ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2024 рокум. Ужгород№ 260/3895/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Пішта І.І.

за участю:

представник позивача: Аділова С.Я.,

представник відповідача: Станкович В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 24, код ЄДРПОУ 03192997) до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 40922492) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, оформлену листом «Про усунення виявлених порушень» від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ч. 5 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено надання посадовим особам місцевого самоврядування щорічної відпустки з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу, при цьому згідно з пп. 3 п. 2 Постанови КМУ №268 від 09.03.2006 року керівникам органів надано право за наявності коштів надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. Таким чином, це допомога, яка при наданні щорічної відпустки повинна виплачуватися у розмірі посадового окладу, а за наявності коштів ця допомога може бути виплачена у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. А відтак такі дії позивача, як розпорядника бюджетних коштів, не суперечать інтересам служби в органах місцевого самоврядування і закону, оскільки в даному випадку було реалізовано право працівників органу місцевого самоврядування на встановлені законами та Конституцією України гарантії щодо оплати праці. Також зазначає, що у зв`язку з відсутністю порушення працівниками трудових обов`язків, що є основною умовою для притягнення до відповідальності працівників, відсутністю протиправних дій (бездіяльності) працівників при отриманні матеріальної допомоги, вимога відповідача «забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправильного нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам позивача на загальну суму 2653427,25 грн. у тому числі ЄСВ 465661,05 грн з подальшим перерахуванням коштів за попередні бюджетні періоди в дохід місцевою бюджету» є незаконною та спрямованою на порушення конституційних прав працівників органу місцевого самоврядування.

Позивач вказує, що згідно п. 21 ст. 91 Бюджетного Кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень, затверджені відповідною місцевою радою згідно із законом. Рішення Ужгородської міської ради, якими врегульовано надання підтримки інститутам громадянського суспільства та фінансування медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» не зупинялись та не визнавались незаконними в судовому порядку, а тому є обов`язковими до виконання для позивача як виконавчого органу Ужгородської міської ради. Рішення Ужгородської міської ради щодо надання фінансової підтримки інститутам громадянського суспільства у 2020, 2021 роках прийняті на підставі Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року №1049. Дія Порядку №1049 не обмежується громадськими об`єднаннями ветеранів, а поширюється на всі інститути громадянського суспільства, за винятком інститутів, передбачених абз.3 ч.1 Порядку. Тому п. 3, 4 та 5, 6 резолютивної частини оскаржуваної вимоги позивач вважає протиправними.

Позивач просить суд врахувати ту обставину, що відповідачем у пункті 6 оскаржуваної вимоги не зазначено порушень позивачем вимог законодавства України при здійсненні компенсаційних виплат перевізникам по КПКВ 0813033, у зв`язку з чим вважає, що вимога відповідача є голослівною, не підтвердженою законодавчо.

Щодо пункту 5 оскаржуваної вимоги зазначає, що директор департаменту (начальник управління) є працівником позивача, та беручи до уваги подання, погоджені профільним заступником міського голови, вказівки якого є обов`язковими до виконання відповідно до Положення про управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, стверджує про відсутність порушення законодавства при виплаті надбавки за особливі умови праці працівникам позивача. Щодо забезпечення відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України суми зайво нарахованої та виплаченої надбавки за особливий характер роботи директору департаменту ОСОБА_1 на загальну суму 41549,71 грн, то ОСОБА_1 звільнений із займаної посади розпорядженням міського голови від 02.03.2021р. №40-р, у зв`язку з чим норми статей 130-136 КЗпП України не можуть бути застосовані щодо нього.

Крім того, позивач вказує на порушення процедури проведення ревізії у зв`язку з порушенням граничних строків проведення такої. Позивач висловлює переконання, що оскільки ревізія проведена з порушенням законодавства та перевищенням відповідачем повноважень, не містить посилань на норми права, які порушено, вимога не відповідає критеріям законності, обгрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, а тому такий індивідуально-правовий акт не може вважатися правомірним.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що керуючись вимогами підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 (із змінами), Департаментом соціальної політики в розрахунок потреби на 2018-2020 роки та січень-лютий 2021 року було включено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника на загальну суму 3936623,46 грн., яку було враховано при виділенні коштів і виплачено на загальну суму 3782649,03 грн., при наданні права частиною 5 статті 21 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III (із змінами) виплачувати посадовим особам органів місцевого самоврядування матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу, обчислена потреба якої в ході ревізії склала 1129221,78 грн.

Вказує, що внаслідок прийняття сесією Ужгородської міської ради рішення про затвердження Програми діяльності медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» з недотриманням вимог статей 89, 91 Бюджетного кодексу України, Департаменту протягом 2018-2020 років та січня-лютого 2021 року з порушенням законодавства зайво виділено бюджетних асигнувань з місцевого бюджету які в подальшому профінансовано на загальну суму 7 000 152,39 грн.

Департаментом соціальної політики з 2020 року спрямування бюджетних коштів на фінансову підтримку громадських організацій на виконання програми (проектів, заходів) проводилося за результатами конкурсу проведеного із застосуванням Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається Фінансова підтримка, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1049. Так, всупереч вимогам підпункту «е» пункту 3 частини 1 статті 91 БКУ Департаментом протягом 2018-2020 років надавалася фінансова підтримка благодійним організаціям, фондам та іншим громадським організаціям, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м. Ужгорода.

Крім того, в січні - травні 2018, липні - жовтні 2018 року директору Департаменту соціальної політики ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату надбавки за особливий характер роботи в розмірі 50% без врахування вимоги пункту 20 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР та з недотриманням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 (зі змінами), що призвело до зайвих виплат.

Внаслідок відсутності розробленого механізму компенсації підприємствам за пільгові перевезення окремих категорій громадян, виходячи з фактичного обсягу наданих послуг, Департаментом протягом ревізійного періоду оплачено компенсаційні виплати Перевізникам по КПКВ 0813033 «Програма фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Ужгород» з перевезення пільгових категорій громадян на підставі проведеного в ручному режимі моніторингу, тим самим не забезпечено прозорість, достовірність, ефективність та результативність використання коштів місцевого бюджету на загальну суму 54 578 425,54 гривень.

Відповідач наголошує, що у вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідного порушення згідно з вимогами законодавства. Враховуючи, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, питання щодо наявності збитків та їх розміру має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення. У зв`язку з цим звернення Департаменту з позовом про визнання протиправним і скасування вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області № 130704-13/2149-2021 від 27.07.2021, на думку відповідача, є неналежним способом захисту порушеного права, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зокрема позивач вказує, що відповідач прийшов до висновку, що «у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника (матеріальна допомога на оздоровлення) може бути виплачена лише із-за наявності коштів на оплату праці». Отже, відповідачем не заперечується право посадової особи місцевого самоврядування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати. Позивач вважає, що прийняття «Положення про надання матеріальної допомоги, в якому б визначалося питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово», як пропонує відповідач, звужувало б право працівника на отримання допомоги; такий порядок носив би дискримінаційний характер, що є неприпустимим. Колективним договором позивача закріплено, що при наявності заяви працівника, при наданні щорічної відпустки всім працівникам надається одноразова допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати (п.5.12). Отже, позивачем закріплено єдиний підхід при надання вказаної матеріальної допомоги всім працівникам.

Також наголошує, що відповідачем зроблено неправомірний висновок про порушення позивачем законодавства при наданні фінансової підтримки інститутам громадянського суспільства, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м. Ужгорода, оскільки позивач керувався, окрім іншого, постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. №1049 (із змінами) та надавав фінансову підтримку інститутам громадянського суспільства.

Крім того, у відзиві відповідач підтверджує підписання та затвердження списків (подання) заступником міського голови ОСОБА_2 , вказівки якого є обов`язковими до виконання позивачем відповідно до його положення. При цьому оскаржувана вимога є хибною, оскільки виплата такої надбавки виключно на підставі розпорядження міського голови не передбачена жодним нормативно-правовим актом. З огляду на вказане, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 вересня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та просила суд такі задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах даної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на виконання п. 3.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на І квартал 2021 року працівниками Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області проведено ревізію бюджету м. Ужгорода Закарпатської області та фінансово-господарської діяльності Департаменту фінансів та бюджетної політики Ужгородської міської ради за період з 01.01.2018 року по 28 лютого 2021 року.

Вказаною ревізією встановлено порушення та недоліки, що відображені в акті ревізії від 05.07.2021 року №13-07-20/3, який підписаний із запереченнями.

За результатами розгляду заперечень Управлінням підготовлено висновок на заперечення, який надіслано об`єкту контролю листом від 27.07.2021 року №130704-13/2149-2021.

Загалом, за результатами проведеної ревізії встановлено порушення фінансової дисципліни на загальну суму 10207214,26 грн.

Позивач, вважаючи вимогу управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 року №130704-13/2149-2021 протиправною, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Згідно з приписами частини другої цієї статті орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 2 Закону №2939-XII визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Держаудитслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 2-1) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Відповідно до пункту 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550).

Пунктом 2 Порядку №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктом 16 Порядку №550 передбачено, що ревізія проводиться шляхом:

- документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об`єкта контролю, пов`язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об`єкта контролю). У разі ведення бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів зберігання і обробки інформації на вимогу посадової особи органу державного фінансового контролю керівник об`єкта контролю повинен забезпечити оформлення відповідних документів на паперовому носії. Надання документів об`єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об`єкта чи його заступником;

- фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних спеціалістів органу державного фінансового контролю або інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об`єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб`єкта господарювання - виконавців робіт.

Відповідно до пункту 35 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку № 550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Згідно з пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Отже вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

У постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту (указана позиція є усталеною та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.09.2018 у справі №825/1481/16, від 11.10.2018 у справі №813/4101/17, від 20.11.2018 у справі №815/4223/16, від 06.08.2020 у справі №826/6254/17, від 03.08.2023 у справі №260/3573/21, від 23.11.2023 у справі №560/7524/22, від 14.12.2023 у справі №1.380.2019.004998, та багатьох інших).

Судом встановлено, що у п.1 вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 зазначається про наступне порушення:

«…На порушення пункту 29 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами) та частини п`ятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ (із змінами) за період з 01.01.2018 р. по 28.02.2021 р. внаслідок включення до розрахунку фонду оплати праці матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, замість визначеної Законом в розмірі посадового окладу, завищено потребу у видатках на заробітну плату з нарахуваннями, зайво отримано бюджетних асигнувань з міського бюджету на загальну суму 2807401,68 грн.

На порушення частини п`ятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІН (із змінами) за період з 01.01.2018 р. по 28.02.2021 р. внаслідок нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, замість визначеної Законом в розмірі посадового окладу, зайво нараховано та виплачено таких в загальній сумі 2187766,20 грн та, як наслідок, зайво проведено нарахувань на заробітну плату та перераховано єдиного соціального внеску на загальну суму 465661,05 гривень.

Порушення призвели до матеріальної шкоди, завданої Департаменту та міському бюджету на загальну суму 2653427,25 гривень. Порушення не усунуто…».

У п. 2 резолютивної частини вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Закарпатській області вимагає:

«…Забезпечити відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України від 10.12.71 № 322-VШ (зі змінами) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправильного нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, на загальну суму 2653427,25 грн., у тому числі єдиного соціального внеску 465661,05 грн. з подальшим перерахуванням коштів за попередні бюджетні періоди в дохід місцевого бюджету…».

Визначаючись щодо питання про те, чи було дотримано позивачем порядку встановлення працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної відпустки з точки позицій сторін, суд керується такими мотивами.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, а зокрема:

- основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частиною 5 ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» установлено, що джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Частиною 3 статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Статтею 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Підпунктом 3 пункту 2 із змінами Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 (надалі по тексту іменовано Постанова №268) надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці: надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Преміювання голів обласних, районних і районних у містах рад, їх заступників, сільських, селищних і міських голів, установлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірах, визначених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою (абзац перший пункту 6 Постанови №268).

Отож, згідно з підпунктом 3 пункту 2 Постанови №268 керівникам органів надано право за наявності коштів надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Частиною 5 статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено надання посадовим особам місцевого самоврядування щорічної відпустки з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

У відповідності до п.5 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання затвердження витрат на апарат та виконавчі органи ради вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 7.1 Положення про преміювання, виплату надбавок та надання матеріальної допомоги, затверджено рішенням Ужгородської міської ради №2170 від 15.10.2020 року визначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 матеріальна допомога на оздоровлення надається і виплачується в розмірі, що не перевищує середньомісячну заробітну плату при наданні щорічних відпусток.

Пунктом 7.2 зазначено, що матеріальна допомоги працівникам для вирішення соціально-побутових питань надається за їх заявою та розпорядженням міського голови в розмірі, що не перевищує розмір середньомісячної заробітної плати.

Підсумовуючи викладене, допомога при наданні щорічної відпустки виплачується у розмірі посадового окладу це є мінімальною гарантією держави, а за наявності коштів ця допомога може надаватися у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 року по справі №636/3113/16-а.

Відповідно до пункту 5.12. Положення колективного договору між роботодавцем (в особі голови Ужгородської міської Ради) та працівниками Ужгородської міської ради (том І, а.с.92-96) установлено, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки надається у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон №3356-ХІІ), колективний договір є угодою, яка укладається відповідно до чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до статті 5 Закону №3356-ХІІ умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства, (стаття 9 Закону №3356-ХІІ).

Верховним Судом у постанові від 9 березня 2023 року у справі №500/2489/21, правовідносини у якій є подібними до спірних правовідносин у цій справі, вже досліджувалося питання правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури нарахування та виплати посадовим особам органів місцевого самоврядування матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

У наведеній постанові Верховним Судом, серед іншого, зазначено таке:

« 60. Так, згідно з частинами другої п`ятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

61. Водночас, відповідно до підпункту 3 пункту 2 Постанови КМУ №268 керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

62. Пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

63. Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

64. Статтею 13 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

65. Відповідно до абзацу другого пункту 1 Постанови КМУ №268 умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів згідно з додатками 48 - 54 і 57.

66. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 №21 затверджено Порядок зупинення операцій з бюджетними коштами, яким визначено механізм застосування Мінфіном, органами Державної казначейської служби, Держаудитслужби, місцевими, фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів (далі - уповноважений орган) у межах наданих їм повноважень до розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів (далі - розпорядники та/або одержувачі) такого заходу впливу, як зупинення операцій з бюджетними коштами та відповідно до пункту 3 якого у разі прийняття уповноваженим органом розпорядження про зупинення операцій зупиненню підлягають операції з бюджетними коштами на рахунках розпорядників та/або одержувачів за бюджетною програмою (кодом тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів), за якою виявлено порушення вимог бюджетного законодавства.

67. За приписами пункту 8 Постанови КМУ №268 видатки, пов`язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

68. У листах Мінсоцполітики від 16.10.2009 №620/13/84-09, від 19.07.2010 №671/13-84-10, від 11.09.2013 №10212/0/14-13/13, Міністерством роз`яснювалось, що передбачена підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМУ №268 матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки обов`язково має виплачуватися у розмірі посадового окладу, а за наявності коштів - у розмірі середньомісячної заробітної плати».

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 260/3573/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VІ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Додатково слід наголосити, що Міністерством соціальної політики України, до основних завдань якого входило, зокрема забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, неодноразово надавались відповідні роз`яснення з вказаного спірного питання.

Такі роз`яснення були надані Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) до якого перейшли повноваження Мінсоцполітики в частині формування та реалізації державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу (лист за №3511-06/59835-7 від 02.10.2020р).

Таким чином, Мінсоцполітики та Мінекономіки у вказаних роз`ясненнях фактично підтвердило мінімальні та максимальні межі вказаної матеріальної допомоги, а саме: мінімум згідно ч.5 ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» у розмірі посадового окладу, а максимум згідно пп.3 п.2 Постанови КМУ №268 у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Тому, суд погоджується з доводами позивача, що виплата допомоги на оздоровлення при наданні відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати не суперечить інтересам служби і закону, оскільки в даному випадку було реалізовано право на встановлені законами та Конституцією України гарантії щодо оплати праці у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника.

Судом встановлено, що у п.3 вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 зазначається про наступне порушення:

«…На порушення вимог статей 7, 89, 91 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI, із змінами, сесією Ужгородської міської ради прийнято рішення про затвердження Програми діяльності медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» з надання фінансової підтримки благодійній установі, внаслідок чого Департаменту протягом 2018-2020 років та січня-лютого 2021 року з міського бюджету виділено бюджетні асигнування з порушенням законодавства, які Департаментом спрямовано Учаснику Програми - медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя» на утримання (оплату праці з нарахуваннями, придбання продуктів харчування та оплату комунальних послуг та енергоносіїв) та які згідно даних фінансової звітності ними використано в повному обсязі. Фінансова підтримка на діяльність (утримання) медико-соціальних реабілітаційних центрів за напрямком соціальний захист та соціальне забезпечення, не передбачена.

Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданих місцевому бюджету на загальну суму 7 000 152,39 гривень.

Судом встановлено, що у п.4 вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 зазначається про наступне порушення:

«…На порушення вимог підпункту «е» пункту 3 частини першої статті 91 та статті 7 Бюджетного кодексу України, Департаменту впродовж 2018-2020 років виділено кошти з місцевого бюджету на фінансову підтримку 12-ти благодійним організаціям, фондам та іншим громадським організаціям, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м. Ужгорода, на загальну суму 505 505,59 грн. (2018р. - 109993,17; 2019р. - 109999,99; 2020р. - 285512,43).

Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданих місцевому бюджету на загальну суму 505 505,59 гривень…».

З приводу вищезазначених порушень оскаржуваної вимоги, суд вказує наступне.

Згідно п. 21 ст. 91 Бюджетного Кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень, затверджені відповідною місцевою радою згідно із законом.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», реалізація державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими об`єднаннями осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, осіб з інвалідністю, фахівців з реабілітації, медичних працівників, уповноваженими органами професійного самоврядування забезпечують розроблення і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, для відновлення або компенсації функціональних порушень шляхом реабілітації у сфері охорони здоров`я, психолого-педагогічної, психологічної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю.

Згідно зі ст. 11 цього Закону, на органи місцевого самоврядування покладені повноваження у сфері реабілітації осіб з інвалідністю. Зокрема, органи місцевого самоврядування вживають заходів щодо розширення мережі реабілітаційних закладів, у тому числі шляхом створення недержавних реабілітаційних закладів.

Згідно ст. 10 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок кошті» місцевих бюджетів.

Надання підтримки громадським та благодійним організаціям здійснювалось позивачем на виконання Програм підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства міста соціального спрямування, що затверджувалися рішеннями сесії Ужгородської міської ради на відповідні роки, зокрема, рішення Ужгородської міської ради від 11.10.2018 №1257 «Про Програму підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства міста соціального спрямування на 2019 рік», рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 №1729 «Про Програму підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства міста соціального спрямування на 2020 рік», рішення Ужгородської міської ради від 10.09.2020 №2094 «Про Програму підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства міста соціального спрямування на 2021 рік» (том 1, а.с. 127-147).

Основні напрями діяльності та заходи в рамках вищевказаних Програм: проведення заходів щодо соціального захисту ветеранів, осіб з інвалідністю, дітей та малозабезпечених громадян похилого віку, осіб, що перебувають у складних життєвих обставинах; придбання канцтоварів та сприяння зміцненню матеріально-технічної бази організацій; проведення оплати за оренду приміщень та комунальні послуги підприємствам, що надають їх; організація та проведення «круглих столів» і навчально-інформаційних семінарів з питань соціального захисту, участь у святкових заходах та фестивалях; підписка газет, журналів; організація культурного дозвілля та екскурсій; проведення ремонту та облаштування офісів; моніторинг доступності тих чи інших об`єктів; розвиток благодійної та волонтерської діяльності; надання методичної, консультативної та іншої допомоги інститутам громадського суспільства та органам влади щодо використання інструментів участі громадськості у формуванні та реалізації політики (консультації з громадськістю, громадські ради тощо); здійснення громадського контролю та експертної діяльності щодо соціального захисту інвалідів; надання соціальних послуг; інформаційний супровід співпраці органів виконавчої влади з інститутами громадського суспільства щодо реалізації суспільно-значущих програм, поширення позитивного досвіду.

Відповідно до ч. 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (ч.2 ст.144).

Програма діяльності медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» затверджувалася рішеннями сесії Ужгородської міської ради на відповідний рік. Вказаною програмою визначено головним розпорядником коштів позивача, а виконавцями - позивача та МСРЦ «Дорога життя».

Рішення Ужгородської міської ради, якими врегульовано надання підтримки інститутам громадянського суспільства та фінансування медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» не зупинялись та не визнавались незаконними в судовому порядку.

Згідно зі ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.

Згідно з положенням про Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради, він є виконавчим органом міської ради, утворюється міською радою, підзвітний та підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень, а з питань здійснення делегованих повноважень - відповідним органам виконавчої влади.

Враховуючи вище викладене, для позивача як виконавчого органу Ужгородської міської ради, рішення Ужгородської міської ради є обов`язковим до виконання.

Як вбачається зі змісту акту ревізії від 05.07.2021 року №13-07-20/3 відповідачем вказано наступне:

«…Отже, внаслідок прийняття сесією Ужгородської міської ради рішення про затвердження Програми діяльності медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя» з недотриманням статей 89, 91 Бюджетного кодексу України, Департаменту протягом 2018-2020 років та січня-лютого 2021 року з порушенням законодавства зайво виділено бюджетних асигнувань з місцевого бюджету, які в подальшому профінансовано на загальну суму 7000152,39 грн. Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданих місцевому бюджету на загальну суму 7000152,39 грн.

Враховуючи вищенаведене, Ужгородською міською радою при плануванні видатків на надання фінансової підтримки діяльності медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя», головним розпорядником яких визначено Департамент соціальної політики, передбачено видатки не віднесені до видатків місцевого бюджету.

Аналогічне порушення в частині недотримання вимог підпункту е) пункту 3 частини 1 статті 91 БК України, в періоді, що підлягав ревізії, встановлено при використанні коштів, виділених на проведення заходів (надання фінансової підтримки) по КПКВ 0813192 «Програми підтримки діяльності громадянських організацій міста соціального спрямування на 2018 рік» та «Програм підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства міста соціального спрямування» (2019-2020 роки)…».

Суд погоджується з доводами позивача про те, що в акті ревізії відповідачем описано «порушення» інших суб`єктів, а не позивача, який виконував обов`язкові для нього рішення Ужгородської міської ради, з огляду на що вимога відповідача про здійснення в подальшому витрачання коштів місцевого бюджету на здійснення різних програм місцевого значення з дотриманням вимог статей 7, 89, 91 Бюджетного кодексу України (п.7 вимоги) не відповідає критеріям правомірності.

Щодо матеріально-правового регулювання надання фінансової підтримки інститутам громадянського суспільства за рахунок коштів міського бюджету, суд вказує наступне.

Відповідач стверджує про порушення позивачем при наданні фінансової підтримки інститутам громадянського суспільства, норми пп.е п.3 ч.1 ст.91 БК України, відповідно до якої до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на надання фінансової підтримки громадським об`єднанням ветеранів на виконання програм (проектів, заходів) відповідного адміністративно-територіального рівня. Однак, відповідачем не взято до уваги, що перелік видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, не є вичерпним.

Відповідно до п.21 ч.1 ст.91 БК України, з місцевих бюджетів можуть здійснюватися видатки на інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про громадські об`єднання», громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відповідно до ч.1, 2 статті 23 Закону України «Про громадські об`єднання», громадські об`єднання зі статусом юридичної особи мають право на фінансову підтримку за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів відповідно до закону.

Громадські об`єднання, які отримують фінансову підтримку за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, зобов`язані подавати та оприлюднювати звіти про цільове використання цих коштів відповідно до закону.

Отже, Законом України передбачено право громадських об`єднань отримувані фінансову підтримку за рахунок коштів місцевого бюджету, що в сукупності з п. 21 ст. 91 БК України дає підстави для висновку про правомірність фінансування позивачем громадських об`єднань відповідно до місцевих програм.

Рішення Ужгородської міської ради щодо надання фінансової підтримки інститутам громадянського суспільства у 2020, 2021 роках прийняті на підставі Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1049 (із змінами, далі - Порядок №1049).

Згідно з абз.5 п.2 Порядку №1049, інститут громадянського суспільства - громадські об`єднання та їх відокремлені підрозділи із статусом юридичної особи, творчі спілки, які згідно із законодавством мають право на отримання фінансової підтримки за рахунок бюджетних коштів.

Порядком передбачено винятки з переліку інститутів громадянського суспільства, на які він не поширюється: дія цього Порядку не поширюється на передбачені законами випадки надання фінансової підтримки за рахунок бюджетних коштів всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариствам, громадським об`єднанням фізкультурно-спортивної спрямованості, Всеукраїнській громадській організації «Спортивна студентська спілка України», громадській організації «Українська федерація учнівського спорту», а також Молодіжній організації «Пласт - Національна скаутська організація України» у 2017-2019 та 2021 роках, національним творчим спілкам та їх регіональним осередкам (абз.3 ч.1 Порядку №1049).

Отже, дія порядку не обмежується громадськими об`єднаннями ветеранів, а поширюється на всі інститути громадянського суспільства, за винятком інститутів, передбачених абз.3 ч.1 Порядку.

Судом встановлено, що у п.5 вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 зазначається про наступне порушення:

«…На порушення абзацу першого пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 732 «Деякі питання оплати праці працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних у містах рад» у 2018 році директору департаменту ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату надбавки за особливий характер роботи в розмірі 50 відсотків посадового окладу, що склало 34057,14 грн. та відповідно зайво сплачено єдиного соціального внеску в сумі 7492,57 грн.

Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданої Департаменту та місцевому бюджету в загальній сумі 41549,71 гривень. Порушення не усунуто…».

Як наслідок, у пункті 3 резолютивної частини вимоги відповідач вимагає від позивача «забезпечити відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України суми зайво нарахованої та виплаченої надбавки за особливий характер роботи директору департаменту ОСОБА_1 на загальну суму 41549,71 грн з подальшим перерахуванням в дохід місцевого бюджету».

Так, відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 732 «Деякі питання оплати праці працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних у містах рад» (далі постанова № 732) закріплено: установити щомісячну надбавку за особливий характер роботи в розмірі 50 відсотків посадового окладу працівникам структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних у містах рад, які виконують функції з надання різних видів соціальної допомоги. Перелік працівників, яким установлюється надбавка, визначає керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Згідно акту ревізії від 05.07.2021 року №13-07-20/3 встановлено, що при визначенні Переліку працівників директором не враховано вимоги пункту 20 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в Перелік включено директора департаменту без наявності розпорядження міського голови.

Судом встановлено, що пунктом 20 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на який посилається відповідач, закріплено право міського голови видавати розпорядження.

Разом з цим, позивачем вказану норму не порушено, оскільки наведена норма не містить вимоги щодо виплати надбавки за особливий характер роботи в розмірі 50 відсотків посадового окладу саме на підставі розпорядження. При цьому виплата такої надбавки виключно на підставі розпорядження міського голови не передбачена жодним нормативно-правовим актом.

Натомість відповідачем не заперечується підписання та затвердження списків (подання) заступником міського голови ОСОБА_2 , вказівки якого є обов`язковими до виконання позивачем відповідно до його положення.

З огляду на наведене суд не знаходить підтвердження доводам відповідача про порушення позивачем абзацу першого пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 732 «Деякі питання оплати праці працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних у містах рад».

Щодо оцінки доводам позивача у частині незгоди з визначеним відповідачем порядком забезпечення відшкодування матеріальної шкоди відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України, суд зазначає наступне.

В п. 2 оскаржуваної вимоги відповідач зобов`язав забезпечити відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України від 10.12.71№ 322-VШ (зі змінами) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправильного нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, на загальну суму 2653427,25 грн., у тому числі єдиного соціального внеску 465661,05 грн. з подальшим перерахуванням коштів за попередні бюджетні періоди в дохід місцевого бюджету (порушення №1).

У п. 3 оскаржуваної вимоги відповідач зобов`язав забезпечити відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України суми зайво нарахованої та виплаченої надбавки за особливий характер роботи директору департаменту ОСОБА_1 на загальну суму 41549,71 грн. з подальшим перерахуванням в дохід місцевого бюджету (порушення №5).

В п.5 оскаржуваної вимоги відповідач зобов`язав забезпечити відшкодування коштів наданої фінансової підтримки медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя» у сумі 7000152,39 грн. відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України від 10.12.1971 №322-VІІІ (зі змінами) (порушення №3).

В п. 6 оскаржуваної вимоги відповідач зобов`язав забезпечити відшкодування коштів наданої фінансової підтримки благодійним організаціям, фондам та іншим громадським організаціям, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м.Ужгорода у сумі 505505,59 грн. відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України від 10.12.1971 №322-VIII (зі змінами) (порушення №4).

Зміст спірних вимог, які є індивідуально-правовим актом, а відтак породжують права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.

Ці вимоги сформульовані на виконання владних управлінських функцій відповідача. Так, пунктом 15 частини першої статті 10 Закону №2939-XII передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Варто зазначити, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та його основних засад суди наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, перевіряти обґрунтованість вимоги та відповідність її критерію законності.

Тож підсумовуючи вищевказане, вимога, яку орган державного фінансового контролю може пред`явити з метою усунення виявлених порушень законодавства, повинна бути чіткою, зрозумілою та виконуваною тим способом, який в ній викладений.

Спірні пункти вимоги не можуть бути виконані тим способом, який визначив відповідач в цих пунктах, навіть за умови, якщо мало б місце порушення закону, яке б стало підставою для пред`явлення таких вимог.

Як вже зазначено вище, в пункті 2, 3, 5, 6 спірної вимоги відповідач вимагає від позивача забезпечити відшкодування заподіяної шкоди в порядку, передбаченому статтями 130-136 КЗпП України.

Однак цими нормами визначаються підстави та порядок відшкодування шкоди, яка заподіяна працівником підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

В першому та другому випадку відповідач визначив розмір шкоди в сумі 2653427,25 грн та 41549,71 грн., стверджуючи про допущену Департаментом соціальної політики Ужгородської міської ради помилку при виплаті своїм працівникам матеріальної допомоги та зайво нарахованої та виплаченої надбавки за особливий характер роботи директору департаменту ОСОБА_1 , тобто шкода заподіяна самим роботодавцем, а не працівником, а тому положення статей 130-136 КЗпПУ в спірних правовідносинах не можуть бути застосовані, навіть за умови, якщо зазначене в акті ревізії порушення дійсно мало б місце.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений з займаної посади розпорядженням міського голови від 02.03.2021р. №40-р, у зв`язку з чим норми статей 130-136 КЗпП України не можуть бути застосовані щодо нього.

Відповідно до положень ст.127 КЗпП помилково виплачені працівнику кошти можуть бути утримані із заробітної плати такого працівника, але лише в тому випадку, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, і якщо наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу про таке відрахування буде винесено не пізніше одного місяця з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Інших правових підстав для утримання чи стягнення з працівника коштів, які були зайво йому виплачені внаслідок помилки роботодавця, законодавство не передбачає.

Працівник не позбавлений права добровільно на свій розсуд повернути підприємству зайво сплачену йому підприємством суму, однак можливість реалізації працівником такого права не може бути покладена в основу вимоги органу державного фінансового контролю, яка направляється до підконтрольної установи з метою усунення виявлених ревізією порушень, оскільки усунення підконтрольною установою виявлених порушень не повинно залежати від реалізації працівником своїх прав.

Разом з тим, частиною 2 статті 130 КЗпП України, визначено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Однак, зібраними у справі доказами не підтверджуються заподіяння прямої дійсної шкоди винними протиправними діями (бездіяльністю) працівників, позаяк дії позивача з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідають приведеним положенням законодавства та підтверджуються відповідними доказами, які серед іншого містяться в електронній формі на офіційних сайтах Ужгородської міської ради та позивача.

В другому та третьому випадку відповідач визначив розмір шкоди в сумі 7000152,39 грн. та 505505,59 грн, стверджуючи про допущену Департаментом соціальної політики Ужгородської міської ради помилку при наданні фінансової підтримки медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя», благодійним організаціям, фондам та іншим громадським організаціям, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м. Ужгорода, які в принципі не є працівника позивача, а тому положення статей 130-136 КЗпП України в спірних правовідносинах також не можуть бути застосовані, навіть за умови, якщо зазначені в акті ревізії порушення дійсно мало б місце.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, питання щодо наявності збитків та їх розміру має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, у зв`язку з чим звернення Департаменту з позовом про визнання протиправним і скасування вимоги № 130704-13/2149-2021 від 27.07.2021 є неналежним способом захисту порушеного права.

З цього приводу суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З огляду на вищевикладене висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував у постановах від 06 червня 2024 року у справі № 560/4308/22, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/6808/19.

Судом встановлено, що у п.6 вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 зазначається про наступне порушення:

«…Внаслідок відсутності розробленого механізму компенсації підприємствам за пільгові перевезення окремих категорій громадян, виходячи з фактичного обсягу наданих послуг, Департаментом протягом ревізійного періоду оплачено компенсаційні виплати перевізникам по КПКВ 0813033 «Програма фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Ужгород» з перевезення пільгових категорій громадян на підставі проведеного в ручному режимі моніторингу, тим самим не забезпечено прозорість, достовірність, ефективність та результативність використання коштів місцевого бюджету на загальну суму 54 578 425,54 гривень…».

Згідно з ч.2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» організація пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладено на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Також, статтею 37 цього Закону, види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, в якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Метою програми є відшкодування компенсаційних виплат перевізникам, що здійснюють пільгові перевезення окремих категорій громадян автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального коригування.

Компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Ужгород проводився відповідно до Порядку компенсаційних виплат за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Ужгород, прийнятого рішенням сесії на відповідний рік. Вартість квитка встановлено рішенням сесії на відповідний рік.

Законодавством України в охоплений ревізією період порядок надання компенсації за пільгові перевезення громадян не врегульовано.

Відповідно до ч.1 ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до пп. «г» п.3 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, у т.ч. компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Рішеннями XVIII сесії Ужгородської міськради VII скликання (1-е пленарне засідання) від 14.12.2017р. №898 (зі змінами), XXX сесії Ужгородської міськради VII скликання від 13.12.2018р. №1331, ХLІ сесії Ужгородської міськради VII скликання від 14.11.2019р. №1731, LI сесії Ужгородської міськради VII скликання від 10.09.2020р. №2096 (із змінами) затверджено програми фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом па міських автобусних маршрутах загального користування у м. Ужгород на 2018-2021 роки.

Додатком 4 до вказаних програм затверджено порядок компенсаційних виплат, яким визначено механізм проведення компенсаційних виплат. Саме вказаними рішеннями Ужгородської міської ради, у т.ч. порядками проведення компенсаційних виплат врегульовано правовідносини позивача та перевізників.

Позивач є виконавчим органом Ужгородської міської ради, виконавцем рішень міської ради, відтак не є суб`єктом, який приймає самостійні, обов`язкові до виконання рішення про зміну порядку здійснення компенсаційних виплат.

Суд враховує ту обставину, що відповідачем у вимозі, а також у відзиві на позов, не зазначено порушень позивачем вимог порядків, затверджених рішеннями міської ради, не описано порушень вимог законодавства України при здійсненні компенсаційних виплат чи не наведено жодних обгрунтувань щодо вказаного порушення.

Більше того, згідно акту ревізії від 05.07.2021 року №13-07-20/3 відповідач сам стверджує, про те, що відсутність законодавчо встановленого механізму планування та спрямування коштів бюджету на компенсацію за пільговий проїзд громадян, призвело до запровадження органами місцевого самоврядування власного порядку визначення умовно-розрахункового обсягу перевезень пільгових категорій громадян, що призводить до неефективного використання бюджетних коштів. Головними причинами цього є відсутність на законодавчому рівні дієвого механізму щодо обліку і звітності про громадян пільгових категорій, фактично перевезених громадським транспортом та надання громадянам пільг з перевезення.

Суд вказує, що наведені в акті ревізії від 05.07.2021 року №13-07-20/3 обставини не можуть слугувати підставою для встановлення факту порушень позивачем порядку відшкодування компенсаційних виплат перевізникам, крім того жодних посилань на порушення норм законодавства України відповідачем не вказано, відтак вимога відповідача щодо вжиття дієвих заходів з метою посилення контролю за використанням коштів по КПКВК 0813033 «Програма фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Ужгород», а саме: розроблення Порядку, який забезпечить дотримання справедливого розподілу суспільного продукту відповідно до встановленого статтею 7 Бюджетного кодексу України принципу обгрунтованості витрат з бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил, та принципу ефективності та результативності шляхом забезпечення якісного надання послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів є протиправною.

Резюмуючи вищенаведене, за наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності, згідно з вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, пунктів 2, 3, 5, 6, 7, 11 оскаржуваної вимоги, сформованої в листі від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 «Про усунення виявлених ревізією порушень», а відтак такі належить скасуванню з вищенаведених підстав.

Що стосується оскарження позивачем пунктів 1 та 8 оскаржуваної вимоги, з підстав наведених у позові, то суд дійшов висновку, що такі є загальними щодо необхідності дотримання підконтрольною установою норм законодавства та вжиття відповідних заходів у випадку порушення такого, відтак підстави для їх скасування відсутні.

Щодо пунктів 4, 9, 10 оскаржуваної вимоги, то позивачем не наведено у позові обгрунтувань протиправності таких, а також сторонами не заперечується, що пункт 4 вимоги на момент розгляду справи є виконаний позивачем, з огляду на що такі не підлягають скасуванню.

У цій справі позивач, крім іншого, аргументував заявлену вимогу про скасування вимоги від 27.07.2021р. №130704-13/2149-2021 в цілому, порушенням процедури проведення ревізії та строків її проведення. З цього приводу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що оскаржувана вимога складена за результатами проведення планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради.

Частинами 1-4 статті 11 Закону № 2939-XII передбачено, що плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія. Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення. Проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами державного фінансового контролю одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Так само, відповідно до пункту 4 Порядку № 550 планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючим органом відповідно до Закону № 2939-12 та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом (пункт 5 Порядку № 550).

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів (частина 10 статті 11 Закону № 2939-XII).

Подовження термінів проведення планової або позапланової виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 робочих днів для позапланової виїзної ревізії (частина 10 статті 11 Закону № 2939-XII).

Відповідно до пункту 13 Порядку №550 у разі продовження строку планової або позапланової виїзної ревізії в межах визначеної Законом тривалості посадові особи органу державного фінансового контролю та залучені спеціалісти зобов`язані пред`явити керівнику об`єкта контролю чи його заступнику направлення з продовженим строком проведення ревізії.

Якщо строк планової виїзної ревізії чи строк позапланової виїзної ревізії, яка проводиться за рішенням суду, продовжений понад визначену Законом тривалість, посадові особи органу державного фінансового контролю зобов`язані пред`явити керівнику об`єкта контролю також копію відповідного рішення суду.

Виходячи з викладеного, слідує, що планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку.

Право на проведення планової виїзної ревізії надається органу державного фінансового контролю за умови повідомлення підконтрольної установи про проведення ревізії не пізніше ніж за десять днів із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Згідно п. 22 Порядку планова виїзна ревізія може бути зупинена у разі необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії, термінового виконання інших завдань відповідно до повноважень, передбачених Законом, унаслідок дії непереборної сили, на період воєнного або надзвичайного стану на території України чи в окремих її місцевостях, а також у разі обґрунтованого звернення об`єкта контролю за погодженням з керівником органу державного фінансового контролю. При цьому ревізія повинна бути закінчена протягом 60 робочих днів, а у разі зупинення планової виїзної ревізії унаслідок дії непереборної сили чи введення воєнного або надзвичайного стану на території України чи в окремих її місцевостях - протягом 60 робочих днів після припинення дії непереборної сили чи припинення/скасування воєнного або надзвичайного стану відповідно.

Рішення про зупинення та поновлення планової виїзної ревізії приймає керівник органу державного фінансового контролю за поданням посадової особи органу державного фінансового контролю, що проводить ревізію.

У разі зупинення ревізії на строк понад 3 робочих дні орган державного фінансового контролю надсилає об`єкту контролю та органу, який ініціював проведення ревізії, повідомлення про дату зупинення ревізії.

Поновлення проведення ревізії можливе одразу після повідомлення про це об`єкта контролю. Повідомлення про зупинення та поновлення ревізії здійснюється одним із способів, визначених у пункті 39 цього Порядку.

Строк, на який зупинено ревізію, не включається до тривалості її проведення.

З матеріалів справи судом встановлено, що ревізію проведено з 31.03.2021 року по 25.06.2021 року (ревізія призупинялась відповідно до Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, для виконання інших доручень 05.04.2021, 06.04.2021, з 22.04.2021 по 21.05.2021, 28.05.2021, з 03.06.2021 по 11.06.2021) у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану, з відому директора Департаменту ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_4 .

Про дати початку та закінчення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради об`єкт контролю було повідомлено листами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 18.03.2021 року № 130704-14/710-2021 та від 23.03.2021 року № 130704-14/752-2021.

Про дати зупинення та поновлення ревізії об`єкт контролю повідомлено листами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 22.04.2021 №130704-14/1217-2021, від 21.05.2021 №130704-14/1476-2021, від 02.06.2021 №130704-14/1587-2021 та від 11.06.2021 №130704-14/1694-2021.

Мотиви щодо порушення порядку призначення та порушення процедур (строків) проведення ревізії позивач навів у межах цієї справи про оскарження рішення, прийнятого за результатами проведення перевірки, покликаючись на те, що такі порушення зумовлюють протиправність вимоги.

Однак, з огляду на вказані обставини, судом не встановлено порушення порядку проведення ревізії, в тому числі термінів проведення такої, а тому доводи позивача не знайшли свого підтвердження.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, понесені позивачем, як суб`єктом владних повноважень, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 24, код ЄДРПОУ 03192997) до Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 40922492) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 про забезпечення відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України від 10.12.71 № 322-VШ (зі змінами) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправильного нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, на загальну суму 2653427,25 грн., у тому числі єдиного соціального внеску 465661,05 грн. з подальшим перерахуванням коштів за попередні бюджетні періоди в дохід місцевого бюджету.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 про забезпечення відшкодування відповідно до норм статті 130-136 КЗпП України суми зайво нарахованої та виплаченої надбавки за особливий характер роботи директору департаменту ОСОБА_1 на загальну суму 41549,71 грн (зайво нарахованої надбавки 34057,14; суми єдиного соціального внеску 7492,57) з подальшим перерахуванням в дохід місцевого бюджету.

Визнати протиправним та скасувати пункт 5 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 про забезпечення відшкодування коштів наданої фінансової підтримки медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя» у сумі 7000152,39 грн. відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України від 10.12.1971 №322-VІІІ (зі змінами).

Визнати протиправним та скасувати пункт 6 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 про забезпечення відшкодування коштів наданої фінансової підтримки благодійним організаціям, фондам та іншим громадським організаціям, що не відносяться до громадських об`єднань ветеранів м. Ужгорода у сумі 505505,59 грн. відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України від 10.12.1971 №322-VIII (зі змінами).

Визнати протиправним та скасувати пункт 7 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 про здійснення в подальшому витрачання коштів місцевого бюджету на здійснення різних програм місцевого значення з дотриманням вимог статей 7, 89, 91 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (із змінами).

Визнати протиправним та скасувати пункт 11 вимоги управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 27.07.2021 №130704-13/2149-2021 щодо вжиття дієвих заходів з метою посилення контролю за використанням коштів по КПКВК 0813033 «Програма фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування у місті Ужгород», а саме: розробити Порядок, який забезпечить дотримання справедливого розподілу суспільного продукту відповідно до встановленого статтею 7 Бюджетного кодексу України принципу обгрунтованості витрат з бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил, та принципу ефективності та результативності шляхом забезпечення якісного надання послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 06.09.2024 року.