ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 серпня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3933/24

Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/697/24

Суд у складі:

головуючого - судді Євстафіїва О.К.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу: представник ОСОБА_1 адвокат Пономаренко Ольга Вячеславівна,

на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2024 року; час, місце постановлення і дата складання повного її тексту: 22.03.2024, м. Чернігів,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 р. представник ОСОБА_1 адвокат Пономаренко О.В. звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_2 . Заявлені вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , які у шлюбі не перебували. Дитина проживає разом з батьком з народження, виховується та утримується ним одноособово; мати не бере участі у вихованні сина, з ним не спілкується й не доглядає за ним. Згідно з нотаріально посвідченим договором між батьками ОСОБА_3 від 25.11.2022, місце фактичного проживання останнього визначено разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . За цим договором батько одноособово зобов`язаний нести всі витрати на дитину.

Висновком органу опіки та піклування «Про визначення місця проживання малолітньої дитини», затвердженого виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 2 від 24.01.2023, і актом обстеження житлово-побутових умов № 63 від 08.12.2022 підтверджено, що ОСОБА_3 проживає разом з батьком за вищевказаною адресою, а матір тут не проживає. Батько самостійно створив всі необхідні умови для розвитку та виховання малолітнього сина. Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідно заявнику для підтвердження наявності неоспорюваного його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і з метою захисту й охорони прав та інтересів дитини, забезпечення її безпеки, а також прав та інтересів заявника як батька, який займається вихованням та утриманням малолітньої дитини самостійно. Без підтвердження цього факту заявник може бути у будь який час мобілізований і малолітня дитина фактично залишиться одна без батька.

Оскаржуваною ухвалою у відкритті провадження в справі відмовлено на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Постановляючи її, суд виходив з того, що справа не підлягає розгляду судом в порядку окремого провадження, оскільки факт, про який йдеться, не породжує юридичного наслідку - від нього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника. Крім того, з цієї заяви вбачається спір про право.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Пономаренко О.В. просить скасувати вказану ухвалу і направити справу для продовження її розгляду до суду І інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у справі відсутні докази наявності будь якого спору у заявника з іншими особами. Навпаки у заяві зазначено про відсутність будь яких спорів щодо факту самостійного виховання дитини чи отримання права на відстрочку на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У судовому засіданні ОСОБА_1 і його представник - адвокат Прокоф`єв Б.І. підтримали апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню.

Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення; перелік цих фактів, згідно з ч. 2 ст. 315 цього Кодексу, не є вичерпним. Частина 4 ст. 315 цього ж Кодексу приписує, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 до суду вбачається, що встановлення факту, про який у ній йдеться, необхідне, серед іншого, для підтвердження наявності у нього неоспорюваного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і з метою захисту, охорони прав та інтересів дитини, забезпечення безпеки дитини, а також прав та інтересів заявника - батька, який займається вихованням та утриманням малолітньої дитини самостійно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до п. 4 додатку № 5 до цього Порядку «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чоловіки, які мають дітей віком до 18 років та самостійно їх виховують і утримують, для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мають надати уповноваженому представнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, крім іншого, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

З наведеного у попередніх 2 абзацах випливає, що задоволення заяви ОСОБА_1 може мати для нього наслідки, передбачені ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Для висновку про наявність у ОСОБА_1 спору про право, яке він бажає реалізувати задоволенням заявлених у цій справі вимог, необхідно, щоб особа - територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, від якої залежить його реалізація, з якихось причин не визнала заяву ОСОБА_1 . Але наразі у справі відсутні відомості про її невизнання територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, у якому ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку. До того ж такого центру не вказано у заяві як заінтересовану особу, що може спричинити один з можливих наслідків, які випливають з норм ст. 294 ч. 3 і 54 ч. 2 ЦПК України, щодо результату її розгляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету їх встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Тож на результат розгляду справи, в тому числі й щодо можливості дійти висновку про наявність спору про право, не може не вплинути і відсутність конкретного посилання, з метою захисту й охорони яких саме прав та інтересів дитини, забезпечення її безпеки спрямована подана ОСОБА_1 до суду заява, яка особа (або з допомогою якої особи) ці права та інтереси мають бути реалізовані у разі задоволення заяви.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд виснує, що суд І інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, дійшов помилкового (передчасного) висновку, що з заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право.

Отож оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду І інстанції для продовження її розгляду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 374 ч. 1 п. 6, 379 ч. 1 п. 2, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пономаренко Ольги Вячеславівни задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2024 року скасувати, а справу направити до того ж суду для продовження її розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: