Справа № 420/12708/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Волинській області) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №155250027549 від 21.03.2024 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву від 14.03.2024 року про призначення позивачу пенсії за віком, з урахуванням висновків суду;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу до страхового стажу , що дає право на призначення пенсії за віком згідно із ч.2 ст26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", період роботи що зазначені в трудовій книжці позивача.

Позивач обґрунтовує позов тим, що вона 14.03.2024 року звернулася до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії у зв`язку із досягненням пенсіи?ного віку, однак 21.03.2024 року ГУ ПФУ у Волинській області прийнято Рішення №155250027549 про відмову в призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудовоі? книжки серіі? НОМЕР_1 від 26.11.1981 року (порушенням вимог Інструкціі? про порядок ведення трудових книжок працівників): з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року, оскільки різниця між датою прии?ому на роботу та датою наказу про прии?няття більше 1-го місяця; з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року, у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення в трудовіи? книжці; з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми нарахованоі? заробітноі? плати та сплату страхових внесків до Пенсіи?ного фонду Украі?ни. Позивав вказує, що ? ?. Оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якоі? такі порушення було вчинено, а отже і не може впливати на її особисті права, а також оскільки позивач не несе відповідальності за правильність заповнення трудовоі? книжки, оскільки зобов`язання заповнення трудовоі? книжки на неі? не було покладено законом, позивач вважає вказане рішення протиправним та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що відповідно до статті 26 Закону Украі?ни «Про загальнообов`язкове державне пенсіи?не страхування» №1058 наявність страхового стажу, передбаченого частиною першою третьою цієі? статті, якии? дає право на призначення пенсіі? за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсіі?. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058 право на призначення пенсіі? за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років, водночас страховий стаж позивача складає 27 років 01 місяць 21 день. За наслідками розгляду документів позивача, наданих для призначення (перерахунку) пенсіі? за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинськіи? області прии?нято Рішення №155250027549 від 21.03.2024, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсіі? та вказане рішення є законним та обґрунтованим.

Представник ГУ ПФУ у Волинськіи? області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що ним за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та рішенням №155250027549 від 21.03.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, та наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення заявником відповідного віку. На день звернення позивача за призначенням пенсії остання досягла 60 річного віку, однак страховий стаж становить 27 років 01 місяць 21 день. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудовоі? книжки серіі? НОМЕР_1 від 26.11.1981 року: з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року, оскільки різниця між датою прии?ому на роботу та датою наказу про прии?няття більше 1-го місяця; з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року, у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення в трудовіи? книжці; з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми нарахованоі? заробітноі? плати та сплату страхових внесків до Пенсіи?ного фонду Украі?ни. Пунктом 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом від 29.07.1993 №58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). За таких обставин відповідачем рішення прийнято правомірно.

Ухвалою суду від 29.04.2024 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.05.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області, ГУ ПФУ у Волинській області надати до суду в строк для надання відзиву письмові пояснення та належним чином засвідчені документи на їх обґрунтування стосовно підстав прийняття оскаржуваного рішення №155250027549 від 21.03.2024, зокрема, але не виключно засвідчену належним чином копію заяви з додатками, яка надавалась позивачем при звернення до ГУ ПФУ.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.03.2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала необхідні документи.

Заява за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Волинській області та рішенням №155250027549 від 21.03.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З рішення вбачається, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж позивача складає 27 років 01 місяць 21 день, тоді як відповідно до ч.1 ст.26 Закону Украі?ни «Про загальнообов`язкове державне пенсіи?не страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи, згідно трудовоі? книжки серіі? НОМЕР_1 від 26.11.1981 року (порушенням вимог Інструкціі? про порядок ведення трудових книжок працівників):

- з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року, оскільки різниця між датою прии?ому на роботу та датою наказу про прии?няття більше 1-го місяця;

- з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року, у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення в трудовіи? книжці;

- з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми нарахованоі? заробітноі? плати та сплату страхових внесків до Пенсіи?ного фонду Украі?ни.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 ст.4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Частиною 4 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами 1-3 цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії досягла пенсійного віку. Заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до ст.1 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Згідно ст.22 Закону №1788-XII, пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров`я.

Відповідно до ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п.1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, правова норма ст.62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно положень Порядку №637.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі Інструкція №58).

Пунктами 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пунктах 2.3, 2.4 Інструкції №58 закріплено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 1.5. Інструкції №58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 18.11.2022 року у справі №560/3734/22, від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19.

Вказані правові висновки підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також наголошує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Тобто неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист під час вирішення питання призначення пенсії за віком.

Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відповідач мотивує оскаржуване рішення тим, що в записах трудової книжки позивача є недоліки: різниця між датою прии?ому на роботу та датою наказу про прии?няття більше 1-го місяця; у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення в трудовіи? книжці.

При цьому, заперечення щодо записів трудової книжки саме про факт зайнятості особи на відповідних роботах у відповідні періоди з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року та з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року у відповідачів відсутні.

Суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серіі? НОМЕР_1 , виданої 26.11.1981 року, щодо періоду роботи з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року вбачаються наступні записи: СП «ТДЕ» лтд: 17.06.1994 прийнято продавцем, пр. №15 від 16.06.1994 р.; 02.08.1994 звільнена за власним бажанням ст.38 КЗпП України, пр. №18 від 02.06.94 р. Тобто між датою прийняття на роботу 17.06.1994 року та датою наказу про прийняття на роботу 16.06.1994 року проміжок часу становить 1 дент, я не як вказує відповідач 1 місяць.

Щодо періоду роботи позивача з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року у трудовій книжці наявні наступні записи: 17.08.1998 прийнята у Видавничий будинок «Аудиторія» в якості психолога, пр. №8 від 17.08.1998; 01.10.1999 звільнена за згодою сторін за ст.36 п.1 КЗпП України, при цьому дата та номер наказу про звільнення дійсно не вказані.

Суд звертає увагу, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 року по справі №593/283/17.

Таким чином, неврахування періоду роботи позивача з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року є непропорційним наявному порушенню ведення записів у трудовій книжці.

З огляду на викладене, суд вважає підтвердженими періоди роботи позивача з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року; з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року, які містяться у її трудовій книжці, а отже такі підлягають зарахуванню до її страхового стажу.

Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача період роботи з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми нарахованоі? заробітноі? плати та сплату страхових внесків до Пенсіи?ного фонду Украі?ни, суд зазначає таке.

Як вже було зазначено, відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч.ч.2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частинами 5-6 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.10 ст.20 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.12 ст.20 Закону №1058-IV, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно зі ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період, не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду його роботи.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом, згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків (постанови від 17.07.2019 року по справі №144/669/17, від 20.03.2019 року по справі №688/947/17, від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі №199/1852/15-а, від 27.02.2019 року у справі №638/5795/17, від 31.10.2019 року у справі №683/1814/16-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 23.03.2020 року у справі №535/1031/16-а та від 01.03.2021 у справі №423/757/17).

Суд зазначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у вказаний період що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи (ч.1 ст.62 Закону №1788-XII).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме записів №33-34 трудової книжки позивачки серіі? НОМЕР_1 від 26.11.1981 року, 18.12.2002 року її прийнято на посаду менеджера у АДРЕСА_1 від 18.12.2002 р. та 13.07.2015 року звільнено за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, пр. №210 від 13.07.2015. Записи підписані уповноваженою особою та завірені печаткою, виправлень чи закреслень не містять.

Оскаржуваним рішенням в межах вказаних записів трудової книжки не зараховано період роботи з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року. Однак судом встановлено, що вказаний період роботи позивачки, який не зараховано їй до страхового стажу через відсутність інформації про суми нарахованоі? заробітноі? плати та сплату страхових внесків до Пенсіи?ного фонду Украі?ни підтверджується записами у трудовій книжці серіі? НОМЕР_1 від 26.11.1981 року.

В оскаржуваному рішенні та у відзивах на позов відповідачі також не заявили про будь-які неточності вказаних записів №33-34 трудової книжки.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску, так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам та/або не подання звітності не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року для обчислення розміру пенсії за віком.

З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу та як наслідок прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Враховуючи вищевикладене, та неврахування відповідачем усіх обставин при прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії суд доходить висновку, що таке Рішення ГУ ПФУ у Волинській області є протиправним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.

За п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно п.4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Судом встановлено, що органом, уповноваженим на прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача, за принципом екстериторіальності визначено ГУ ПФУ у Волинській області. Вказаним управлінням здійснено розгляд заяви позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.

За даних обставин, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги звернуті до відповідача-1.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про зобов`язання саме ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано платіжну інструкцію №0.0.3607866352.1 від 24.04.2024 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 1212,00 грн.

Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з ГУ ПФУ у Волинській області у розмірі 1211,20 грн., оскільки 1211,20 грн. - ставка судового збору за звернення до суду із цим позовом.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №155250027549 від 21.03.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.06.1994 року по 02.08.1994 року, з 17.08.1998 року по 01.10.1999 року, з 18.12.2002 року по 31.12.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.

Позивач ОСОБА_1 ?вна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м.Луцьк, вул. Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826 ).

СуддяІванов Е.А.