Справа № 464/3521/24

пр.№ 1-кп/464/455/24

У Х В А Л А

06 вересня 2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

учасника провадження потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 12 травня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024141410000434 відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Маріуполь, Донецької області, українець, громадянин України, неодружений, з середньою освітою, не працює зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий, востаннє вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2019 року до покарання у виді 4 років та 7 місяців позбавлення волі, покарання відбув, судимість не погашена,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.185 КК України,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_7 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 12 травня 2024 року близько 14.45 год, перебуваючи на паркувальному майданчику, що за адресою: АДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, в умовах воєнного стану, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, діючи повторно, проник в салон транспортного засобу марки ЗАЗ «Славута» вишневого кольору, днз НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_6 , звідки намагався викрасти майно, яке належить потерпілому, а саме магнітолу марки «Pioneer BT 1010», вартістю 465 гривень, автомобільні карти із вмонтованими акустичними системами (колонками) марки «Kicx PD-502» у кількості 2 шт., вартістю 1196,18 гривень, металевий ключ - тріскачка марки «DEHCO», вартістю 175 гривень, однак з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки був виявлений потерпілим ОСОБА_6 у салоні вказаного транспортного засобу із вкраденим майном.

Своїми протиправними діями ОСОБА_7 спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_6 на загальну суму 1836,18 гривень.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у незакінченому замаху на таємне викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно та в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за викладених обставин визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, просив суд закрити кримінальне провадження щодо нього в зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна відповідальність. Захисник підтримав позицію обвинуваченого.

Прокурор просив закрити кримінальне провадження щодо обвинуваченого на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України.

Потерпілий ОСОБА_6 щодо закриття кримінального провадження категорично заперечив.

З наведеного слідує, що ОСОБА_7 обвинувачено в тому, що 12.05.2024 року останнім було вчинено дії з замаху на таємне викрадення чужого майна на суму 1836,18 гривень

Частина 1 ст.2 КК України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно ч.4 ст. 185 КК України кримінально карним визнано вчинення крадіжки в умовах воєнного стану. Згідно ч.1 ст. 185 КК України крадіжкою є таємне викрадення чужого майна.

В силу ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

09.08.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (надалі Закон №3886-ІХ).

Відповідно до вказаного Закону, стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення була викладена у новій редакції, внаслідок чого, дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за наявності кваліфікуючих обставини двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До 09.08.2024 згідно ст. 51 КУпАП викрадення чужого майна вважалося дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно з п.5 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до пп.169.1.1 пункту 169.1 ст.169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня встановлено 3028,00 грн.

Таким чином, з 09.08.2024 року дрібною крадіжкою вважається адміністративне правопорушення, якщо вартість викраденого майна становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3028,00 грн.

Частина 7 ст.42 Закону України «Про правотворчу діяльність», у разі викладення структурного елемента нормативно-правового акта в новій редакції попередня його редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цього структурного елемента.

Згідно зі ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.1 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У п. 2.4. Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2022 у справі № 3-20/2021(40/21) Конституційний Суд України зазначав, що „Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (друге, третє речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99); кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом`якшує або скасовує відповідальність особи; це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено зі складу злочину альтернативні суспільно небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000); особа не може нести кримінальну відповідальність за діяння, вчинені до набрання чинності законом, яким ці діяння криміналізовано (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019).

Разом з тим, Конституційний Суд України у Рішенні від 19 квітня 2000 року у справі № 6-рп/2000, роз`яснив, що виходячи з того, що кримінально-правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, що визначає умови, за яких застосовується правова норма щодо забороненої поведінки особи; диспозиції, що закріплює таку правову норму; санкції, що встановлює покарання для осіб, які порушили цю правову норму, при дослідженні питання щодо зворотної дії нової норми (закону) треба аналізувати поелементно стару і нову кримінально-правові норми. В теорії кримінального права залежно від опису ознак конкретного складу злочину розрізняють такі види диспозицій: проста, описова, відсильна, бланкетна і змішана. Відсильна диспозиція вказує лише на злочин і називає обов`язкові ознаки основного та/або кваліфікованого складу злочину, а для розкриття х змісту відсилає до іншої норми (частини) цієї або іншої статті Кодексу. Бланкетна диспозиція кримінально-правової норми лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов`язане визначення кримінальним законом діяння як злочину певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом. Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Така диспозиція кримінально-правової норми залишається незмінною. Кримінальний закон і за наявності нового, конкретизованого іншими нормативно-правовими актами змісту бланкетної диспозиції кримінально-правової норми не можна вважати новим - зміненим - і застосовувати до нього положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 6 Кодексу.

Як встановлено судом, Законом №3886-ІХ, внесено зміни до ст. 51 КУпАП, тоді як диспозиція ч.1 ст. 185 КК України залишилася незмінною. Однак, з аналізу вказаних норм вбачається, що кримінально карною є крадіжка, що не є дрібною.

Тобто, диспозиція ст. 51 КУпАП формує об`єкт кримінального правопорушення передбаченого ст. 185 КК України, що є ознакою складу злочину.

Як вбачається з вищевикладеного, на момент розгляду кримінального провадження кримінально карним за ст. 185 КК України є діяння щодо чужого майна вартість котрого у 2024 перевищує 3028,00 грн. Разом з тим, якщо вартість такого майна є меншою зазначеної суми, діяння може мати ознаки дрібної крадіжки, в силу чого КУпАП передбачений інший вид юридичної відповідальності адміністративної.

У рішенні у справі «Скоппола проти Італії» заява № 10249/03, від 17.09.2009, Європейський суд з прав людини зазначив, що „гарантія, установлена статтею 7 Конвенції, що є істотним елементом правовладдя, посідає визначне місце в системі захисту людських прав за Конвенцією…у пункті 1 статті 7 Конвенції міститься не лише заборона зворотної дії приписів кримінального права на шкоду обвинуваченому…пункт 1 статті 7 Конвенції гарантує не тільки принцип унеможливлення зворотної дії більш суворих кримінальних законів, але, також, імпліцитно - принцип зворотної дії більш м`якого кримінального закону. Цей принцип втілено в правилі, відповідно до якого, якщо кримінальний закон, чинний на момент вчинення правопорушення, і кримінальні закони, ухвалені пізніше, що набрали чинності до постановлення остаточного вироку, мають відмінності, то суди повинні застосовувати той закон, приписи якого найсприятливіші для підсудного». Більше того, Суд зауважив, що, забороняючи застосування більш «суворого покарання ..., ніж те, що було застосовне на час вчинення кримінального правопорушення», ст. 7 Конвенції не виключає надання обвинуваченому переваги у більш м`якому покаранні, котре передбачається законодавством, яке набрало чинності вже після вчинення правопорушення. Одночасно, на думку Суду, частиною принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного караного діяння такого покарання, котре законодавець вважає пропорційним. Накладення більш суворого покарання лише на тій підставі, що воно було передбачене на час вчинення злочину, означатиме застосування правил про наступність дії кримінальних законів у часі на шкоду відповідача. Крім того, це буде прирівнюватись до ігнорування будь-якої сприятливої для обвинуваченого законодавчої зміни, що може набрати чинності перед його засудженням та під час призначення покарання, порівняно з тими покараннями, котрі держава (та й спільнота, яку вона представляє) тепер уже вважають надмірними.

Беручи до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачено у вчиненні діяння, де вартість викраденого майна є не більше 1836,18 гривень, що на даний час не охоплюється складом кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, що виключає кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим є підстави вважати, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» скасовано положення ст. 51 КУпАП у попередньому викладі, зміст котрого до 09.08.2024 визначав диспозицію інкримінованої норми та визначав кримінальну протиправність діяння.

Частиною 1 ст. 284 КПК України визначено загальний перелік підстав для закриття кримінального провадження, серед котрих втрата чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння (п. 4-1).

Разом з тим, частинами 2-4 вказаної статті передбачено порядок закриття кримінального провадження з підстав передбачених частиною першою ст. 284 КПК України.

Зокрема, в силу ч.2 ст. 284 КПК України судом, серед іншого, закривається кримінальне провадження у випадку: звільненням особи від кримінальної відповідальності.

При цьому, згідно підпункту 1-2 ч.2 ст. 284 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою.

Як вбачається, в залежності від того, чи заперечує підозрюваний/обвинувачений проти закриття кримінального провадження з підстави передбаченої п. 4-1 ч.1 ст. 284 КПК України, законодавець визначив форми закінчення кримінального провадження, зокрема на стадії досудового розслідування: або постановою прокурора про закриття (ч.4 ст. 284 КПК України) або клопотанням прокурора про закриття (ч.2 ст. 279-1 КПК України), та в судовому провадженні за результатами розгляду клопотання прокурора про закриття кримінального провадження чи обвинувального акту: або ухвалою про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 КПК України, або ухвалою про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 або ухваленням виправдального вироку (ч.ч. 2, 3 ст. 479-2 КПК України).

З вище викладеного слідує, що законодавець визначив різні форми закриття кримінального провадження, щодо однієї підстави передбаченої пунктом 4-1 ч.1 ст. 284 КПК України.

Зокрема, як вбачається з ч.3 ст. 479-2 КПК України суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу у двох випадках: відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.

Таким чином, з огляду на ч.2 та ч.3 ст. 479-2 КПК України, в разі встановлення судом вчинення обвинуваченим діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність постановляється ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу, диспозиція котрої є відсилочною до п.4 ч.1 ст. 284 КПК України.

За таких обставин, суд приймає рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності, з підстав втрати чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тобто п. 1-2 ч.2 ст. 284 КПК України.

Одночасно, з приводу вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності слід звернути увагу на тлумачення Конституційного Суду України викладені у Рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп (справа № 1-15/99) зокрема, що кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України). Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 46, 46-1 Кримінального кодексу України). Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред`явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили. Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю юридична відповідальність". Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами.

Згідно п.14 ч.1 ст. 3 КПК України передбачено, що притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

З аналізу вказаних тлумачень Конституційного Суду України вбачається, що обвинувачений несе кримінальну відповідальність після визнання вироком суду його винним у вчиненні кримінального правопорушення, що набрав законної сили.

Зважаючи на те, що главою 36-1 КПК України не передбачається можливість засудження особи за обставин втрати чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тому виключається можливість застосування до підозрюваного\обвинуваченого конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру, тобто притягнення до кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим особа підлягає звільненню від такої.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 визнав обставини викладені в обвинувальному акті, підтвердив, що 12.05.2024 року вчиняв дії з замаху на таємне викрадення чужого майна, вартість котрого була 1836,18 грн., і в силу прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» на даний час містять ознаки дрібної крадіжки, що закріплені у ст. 51 КУпАП, тим самим пом`якшено юридичну відповідальність.

Одночасно, так як обвинувачений та його захисник в судовому засіданні не заперечили про закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч.1 ст. 284 КПК України, а судом встановлено вчинення обвинуваченим діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, є усі підстави для постановлення ухвали про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 1-2 ч.2 ст. 284 КПК України.

Вищевказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі №567/507/23.

Разом з тим, слід відмітити, що інкриміновані, згідно обвинувальних актів, ОСОБА_7 дії, в силу прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» можуть містити ознаками адміністративного правопорушення, однак, з огляду на тлумачення Конституційного суду України згідно Рішень від 08.06.2022 у справі № 3-20/2021(40/21) та 19 квітня 2000 року у справі № 6-рп/2000,, практики ЄСПЛ, зокрема висновків викладених у справі «Скоппола проти Італії» заява № 10249/03, від 17.09.2009, суд приходить до переконання, що в даному випадку слід керуватися ст. 8 КПАП, котрою встановлено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Зважаючи, що на момент вчинення вищевказаних дій обвинуваченим, ст. 51 КУпАП діяла в іншій редакції, підстав для вирішення питання про скерування уповноваженим суб`єктам матеріалів щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності не має.

Крім того, судом встановлено, що у кримінальному провадженні № 12024141410000434 ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 14.05.2024 щодо ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який продовжено ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 09 липня 2024 року до 06 вересня 2024 року.

Згідно ст. 203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 202 КПК України визначено, що у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Згідно ч.1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Зважаючи на те, що суд прийшов до переконання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, обвинуваченого слід негайно звільнити з під варти, тому, застосований щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає скасуванню.

Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого, речові докази слід повернути власнику, накладені арешти на майно скасувати.

Керуючисьст.ст.202, 203, 284, 369-372, 395 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_7 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.

Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024141410000434 від 12.05.2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч. 4 ст. 185 КК України закрити.

Скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_7 ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 09 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024141410000434 від 12.05.2024 року, звільнивши ОСОБА_7 з під варти.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 9 087,36 гривень (дев`ять тисяч вісімдесят сім гривень тридцять шість копійок) (одержувач: ГУК Львів/Львівська тг/24060300; код отримувача (ЗКПО): 38008294; банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); р/р: UA758999980314000544000013933).

Речові докази, згідно з постановою слідчого від 13.05.2024, після набрання вироком законної сили:

магнітола марки «Pioneer BT 1010», автомобільні карти із колонками марки «Kicx PD-502» у кількості 2 шт., металевий ключ марки «DEHCO», 3 металеві конструкції, штекер до магнітоли, упаковка печива, пластиковий фрагмент сірого кольору, які упаковані у прозорий спец-пакет та скріплений стяжкою з номером NPU A543389 та передані на зберігання у ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області повернути власнику ОСОБА_6 .

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 17 травня 2024 року на майно, яке було вилучено в ході проведення огляду від 12.05.2024 року, а саме: магнітола марки «Pioneer BT 1010», автомобільні карти із колонками марки «Kicx PD-502» у кількості 2 шт., металевий ключ марки «DEHCO», які упаковані у прозорий спец-пакет та скріплений стяжкою з номером NPU A543389, що полягає у позбавленні права на відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуюча ОСОБА_1