуя не має дверей і проглядається через оглядове вічко, що повністю позбавляє засудженого придатності. Така ситуація принижує людську гідність та завдає глибоких психологічних травм, оскільки неможливість здійснення базових фізіологічних потреб у приватності є серйозним порушенням прав людини;
2.Відсутність відгородження санвузла від житлової зони : санвузол не відділений від житлової зони, що створює нестерпні умови для ОСОБА_1 .. Відсутність такої відгородженості призводить до постійного відчуття приниження та дискомфорту, оскільки відсутність елементарної гігієни та ізоляції санвузла суперечить базовим нормам людського поводження;
3.Недостатнє обладнання приміщення: камерне приміщення не обладнано необхідними меблями, такими як лава на довжину стола, особиста шафа та підставка під бак для питної води. Це значно ускладнює побутові умови, робить життя в камері дискомфортним і несприятливим для фізичного та психологічного здоров`я;
4.Відсутність відгородженого санвузла та змивного бачка : санвузол не обладнаний унітазом зі змивним бачком, що не лише принижує гідність засудженого, а й створює антисанітарні умови, що можуть призвести до погіршення здоров`я.
5.Недостатня загальна площа : ОСОБА_1 відбуває покарання у камерному приміщенні № 133, облаштованому для 2 засуджених із жилою площею 7,9 кв. м. - при нормі не менше 4 кв. м. на особу та недотримання вимог статті 115 КВК України.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України з таких підстав.
У справі встановлено наступні обставини.
Засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» з 02.06.2010 року по даний час.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час його утримання в ДУ «ВУВП (№1)» були порушені його права, зокрема, на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні. В зв`язку з цим він неодноразово звертався до адміністрації установи, Вінницької окружної та обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Листом від 29.12.2023 року Вінницька окружна прокуратура на звернення позивача від 08.12.2023, від 21.12.2023 року повідомила, що з питань умов тримання засуджених у Вінницькій УВП № 1 окружною прокуратурою систематично проводяться перевірки та вносяться відповідні документи прокурорського реагування, попередня така вказівка була внесена 30.10.2023 року. Однією із проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП № 1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема, в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи.
З питань незадовільних умов утримання окремих засуджених до довічного позбавлення волі в камерних приміщеннях окружною прокуратурою 14.04.2023 року, 27.06.2023 року, 20.12.2023 року внесено відповідну вказівку начальнику Вінницької УВП №1.
З приводу звернення ОСОБА_1 щодо умов його утримання Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся до міністра юстиції листом від 19.07.2023 року, в якому повідомив: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки, 14.04.2023 року прокуратурою внесено начальнику Вінницької УВП №1 вказівку про те, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог ст. 115 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом МЮУ № 2823/5 від 29.08.2018 року, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» .
Зокрема, під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт. До того ж в порушення вимог ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі.
Також у порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених Наказом МЮУ від 27.07.2012 року № 1118/5, камерне приміщення не обладнане лавою на довжину стола, шафою особистою, підставкою під бак для питної води, баком для питної води ємністю 15 літрів з водорозбірним краном, санвузлом (відгородженим), ванною для миття ніг (для чоловіків), килимком гумовим, унітазом, змивним бачком.
Більше того, в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 КВК України, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у камерному приміщенні санвузол не обладнано належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого.»
Зазначеним листом вказано, що Міністерством юстиції України у відповідь на подання Уповноваженого надано недостовірну інформацію.
Крім того, вказаним листом, зокрема, запропоновано ініціювати та провести службову перевірку за фактом надання неправдивої інформації у відповідь на подання від 25.04.2023 року, взяти на особистий контроль стан вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань №1»; про вжиті заходи пропонувалось повідомити у місячний строк.
Отже, перевіркою Вінницької окружної прокуратури за зверненням ОСОБА_1 встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , який утримується камерному приміщенні № 133 ДУ «Вінницька УВП (1)» не відповідають встановленим стандартам як міжнародного, так і національного законодавства.
29.12.2023 року на звернення ОСОБА_1 . Вінницькою окружною прокуратурою надана відповідь, що з питань умов тримання засуджених у Вінницькій УВП № 1 прокуратурою систематично проводяться перевірки та вносяться відповідні документи прокурорського реагування. Однією з проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП № 1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема, в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Разом з тим, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, або їх посадовою чи службовою особою, визначені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
В постанові від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21), в якій спірні правовідносини були подібними (особа, засуджена до довічного позбавлення волі, пред`явила позов до ДУ «Городищенська ВК» про відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами її утримання у виправній установі), Верховним Судом викладені такі правові висновки.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Позивач ОСОБА_1 надав суду докази щодо житлово-побутових умов перебування у камерному приміщенні, проте позивач не надав належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» або її посадових чи службових осіб, що є необхідним для застосування норм статей 23, 1173, 1174 ЦК України і встановлення всіх складових цивільно-правової відповідальності саме цієї установи, а не іншого органу державної влади чи його посадових осіб.
Листи, звернення, переписка між ОСОБА_1 , Вінницькою окружною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини підтверджують вжиття необхідних заходів щодо недопущення порушення прав засудженого, проте не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять достовірних, належних та достатніх доказів на підтвердження факту визнання дій або бездіяльності відповідача незаконними. Крім того, надані позивачем докази не містять інформації про порушення його прав у період, який ним зазначено, а саме з 19.06.2023 року по 20.06.2023 року.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 07.06.2022 у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21).
Отже, підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними (постанова ВСУ від 08.11.2017 у справі № 6-99цс17).
Частиною 3 статті 63 Конституції України визначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина 1 статті 28 Конституції України).
Відповідно до статті 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
За змістом частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Згідно частини першої статті 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази (постанова ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується також суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем не надано суду доказів (рішення суду, тощо) про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності ДУ «Вінницька УВП № 1» та якими би було встановлено порушення ДУ «Вінницька УВП № 1» прав позивача на телефонні розмови; скерування кореспонденції; забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщені, що принижують його гідність та у зв`язку з поводженням, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, зазначених у пункті 1 частини першої статті 26 Закону України «Про прокуратуру», а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, є обов`язковими і підлягають негайному виконанню (частина четверта статті 26 Закону України «Про прокуратуру»).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказівки органу прокуратури, на відміну від судових рішень, не є доказами визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності відповідного органу державної влади, а у спірних правовідносинах - відповідача ДУ «Вінницька УВП № 1», оскільки не містять висновку щодо визнання конкретних дій чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними. Так, у відповіді заступника керівника окружної прокуратури Б. Паращука на звернення ОСОБА_1 від 29.12.2023 року міститься інформація, що однією з проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП №1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема, в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи. .
Отже, при вирішенні питання про відшкодування шкоди позивачу слід довести, а суду встановити конкретну дію чи бездіяльність допущену відповідним органом, чи була шкода заподіяна у зв`язку з діяльністю відповідача пов`язаною безпосередньо з реалізацією ним своїх владних повноважень або ж під час господарської чи технічної діяльності, тощо, що впливає на порядок відшкодування такої шкоди. Суд звертає уваги, що акти перевірок прокуратури, для встановлення факту виявлених при перевірці порушень до суду надано не було; не було позивачем заявлено і вимог про їх витребування.
Листи, звернення, переписка між ОСОБА_1 та Вінницькою окружною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини також не є належними і допустимими доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «Вінницька УВП № 1».
Колегія суддів погоджується також і з висновком суду першої інстанції про те, що жоден із наявних у справі доказів не містить інформації про порушення прав позивача, які б призвели до заподіяння йому моральної шкоди у період з 19.06.2023 по 20.06.2023.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що приміщення де ОСОБА_1 перебуває, не відповідає базовим стандартам гідності та людських прав, а саме : санвузол без дверей і придатності; відсутність відгородження санвузла від житлової зони; недостатнє обладнання приміщення; відсутність відгородженого санвузла та змивного бачка, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Як вбачається з листа Уповноваженого ВРУ з прав людини Д. Лубінець від 19.07.2023 року дані невідповідності камерного приміщення (якого саме не вказано) базовим стандартам, були встановлені Вінницькою окружною прокуратурою за матеріалами перевірки проведеної станом на 14.04.2023 року; у поданні уповноваженого ВРУ з прав людини від 25.04.2023 року зазначено, що за період відбування покарання засуджений перебував у десяти камерних приміщеннях; позивач, скориставшись своїм правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права, зазначив, що саме у зв`язку з триманням його в період з 19.06.2023 року по 20.06.2023 року в умовах, що принижують його гідність йому було заподіяно моральну шкоду, а отже саме на позивача покладається обов`язок довести той факт, що у визначений ним період були порушені його права. Однак, із змісту вищезазначених документів не вбачається, що станом на 19.06.2023 року - 20.06.2023 року його житлово-побутові умови у камерному приміщені були порушенні відповідачем, а порушення встановлені перевіркою від 14.04.2023 не були усунені та продовжували існувати на час звернення до суду. Не надано також доказів про порушення у цей період і прав засудженого на телефонні розмови та скерування кореспонденції.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
постановив :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Івашківської Альони Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області 28 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючи І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник
